Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №202/14549/24 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/14549/24

Провадження № 2/202/337/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра

у складі: головуючого судді Мариніна О.В.

за участю секретаря Пєшкічевої А.Ю.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою, у якій просила суд встановити факт її проживання однією сім`єю, як жінки із чоловіком ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у серпні 2008 року вони познайомилися із відповідачем та з серпня 2008 по лютий 2009 року спілкувалися і будували стосунки, а з березня 2009 року вони почали жити спільно як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, мали взаємні права та обов`язки, склалися стосунки як між чоловіком та дружиною. Такі стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 тривали з березня 2009 року до березня 2023 року (до від`їзду ОСОБА_4 до Німеччини). З березня 2009 року до листопада 2010 року включно ОСОБА_4 та ОСОБА_2 жили у орендованому житловому приміщенні у районі проспекту Гагаріна та вул. Севастопольської у м. Дніпро. 27.11.2010 року у період спільного проживання як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу за спільні кошти ними придбано однокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 30,0 кв.м., житловою площею 16,9 кв.м.,яку було оформлено на ім?я ОСОБА_2 . Одразу після купівлі квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з грудня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 переїхали жити у свою, зазначену вище, квартиру де жили разом однією сім?єю до березня 2023 року. З жовтня 2011 року з Позивачкою та Відповідачем почала жити її донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була зареєстрована у квартирі ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка до того проживала зі своєю бабусею. 05.09.2015 року між сторонами укладено шлюб та до березня 2023 року жили однією сім?єю У зв?язку зі збройною агресією росії проти України, у березні 2023 року ОСОБА_4 виїхала до Німеччини, підтримувала сімейні стосунки з ОСОБА_2 до отримання у жовтні 2024 року позовної заяви ОСОБА_7 про розірвання шлюбу.

27.11.2024 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у справі розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . У період спільного проживання без реєстрації шлюбу з березня 2009 року до 05 вересня 2015 року та після реєстрації шлюбу сторони спільно придбали:

27.11.2010 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

22.10.2021 року транспортний засіб — автомобіль Volkswagen Passat, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер Т3: НОМЕР_2 , сірого кольору,

у 2022 році гараж № НОМЕР_3 у гаражному кооперативі «КАШТАН» (код ЄДРПОУ: 20302499, місцезнаходження: 49000, Україна, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Каштанова, будинок, 10).

У зв`язку із розірванням шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та відсутністю мирної домовленості про поділ спільного майна, а також враховуючи те, що ОСОБА_2 не визнає право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири та на інше майно, що придбано у період зареєстрованого шлюбу між ними, ОСОБА_4 звернулася до суду даним позовом про поділ майна, встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 березня 2009 року до 05 вересня 2015 року та визнання зазначеного вище майна спільною сумісною власністю.

Повністю заперечуючи проти заявлених вимог зі сторони відповідача було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив факт спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з березня 2009 року до дати реєстрації шлюбу, оскільки ці твердження не відповідають дійсності. Зазначив, що дійсно вони познайомилися у серпні 2008 року, однак у жовні 2008 року перестали спілкуватися до кінця квітня 2009 року та тільки з квітня 2009 року розпочався період зустрічей та зародження стосунків, про спільне проживання, спільний бюджет, спільні покупки техніки, меблів взагалі не було мови. Відповідач тривалий час не знайомив Позивачку зі своїми батьками, не запрошував її на сімейні свята, які продовжував святкувати зі своїми рідними. Зазначив, що на момент знайомства доньці Позивачки було тільки 4 роки та вона не могла залишати свою маленьку дитину на постійний догляд та виховання іншим людям та переїхати до нього щоб спільно проживати та вести спільне господарство, а він, зі свого боку, не просив таких рішень та на той момент сам не був готовий брати відповідальність за виховання дитини і швидко створювати сім`ю з жінкою, яка мала маленьку дитину. Вони періодично зустрічалися протягом кількох років та навіть повністю призупиняли спілкування.

Зауважив, що до 2011 року у доньки Позивачки не було встановлених істотних проблем зі здоров`ям, які потребували б тривалого санаторно-курортного лікування, надані виписки з амбулаторної карти починають датуватися аж вереснем 2011 року, а хвороба, яка стала підставою для оформлення інвалідності, була діагностована аж у 2012 році.

Факт реєстрації проживання Позивачки та її доньки за адресою квартири, не може бути ознакою проживання Сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ще й з березня 2009 року. До 31.12.2011 року Відповідач не знайомив Позивачку зі своїми рідними, до 2012 року важливі сімейні свята вони святкували окремо, кожен у своєму сімейному колі та не позиціонували себе як пару та сім`ю у цей час у відносинах з рідними, зокрема з батьками.

Фактично тільки з кінця літа 2012 року вони почали постійно жити разом, підібрали і придбали ліжко для доньки позивачки, почали формувати спільні плани з донькою, відпустки, зустрічі з родичами, відпочинок на морі, однак спільний бюджет так і не почали вести навіть після реєстрації шлюбу .

Позивачка не приймала жодної участі у придбанні квартири, він самостійно проводив переговори з ріелторами, огляди квартир, що пропонувалися до продажу, сам оплачував послуги ріелтора, сам спілкувався з власниками квартир, а гроші на придбання квартири йому дали батьки, які заощаджували та збирали ці гроші протягом значної частини свого життя, в той час як у відповідача на той момент заощаджень у такому розмірі не було.

Не являючись об`єктом права власності, відповідний гараж не може бути включеним до обсягу спільного сумісного майна подружжя.

Відповідач заперечує, що транспортний засіб автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_4 є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки він був придбаний ним за власний за кошти, які він отримав після продажу попереднього автомобіля SKODA OCTAVIA 2004 року випуску, що підтверджується договором комісії № 4589/21/010323 від 16.09.2021 року.

З урахуванням вищенаведеного, ОСОБА_2 не визнав факту проживання з Позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу з березня 2009 року, вважає, що відсутні правові підстави для визнання квартири, автомобіля та гаражу спільною сумісною власністю та їхнього поділу між сторонами.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані в силу ст.81ЦПК України докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Стосовно вимоги встановлення факту проживання з березня 2009 року спільно як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу судом встановлено.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, пояснив, що з липня 2012 року проживали з позивачем разом, саме з цього періоду часу почали проживати однією сім`єю. В липні 2012 року придбали спільні речі. Ким дружина працювала на момент придбання квартири - не знає. Спільного бюджету вони не мали. На момент купівлі квартири він працював прорабом на будівництві.

Представник відповідача не погоджуємось з позовними вимоги, просив відмовити в задоволенні в повному обсязі. Зауважила, що тільки з кінця літа 2012 року сторони почали проживати разом. В період з 2008-2010 роки відповідач зустрічався, але проживав окремо, квартиру винаймав. Саме в 2012 році донька позивачки переїхала до сторін та змінила школу. Свідки позивача є заінтересованими особами, їх покази не можуть слугувати підтвердженням вимог позивача. Саме свідки відповідача - його батьки - надали покази стосовно періоду купівлі квартири, були присутні при укладанні договору купівлі-продажу квартири. Не було надано підтвердження свідками та позивачем, що вона фінансово приймала участь в купівлі квартири. Стосовно авто - авто було придбано відповідачем після продажу попереднього авто. Гараж - не є предметом обороту, оскільки відповідач є членом кооперативу, але йому не належить на праві власності гараж. Оцінки надані позивачем не є об`єктивними, оскільки оцінка проводилась експертами без можливості доступу до майна.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що відповідач є її сином, з яким вона перебуває у гарних стосунках. З позивачкою особиста знайома з 2011 року. Про обставини за яких куплено квартиру повідомила, що приймала участь в покупці квартири, їздила з ріелтором. У нотаріуса були присутні : син, мій чоловік та вона. Знає, що 10.10.2010 року син дав завдаток, а потім 27 листопада 2010 року купили квартиру. Під час оформлення хотіли зробити на сина договір дарування, але нотаріус сказав, що все,що куплено до шлюбу, то власність сина. У 2009 році приїжджали з чоловіком до сина 1 раз, проживали з сином в квартирі, яку він орендував, на той час він проживав самостійно. Новосілля святкували в новій квартирі, там були вона з чоловіком, син та донька зі своєю родиною. З ОСОБА_9 познайомилась в кінці 2011 року, в 2012 познайомились з її дитиною. Коли саме вони почали жити разом не знає, однак десь у кінці 2011 року вони почали приїжджати в гості разом.

Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що відповідач його син, з яким він в гарних стосунках, із його колишньою дружиною він не спілкується. У 2010 році були в гостях з сином, в листопаді повідомив про намір купити квартиру дата придбання квартири - приблизно в листопаді 2011 року, за кошти сина купили квартиру; Тішину Віолетту в 2010 році взагалі не знав. На момент покупки квартири не знав взагалі ОСОБА_11 3 тисячі дол — завдаток та 27500 дол. сплатили в банку покупку квартири. Нотаріусу казали, що квартира куплена на кошти батьків, він сказав, що договір дарування оформлювати не потрібно, оскільки квартиру куплено до шлюбу. У 2009 -2010 роках приїждав до сина на декілька днів, на той час син проживав окремо.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що є сестрою ОСОБА_4 , її чоловіка також знає. У вересні 2009 році вона зустрілась з сестрою та вона повідомила, що перебуває у відносинах з ОСОБА_13 . Донька ОСОБА_9 проживала з бабусею, однак ОСОБА_9 регулярно відвідувала дитину. ОСОБА_14 покупки квартири не знає, з 2010 року переїхали, приблизно в цей період відносин перестали спілкуватись. Потім Тішини переїхали у квартиру на ОСОБА_15 . Після лікування донька ОСОБА_9 проживала в Криму, потім проживала з бабусею проживала, а після відновлення переїхала до матері. Про купівлю авто сестра сказала, про деталі покупки квартири мені не розповідала. Знає, що в покупку авто вкладала власні кошти. Про походження грошей не знає, мабуть вона відкладала гроші. В серпні 2011 року познайомилась з ОСОБА_13 , в гостях не була, працювала на хлібзаводі в 2008-2009 році. Доньці ОСОБА_9 допомогали всі, ОСОБА_9 несла відповідальність за дитину, але повністю її не забезпечувала

Свідок ОСОБА_16 пояснив суду, що познайомився з ОСОБА_17 в 2011 році, на сімейному вечері, на який запросила її сестра. На своєму весіллі познайомився з ОСОБА_18 . Приблизно з 2012-2013 року почали вони разом до нас приїжджати саме як сім`я, сім`ями почали приїжджати один до одного в гості. Про купівлю квартири на ОСОБА_15 в м. Дніпрі знає зі слів ОСОБА_9 . Вона по секрету розповіла, що квартиру подарували батьки ОСОБА_18 . Зі свідком ОСОБА_19 зустрічались в 2011 році, тоді і зустрівся ОСОБА_9 , яка є її сестрою.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що знайома із обома ОСОБА_21 . Наразі, з ОСОБА_18 в дружніх стосунках, із ОСОБА_9 зараз не спілкуються. Познайомились під час спільного відпочинку приблизно в 2012-2013 роках. Спілкувалась часто, її запрошували на день народження.

Свідок ОСОБА_22 пояснила суду, що з 12 років знайома з ОСОБА_17 , з ОСОБА_18 знайома від початку їх із ОСОБА_9 стосунків, приблизно через рік після знайомства ОСОБА_9 з ним. Вважає, що була другом родини. Вони почали спільно проживати з 2008 року. В гостях була декілька разів, спочатку жили на вул. Севастопольській у м. Дніпро, а потім купили 1 кімнатну квартиру на АДРЕСА_2 , на 4 поверсі, де вона бувала разів 5-6. Спочатку вони жили самі, потім з дитиною ОСОБА_9 . Дочка ОСОБА_9 до переїзду на вул. Косіора проживала з бабусею. В 2008-2010 роках ОСОБА_23 працювала в інтернаті. Коли вони забрали до себе доньку ОСОБА_9 , дитині було 5-6 років. Тішина ОСОБА_9 , як мати, приймала участь в вихованні дитини.

Свідок ОСОБА_24 пояснила суду, що сторони познайомились приблизно в 2008-2009 роках. ОСОБА_9 запросила її в гості на вул. Севастопольську, де на той час вони проживали. У 2015 році присутня на їх весіллі. У гостях була, періодична спілкувалась з ОСОБА_9 , інколи з ОСОБА_18 . Приблизно восени 2008-2009 років двічі була в гостях у сторін по АДРЕСА_3 , на 2 поверсі. По АДРЕСА_2 була в них у гостях на день народження позивачки в 2012 році. Як придбали квартиру не знає, не розпитувала. ОСОБА_9 повідомила,що вони придбали квартиру, обставини покупки не зазначала. Як вона зрозуміла, у обох були гроші, ОСОБА_9 мала грошові збереження. З моменту придбання квартир по АДРЕСА_2 була в гостях 2-3 рази на рік. Дізналась про придбання квартири на дні народження ОСОБА_9 . Дочка ОСОБА_9 хворіла та на той час проживала з бабусею. Сторони швидко почали проживати разом, постійно проводили час разом. До війни постійно проживали разом, а мама ОСОБА_9 займалась дитиною. ОСОБА_25 було років дитині на момент знайомства з ОСОБА_18 не пам`ятає, як тільки з`явилась можливість перевезти дочку, ОСОБА_9 її забрала та вони почали проживати разом з сторонами.

Свідок ОСОБА_26 пояснила суду, що приблизно з 2009 року сторони почали жити разом, точний рік та місяць не пам`ятає. Коли почали жити разом, онучці було 5 років. В гостях на вул. Севастопольській у них не була. Коли купили квартиру по АДРЕСА_2 , це близько кінець 2010-початок 2011 року, вони почали проживати там. З батьками ОСОБА_27 знайома, спілкувалась. Як батьки не допомагали сторонам в придбанні квартири. Онука спочатку проживала з нею, а потім коли сторони переїхали на АДРЕСА_2 , вона почала проживати з ними в 2011 році. З батьками ОСОБА_18 познайомилась на весіллі в 2015 році. У 2011 році була в них у гостях у купленій квартирі. В перший клас онука пішла в школу, що знаходилась на проспекті Кірова, донька на цей час проживала з ОСОБА_18 на ОСОБА_28 займалась онукою коли тій було 5-6 років.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що їй відомо про розлучення батьків. Окремий період часу вони жила окремо від матері. Приблизно після 2014 року почали жити разом,точний місяць не пам`ятає, це було влітку. Жили разом на проспекті ОСОБА_29 .

До того, яка почала жити зі сторонами, проживала з бабусею в Криму, після цього проживала з бабусею та тіткою в АДРЕСА_4 не проживала матір разом з ними не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_30 пояснила суду, що квартиру продала ОСОБА_31 від імені свого сина (за дорученням), спілкувались стосовно квартири з ОСОБА_18 . В день укладання угоди поруч з ним були його батьки. До моменту укладання угоди - продажу квартири ОСОБА_27 не знала. Саме через ріелтора познайомилась. Після нотаріусу вони приїхали до відділення "Приватбанку", хто передавав гроші не пам`ятає, мабуть батьки ОСОБА_18 . ОСОБА_23 взагалі не спілкувалась стосовно квартири.

Свідок ОСОБА_32 пояснив суду що 2015р. у сторін було весілля, перед цим вони пару років проживали разом. Під час покупки спірної квартири він був присутній, оскільки возив ОСОБА_18 до нотаріуса, а також до банку. З ріелтором спілкувався ОСОБА_33 , його батьки були в нотаріуса. Як під час купівлі квартири, так і під час оформлення договору ОСОБА_9 не було з ними. Знає, що квартиру куплено за кошти батьків, оскільки вони самі про це казали. На час покупки квартири ОСОБА_33 проживав сам, із ОСОБА_9 почав зустрічатися за декілька років до весілля. Після покупки квартири, він часто був гостях у ОСОБА_18 , оскільки допомагав привозити меблі для облаштування квартири, це було 2010- 2011 роки. Віолетту він тоді ще не знав. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Положеннями статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З огляду на зазначені положення законодавства, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц (провадження N 14-130цс 19), неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах: від 12 грудня 2019 року у справі N466/3769/16 (провадження N 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі N522/25049/16- (провадження N 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі N712/14547/16- (провадження N 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі N490/10757/16-ц (провадження N 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі N 531/295/19 (N 61-3071св21), та інших.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування у справі. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В той же час, із досліджених судом доказів та наданих показів свідків не встановлено ведення сторонами спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, здійснення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю в період до 2012 року.

На переконання суду, романтичні стосунки між сторонами, сумісне проведення часу разом, спільні фото та прийом гостей самі по собі не можуть свідчити про спільний побут, наявність взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Окрім того, відповідно до заяви, наданої приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Румянцеву А.В. ОСОБА_2 нотаріально засвідчив, що про неперебування у шлюбних (фактичних) стосунках та придбання квартири за власні кошти ( т. 3 а.с. 20-21).

Посилання позивачки на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі, як доказ фактичного перебування у шлюбних відносинах, суд відхиляє, оскільки факт реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов?язковою ознакою наявності фактичного шлюбу (Постанова Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц та така реєстрація здійснена лише через рік після покупки квартири.

В той же час, з досліджених у судовому засіданні доказів судом було встановлено, що дійсно сторони у період з липня 2012 року по 05 вересня 2015 року (дату укладення шлюбу) проживали разом, як чоловік та жінка, що визнано також безпосередньо й самим відповідачем.

Таким чином, підстави для визнання квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку набуто відповідачем 27.11.2010 спільною власністю подружжя та застосування 74 СК України відсутні.

05.09.2015 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладено шлюб, який зареєстрований Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 05.09.2015 актовий запис № 717, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 , виданим Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції.

27.11.2024 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська у справі № 202/12571/24 постановлено рішення, яким розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 05 вересня 2015 року Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис № 717.

22.10.2021 року, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_2 придбано транспортний засіб — автомобіль Volkswagen Passat, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер Т3: НОМЕР_2 , сірого кольору, право власносності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_34 .

Заперечуючи проти поділу зазначеного автомобіля, ОСОБА_35 послався на те, що даний автомобіль куплено за його власні кошти, отримані внаслідок продажу автомобіля, належного йому до укладення шлюбу.

В той же час, відповідно до пунктом 3 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Між тим, суд, звертає увагу на той факт, що стороною відповідача не доведено жодним належними, достатніми та допустимими доказом, що автомобіль придбано саме за його особисті кошти, отримані внаслідок продажу попереднього авто.

Враховуючи, той факт, що сторони на час придбання спірного автомобіля перебували у шлюбі, суд вважає, що позов в частині визнання спільною сумісною власністю автомобіля та його поділ підлягає задоволенню.

Відповідно до наданих доказів, зокрема звіту про Оцінку рухомого майна вартість автомобіль Volkswagen Passat, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер Т3: НОМЕР_2 становить 453 372,00 грн. ( т.1 а.с. 146-165).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України (стаття 68 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу (частина третя статті 370 ЦК України).

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України).

Зважаючи, що автомобіль перебуває у постійному користуванні ОСОБА_36 , суд вважає доцільним у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у йому власність даний автомобіль, припинивши право власності ОСОБА_4 на вказаний автомобіль та стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі вартості автомобіля, замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль у сумі 226 186 грн.

Поділивши таким чином спільний автомобіль, суд вважає, що не вийшов за межі позовних вимог, а врахував при визначенні варіанту поділу спірного майна доводи сторін, перебування автомобіля у постійному користуванні відповідача, перебування позивачки за межами України, тому, на переконання суду, саме такий спосіб вирішення виниклого спору між сторонами є найбільш доцільним.

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575 св 19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714 св 22.

Щодо поділу гаражу, судом встановлено, що з 2022 року ОСОБА_35 є членом гаражного кооперативу та маж право користування кооперативним гаражем № НОМЕР_3 у гаражному кооперативі «КАШТАН» (код ЄДРПОУ: 20302499, місцезнаходження: 49000, Україна, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вулиця Каштанова, будинок, 10).

Статтями 10 та 11 ЗУ «Про кооперацію» визначено, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.

Вступ до кооперативу здійснюється на підставі письмової заяви. Особа, яка подала заяву про вступ до кооперативу, вносить вступний внесок і пай у порядку та розмірах, визначених його статутом.

Рішення правління чи голови кооперативу про прийняття до кооперативу підлягає затвердженню загальними зборами його членів. Порядок прийняття такого рішення та його затвердження визначається статутом кооперативу.

Член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону (стаття 19-1 ЗУ «Про кооперацію»).

Згідно положень ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до норм ч.1 ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1 ст.328 ЦК України).

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч.4 ст.334 ЦК України).

Судом встановлено, що право власності на гараж за жодним із сторін не зареєстровано, ОСОБА_35 є членом гаражного кооперативу з 2022 року до теперішнього часу і доказів на спростування цих обставин та реєстрацію права власності суду не надано.

Враховуючи те, що на спірний гараж не було зареєстровано право власності на будь-кого з подружжя у встановленому законом порядку, підстави для визнання його спільною сумісною власністю та поділу відсутні.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову частково, зокрема встановлення факту проживання сторін однією сім`єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з липня 2012 року по 05 вересня 2015 року та визнання спільною сумісною власністю подружжя транспортного засобу та його поділ у визначений судом спосіб.

Частина 1 ст. 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, а саме встановлення факту проживання та визнання спільною сумісною власністю одного об`єкта майна, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір позивачем за задоволену вимогу про встановлення факту, а також за задоволену вимогу про визнання спільною сумісною власністю та поділ автомобіля.

Керуючись ст. ст. 60-74, СК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , однією сім`єю, як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу у період з липня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - транспортний засіб - автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , ідентифікаційний номер T3: НОМЕР_2 , сірого кольору.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер Т3: НОМЕР_7 , припинивши право власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 на вказаний автомобіль.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 грошову компенсацію замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль у сумі 226 186 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 витрати зі сплати судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2867,46 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.

Суддя О. В. Маринін