Рішення від 11 лютого 2026 р. у справі №369/20524/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/20524/23

Провадження № 2/369/1285/25

РІШЕННЯ

Іменем України

12.02.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В. при секретарі судового засідання Лисяк К.О., за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Дігтяра О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу № 369/20524/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

07 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , у якому просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму 23 160 358 гривень, що еквівалентно 584 120 Євро та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що Позивач та Відповідач уклали 29 вересня 2020 року Договір безпроцентної позики у простій письмовій формі. На підтвердження отримання від Позивача грошових коштів у сумі 400 000 тис. Євро відповідно до укладеного договору безпроцентної позики від 29.09.2020 р. Відповідач надала Позивачу нотаріально посвідчену Заяву від 29.09.2020 р.

За умовами розписки ОСОБА_3 мала повернути борг до 29 грудня 2020 року, однак відповідачка кошти не повернула.

Стислий виклад позиції відповідача.

03 лютого 2026 року представником ОСОБА_3 до суду подано пояснення, у якому зазначено, що відповідачка позовні вимоги не визнає, у задоволенні позову просить відмовити, стверджуючи, що всі наведені в позовній заяві обставини є недостовірними, оскільки відповідач ніколи не отримувала у позивача коштів в борг, не складала та не підписувала договору безпроцентної позики та боргової розписки, ніяких коштів від позивача в борг не отримувала.

Фактичні обставини встановлені судом.

07 грудня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , у якому просив суд стягнути з ОСОБА_3 суму 23 160 358 гривень, що еквівалентно 584 120 Євро, з яких 400 000 Євро сума позики, 35 000 Євро – 3 % річних, 137% - індекс інфляції за період прострочки зобов`язання.

Як зазначає позивач ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_3 , яке є його знайомою, звернулась до нього з проханням позичити їй 400 000 (чотириста тисяч) Євро терміном на 3 (три) місяці. Позивач та Відповідач уклали 29 вересня 2020 року Договір безпроцентної позики у простій письмовій формі. На підтвердження отримання від Позивача грошових коштів у сумі 400 000 тис. Відповідач надала Позивачу нотаріально посвідчену Заяву від 29.09.2020 р.

03.02.2026 року, під час розгляду справи по суті, Представником Позивача подано заяву відповідно до якої, просив стягнути з Відповідача 435 243,65 Євро, з яких 400 000 Євро сума позики, 35 243,65 Євро – 3 % річних.

Сторона Відповідача заперечила проти позову, зазначивши, що всі вказані в позовній заяві обставини є недостовірними, Відповідач не позичала коштів в борг, ніяких коштів від позивача в борг не отримувала, Договору в простій письмовій формі сторонами не укладалось, надана до суду заява та розписка протирічать одна одній. У сторін склались відносини з приводу оренди приміщення і на прохання Позивача була надана Заява від 29.09.2020 р.

Сторона Відповідача стверджує, що так як вона не створювала і не підписувала розписку, позивачем таку розписку, у зв`язку з чим нею було заявлено клопотання про проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Дії суду.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26.01.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 29.10.2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 03.02.2026 року.

03.02.2026 року до суду надійшла заява від 03.02.2026 року, згідно якої останній наполягав на частковому задоволенні позову, від стягнення інфляційних нарахувань та стягнень у національній валюті – гривнях відмовився, просив стягнути з відповідачки 400 000 євро основної суми, 35 243,65 євро 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, а всього 435 243,65 євро.

У судовому засіданні 03.02.2026 року представник позивача підтримав позов з урахуванням заяви від 03.02.2026 року, представник відповідача заперечив проти задоволення позову повністю.

Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово виснував, що в разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови (постанови Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 756/14871/20, від 27.03.2023 у справі № 360/1571/19 та ін.).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц ( провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

В постанові від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За загальним правилом, договір позики вважається укладеним в момент здійснення дії з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості. Ця особливість реальних договорів зазначена в ч.2 ст. 640 ЦК України. Вказаною статтею передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частинами 1-3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Під час розгляду справи стороною Позивача не надано оригіналів доказів поданих на підтвердження позовних вимог.

Відповідно до тексту фотокопії нотаріально посвідченої заяви « Я, ОСОБА_3 , цією заявою підтверджую, що згідно Договору безпроцентної позики, укладеного в простій письмові формі “29” вересня 2020 року між мною та ОСОБА_2 , мною ОСОБА_4 , “29” вересня 2020 року отримано від ОСОБА_2 суму позики в розмірі 400’000 (чотириста тисяч) Євро, яку маю повернути в повному розмірі в термін до “29” грудня 2020 року включно. Повернення мною суми позики має бути проведено в національній валюті з урахуванням курсу НБУ на дату її повернення».

З тексту даної заяви вбачається, що між сторонами було складено Договір безпроцентної позики до посвідчення заяви нотаріусом Фоя Л.Г., що зареєстровано в реєстрі за № 632.

Подана до суду копія розписки від 29 вересня 2020 року свідчить про те, що вона складена після виготовлення та реєстрації заяви, нотаріусом Фоя Л.Г. за № 632.

Оригіналу Договору безпроцентної позики складеного між Позивачем та Відповідачем до суду позивачем надано не було.

Відповідно до тексту Заяви Відповідач взяла на себе обов`язок повернути борг в національній валюті з урахуванням курсу НБУ на дату її повернення, а з тексту розписки вбачається, що сума боргу має бути повернуто в Євро до 29.12.2020 року.

Суд критично ставиться до цієї обставини, так-як з поданих копій доказів не можливо встановити, в яких грошових одиницях мав бути повернуто борг.

Крім того, Позивачем на підтвердження обставин справи, подано до суду копію досудової вимоги від 17.03.2021 року відповідно до тексту якої, Позивач зазначає, що ним було надано грошові кошти в борг в сумі 14 000 000 гривень, а у боржника виник обов`язок повернути борг в гривні до 28 лютого 2021 року.

З наданих суду Позивачем доказів суми надані в борг різні, валюти в яких борг має бути повернутим різні, дати повернення боргу різні, а тому неможливо встановити дійсні обставини, що склались між сторонами.

Заперечуючи проти задоволення клопотання представника Відповідача про проведення судової почеркознавчої експертизи, представником Позивача надано до суду фотокопію висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС № СЕ-19-25/4463-ПЧ від 30.01.2025 року. Відповідно до якого Підписи в графі «Підпис» в заяві від імені ОСОБА_3 від 29 вересня 2020 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 632; нижній частині розписки від 29.09.2020 року; нижній частині, зліва від рукописного запису « ОСОБА_3 » в досудовій вимозі про стягнення заборгованості від 17.03.2021; нижній частині, справа від цифрового рукописного запису «29.09.20» в розписці від 29.09.2020; під рукописним записом «Копия верна» в копії паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , серійний номер СТ324387 – виконаний однією особою.

Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно з статтею 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Згідно з п.п. 4.4 Положення про Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України Затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 31 січня 2017 року № 77 Основні завдання ДНДЕКЦ : проведення експертних досліджень на договірних засадах з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб.

Як вбачається з тексту висновку експерта № СЕ-19-25/4463-ПЧ від 30.01.2025 року підставою для проведення судової почеркознавчої експертизи стала заява адвоката Будкевича В.А. від 15.01.2025 року, що суперечить порядку, встановленого законом.

Крім того, суд критично ставиться до поданого висновку, так як з тексту судової почеркознавчої експертизи вбачається, що на проведення експертизи надано копія паспорта громадянина України на ім`я ОСОБА_3 , серійний номер НОМЕР_1 на 1 арк.; оригінал розписки від 29.09.2020 року на 1 арк.; досудова вимога про стягнення заборгованості від 17.03.2021 на 1 арк.; оригінал розписки від 29.09.2020 року на на 1 арк.; заява від імені ОСОБА_3 від 29 вересня 2020 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 632 на 1 арк. в той час як до матеріалів справи подано лише одну копію розписки від 29.12.2020 року, яка не містить в нижній частині, справа цифрового рукописного запису «29.09.20».

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

В Постанові Верховного суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Усі інші доводи та твердження сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом фактичних обставин, досліджених доказів у їх сукупності та наданої їм правової оцінки, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають судом.

Враховуючи відмову у задоволенні позову повністю, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів – відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 06.04.2026 року.

Суддя А.В. Янченко