Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №140/1304/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №140/1304/25 пров. №А/857/24537/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Хобор Р.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року, ухвалене суддею Костюкевичем С.Ф. у м. Луцьку у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі №140/1304/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, у якому просив визнати протиправною відмову в проведенні перерахунку та виплати пенсії по інвалідності з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII; зобов`язати здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності з урахуванням надбавки (підвищення) до пенсії в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII, починаючи з 10.08.2024 (в межах 6-ти місячного строку звернення до суду) по дату набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що з 01.07.2006 та станом на момент вирішення спору чинна редакція статті 12 Закону №3551-XII передбачає підвищення пенсії учасникам бойових дій в розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказане положення Закону не змінювалось, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), у встановленому законом порядку не визнавалося.

Враховуючи, що в редакції Закону №3551-XII з 1 липня 2006 року відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії учасників бойових дій на 150% мінімальної пенсії за віком, а натомість визначено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд виснував, що відповідач під час нарахування та виплати позивачу пенсії діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводяться до неврахування судом обставини, що право на отримання підвищення до пенсії безпосередньо пов`язане із первинним призначенням пенсії за вислугу років та набуттям статусу учасника бойових дій. Зміна порядку розрахунку пенсії, як періодичної виплати фізичній особі, шляхом прийняття відповідного закону, який фактично не відповідає критерію якості закону та легітимній меті, за загальним правилом суперечить положенням статей 22 і 58 Конституції України.

Згідно доводів скаржника при призначенні пенсії він набув право на підвищення до пенсії як учасник бойових дій в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до приписів ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому, на переконання скаржника, Закон України № 2939-ІV від 05.10.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не може застосовуватись з тих підстав, що Конституцією України передбачено принцип незворотної дії законів в часі. Отже, що відповідач, здійснюючи виплату надбавки до пенсії в меншому розмірі, порушив його право на виплату пенсії в належному розмірі.

Апеляційна скарга також містить вимоги до суду апеляційної інстанції про звернення в порядку частини ч.4 ст.7 КАС України до Верховного Суду з листом, у якому внести до Конституційного Суду України подання щодо перевірки на відповідність Конституції України (ч.1 ст.3, ч.1 ст.8, ч.ч.1, 2 ст.17, ч.ч.2, 3 ст.22, ч.ч.1, 2 ст.24 Конституції України) приписів ч.4 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та п.1 розд.II «Прикінцеві положення» від 05.10.2005 (Закон № 2939-ІV), якою з 01.07.2006 учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються у розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлнні Пенсійного фонду України у Волинській області як отримувач пенсії за вислугу років, приначеної за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 29.12.1992.

У складі пенсійної виплати позивачу щомісячно нараховується та виплачується доплата як учаснику бойових дій у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Покликаючись на наявність визначених законом підстав для виплати такої допомоги у розмірі 150% мінімальної пенсії за віком, позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.01.2025 про нарахування та виплату вказаної доплати.

Пенсійний орган листом від 31.01.2025 за вих. №1399-1049/М-04/8-0300/25 вказав заявнику на відсутність правових підстав для перерахунку пенсії на заявлених умовах.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992р. /Закон № 2262-ХІІ/.

Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до ст.8 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, забезпечується за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з ст.15 Закону № 2262-ХІІ особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

Частиною 4 ст.12 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», було встановлено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 23.11.1995 №458/95-ВР зазначену норму викладено у новій редакції, у силу якої учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 % мінімальної пенсії за віком.

Наведена редакція статті 12 Закону №3551-ХІІ була чинною до 01.07.2006.

Водночас пунктом 2 Закону України від 05.10.2005 №2939-IV частину четверту статті 12 Закону №3551-ХІІ викладено в такій редакції: "Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність".

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону №2939-IV, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року.

Спір у цій справі стосується правомірності нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії як учаснику бойових дій відповідно до статті 12 Закону №3551-XII у розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Судом першої інстанції слушно вказано на те, що з 01.07.2006 та станом на момент вирішення спору чинна редакція статті 12 Закону №3551-XII передбачає підвищення пенсії учасникам бойових дій в розмірі 25 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Вказане положення Закону не змінювалось, таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), у встановленому законом порядку не визнавалося.

Водночас, згідно пояснюючої записки, яка подавалася до законопроекту, що був прийнятий у формі Закону України № 2939-IV від 05.10.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», означений Закон спрямований на здійснення поліпшення матеріального становища відповідних осіб не шляхом доведення пенсій до рівня прожиткового мінімуму, а через підвищення рівня доплат до пенсій на підставі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Оскільки прожитковий мінімум встановлюється відповідно до законів України, тому розрахунки державних витрат на фінансування зазначених доплат цим законопроектом пропонувалося здійснювати на підставі прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб, встановленого на відповідний рік.

Конституційний Суд України в ухвалі від 23.10.2007 по справі № 2-42/2007 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п.п.2, 3, 4, 5, 6 розд.І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначив таке: «Заміна Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мінімальної пенсії за віком на прожитковий мінімум як розрахункової величини, що використовується для підвищення пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, обумовлена тим, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом (ч.3 ст.46 Конституції України, ст.6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Ці питання відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України визначаються виключно законами України. Тому встановлення розмірів збільшення пенсій чи іншої соціальної допомоги, що вплачується замість пенсії, застосування прожиткового мінімуму чи розміру мінімальної пенсії за віком для нарахування соціальних виплат є предметом законів України (законності) і не належить до компетенції Конституційного Суду України».

Отже, вищевказані положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» рішенням Конституційного Суду України такими, що суперечать Конституції України (є неконституційними), не визнавались.

Позивач не заперечував, що підвищення до пенсії як учаснику бойових дій у спірний період йому нараховане та виплачене виходячи з розміру 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що вбачається із доданого до матеріалів справи перерахунку пенсії за ПС № ХА12045-Міноборони.

Враховуючи, що в редакції Закону №3551-XII з 01 липня 2006 року відсутня норма, яка встановлює підвищення пенсії учасників бойових дій на 150% мінімальної пенсії за віком, а натомість визначено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 25% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, суд дійшов висновку, що відповідач під час нарахування та виплати позивачу пенсії діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

У рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» ЄСПЛ констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення від 12.10.2004р. у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

Щодо вимоги апеляційної скарги про звернення до Верховного Суду для вирішення питання щодо конституційності закону, колегія суддів зазначає наступне.

Приписами ч.4 ст.7 КАС України закріплено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Отже, звернення суду до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України супроводжується відповідною законодавчо визначеною процедурою.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегією суддів не встановлено, що норми Закону України № 2939-ІV від 05.10.2005 «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» суперечать Конституції України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для звернення апеляційного суду в порядку ч.4 ст.7 КАС України до Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону.

Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 травня 2025 року у справі №140/1304/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Р. Б. Хобор