Постанова від 05 квітня 2026 р. у справі №300/1785/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №300/1785/25 пров. №А/857/30095/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Скільський І.І.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ 27 червня 2025 року у справі № 300/1785/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

17.03.2025 року ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – Управління), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області просив: визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо незарахування до страхового стажу роботи у колгоспі « 50-річчя Жовтня» у період з 06.09.1985 по 18.03.1989; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати з 06 серпня 2024 року до загального страхового стажу роботу у колгоспі «50-річчя Жовтня» у період з 06.09.1985 по 18.03.1989 на посаді інструктора-методиста по спорту.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин. Суд першої інстанції вказав, що відповідачем не враховано зазначені у трудовій книжці відомості про роботу позивача в колгоспі в повному обсязі. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач беззаперечно міг встановити факт зайнятості позивача у період роботи з 06.09.1985 по 18.03.1989 в колгоспі « 50-річчя Жовтня», так як в трудовій книжці містяться відповідні записи. Суд першої інстанції вказав, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період його роботи з 06.09.1985 по 18.03.1989 в колгоспі « 50-річчя Жовтня». Суд першої інстанції дійшов висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Суд також вважав, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 3500,00 грн. витрат на правничу допомогу, є обґрунтованою.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що для зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі визначено певні умови та порядок. Скаржник вказує, що за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, тоді зараховується весь період роботи. Скаржник зазначає, що до органів Пенсійного фонду позивач не додав до заяви документи, які б підтверджували виконання річного мінімуму трудової участі в колгоспі «50-річчя Жовтня» у період роботи з 06.09.1985 по 18.03.1989. Щодо стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн, то скаржник вважає, що у рішенні суду не наведено доказів які свідчать про перелік та вартість робіт щодо надання правничої допомоги, та щодо оплати клієнтом коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання з надання правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №027 від 10.03.2025.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 10.10.2024 ОСОБА_1 звернувся у Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Відповідно до рішення від 16.10.2024 №092350008681, яке прийнято за результатами розгляду заяви, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з підстав відсутності необхідного страхового стажу. До страхового стажу не враховано трудову книжку НОМЕР_1 , дата заповнення 27.06.1982, оскільки на першій сторінці трудової книжки прізвище « ОСОБА_2 » (російською мовою) не відповідає прізвищу « ОСОБА_2 » (російською мовою) згідно паспортних даних.

Окрім того, не враховано період роботи в колгоспі з 06.09.1985 по 18.03.1989, оскільки відсутні відомості про відпрацьовані трудодні та встановлений колгоспний мінімум, інформація про зміну назви господарства.

Також не врахований період навчання в середньому МПТУ-10 м.Коломия Івано-Франківської області з 01.09.1979 по 12.07.1982, оскільки в дипломі зазначено по батькові « ОСОБА_3 » не відповідає по батькові « ОСОБА_4 » згідно паспортних даних (а.с.18).

Після надання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області додаткових документів про періоди навчання та періоди роботи, з 06.08.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з урахуванням страхового стажу 35 років 5 місяців 06 днів. Однак, до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 06.09.1985 по 18.03.1989 в колгоспі « 50-річчя Жовтня».

На звернення ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 06.02.2025 №1076/512/Д-02/8-0900/25 повідомило про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи з 06.09.1985 по 18.03.1989 в колгоспі «50-річчя Жовтня», оскільки не надано довідок про встановлений мінімум і кількість вироблених вихододнів, а також в трудовій книжці після запису про звільнення відсутній підпис керівника чи відповідальної особи (а.с.19-20).

Вважаючи дії Управління щодо не зарахування періоду роботи з 06.09.1985 по 18.03.1989 в колгоспі «50-річчя Жовтня» до страхового стажу протиправними, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, суд апеляційної інстанції враховує таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач до заяв про призначення пенсії за віком долучав копію трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 27.06.1982, відповідно до записів якої ОСОБА_1 у період з 06.09.1985 по 18.03.1989 працював у колгоспі «50-річчя Жовтня» на посаді інструктора-методиста по спорту. Такі записи засвідченні печаткою та містять відомості про документ, на підставі якого внесені записи (а.с.12).

Відмовляючи у зарахуванні вказаного періоду до страхового стажу, Управління вказує на відсутність довідок про встановлений мінімум і кількість вироблених вихододнів.

Такі аргументи, на переконання суду апеляційної інстанції, є безпідставними, оскільки виходячи з положень статті 56 Закон №1788-XII умова щодо виконання трудової участі в громадському господарстві стосується членів колгоспу, тоді як позивач перебував на посаді інструктора-методиста по спорту, а тому записи в трудовій книжці є достатніми для врахування цього періоду при обчисленні розміру пенсії без додаткового підтвердження позивачем свого стажу як члена колгоспу з вирішенням питання про вироблення встановленого мінімуму трудової участі у суспільному виробництві

Щодо відсутності підпису керівника чи відповідальної особи після запису про звільнення, то суд апеляційної інстанції зауважує, що наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Відповідно до положень пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Вказана трудова книжка містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи, записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували їх зміст, записи не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.

Доказів, на підтвердження недостовірність таких записів, відповідачем суду першої та апеляційної інстанції не надано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до пункту 2.21-1 Інструкції №58 унесені фізичною особою до трудових книжок записи підтверджуються підписом посадової особи органу державної служби зайнятості, незалежно від місця реєстрації трудового договору, і засвідчуються його печаткою.

Пунктом 4.1 Інструкції №58 встановлено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

При цьому, пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказане узгоджується з сталою та послідовною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19, від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Таким чином, зазначений Управлінням недолік трудової книжки позивача не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивача з 06.09.1985 по 18.03.1989 до стажу роботи.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що реалізація права особи на отримання пенсії здійснюється шляхом подання заяви до компетентного органу із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. В свою чергу, працівник пенсійного органу під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів та відповідність оформлення таких вимогам законодавства та приймає одне із рішень, передбачених пунктом 4.3. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема: уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів належного виконання органом Пенсійного фонду повноважень щодо отримання відповідних документів від підприємств, організацій і окремих осіб, виданих ними для оформлення пенсії, а також щодо перевірки обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Відсутні докази направлення відповідачами запитів, листів та здійснення інших повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу з матеріалів справи не встановлено.

Скаржник, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності рішення про відмову у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, а також того, що позивач у спірні періоди роботи не працював в зазначеному колгоспі.

Вказані органами Пенсійного фонду недоліки в заповненні трудової книжки позивача не можуть бути самодостатньою підставою для виключення спірного періоду з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, у зв`язку з тим, що працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки.

Водночас на позивача не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаного періоду роботи, є протиправною.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, враховуючи позицію Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в межах спірних правовідносин належними та допустимими доказами, якими є трудова книжка та записи у ній, підтверджується робота позивача у колгоспі «50-річчя Жовтня» у період з 06.09.1985 по 18.03.1989 на посаді інструктора-методиста по спорту, а з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця, вищезазначені недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу позивача.

Отже, встановлена судом першої інстанції протиправність рішення про не зарахування до страхового стажу спірного періоду, з якою погоджується суд апеляційної інстанції, має наслідком зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати позивачу з 06.08.2024 до загального страхового стажу період роботи у колгоспі «50-річчя Жовтня» з 06.09.1985 по 18.03.1989 на посаді інструктора-методиста по спорту.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок, то суд апеляційної інстанції вважає аргументи скаржника в цій частині безпідставними, оскільки такий розмір відповідає критеріям об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критеріям з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, з врахуванням наданих позивачем документів, задоволення позову, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати на правничу допомогу адвоката в загальному розмірі 3 500,00 грн. є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, але і у певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Водночас згідно приписів ч.1 ст. 139 КАС України, законодавцем визначено розподіл судових витрат в разі задоволення позову як таких які підлягають або відшкодуванні або ж оплаті, отже покликання в апеляційній скарзі на відсутність в судовому рішенні покликання на оплату клієнтом коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання з надання правової допомоги за Договором про надання правової допомоги №027 від 10.03.2025 не гуртуються на процесуальних нормах. Окрім того, до матеріалів справи (а.с.25) долучено квитанцію про сплату коштів №010/2025 від 13.03.2025 на суму 5000,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі № 300/1785/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний