Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №201/2253/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/2253/26

Провадження № 2/201/2936/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С.,

за участю: секретаря судового засідання – Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко Ольга Володимирівна про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

До Соборного районного суду м. Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко Ольга Володимирівна про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування поданої заяви зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер громадянин України ОСОБА_4 , який залишив на його ім`я заповіт, посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. 28.10.2020 року за реєстром № 2258. Спадкоємцем крім нього є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_4 залишив на підставі заповіту у спадщину наступне майно: 1/2 Квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частини Квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 . Позивач подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Наразі спадкову справу заведено у Нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. Постановою нотаріуса було відмовлено у видачі свідоцтва про право спадщини в зв`язку з тим що, позивач зареєстрований за іншою адресою, ніж померлий. Вказує, що померлий був чоловіком бабусі позивача, а тому для позивача був дідусем, хоч і не рідним. Але позивач проживав разом з ним та піклувався про нього, адже померлий потребував догляду. Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 лютого 2026 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою судді від 20 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху.

Ухвалою судді від 23 лютого 2026 року було відкрито провадження у даній цивільній справі та витребувано у Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко Ольги Володимирівни належним чином завірені копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , дата смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 та спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді від 23 лютого 2026 року було виправлено описку, допущену в ухвалі судді від 23 лютого 2026 року про відкриття провадження.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів.

До суду 12 березня 2026 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідачів.

Ухвалою судді від 17 березня 2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та його представник подали до суду заяву слухати заяву без їх участі, просили задовольнити позов.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник подали заяву слухати без їх участі. Проти задоволення позову не заперечували. В заяві вказав, що в останні роки померлий потребував постійного догляду, а тому позивач постійно проживав з дідусем та піклувався про нього.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник подали заяву слухати без їх участі. Проти задоволення позову не заперечували.

Інші учасники судового провадження у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не сповістили, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

У відповідності до частини 2 статті 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд завершив розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Фактичні обставини встановлені судом. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного представником позивача, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер громадянин України ОСОБА_4 , що був зареєстрований на момент смерті за адресою: АДРЕСА_4 , який залишив на ім`я ОСОБА_1 заповіт, посвідчений приватний нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. 28.10.2020 року за реєстром № 2258.

Згідно матеріалів спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем після нього є позивач по даній справі, а також ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які також подали заяви про прийняття спадщини. Інший заяв про прийняття спадщини матеріали спадкової справи не містять.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 на підставі заповіту у спадщину залишено наступне майно:

1/2 частина квартири АДРЕСА_1 ;

1/2 частина Квартиру АДРЕСА_2 ;

1/2 частина квартири АДРЕСА_3 .

Право власності підтверджується витягом з Державного реєстру нерухомого майна, а також матеріалами спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , де знаходяться відповідні свідоцтва про право власності.

Так інша частина квартири АДРЕСА_3 належить на праві власності в порядку спадкування ОСОБА_3 .

частина квартир АДРЕСА_5 та АДРЕСА_2 належить Позивачу, який подав заяву про право власності у порядку спадкування після смерті своєї бабусі ОСОБА_5 , що підтверджується матеріалами спадкової справи, яка була заведена після її смерті та копія якої була надана нотаріусом на виконання ухвали суду.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 , яку він подав до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

Постановою нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко О.В. від 19.01.2026 року № 05/02-31 було відмовлено у видачі свідоцтва про право спадщини в зв`язку з тим що, позивач зареєстрований за іншою адресою, ніж померлий, а тому пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини.

Судом встановлено, що відповідно до Акту про проживання від 25 лютого 2026 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , підтвердили факт того, що ОСОБА_1 станом на день смерті ОСОБА_4 постійно проживав з ним за адресою: АДРЕСА_4 та здійснював догляд за ним.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_9 вбачається, що вона декілька років допомагала ОСОБА_1 та його брату ОСОБА_10 доглядати за ОСОБА_4 , який проживав за адресою: АДРЕСА_4 . ЇЇ роботою був нагляд за ОСОБА_11 поки ОСОБА_12 та його брат були на роботі. Грошові кошти на купівлю продуктів для спільного вжитку, ліків для ОСОБА_13 надавали або ОСОБА_12 , або ОСОБА_10 . Останні ж займалися лікуванням ОСОБА_13 (возили до лікарні, організовували прихід медичної сестри за необхідністю). Те ж саме стосується і оплати комунальних послуг за квартиру, кошти надавалися ОСОБА_12 та ОСОБА_10 . Вона підтвердила факт того, що на момент смерті ОСОБА_12 проживав з померлим та займався його похованням.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_8 вбачається, що вона була сусідкою ОСОБА_4 , який багато років проживав за адресою: АДРЕСА_4 . До 2020 року ОСОБА_4 проживав зі своєю дружиною ОСОБА_5 , яка померла в 2020 році. Після її смерті через стан його здоров`я з ним почав проживати ОСОБА_1 , який був онуком його дружини. Він постійно проживав з ним приблизно з 2020 року і до дня смерті ОСОБА_13 . Згодом з`явилася особа, яка допомагала їм – ОСОБА_14 . ОСОБА_12 найняв її для догляду за ОСОБА_11 . ЇЇ роботою був нагляд за ОСОБА_11 поки ОСОБА_12 був на роботі. На момент смерті ОСОБА_12 також проживав з померлим та потім займався його похованням.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_6 вбачається, що він був сусідом ОСОБА_4 . Після смерті свої дружини в 2020 році ОСОБА_15 почував себе погано, стан здоров`я його погіршився. А тому онуки його дружини почали проживати з ним та піклуватися про нього. ОСОБА_1 постійно проживав з ним з 2020 року, а інший онук ОСОБА_16 в останній рік життя ОСОБА_13 . Він постійно бачив, що вони перебувають в квартирі, купували продукти. Їм допомагала ОСОБА_14 . При розмові вона повідомила, що ОСОБА_12 та ОСОБА_10 найняли її для догляду за ОСОБА_11 і оплачують її послуги. ЇЇ роботою був нагляд за ОСОБА_11 поки ОСОБА_12 та ОСОБА_10 на роботі або у відрядженні. Також повідомив, що на момент смерті ОСОБА_12 проживав з померлим.

Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_7 вбачається, що вона була сусідкою ОСОБА_4 . З 2020 року з ним почав проживати ОСОБА_1 , який був онуком його дружини. Він постійно проживав з ним приблизно з 2020 року і до дня смерті ОСОБА_13 .

Також судом досліджені відповідні квитанції про оплату послуг ОСОБА_9 , які підтверджують факт її допомоги по догляду за померлим.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі поданих суду доказів, суд приходить до висновку, що факт спільного постійного проживання ОСОБА_1 , із спадкодавцем – ОСОБА_4 , на час відкриття спадщини, а саме на час його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджено належними та допустимими доказами.

З приводу визнання права власності в порядку спадкування на частини нерухомого майна суд вважає, що вказані вимоги також підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається в наслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого ст. 1270 цього кодексу, він не заявив про відмову від неї. У строку, випадку, якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до положень ст. ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків(спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця),до інших осіб (спадкоємців).Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до абз.3 п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті29, частини другої статті1221 ЦК. Якщо спадкодавець мав кілька місць проживання, місцем відкриття спадщини вважається останнє місце реєстрації спадкодавця.

Частино першою статті 1296 ЦК України визначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч.1ст. 1269 ЦК України).

Згідно з п.п.4.10 п.4 гл. 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактично прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

Як випливає із п.3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

При цьому, слід враховувати, що чинним законодавством не розкривається поняття постійного місця проживання фізичної особи, тому визнання цього факту розцінюється законом як встановлення факту, що має юридичне значення.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування", виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому розглядаються заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Пунктом 23 зазначеної постанови встановлено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Тобто, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

Отже, відсутність реєстрації місця проживання не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував, що факт реєстрації місця проживання позивача за іншою адресою, ніж місце проживання й реєстрації спадкодавця, не має правового значення у таких спірних правовідносинах. Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16, від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17, від 01 липня 2020 року у справі № 222/1109/17.

Відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч. 3 ст. 1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом.

Верховний Суд в Постанові від 10 січня 2019 року у справі № 484/747/17 погодився з висновками апеляційного суду про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, оскільки встановлення цього факту необхідне особі для вирішення спадкових прав.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 січня 2022 року у справі № 446/53/16-ц.

Отже, під час вирішення питання, чи прийняли спадкоємці спадщину у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, суд повинен досліджувати та встановлювати фактичне місце проживання спадкодавця на момент смерті та фактичне місце проживання його спадкоємців.

Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увагу, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК. Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права. (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 346/2744/21 (провадження № 61-10543сво23)).

Тобто вказана норма розповсюджується і на спадкоємців за заповітом, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 200, 258, 206, 263, 265, 268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Лещенко Ольга Володимирівна про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності в порядку спадкування – задовольнити.

Встановити факт спільного постійного проживання ОСОБА_1 , із спадкодавцем – ОСОБА_4 , на час відкриття спадщини, а саме на час його смерті – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати в порядку спадкування за заповітом після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 право власності на наступне майно:

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1329654512101);

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1329736812101);

- 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2386961312101).

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Федоріщев С.С.