Рішення від 26 березня 2026 р. у справі №344/18371/25 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/18371/25

Провадження № 2/344/1398/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Атаманюка Б.М.,

секретаря Солонинко С.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 15.10.2025 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21.10.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 02.09.2022 року між ОСОБА_1 та ТзОВ ««Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 8968955, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 5000 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору.

02.12.2022 року ТзОВ ««Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», уклали договір відступлення прав вимоги 85-МЛ від 02.12.2022, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТзОВ ««Мілоан»», включно і до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 8968955.

Заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем становить 20800 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту – 5000 грн.; заборгованість за відсотками – 14850 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту 950 грн..

На підставі наведених обставин, представник позивача просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором про споживчий кредит № 8968955 в сумі 20800 грн., а також судові витрати в розмірі 2422.40 грн., та витрати на правову допомогу у розмірі 8000 грн.. Розгляд справи просив здійснювати без участі представника позивача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, щодо заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, за зареєстрованим місцем проживання, що підтверджено матеріалами справи. Від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач повідомив суд, що він є інвалідом І групи, пересувається на колісному кріслі. У 20221 році для свого лікування оформляв декілька кредитних договорів, які виплатив. Про заборгованість за вказаним договором він не знав. Просив суд врахувати його стан здоров`я, те що він багато коштів витрачає на своє лікування, із заробітку має лише соціальну допомогу та допомогу рідних. Просив суд зменшити розмір суми боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.

Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Щодо розміру процентів, то такий розмір, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).

Судом встановлено, що 02.09.2022 року між ОСОБА_1 та ТзОВ ««Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 8968955, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 5000 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором. Відповідно до п.1.5.2 договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. Відповідно до п.1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду 3% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду (а.с.11-19).

02.12.2022 року ТзОВ ««Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал», уклали договір відступлення прав вимоги 85-МЛ від 02.12.2022, згідно якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТзОВ ««Мілоан»», включно і до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 8968955 (а.с.22-30).

Згідно виписки з особового рахунку за договором про споживчий кредит № 8968955 заборгованість відповідача ОСОБА_1 перед позивачем становить 20800 грн., яка складається із: заборгованість за тілом кредиту – 5000 грн.; заборгованість за відсотками – 14850 грн.; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту 950 грн. (а.с.21).

Таким чином, встановлені вище обставини, підтверджують факт укладання між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору, ідентифікатора умовами яких було визначено суму кредиту, розмір відсотків та комісії, порядок повернення грошових коштів, та строк дії кредитного договору.

Факт отримання грошових коштів підтверджується відповідними довідками, а відтак суд вважає, що відповідача наявний обов`язок щодо повернення позивачу боргу за тілом кредиту, який становить - 5000 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача у користь позивача заборгованості за тілом кредиту підлягають до задоволення.

Щодо розміру заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення так і виконання такого договору.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Як встановлено судом, відповідач є інвалідом І групи, пересувається на колісному кріслі. З наданих відповідачем пояснень вбачається, що він у 2021 році для свого лікування оформляв декілька кредитних договорів. Тобто, відповідач з урахуванням його стану здоров`я, яке позбавляє його можливості працювати, перебуває у скрутному матеріальному становищі.

Як зазначалося, окрім заявленого позивачем до стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 5000 грн., позивач також просить стягнути заборгованість за відсотками – 14850 грн..

З урахуванням стану здоров`я відповідача та його майнового стану, розміру відсотків, які майже втричі перевищують тіло кредиту, суд приходить до висновку, що відповідач уклав для себе договір кредиту на вкрай невигідних для нього умовах, які в момент укладення він не міг оцінити належно. Тобто, відповідач як споживач у даних правовідносинах є так званою слабкою стороною.

За сукупністю вищезазначених обставин, слідує висновок, що визначений ТзОВ ««Мілоан» у договорі розмір процентів (2,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду) суперечать принципам розумності та добросовісності, є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача).

Тому суд вважає, що пропорційним та справедливим буде зменшення суми нарахованих відсотків вдвічі із 14850 грн., до 7425 грн.. Тобто, з відповідача в користь позивача слід стягнути відсотки за користування кредитом у сумі 7425 грн..

Щодо вимог про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за комісією, суд зазначає наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.».

З урахуванням зазначеного, нарахування комісії за надання кредиту на суму 950 грн. є неправомірним, а тому позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ ФК «Кредит-Капітал» заборгованість по кредитному договорі № 8968955 від 02.09.2022 року у розмірі 12 425 грн., яка складається із 5 000 грн. – простроченої заборгованості за сумою кредиту; та 7425 грн. - простроченої заборгованість за процентами.

Згідно з ч. 1, п. 3 ч. 2ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (платіжна інструкція №19747 від 29.08.2025).

Враховуючи те, що позовні вимоги ТзОВ «Фінансова Компанія «КредитКапітал» задоволено частково на 59.74 %, до стягнення із відповідача на користь позивача підлягав би судовий збір у розмірі 1447.15 грн.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК Серія 12 ААД № 056690 від 15.07.2024.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I групи.

За правилами ч. 6ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Компенсація судового збору у цивільних, адміністративних та господарських справах у розмірі, пропорційному задоволеним вимогам сторони, здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845.

З огляду на те, що відповідач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати, пов`язані зі сплатою позивачем судового збору в сумі 1447.15 гривень компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 524, 526, 527 ч.1, 530, 546 ч.1, 611, 612, 1054 ч. 2, 16, 20 Цивільного Кодексу України, ст.ст.12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 288-289 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , на користь ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, за реквізитами: код ЄДРПОУ 35234236, НОМЕР_2 , банк отримувача - АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»), заборгованість за кредитним договором № 8968955 від 02.09.2022 року у розмірі – 12 425 (дванадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) грн..

Компенсувати ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1447 (одна тисяча чотириста сорок сім) грн. 15 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Сторони по справі:

Позивач: ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, МФО 380805).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Рішення виготовлено та підписано 06.04.2026.

Суддя Богдан АТАМАНЮК