Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №212/11210/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/11210/25

2/212/731/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року Покровський районний суд міста Кривого Рогу

в складі: головуючого, судді - Козлов Ю.В.

за участю секретаря - Кучеренко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів-

В С Т А Н О В И В:

25.09.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Покровського районного суду міста Кривого Рогу із позовом про стягнення пені у розмірі 54046,48 грн. за прострочення сплати аліментів ОСОБА_2 .

Позивач позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_3 . ОСОБА_2 є батьком дитини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18.01.2012 року з ОСОБА_2 стягуються аліменти на користь ОСОБА_4 на утримання доньки в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу) до досягнення донькою повноліття. Донька ОСОБА_3 зареєстрована та мешкає разом із позивачкою. За цим рішенням суду Великомихайлівським відділом державної виконавчої служби у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрите виконавче провадження ВП №2-4713-2011. Однак відповідач по справі ОСОБА_2 несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував аліменти і тому заочним рішенням Покровського районного суду м. Кривого Рогу від 17 серпня 2025-року по справі N? 212/1175/20 стягнуто з відповідача на мою, ОСОБА_1 , користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за нарахованими та не сплаченими аліментами за період з грудня 2011 року листопад 2019 року включно у сумі 61 626,97 грн., на утримання дитини.

Відповідач не сплачує аліменти, які встановлені йому за рішенням суду та має заборгованість по сплаті аліментів за період часу з 01 січня 2020 року по серпень 2025 року в розмірі - 54 046,48 грн., а тому позивач просить і стягнути пеню зі сплати аліменті відповідно зі ст. 196 СК України у розмірі 54046,48 грн.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 03.10.2025 року було відкрито провадження у справі , призначено судове засідання на 04.11.2025.

30.10.2025 від представника відповідача надійшов відзив, де зазначено, що ОСОБА_2 з травня 2018 року по 20.11.2018 працював у ФОП « ОСОБА_5 », 03.12.2018 по 25.04.2019 перебував на обліку у центрі зайнятості, 02.05.2019 по 29.11.2019 працював у ФОП « ОСОБА_5 », 13.12.2019 по 13.05.2020 перебував на обліку у центрі зайнятості, з 14.05.2020 по 30.11.2020 працював у ФОП « ОСОБА_5 », з 28.12.2020 по 16.05.2021 перебував на обліку у центрі зайнятості, з 17.05.2021 по 30.11.2021 працював у ФОП « ОСОБА_5 », 02.12.2021 по 19.04.2022 перебував на обліку у центрі зайнятості, з 19.04.2022 по 03.03.2025 працював у ФОП « ОСОБА_5 », з 05.03.2025 по теперішній час перебуває на військовій службі. Проте чого з нього не утримуються аліменти він не знає, звертався до державного виконавця з цього питання неодноразово у телефонному режимі. В задоволені позовних вимог просить відмовити, оскільки заборгованість зі сплати аліментів виникла не з його вини.

04.11.2025 справу було знято з розгляду на 11.12.2025.

11.12.2025 справу було знято з розгляду на 28.01.2026.

28.01.2026 справу було знято з розгляду на 26.02.2026.

26.02.2026 справу було знято з розгляду на 02.04.2026.

Позивач у судове зсідання не звився про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник позивача подав клопотання про розгляд справи у його відсутність, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав клопотання про розгляд справи у її відсутність.

Положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Позивачка 25.02.2025 уклала шлюб із ОСОБА_6 та змінила прізвище на « ОСОБА_7 » ( а.с.20). ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження НОМЕР_1 видане Жовтневим відділом РАЦС м. Кривого Рогу, актовий запис N?791 від 13 липня 2011 року, та витягом з реєстру актових записів про народження дитини (а.с. 8,9,10). Позивачка разом із дитиною проживає за адресою : АДРЕСА_1 , що також встановлено рішенням Великомихайлівським районним судом Одеської області (а.с.11,12, 17-19).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого державним виконавцем, ОСОБА_2 станом на 16.09.2025 має заборгованість у розмірі 75528,39 грн. (а.с. 21-23).

Згідно таблиці поданої представником позивача, ОСОБА_2 за період з 01 січня 2020 року по серпень 2025 року, має заборгованість зі сплати пені по аліментам у розмірі - 54 046,48 грн. (а.с. 24-25).

Згідно довідки та військового квитка ОСОБА_2 , перебуває на військовій службі з 05.03.2025 (а.с.52,53). Згідно довідки про доходи від 24.10.2025 №832, з ОСОБА_2 з квітня 2025 не утримуються аліменти (а.с. 54).

Згідно трудової книжки ОСОБА_2 з травня 2018 року по 20.11.2018 працював у ФОП « ОСОБА_5 », 03.12.2018 по 25.04.2019 перебував на обліку у центрі зайнятості, 02.05.2019 по 29.11.2019 працював у ФОП « ОСОБА_5 », 13.12.2019 по 13.05.2020 перебував на обліку у центрі зайнятості, з 14.05.2020 по 30.11.2020 працював у ФОП « ОСОБА_5 », з 28.12.2020 по 16.05.2021 перебував на обліку у центрі зайнятості, з 17.05.2021 по 30.11.2021 працював у ФОП « ОСОБА_5 », 02.12.2021 по 19.04.2022 перебував на обліку у центрі зайнятості, з 19.04.2022 по 03.03.2025 працював у ФОП « ОСОБА_5 » (а.с. 57-62).

Оцінка суду

Відповідно до статті 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України). У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій сумі, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Тобто, в разі несплати аліментів у поточному місяці з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.

При цьому за змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка (пеня) це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 у справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18): неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Отже стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18) відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Крім цього, у постанові у справі №362/4462/16-ц від 20.07.2020 Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку: відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Позивачкою надано докази наявності у відповідача заборгованості по аліментам і положення ч.1 ст.196 СК України надає їй безумовне право на пред`явлення до суду позову про стягнення пені у розмірі 100 % заборгованості.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з її сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Суд оцінює доводи відповідача, викладені у відзиві, зокрема щодо того, що він у різні періоди працював у ФОП « ОСОБА_5 », перебував на обліку в центрі зайнятості, а з 05.03.2025 року проходить військову службу, та що аліменти з нього не утримувалися з причин, які від нього не залежали. Разом з тим, зазначені обставини самі по собі не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості. Надані ним відомості про місця роботи та перебування на обліку не підтверджують факту вжиття ним належних та достатніх заходів для виконання рішення суду про стягнення аліментів, зокрема відсутні докази письмових звернень до державного виконавця, повідомлення про зміну місця роботи, ініціювання утримання аліментів із доходів або звернення до суду щодо зміни розміру чи способу їх сплати. Посилання відповідача на телефонні звернення до виконавчої служби та бухгалтерії не підтверджені жодними належними доказами.

Крім того, сам факт офіційного працевлаштування відповідача у різні періоди, на який він посилається, навпаки свідчить про наявність у нього доходу, з якого могли і повинні були утримуватися аліменти, що не звільняє його від обов`язку контролювати виконання судового рішення. Перебування на обліку в центрі зайнятості або проходження військової служби також не є безумовними підставами для звільнення від відповідальності за прострочення сплати аліментів. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість виконання рішення суду або відсутність його вини у виникненні заборгованості. За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують наявність його вини у несвоєчасній сплаті аліментів, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Встановлено судом, не заперечується сторонами та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання донки, останній вчасно їх не сплачує внаслідок чого у нього наявна заборгованість становила 54046,48 грн. Відповідач свого контррозрахунку заборгованості не надав, вказану суму заборгованості не спростував.

Тобто, з вини відповідача, який належним чином не виконував свій обов`язок зі сплати аліментів на утримання доньки, сплачуючи аліменти несвоєчасно, утворилася заборгованість по аліментам.

Належних доказів відсутності своєї вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів відповідач не надав. У той час як саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Суд наголошує на тому, що розмір пені не може бути більший за розмір фактичної заборгованості зі сплати аліментів.

Отже, оцінив кожний доказ з точки зору їх належності та допустимості, а сукупності доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає що позов підлягає задоволенню та стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 54046,48 грн.

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави.

Що стосується стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., то тут слід зазначити наступне.

За приписами ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту ч. 4ст. 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5ст. 137ЦПК України).

У ч. 3ст.141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц(провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2ст. 137ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі наданий Розрахунок витрат на правову допомогу по договору правничої допомоги від 23.09.2025 року, де зазначено, що адвокатом надані такі послуги : консультація 1 година, складання процесуальних документів 4 години, участь судових засіданнях 3 години.

Вартість 1 години роботи адвоката складає 40% від мінімальної заробітної плати, яка станом на 2025 рік становить 8000 грн.

Отже, оцінюючи надані суду докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що оскільки справа слухалася у відсутність сторін, то витрати позивача становлять 4000 грн., без врахування « 3 годин участі адвоката у судових засіданнях».

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 150, 151, 152, 155, 164-167, 194-196 Сімейного Кодексу України, ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 223, 263-265, 280-282, 352, 354 ЦПК України суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 54046,48 грн. за прострочення у сплаті аліментів за період з 01.01.2020по 01.08.2025, які стягуються за рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 18.01.2012 по справі 2-4713/2011 на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання рішення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя: Ю. В. КОЗЛОВ