Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №380/21517/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 рокуЛьвівСправа №380/21517/24 пров. №А/857/12623/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Мандзія О.П.,

Суддів Заверухи О.Б., Матковської З.М.

за участю секретаря судового засідання Гепфель А.А.,

представник відповідача Шкробак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу, -

суддя в 1-й інстанції Мартинюк В.Я.,

дата ухвалення рішення 24.02.2025,

місце ухвалення рішення м. Львів,

дата складання повного тексту судового рішення 25.02.2025,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (далі – апелянт, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ від 03.10.2024 №149 «Про застосування до працівника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції дисциплінарних стягнень».

В обґрунтування позову зазначає, що в порушення п. 2 оскаржуваного наказу та п. 2 розділу VІІ Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України зі згаданим наказом ознайомлювали не передбачені законодавством суб`єкти та не у спосіб передбачений законодавством. Також позивач зазначає про те, що службове розслідування не може уважитись об`єктивним, оскільки ОСОБА_2 виконував одночасно функції голови дисциплінарної комісії та т.в.о. начальника УПП у Львівській області ДПП. З урахуванням того, що ОСОБА_3 не оскаржував постанову про притягнення адміністративної відповідальності, дисциплінарна комісія не мала повноважень надавати оцінку діям в порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності. Додатково зазначає, що використання повідомлення про запрошення до підрозділу поліції не спричинило негативних наслідків для ОСОБА_3 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у цій справі позов задоволено; визнано протиправним та скасовано, прийнятий Управлінням патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, наказ від 03.10.2024 №149 "Про застосування до працівника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції дисциплінарних стягнень". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 1211,20 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку, оскільки вважає таке ухваленим з порушенням норм матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що дисциплінарною комісією в ході проведення службового розслідування здійснено аналіз відеозаписів за 19.06.2026 та з`ясовано, що в ході проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення старшим лейтенантом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заявив клопотання про перенесення розгляду справи. Відповідно, позивач здійснила заповнення бланку «Повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції», на якому здійснила виправлення з 2016 року на 2014 рік. Разом з тим, з відеозапису також встановлено відсутність на даному бланку штампів. Старший лейтенант поліції Фещак після заповнення повідомлення озвучила ОСОБА_6 про потребу в прибутті до УПП в Львівській області ДПП за адресою Перфецького, 19 та надала примірник такого повідомлення.

Таким чином, в ході службового розслідування на підставі зібраних матеріалів, дисциплінарною комісією встановлено дисциплінарний проступок в діях інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №4 УПП У Львівській області ДПП старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 по події 19.06.2024.

Вказаним діяннями старший лейтенант поліції ОСОБА_4 проявила непрофесійність та безвідповідальне ставлення до виконаних службових повноважень та такими діями не сприяла керівнику в організації службової дисципліни.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Апелянт просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 року у справі №380/215147/24 та прийняти постанову по справі, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. З додатковим обґрунтуванням зазначено про те, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №380/21517/24 є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи, належної оцінки доказів та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції та залишити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №380/21517/24 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив таку задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати з постановленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явилася, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином.

За ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Встановлено та підтверджується письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, що З 29 листопада 2017 року позивач перебуває на службі в органах Національної поліції.

Наказом відповідача від 19.08.2024 за №250, на підставі доповідної записки заступника начальника управління – начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції майора Струка Володимира, призначено службове розслідування щодо наявності в діях поліцейської ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. Згідно даного наказу ОСОБА_7 включено до складу дисциплінарної комісії та визначено його головою цієї комісії.

У подальшому наказом відповідача за №84 від 27.08.2024 внесено зміни до наказу за №250 від 19.08.2024 та змінено склад дисциплінарної комісії – головою такої комісії визначено Пилат Ірину.

Наказом відповідача від 02.09.2024 за №85 продовжено термін проведення службового розслідування на 15 днів.

17 вересня 2024 року складено висновок службового розслідування, згідно якого дисциплінарна комісія вважає, що за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушенні вимог пунктів 1, 2 ч.1 ст.18 Закону України «Про національну поліцію», пунктів 1, 13 ч.3 ст.1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, підпунктів 1, 10 пункту 3.1 розділу ІІІ Посадової інструкції інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №4 УПП у Львівській області ДПП до позивача слід застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження.

Дисциплінарна комісія уважала дисциплінарним проступком порушення позивачем порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи, що визначений КУпАП, а саме надала особі бланк «повідомлення про запрошення до підрозділу патрульної поліції» на якому був відсутній штамп підрозділу поліції з актуальними реквізитами відповідача станом на 19.06.2024 року.

Спірним наказом від 03.10.2024 за №149 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження, з яким наступного дня позивач ознайомилась.

Не погоджуючись із застосованим дисциплінарним стягненням, вважаючи спірний наказ протиправним та таким, що порушує її права, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване, зокрема, такими висновками:

1) суд виходив із того, що додаток 4 «Повідомлення про запрошення до підрозділу поліції» не включений до переліку бланків, визначених пунктом 1 розділу XV Інструкції №1395, які виготовляються відповідно до технічного опису, наведеного в додатках до цієї Інструкції;

2) з огляду на це суд дійшов висновку, що відсутність на такому повідомленні штампу або наявність іншого штампу сама по собі не може бути покладена позивачці у вину як доведене порушення вимог Інструкції №1395;

3) разом з тим суд зазначив, що службове розслідування не відповідало меті, визначеній частиною другою статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, оскільки не забезпечило повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин події, причин і умов її виникнення, вини позивачки та ступеня тяжкості інкримінованого проступку, а відтак оскаржуваний наказ не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України.

Апелянт, заперечуючи наведені висновки суду першої інстанції, покликається на те, що:

1) дисциплінарний проступок позивачки полягав у порушенні порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи, визначеного КУпАП, а саме у використанні бланка «Повідомлення про запрошення до підрозділу поліції», який не відповідав додатку 4 до Інструкції №1395 та не містив штампу підрозділу поліції з актуальними реквізитами УПП у Львівській області ДПП станом на 19.06.2024;

2) позивачка, на думку апелянта, не пересвідчилася у відповідності використаного бланка додатку 4 до Інструкції №1395 та у наявності на ньому штампу підрозділу поліції з актуальними реквізитами;

3) вказані дії, на думку апелянта, свідчать про непрофесіоналізм та безвідповідальне ставлення позивачки до виконання службових повноважень і становлять достатню підставу для застосування дисциплінарного стягнення.

Предметом судового оскарження в цій справі є наказ УПП у Львівській області ДПП від 03.10.2024 №149, який прийнято на підставі висновку службового розслідування.

У свою чергу, висновок службового розслідування обґрунтовано наступним:

- під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейський зобов`язаний перевірити належність повідомлення особи про час і місце розгляду справи, а у разі неналежного повідомлення - надіслати повідомлення про запрошення до підрозділу поліції за додатком 4 до Інструкції №1395;

- редакцією додатка 4 до Інструкції №1395, чинною станом на 19.06.2024, на бланку «Повідомлення про запрошення до підрозділу поліції» передбачено штамп підрозділу поліції із зазначенням місцезнаходження та номера телефону;

- штамп призначений для нанесення на документах реквізитів органу або підрозділу поліції;

- повідомлення, заповнене позивачкою для ОСОБА_3 , не відповідало додатку 4 до Інструкції №1395, оскільки не містило штампу з актуальними реквізитами УПП у Львівській області ДПП станом на 19.06.2024;

- станом на 19.06.2024 статус юридичної особи Управління патрульної служби МВС України у місті Львові був припинений, а тому використаний бланк не містив актуальної назви установи;

- позивачка, будучи ознайомленою з посадовою інструкцією, не пересвідчилася у відповідності використаного бланка додатку 4 до Інструкції №1395 та у наявності на ньому штампу підрозділу поліції з актуальними реквізитами;

- за результатами аналізу відеозапису встановлено, що позивачка заповнила бланк повідомлення, внесла виправлення у даті, озвучила ОСОБА_3 необхідність прибуття до УПП у Львівській області ДПП та вручила йому примірник такого повідомлення, на якому, за висновком службового розслідування, були відсутні штампи;

- дії позивачки кваліфіковано як порушення пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пунктів 1, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а також підпунктів 1, 10 пункту 3.1 розділу III Посадової інструкції інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №4 УПП у Львівській області ДПП, що, за висновком службового розслідування, виразилося у порушенні порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи шляхом надання бланка повідомлення без штампу підрозділу поліції з актуальними реквізитами.

- такі дії визнано проявом непрофесійності та безвідповідального ставлення до виконання службових повноважень і підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження.

Отже, під час апеляційного провадження ключовими є такі питання:

1) чи утворює порушення порядку повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення вручення особі повідомлення старого зразка без штампа УПП у Львівській області ДПП та з помилковим зазначенням року “2014” замість “2024”, якщо таке повідомлення вручено особисто, особа власноруч підтвердила його отримання із зазначенням дати отримання, була усно повідомлена про необхідність з`явитися до підрозділу поліції, а допущений дефект не позбавив її можливості знати про виклик і реалізувати право на участь у розгляді справи;

2) яка саме подія є моментом закінчення порушення порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення: вручення повідомлення, неявка особи, розгляд справи за її відсутності чи настання іншого юридично значущого наслідку;

3) чи покладався саме на позивачку персональний службовий обов`язок забезпечити відповідність бланка повідомлення додатку 4 до Інструкції №1395 та наявність на ньому штампа підрозділу поліції з актуальними реквізитами.

Розмірковуючи над указаними питаннями колегія суддів зазначає наступне.

Частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі також – «Дисциплінарний статут») службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.

Частиною третьою статті 1 Дисциплінарного статуту, передбачено, що службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського, зокрема:

бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України (пункт 1);

сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції (пункт 13).

Стаття 11 Дисциплінарного статуту, визначає, що за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Згідно зі статтею 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту, дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.

Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.

До поліцейських можуть застосовуватись дисциплінарні стягнення, визначені частиною третьою цієї статті, зокрема, зауваження.

Частинами першою-четвертою, десятою статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, медіа (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

За приписами статті 15 Дисциплінарного статуту, службове розслідування проводиться дисциплінарними комісіями, які за результатами службового розслідування приймають рішення у формі висновку.

Порядок утворення в органах (підрозділах) поліції, а також закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, дисциплінарних комісій та їх повноваження, визначає Положення про дисциплінарні комісії Національної поліції України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2018 №893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 №1356/32808 (далі – «Положення №893»).

Пунктом 1 розділу ІІІ «Повноваження голови та членів дисциплінарних комісій» Положення №893, передбачено, що дисциплінарна комісія під час проведення щодо поліцейського службового розслідування має право, зокрема: проводити одночасні опитування осіб, у поясненнях яких про обставини дисциплінарного проступку є суттєві розбіжності. Одночасне опитування проводиться за згодою опитуваних осіб, про його проведення складається довідка; одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах чи за запитом в інших органах державної влади та органах місцевого самоврядування необхідні документи або їх копії та долучати до матеріалів службового розслідування; 5) вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, у разі потреби знімати з них копії і долучати до матеріалів службового розслідування.

Пунктом 2 розділу ІІІ цього Положення, передбачено, що голова дисциплінарної комісії виконує організаційні повноваження та реалізую функцію контролю за діяльністю комісії в цілому і кожного її члена окремо.

Пунктом 3 розділу ІІІ даного Положення, передбачено, що член дисциплінарної, зокрема: для з`ясування питань, пов`язаних зі службовим розслідуванням, із дотриманням чинного законодавства України відвідує органи, підрозділи, установи поліції або за погодженням з адміністрацією інші органи державної влади та місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, отримує від їх працівників письмові або усні пояснення, документи та матеріали, що стосуються предмета службового розслідування; готує та надсилає за підписами уповноважених посадових осіб поліції запити для отримання інформації, яка має значення для проведення службового розслідування, збирає інформацію, пояснення, документи і матеріали, здійснює їх дослідження; у разі необхідності подає пропозиції щодо організації роботи дисциплінарної комісії, залучення до участі в її роботі фахівців, запрошення відповідних осіб для отримання пояснень, а також опрацювання матеріалів та висновку службового розслідування; у разі незгоди з висновками і пропозиціями за результатами службового розслідування викладає в письмовій формі свою окрему думку, що додається до протоколу засідання або долучається до висновку службового розслідування; інформує голову дисциплінарної комісії про факти перешкоджання з боку поліцейських та інших працівників Національної поліції України проведенню службового розслідування, діяльності комісії, а також про виявлені порушення законодавства, вимог нормативно-правових актів, інші недоліки; у межах компетенції виявляє та досліджує причини та умови, що сприяли скоєному дисциплінарному проступку, готує пропозиції щодо їх усунення.

Процедуру проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування, визначає Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 р. №1355/32807 (далі –Порядок №893).

Розділ VI «Оформлення матеріалів службового розслідування» Порядку №893 визначає вимоги до висновку службового розслідування.

Пунктами 3-5 розділу VI Порядку №893, передбачено, що у вступній частині висновку службового розслідування викладаються такі відомості: дата і місце складання висновку службового розслідування, прізвище та ініціали, посада і місце служби (роботи) голови (заступника голови) та членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування;

підстава для проведення службового розслідування; форма розгляду справи дисциплінарною комісією (відкрите засідання чи письмове провадження).

У разі залучення до проведення службового розслідування фахівців та представника поліцейського також зазначаються їх прізвища, ініціали та статуси у службовому розслідуванні.

В описовій частині висновку службового розслідування викладаються відомості, встановлені під час проведення службового розслідування: обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив учинення дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим; посада, звання, прізвище, ім`я, по батькові, персональні дані (дата і місце народження, освіта, період служби в поліції і на займаній посаді - із дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), відомості, що характеризують поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; пояснення поліцейського щодо обставин справи, а в разі відмови від надання такого пояснення - інформація про засвідчення цього факту відповідним актом про відмову надати пояснення чи поштове повідомлення про вручення або про відмову від отримання виклику для надання пояснень чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення;

пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи;

пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи;

документи та матеріали, що підтверджують та (або) спростовують факт учинення дисциплінарного проступку;

обставини, що обтяжують або пом`якшують відповідальність поліцейського, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

причини та умови, що призвели до вчинення виявленого дисциплінарного проступку, обставини, що знімають із поліцейського звинувачення.

В описовій частині зазначаються також відомості про залучення фахівців та результати їх участі в службовому розслідуванні.

При проведенні службових розслідувань за фактами витоку секретної інформації зазначаються форма допуску до робіт, пов`язаних з державною таємницею, поліцейського, стосовно якого проводиться службове розслідування, або осіб, дані яких зазначаються у висновку службового розслідування, а також номер, дата наказу про надання доступу до секретної інформації та найменування органу і посадової особи, який(а) видав(ла) цей наказ.

Якщо до строку проведення службового розслідування не враховано документально підтверджений час перебування поліцейського, стосовно якого його призначено, у відрядженні, на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності) або у відпустці, інформація про це зазначається у висновку службового розслідування.

У резолютивній частині висновку службового розслідування дисциплінарною комісією зазначаються: висновок щодо наявності або відсутності в діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону, іншого нормативно-правового чи організаційно-розпорядчого акта, наказу керівника, який було порушено.

У разі неможливості встановлення за результатами службового розслідування факту наявності/відсутності в діях (бездіяльності) поліцейського складу дисциплінарного проступку внаслідок неможливості отримання доступу до необхідних документів такі обставини розцінюються на користь поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування;

вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського в разі наявності в його діянні ознак дисциплінарного проступку; відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів, а також про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення згідно із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.

Пунктом 7 розділу VI Порядку №893, передбачено, що висновок службового розслідування підписують голова, заступник голови та члени дисциплінарної комісії.

У разі якщо за результатами службового розслідування в діях поліцейського встановлено склад дисциплінарного проступку, дисциплінарна комісія разом з висновком службового розслідування подає уповноваженому керівнику проект наказу про накладення на цього поліцейського дисциплінарного стягнення. У разі якщо член дисциплінарної комісії не погоджується з висновком службового розслідування, він підписує його і поряд зі своїм підписом зазначає: «Окрема думка». Окрема думка члена дисциплінарної комісії викладається на окремому аркуші, що додається до висновку службового розслідування.

Висновок службового розслідування затверджує керівник, який його призначив, або особа, яка виконує обов`язки керівника.

Враховуючи думку членів дисциплінарної комісії та на підставі поданих матеріалів службового розслідування уповноважений керівник може прийняти рішення про накладення на поліцейського іншого виду дисциплінарного стягнення, що відрізняється від запропонованого дисциплінарною комісією.

Частина перша статті 19 Дисциплінарного статуту містить схожі за змістом вимоги до висновку службового розслідування.

Частинами сьомою та восьмою статті 19 Дисциплінарного статуту, передбачено, що у разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції. Під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі – поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 №1395, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853 (далі – Інструкція №1395).

Пунктом 5 розділу ІІІ «Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» Інструкції №1395, передбачено, що поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці) (підпункт 3).

Пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції №1395 передбачено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справа розглядається лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (стаття 268 КУпАП). Якщо при складанні протоколу (якщо складення протоколу передбачається КУпАП) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не була належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи, їй за місцем проживання (перебування), роботи надсилається повідомлення про запрошення до підрозділу поліції (додаток 4) на розгляд справи.

Додаток 4 Інструкції №1395 «Повідомлення до запрошення до підрозділу поліції» має такі реквізити: прізвище, ім?я по батькові (особи, яку повідомляють); дата, час на яку викликається особа; адреса місцезнаходження (в тому числі номер кімнати), за якою викликається особа; прізвище та ініціали поліцейського до якого викликається особа; зазначення необхідність мати при собі документ, що посвідчує особу; зазначення наслідків не прибуття та не подання клопотання про відкладення розгляду справи; дата повідомлення; дата вручення повідомлення; місце для відбитку штампа підрозділу Національної поліції України із зазначенням адреси та номера телефону.

Розділом XV «Деякі аспекти діловодства у справах» Інструкції №1395, передбачено, що бланки протоколів про адміністративні правопорушення, постанов у справах про адміністративне правопорушення, тимчасових дозволів на право керування транспортними засобами виготовляються відповідно до технічного опису бланка тимчасового дозволу на право керування транспортними засобами (додаток 14), технічного опису бланка постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 15), технічного опису бланка протоколу про адміністративне правопорушення (додаток 16).

Аналіз наведених норм права дає підстави для таких висновків.

Оскаржуваний наказ УПП у Львівській області ДПП від 03.10.2024 №149 є правовим наслідком результатів службового розслідування, а відтак його законність прямо залежить від того, чи було під час такого розслідування належно встановлено наявність у діях позивачки дисциплінарного проступку та чи підтверджується це висновком службового розслідування.

Хоча стаття 62 Конституції України безпосередньо сформульована щодо кримінального обвинувачення, закріплений у ній конституційний підхід виключає покладення юридичної відповідальності на підставі припущень і вимагає тлумачити сумніви щодо доведеності вини на користь особи. У сфері дисциплінарної відповідальності цей підхід був розвинений у практиці Верховного Суду.

Системний аналіз статей 11–15, 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та розділу VI Порядку №893 дає підстави для висновку, що притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності можливе виключно за наслідками службового розслідування, результати якого оформлені висновком, що містить такий обсяг фактичних даних і правової оцінки, який дає змогу встановити всі обов`язкові елементи складу дисциплінарного проступку, зокрема об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт і суб`єктивну сторону, а також, за наявності, інші ознаки, що мають значення для правильної кваліфікації діяння.

При цьому встановлення вини як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони дисциплінарного проступку є необхідною умовою притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, а висновок про наявність у її діях складу такого проступку не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2019 у справі №9901/855/18, обираючи стандарт доказування для дисциплінарних проваджень, дійшла висновку про перевагу стандарту “поза розумним сумнівом” перед стандартом «балансу ймовірностей». Верховний Суд у постанові від 20.12.2024 у справі №380/16592/22 поширив цей підхід і на спори щодо притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності. Крім того, у постанові від 07.03.2025 у справі №520/2230/23 Верховний Суд зазначив, що у таких спорах перевірці підлягають, зокрема, наявність у діянні особи складу дисциплінарного проступку, наявність законних підстав для застосування дисциплінарного стягнення та пропорційність обраного виду стягнення.

Отже, для правильного вирішення цього спору визначальним є з`ясування того, чи містять встановлені у службовому розслідуванні обставини всі обов`язкові елементи складу інкримінованого позивачці дисциплінарного проступку.

Саме тому наступним підлягає з`ясуванню питання, чи доведено у межах службового розслідування всі обов`язкові елементи складу інкримінованого позивачці дисциплінарного проступку.

Кваліфікуючи дії позивачки як дисциплінарний проступок, відповідач послався на пункти 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункти 1, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, а також підпункти 1, 10 пункту 3.1 розділу III Посадової інструкції інспектора взводу №2 роти №4 батальйону №4 УПП у Львівській області ДПП, вважаючи, що такий проступок виразився у порушенні порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи шляхом надання бланка повідомлення без штампу підрозділу поліції з актуальними реквізитами.

За таких обставин для обґрунтованого висновку про наявність у діях позивачки складу дисциплінарного проступку відповідач повинен був установити всі його обов`язкові елементи, зокрема:

1. Об`єкт проступку: якщо виходити з формулювання самого відповідача, безпосереднім об`єктом інкримінованого діяння є не абстрактна правильність оформлення бланка і не формальна відповідність документа певному зразку, а порядок належного сповіщення особи про місце і час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Отже, для встановлення об`єкта такого проступку відповідач повинен був з`ясувати, чи йдеться саме про посягання на належне доведення до відома особи інформації про дату, час і місце розгляду справи, а також на забезпечення її права на участь у такому розгляді. Відповідно, сам по собі дефект форми документа ще не є достатнім для висновку про порушення саме цього об`єкта, якщо не встановлено, у чому конкретно полягало порушення порядку сповіщення особи як такого.

2. Суб`єкт проступку: позивачка, безумовно, є спеціальним суб`єктом дисциплінарної відповідальності як поліцейська. Однак для встановлення суб`єкта саме цього інкримінованого проступку відповідач повинен був установити не лише її статус поліцейської, а й наявність у неї конкретного персонального службового обов`язку: (1) забезпечувати відповідність бланка повідомлення додатку 4 до Інструкції №1395; (2) перевіряти наявність на ньому штампу підрозділу поліції з актуальними реквізитами; (3) контролювати обіг бланкової продукції; (4) вилучати з користування застарілі форми.

Тобто вирішальним для встановлення належного суб`єкта відповідальності у цій справі було не загальне посилання на статус позивачки як поліцейської, а доведення того, що саме на неї покладався функціональний обов`язок, порушення якого їй інкримінується.

3. Об`єктивна сторона проступку: для встановлення об`єктивної сторони відповідач повинен був розмежувати дві різні обставини:

1)використання бланка, який, на думку відповідача, не відповідав додатку 4 до Інструкції №1395;

2) порушення порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи.

Отже, відповідач повинен був установити не просто сам факт використання бланка старого зразка або відсутність на ньому належного штампу, а те, що внаслідок цього було реально порушено порядок сповіщення особи.

Крім того, якщо відповідач фактично виходить із того, що інкриміноване діяння має формальний склад і вважається закінченим у момент вручення повідомлення, він повинен був чітко визначити момент закінчення такого проступку та обґрунтувати, чому сама лише невідповідність форми документа вже становить завершене порушення порядку сповіщення.

При цьому така оцінка не могла здійснюватися поза змістом Інструкції №1395. Розділ III цієї Інструкції регламентує порядок підготовки до розгляду справи і належного повідомлення особи, тоді як пункт 1 розділу XV визначає перелік бланків, що виготовляються відповідно до технічного опису, і додаток 4 до такого переліку не включений. Отже, для висновку про об`єктивну сторону проступку відповідач повинен був окремо обґрунтувати, чому невідповідність бланка сама по собі означає порушення саме порядку сповіщення особи, а не лише формальний дефект документа.

4. Суб`єктивна сторона проступку: оскільки дисциплінарний проступок є винною дією або бездіяльністю, відповідач повинен був установити вину позивачки щонайменше у формі необережності.

Для цього необхідно було з`ясувати: 1) чи мала позивачка конкретний обов`язок перевіряти відповідність бланка додатку 4; 2) чи могла і повинна була виявити його невідповідність; 3) чи був дефект бланка для неї очевидним і юридично значущим; 4) чи мала вона реальну можливість не використовувати такий бланк та скористатися іншим; 5) хто із посадових осіб відповідав за забезпечення працівників поліції бланками нового зразка; 6) чому, станом на час складання повідомлення в обігу працівників поліції знаходились бланки старого зразка і, з яких причин такі бланки не були вилучені; 7) чи приймалось рішення про вилучення бланків старого зразка, якщо так, то яким організаційно-розпорядчим актом воно оформлено і, чи доводилось до відома позивачки в установленому порядку до 19.06.2024.

Лише встановлення наведених обставин могло б дати підстави для висновку про наявність у її діях вини як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони проступку. Адже сам факт перебування в обігу бланків старого зразка, які не вилучались в установленому порядку і не введення в обіг бланків нового зразка, ставить під сумнів можливість позивачки відповідати за вчинене діяння.

5. Щодо виду складу проступку: із позиції відповідача видно, що інкриміноване діяння фактично конструюється як проступок із формальним складом, який вважається закінченим у момент вручення повідомлення неналежної форми.

Однак і за такого підходу відповідач повинен був установити, що сама невідповідність бланка вже становила порушення охоронюваного порядку сповіщення та що позивачка персонально відповідала за недопущення такого дефекту.

Таким чином, для обґрунтованого висновку про наявність у діях позивачки складу інкримінованого дисциплінарного проступку відповідач повинен був установити: який саме порядок сповіщення особи був порушений і в чому полягало посягання саме на цей об`єкт; чому саме позивачка є належним суб`єктом відповідальності за форму бланка та реквізити штампу; яким чином формальний дефект документа утворює об`єктивну сторону порушення порядку сповіщення; у чому полягає вина позивачки та чому їй можна поставити в провину використання саме такого бланка; з якого моменту відповідач вважає такий проступок закінченим і чому.

Утім, висновок службового розслідування, а також дії та рішення, вчинені і прийняті уповноваженими відповідачем особами під час його проведення, свідчать про те, що наведені обов`язкові ознаки дисциплінарного проступку належним чином установлені не були. Як убачається зі змісту висновку службового розслідування, дисциплінарна комісія не надала повного й належного викладення тих фактичних обставин та правових ознак, які були необхідні для обґрунтованого висновку про наявність у діях позивачки складу дисциплінарного проступку.

Передусім, відповідно до пункту 4 розділу VI Порядку №893 та пункту 3 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту, в описовій частині висновку мають бути викладені обставини справи, зокрема обставини вчинення дисциплінарного проступку, час, місце, спосіб, мотив його вчинення, наслідки, що настали, та їх тяжкість. Натомість спірний висновок фактично редукує всю подію до одного-єдиного формального твердження: позивачка використала бланк повідомлення без штампу з актуальними реквізитами, а отже порушила порядок сповіщення особи про місце і час розгляду справи. Така побудова висновку свідчить не про з`ясування всіх обставин проступку, а про їх підміну одним зовнішнім дефектом документа. Мотив інкримінованого діяння, реальні наслідки, їх тяжкість, а також саме значення цього дефекту для належності повідомлення у висновку належним чином не розкриті.

Крім того, відповідно до пункту 4 розділу VI Порядку №893 та пункту 9 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту, висновок службового розслідування повинен містити причини та умови, що призвели до вчинення проступку, а також обставини, що знімають із поліцейського звинувачення. Однак у цьому випадку висновок не демонструє належного та повного дослідження причин і умов виникнення спірної ситуації. Із матеріалів справи вбачається, що в межах службового розслідування були отримані пояснення про порядок забезпечення особового складу бланковою продукцією, про фактичну наявність у позивачки бланка старого зразка, а також про роль безпосереднього керівництва, яке лише наголошувало на необхідності оформлення матеріалів відповідно до закону. Утім ці обставини, які безпосередньо стосуються організаційних причин виникнення спірної ситуації, у висновку не отримали належного відображення і аналізу. Інакше кажучи, дисциплінарна комісія навіть не спробувала з`ясувати, чому відповідний бланк опинився у користуванні позивачки, хто відповідав за його надання, хто відповідав за обіг застарілих форм і чому організаційний дефект у роботі підрозділу був без будь-якого аналізу персонально покладений саме на позивачку.

Так само пункт 4 розділу VI Порядку №893 та пункт 4 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту вимагають відображення у висновку пояснень поліцейського щодо обставин справи, а пункт 7 частини першої статті 19 цього Статуту — документів та матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт учинення дисциплінарного проступку. Водночас матеріали службового розслідування містили пояснення позивачки про те, що після виявлення описки було направлено нове запрошення, надалі повторно надсилалися повідомлення, використовувалися рекомендовані листи і телефонограма, а негативні наслідки, за її поясненням, були відсутні. Однак ці відомості не були осмислені дисциплінарною комісією як такі, що ставлять під сумнів сам висновок про наявність проступку. Те саме стосується пояснень позивачки про те, що бланк був наданий їй відповідальними особами батальйону, а печатка не належить до обов`язкових реквізитів документа. Отже, пояснення позивачки та матеріали, які могли спростовувати висновок про наявність дисциплінарного проступку, були відображені фрагментарно та оцінені вибірково, тобто не як обставини, здатні поставити під сумнів саму підставу дисциплінарного переслідування, а лише як фон для заздалегідь сформованого висновку про вину.

Окремо слід зазначити, що відповідно до пункту 8 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту у висновку мають бути наведені відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень, тоді як частина третя цієї ж статті вимагає при визначенні виду стягнення враховувати характер проступку, обставини його вчинення, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського та його ставлення до служби. Водночас зі змісту спірного висновку не вбачається належного аналізу ступеня вини позивачки, а також обставин, що пом`якшують або обтяжують її відповідальність. Саме на цю обставину обґрунтовано звернув увагу і суд першої інстанції, який прямо зазначив, що під час службового розслідування не було з`ясовано характер проступку, обставини, за яких він був учинений, та ступінь вини позивачки поряд з іншими працівниками поліції. За відсутності такого аналізу дисциплінарна комісія не мала належної фактичної основи не лише для вибору виду стягнення, а й для обґрунтованого висновку про наявність у діях позивачки дисциплінарного проступку як такого.

У цьому ж контексті слід урахувати, що відповідно до пункту 4 розділу VI Порядку №893 в описовій частині висновку мають бути викладені також обставини, що обтяжують або пом`якшують відповідальність поліцейського, визначені статтею 19 Дисциплінарного статуту. Проте у спірному висновку не простежується належного встановлення й оцінки таких обставин, хоча у резолютивній частині висновок формально посилається на статтю 19 Дисциплінарного статуту та пропонує застосувати до позивачки дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження. Таким чином, дисциплінарна комісія обмежилася ритуальним цитуванням закону, не наповнивши відповідні приписи жодним реальним фактичним змістом.

Крім того, пункт 5 розділу VI Порядку №893 та пункт 10 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту вимагають, щоб у резолютивній частині висновку було викладено не лише висновок щодо наявності чи відсутності дисциплінарного проступку та його юридичної кваліфікації, а висновки дисциплінарної комісії мали випливати з повноцінного аналізу всіх установлених обставин. Натомість фактична побудова спірного висновку свідчить про інше: дисциплінарна комісія підмінила аналіз належного повідомлення особи аналізом формальної відповідності бланка додатку 4 до Інструкції №1395. Отже, питання, чи була особа реально повідомлена, чи знала про дату, час і місце розгляду справи, чи була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права та чи настали взагалі будь-які негативні наслідки, фактично було зведене до питання оформлення документа. Саме в цьому і полягає ключовий внутрішній дефект спірного висновку: він не доводить порушення порядку сповіщення як такого, а лише фіксує формальний недолік бланка і без жодного належного логічного переходу оголошує його завершеним дисциплінарним проступком.

Водночас пункт 5 розділу VI Порядку №893 та пункт 9 частини першої статті 19 Дисциплінарного статуту вимагають зазначення у висновку також заходів, спрямованих на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для його призначення. Проте зі змісту спірного висновку не вбачається належного викладення таких заходів. Натомість простежується лише механічний перехід від констатації формального дефекту бланка до висновку про наявність проступку та пропозиції застосувати до позивачки зауваження. Це ще раз підтверджує, що службове розслідування було використане не як інструмент повного й об`єктивного з`ясування всіх обставин, а як засіб документального оформлення вже наперед визначеного результату.

Отже, системний недолік спірного висновку службового розслідування полягає в тому, що він формально фіксує невідповідність бланка і відразу переходить до висновку про наявність дисциплінарного проступку, але не містить того обсягу фактичного та правового аналізу, який прямо вимагається пунктами 4–5 розділу VI Порядку №893 та статтею 19 Дисциплінарного статуту Національної поліції України. Зокрема, у висновку належно не розкрито мотив інкримінованого діяння, реальні наслідки та їх тяжкість, ступінь вини позивачки, причини та умови виникнення спірної ситуації, обставини, що пом`якшують, виключають або знімають із неї звинувачення, а також не продемонстровано повноцінного аналізу пояснень позивачки та інших матеріалів, які могли спростовувати висновок про наявність дисциплінарного проступку. За таких умов спірний висновок службового розслідування не може вважатися ані повним, ані об`єктивним, ані таким, що здатний слугувати належною фактичною основою для висновку про наявність у діях позивачки складу дисциплінарного проступку.

Наведені вище недоліки висновку службового розслідування не є ізольованими вадами його викладення, а безпосередньо пов`язані з тим, у який спосіб дисциплінарна комісія реалізувала надані їй Положенням №893 повноваження під час проведення службового розслідування.

Так, пунктом 1 розділу ІІІ Положення №893 дисциплінарній комісії надано право, зокрема, проводити одночасні опитування осіб, у поясненнях яких щодо обставин дисциплінарного проступку є суттєві розбіжності, одержувати в органах, закладах, установах поліції та їх підрозділах необхідні документи або їх копії та долучати їх до матеріалів службового розслідування, а також вивчати документи, що мають стосунок до службового розслідування, і в разі потреби знімати з них копії та долучати до матеріалів. Отже, дисциплінарна комісія мала всі передбачені Положенням №893 процесуальні інструменти для усунення розбіжностей між поясненнями позивачки, заявника, безпосереднього керівника та осіб, відповідальних за забезпечення бланками. Той факт, що у висновку відсутній цілісний аналіз причин, умов, ступеня вини позивачки та ролі інших осіб, свідчить про те, що ці повноваження не були належно і повно реалізовані.

Крім того, ті самі положення пункту 1 розділу ІІІ Положення №893, а також пункт 3 розділу ІІІ цього Положення, яким передбачено, що член дисциплінарної комісії готує та надсилає запити для отримання інформації, що має значення для проведення службового розслідування, збирає інформацію, пояснення, документи і матеріали та здійснює їх дослідження, покладали на комісію обов`язок належним чином з`ясувати документальну основу спірних обставин. За таких умов питання про те, хто саме забезпечував позивачку бланками, який саме бланк був їй виданий, чи існували у підрозділі актуальні затверджені зразки, хто відповідав за їх обіг та використання, не могли залишатися недослідженими. Те, що ці обставини не були належно витребувані, перевірені та відображені у висновку службового розслідування, прямо вказує на неповну реалізацію повноважень щодо збирання та дослідження документів і матеріалів.

Окремо слід урахувати, що пункт 3 розділу ІІІ Положення №893 прямо передбачає повноваження члена дисциплінарної комісії у межах компетенції виявляти та досліджувати причини та умови, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, а також готувати пропозиції щодо їх усунення. Відтак, якщо висновок службового розслідування фактично зводиться лише до констатації відсутності актуального штампу на бланку, але не встановлює, чому позивачка користувалася саме таким бланком, ким його було видано, чи мала вона доступ до інших бланків, чи існували організаційні недоліки у підрозділі, то це свідчить не просто про неповноту викладення, а про нереалізацію наданих Положенням №893 повноважень щодо дослідження причин і умов події.

Так само пункт 3 розділу ІІІ Положення №893, який наділяє члена дисциплінарної комісії повноваженнями збирати інформацію, пояснення, документи і матеріали та здійснювати їх дослідження, передбачає обов`язок комісії перевіряти не лише ті відомості, які, на її думку, підтверджують наявність проступку, а й обставини, що спростовують звинувачення або пом`якшують відповідальність поліцейського. Оскільки у матеріалах службового розслідування містилися пояснення про повторне повідомлення особи, направлення листів, телефонограму, відсутність негативних наслідків, отримання бланка від підрозділу, однак ці обставини не отримали у висновку належної оцінки, це свідчить про вибіркове, а не повне використання повноважень щодо збирання та дослідження матеріалів.

Вирішальним є те, що Положення №893 наділяє дисциплінарну комісію не пасивною роллю фіксувати вже наявні матеріали, а активним обов`язком усувати суперечності, витребувати відсутні документи, перевіряти альтернативні версії події та з`ясовувати не лише обставини, що обтяжують становище поліцейського, а й ті, що його виправдовують. У спірному службовому розслідуванні ці повноваження були використані не як інструмент встановлення об`єктивних обставин, а як засіб підтвердження наперед обраної версії про наявність дисциплінарного проступку.

Отже, недоліки висновку службового розслідування слід розглядати не відокремлено, а як прямий процесуальний наслідок того, що дисциплінарна комісія, її голова та члени не реалізували належним чином надані їм Положенням №893 повноваження щодо збирання, витребування, перевірки та дослідження доказів, усунення суперечностей у матеріалах, а також з`ясування причин, умов, наслідків події та ступеня вини позивачки. Саме тому спірний висновок службового розслідування не відповідає вимогам Порядку №893 не лише за змістом, а і за способом його формування.

Зроблені висновки підтримуються правовими висновками Верховного Суду.

Верховний Суд послідовно наголошує, що в дисциплінарних спорах щодо поліцейських суд повинен перевіряти не загальні посилання на службові обов`язки, а реальну наявність складу дисциплінарного проступку. Так, у постанові від 22.02.2023 у справі №200/11036/20-а Верховний Суд зазначив, що дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер і не застосовується, якщо вина поліцейського у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку. Суд також наголосив, що під час перевірки правомірності стягнення необхідно з`ясувати, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та чи існують установлені законом підстави для його застосування.

Аналогічну логіку Верховний Суд відтворив і у постанові від 17.11.2022 у справі №480/9492/20, у якій виходив із того, що вирішення питання про правомірність дисциплінарного стягнення потребує з`ясування саме складу дисциплінарного проступку у діях працівника поліції, а не лише формального існування інформації про певне порушення. У цьому ж рішенні Верховний Суд підкреслив значення повноти службового розслідування та необхідність встановлення причин, умов, ступеня вини, відомостей, що характеризують особу, і всіх інших істотних для кваліфікації обставин.

Саме тому у цій справі принципово важливим є не формальне посилання відповідача на пункти 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», пункти 1, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту та положення посадової інструкції, а встановлення того, чи було реально доведено: який саме об`єкт посягання порушено, чому саме позивачка є належним суб`єктом відповідальності за форму бланка та реквізити штампу, у чому полягала об`єктивна сторона порушення порядку сповіщення та в чому виразилася її вина. Саме такої перевірки вимагає практика Верховного Суду у справах №200/11036/20-а, №480/9492/20 та №520/2230/23.

У постанові від 06.02.2025 у справі №420/17186/22 Верховний Суд детально роз`яснив, що в межах службового розслідування мають бути встановлені не лише наявність або відсутність складу дисциплінарного проступку та порушення конкретних норм, а й ступінь вини кожної особи, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, відомості, що характеризують поліцейського, вид і розмір шкоди, а також причини й умови, що призвели до проступку.

Такий самий підхід простежується і у справі №200/11036/20-а, де Верховний Суд підкреслив, що службове розслідування існує не як формальність, а як процедура своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин події. Отже, якщо у службовому розслідуванні не встановлено мотиву, реальних наслідків, ступеня вини, причин і умов події, ролі інших осіб, а також не надано належної оцінки поясненням поліцейського, такий висновок не може вважатися належною фактичною основою для дисциплінарного стягнення.

Проаналізовані справи, які переглядались судом касаційної інстанції підтримують сформований висновок “про дефекти висновку службового розслідування”. Якщо спірний висновок фактично зводить усю подію до одного формального твердження про невідповідність бланка та одразу переходить до висновку про наявність дисциплінарного проступку, не розкриваючи належним чином мотив, наслідки, їх тяжкість, ступінь вини, причини та умови події, то такий підхід прямо суперечить стандартам, сформульованим Верховним Судом у справах №420/17186/22, №200/11036/20-а та №480/9492/20.

Крім того, у постанові від 13.09.2024 у справі №160/6082/22 Верховний Суд виходив із того, що для висновку про дисциплінарний проступок підлягають оцінці, зокрема, протиправність поведінки, шкідливі наслідки та причинний зв`язок між дією або бездіяльністю і наслідками. Інакше кажучи, не будь-який формальний дефект сам по собі утворює дисциплінарний проступок.

Цей висновок особливо релевантний до спірних правовідносин, оскільки відповідач інкримінує позивачці не просто “використання бланка не того зразка”, а саме “порушення порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи”. За логікою Верховного Суду, у такому разі мало бути встановлено не лише формальне відхилення у вигляді відсутності належного штампу, а й те, у чому саме виразилася протиправність такого сповіщення, які негативні наслідки настали та який причинний зв`язок між використанням такого бланка і цими наслідками існує. Якщо цього не встановлено, тоді дисциплінарна конструкція зводиться до санкціонування за формальний дефект документа без доведення самого проступку.

У постанові від 15.07.2021 у справі №320/1400/19 Верховний Суд відзначив, що обов`язок письмового повідомлення вважається виконаним, якщо особа фактично знає про час і місце розгляду у встановлений строк; при цьому обов`язок доказування такої поінформованості покладається на уповноважену особу. Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі №804/5031/17 наголошував, що при оцінці належного повідомлення слід ураховувати і поведінку самої особи, а її недобросовісні дії, спрямовані на уникнення участі у розгляді, не можуть автоматично руйнувати правові наслідки повідомлення.

Ця практика має принципове значення для першого з ключових питань у даній справі. Якщо особа власноруч підтвердила отримання повідомлення, знала про дату, місце та час розгляду, подавала клопотання і демонструвала обізнаність із перебігом адміністративного провадження, то оцінці підлягає не лише форма бланка, а насамперед реальна поінформованість особи та реальний вплив виявленого дефекту на її право на участь у розгляді. Саме це дозволяє відмежувати справжнє порушення порядку сповіщення від суто формального дефекту документа.

Верховний Суд також послідовно розмежовує дисциплінарну відповідальність поліцейського та інші види юридичної відповідальності. У постанові від 20.02.2025 у справі №520/10086/22 Суд прямо зазначив, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок і підстави притягнення до яких регулюються різними процедурами. Звідси випливає, що дисциплінарна комісія не може обмежитися перенесенням у дисциплінарну площину скарги чи претензії, яка виникла в межах іншої процедури; вона зобов`язана самостійно встановити власний дисциплінарний склад.

Вказаний підхід релевантний і у даній справі. Якщо відповідач фактично сприйняв «скаргу ОСОБА_8 » на процедуру розгляду адміністративної справи як автоматичну підставу для дисциплінарного наслідків для позивачки, то такий підхід суперечить логіці Верховного Суду: дисциплінарна відповідальність має власну доказову структуру і вимагає самостійного встановлення конкретного обов`язку, його порушення, вини, наслідків і причинного зв`язку.

У постанові від 07.12.2021 у справі №120/278/20-а Верховний Суд визнав, що визначення виду дисциплінарного стягнення належить до дискреційних повноважень уповноваженого органу, однак така дискреція не є довільною: вона реалізується після оцінки тяжкості проступку, обставин його вчинення, попередньої поведінки поліцейського, його ставлення до служби та інших істотних факторів. Отже, саме по собі посилання на дискреційні повноваження не усуває обов`язку довести наявність підстав для самого притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Звідси випливає, що аргумент відповідача про те, що до позивачки було застосовано «найм`якше» дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження, не має самостійного виправдувального значення. М`якість виду стягнення не легалізує ані недоведений склад проступку, ані неповне службове розслідування, ані формальне цитування статті 19 Дисциплінарного статуту без її реального застосування до конкретних обставин справи. Такий підхід узгоджується з постановою Верховного Суду у справі №120/278/20-а.

Отже, у спорах щодо дисциплінарної відповідальності поліцейських суд повинен перевіряти не формальну наявність висновку службового розслідування і не загальні посилання на службові обов`язки, а те, чи було у встановленому законом порядку доведено всі елементи складу дисциплінарного проступку, вину поліцейського, наслідки інкримінованого діяння, причинний зв`язок, а також чи було службове розслідування повним, об`єктивним і таким, що охоплює як обставини, які підтверджують звинувачення, так і ті, що його спростовують. Саме за цими критеріями спірний наказ і висновок службового розслідування у цій справі не витримують перевірки.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням раніше визначених ключових питань у справі, дійшла наступного узагальнюючого висновку:

- по-перше, саме по собі вручення особі повідомлення старого зразка, без штампа УПП у Львівській області ДПП та з помилковим зазначенням року, за умов особистого вручення такого повідомлення, власноручного підтвердження його отримання, усного повідомлення особи про дату, час і місце розгляду справи, а також подальшої обізнаності цієї особи щодо розгляду, не дає достатніх підстав ототожнювати формальний дефект документа з порушенням порядку сповіщення особи про місце і час розгляду справи. Відповідач фактично підмінив питання належного повідомлення особи питанням формальної відповідності бланка додатку 4 до Інструкції №1395, хоча ці питання не є тотожними;

- по-друге, якщо відповідач інкримінує саме порушення порядку сповіщення особи, він був зобов`язаний чітко визначити, у чому саме полягає завершене порушення: у самому факті вручення бланка неналежної форми, у неявці особи, у розгляді справи за відсутності належного повідомлення чи в настанні іншого юридично значущого наслідку. Однак ані зі змісту висновку службового розслідування, ані з доводів апеляційної скарги не вбачається, що відповідач узагалі визначив момент закінчення інкримінованого проступку. Така невизначеність свідчить про відсутність чіткої правової конструкції самого проступку;

- по-третє, відповідач не встановив і не довів, чому саме позивачка є належним суб`єктом дисциплінарної відповідальності саме за форму бланка, наявність або відсутність на ньому актуального штампа, обіг бланкової продукції та недопущення використання застарілих форм. Посилання на загальні обов`язки поліцейського не замінює доведення конкретного персонального функціонального обов`язку, порушення якого інкримінується.

Таким чином, у цій справі відповідач не встановив належним чином: який саме охоронюваний порядок було порушено; у чому полягала об`єктивна сторона такого порушення; з якого моменту він вважає його завершеним; чому саме позивачка є належним суб`єктом відповідальності за інкриміноване діяння; у чому полягає її вина.

Інакше кажучи, відповідач не довів не окремі другорядні деталі, а саму юридичну конструкцію інкримінованого дисциплінарного проступку. За таких умов спірний наказ ґрунтується не на встановленому у визначеному законом порядку складі дисциплінарного проступку, а на припущенні, що формальний недолік бланка автоматично становить завершене порушення службової дисципліни. Такий підхід є юридично неспроможним і не може бути покладений в основу дисциплінарного стягнення.

Переглянувши справу у межах, визначених ст. 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України підстави для перерозподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 268, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Львівській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №380/21517/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді О. Б. Заверуха

З. М. Матковська

Повне судове рішення складено 03.04.26