Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №932/8033/25 — Шевченківський районний суд міста Дніпра

Справа № 932/8033/25

Провадження № 2/932/2796/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2026 року м. Дніпро

Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді - Куцевола В.В.

при секретарі - Травкіній В.Р.

за участі

представника позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Садівниче товариство «Пресс» про визнання права власності на нерухоме майно, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якій позивач, просила суд, визнати за нею право власності за набувальною давністю на садовий будинок житловою площею 12 кв.м., загальною площею 23,8 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0418 га за адресою АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилався на те, що вона є рідною сестрою і єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_4 став членом Садівничого товариства «ПРЕСС» на підставі протоколу №39 від 10.07.2006 року, про що 20.07.2006 року отримав членську книжку садівника №223, потім 23.07.2016 року – нову членську книжку садівника, займався садівництвом на ділянці № НОМЕР_1 площею 4,10 соток. На земельній ділянці наявний садівничий будинок, про що наявна відмітка в членській книжці від 20.07.2006 року. ОСОБА_4 був прийнятий в члени садівничого товариства замість попереднього користувача ділянки – ОСОБА_5 . При оформленні членства в садівничому товаристві та після отриманні членської книжки садівника ОСОБА_4 був впевнений, що всі документи переоформлені належним чином на нього, включаючи всі пов`язані з членством права на садовий будинок і землю, оскільки набуття членства в садівничому товаристві можливе виключно при наявності у особи права на садовий будинок та/або земельну ділянку.

Таким чином, підписавши необхідні документи, які вимагались при зміні членства в товаристві, будучи прийнятим в члени садівничого товариства, ОСОБА_4 добросовісно вступив у користування садовим будинком і земельною ділянкою № НОМЕР_1 . За період членства в садівничому товаристві ОСОБА_4 як добросовісний користувач, вважаючи себе власником садового будинку і земельної ділянки, сплатив вступний внесок, а також сплачував щорічні членські внески, про що наявні відмітки в членських книжках від 20.07.2006 року та від 23.07.2016 року. ОСОБА_4 продовжував постійно і безперервно користуватись садовим будинком і земельною ділянкою до самої смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 позивач, будучи впевненою у наявності права власності брата на дачу – садовий будинок і земельну ділянку, - звернулась до нотаріуса з метою оформлення спадщини як рідна сестра і спадкоємець за законом. Під час ведення спадкової справи з`ясувалось, що за ОСОБА_4 не зареєстровано в реєстрах жодних прав на садовий будинок і земельну ділянку після попереднього користувача. За інформацією на адвокатський запит, наданою садівничим товариством, право власності на садовий будинок належить попередньому члену товариства ОСОБА_5 . Слід зауважити, що при цьому жодних претензій від попереднього користувача та його спадкоємців з 2006 року до 2024 року не надходило.

Отже, ОСОБА_4 користувався з 10.07.2006 року по 11.02.2024 року нерухомим майном, яке належало іншій особі.

Спадкоємцем після ОСОБА_5 є, ОСОБА_3 . При спілкуванні з відповідачем він також не заявляв жодних претензій щодо садового будинку і земельної ділянки, факт правонаступництва при спадкуванні підтвердив.

Позивач після смерті ОСОБА_4 продовжувала користуватись земельною ділянкою та садовим будинком, а також передала вказані об`єкти у користування цивільній дружині ОСОБА_4 – ОСОБА_6 , з якою він прожив багато років і яка також користувалась садовим будинком та земельною ділянкою. Після смерті ОСОБА_4 правління садівничого товариства почало висувати вимоги про сплату заборгованості за членськими внесками, яка накопичилась за ОСОБА_4 , а також наклеювали на огорожу вимоги про її звільнення як самовільно захопленої.

На адвокатський запит представника позивача садівниче товариство не надало запитуваних документів, в тому числі протоколів про виключення попереднього користувача і прийняття ОСОБА_4 , інших рішень зборів, статуту тощо, посилаючись на їхню відсутність.

Враховуючи відсутність оформленого права власності на садовий будинок і земельну ділянку у ОСОБА_4 , нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про спадщину постановою від 25.11.2024 року.

Водночас наведені обставини дають позивачу право просити суд визнати за нею право власності на садовий будинок і земельну ділянку за набувальною давністю

Ухвалою від 18.07.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою від 18.12.2025 року залучено третю особу яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Садівниче товариство «Пресс».

Відповідачем відзиву подано не було, натомість 21.10.2025 року відповідач подав заяву про розгляд справи без його участі, у які не заперечував проти задоволення позову.

Третьою особою подані пояснення, у яких зазначено що згідно інформації наявної в правлінні СТ «ПРЕСС», з 2006 року користувачем земельної ділянка № НОМЕР_1 в СТ «ПРЕСС», орієнтовною площею 0,0410га, з розташованим на ній садовим будинком був ОСОБА_4 , якій згідно членської книжки садівника виданої 23.07.2016 року, був прийнятий в члени СТ «ПРЕСС», на підставі протоколу №39 від 10.07.2006 року. Попереднім користувачем земельної ділянки № НОМЕР_1 був ОСОБА_5 , за яким було зареєстровано право власності на садовий будинок на підставі рішення міськвиконкому від 10.01.1957 року № 57, про що було видане реєстраційне посвідчення. Реєстрацію права власності проводило Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», на яке, до впровадження Реєстру речових прав, були покладені функції щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна.

Протокол уповноваженого органу СТ «ПРЕСС» №39 від 10.07.2006 року, рішення про виключення ОСОБА_5 з членів СТ «ПРЕСС», рішення про прийняття в члени СТ «ПРЕСС» ОСОБА_4 , заява про виключення з членів СТ «ПРЕСС» ОСОБА_5 , заява про прийняття в члени СТ «ПРЕСС» ОСОБА_4 , договір ОСОБА_5 з ОСОБА_4 про продаж ділянки (дачі, будинку тощо), заява ОСОБА_4 про прийняття з додатками, квитанція про сплату вступних внесків в правлінні СТ «ПРЕСС» відсутні. Попереднім головою СТ «ПРЕСС» ОСОБА_7 протоколи загальних зборів, засідання правління та будь яка документація СТ «ПРЕСС», діючому голові правління СТ «ПРЕСС» не передавалась. У зв`язку з наявною у правління СТ «ПРЕСС» інформацією, щодо реєстрації КП ДМБТІ ДМР права власності на садовий будинок № НОМЕР_1 в садівничому товаристві «ПРЕСС» за ОСОБА_5 представнику позивача було рекомендоване звернутись до суду про визнання права власності. Садівниче товариство «ПРЕСС» не заперечує проти позовних вимог позивача, питання щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , садівниче товариство «ПРЕСС» залишає на розсуд суду.

Протокольною ухвалою від 23.02.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення аналогічні викладеним у ньому.

У судове засідання відповідач не з`явився подав заяву про розгляд справи без його участі, у судовому засіданні 15.09.2025 року зазначив, що не заперечує проти задоволення позову.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом встановлено, що згідно копії інвентаризаційної справи, ОСОБА_8 , за життя, володів садовим будинком АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 року № 250, ОСОБА_5 як члену садівничого товариства “Пресс” передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 0,0418 га.

Згідно членської книжки садовода № 223 виданої 20.07.2006 року садівничим товариством “Пресс” на ім`я ОСОБА_4 , останній прийнятий у члени товариства згідно протоколу № 39 від 10.07.2006 року.

Згідно членської книжки садовода виданої 23.07.2016 року садівничим товариством “Пресс” на ім`я ОСОБА_4 , останній прийняти у члени товариства згідно протоколу № 39 від 10.07.2006 року, ділянка № НОМЕР_1 площею 4,10 сотки.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно копії спадкової справи № 40/2024 відкритої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Котом Б.А. щодо спадщини померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини звернулась лише його сестра ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_4 та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_9 .

Згідно копії спадкової справи № 214/2009 відкритої Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою щодо майна померлого ОСОБА_5 , спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_10 , про що видано свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру. Свідоцтво про право на спадщину на садовий будинок та земельну ділянку № НОМЕР_1 в садівничому товаристві “Пресс” не видавалось.

Згідно копії спадкової справи № 945/2012 відкритої Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою щодо майна померлої ОСОБА_10 , спадщину після її смерті прийняв ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру. Свідоцтво про право на спадщину на садовий будинок та земельну ділянку № НОМЕР_1 в садівничому товаристві “Пресс” не видавалось.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1, 4 ст.344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК України особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2021 року у справі №607/21758/19, від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).

Тобто, з вищезазначеного вбачається, що вимоги про визнання права власності на майно за набувальною давністю є обґрунтованими коли надано докази на підтвердження: наявності суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законності об`єкта володіння; добросовісності заволодіння чужим майном; відкритості володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутності норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Виходячи з того, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_4 був прийняти в члени кооперативу з 2006 року, користувався ділянкою № НОМЕР_1 площею 4,10 сотки з садовим будинком, що вказує на добросовісне заволодіння та подальше володіння нерухомим майном.

Разом з цим, згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДМР від 20.08.2024 року наявні відомості про реєстрацію права власності на садовий будинок на ділянці № НОМЕР_1 в Садівничому товаристві «Пресс» за ОСОБА_8 , що свідчить про безтитульність володіння майном.

Також судом враховано, що за час володіння спірним майном ОСОБА_4 з 2006 року спадкоємець попереднього власника ОСОБА_10 та її спадкоємець ОСОБА_3 не заявляли прав на це майно та не цікавились його долею. Більш того, під час розгляду справи ОСОБА_3 не заперечував проти позову.

З матеріалів справи також вбачається, що спірний будинок є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію, тобто є таким, що може стати предметом набуття за набувальною давністю.

Частиною 1 статті 377 ЦК України, (у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу від 24 травня 2016 року) визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з висновку до якого дійшла колегія суддів ВП/ВС у постанові від 04.12.2018 прийнятій за результатами розгляду справи №910/18560/16, земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з висновком до якого дійшла колегія суддів ВП/ВС у постанові від 16.06.2020 прийнятій за результатами розгляду справи № 689/26/17, при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України , слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

За висновками, наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18:

«Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів ОСОБА_9 (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Штучний правовий відрив об`єктів нерухомості від земельних ділянок, на яких вони розміщені, відбувся за радянських часів з ідеологічних мотивів. Під впливом тодішньої ідеології панувало уявлення, що особи можуть мати право власності на об`єкти нерухомості, але не на земельні ділянки, на яких вони розташовані. Так, Конституцією УРСР 1978 року (частина друга статті 11) було передбачено, що земля є у виключній власності держави.

Отже, підсумовуючи вищевикладене позовна заява підлягає задоволенню, оскільки позивач є спадкоємицею ОСОБА_4 , який у 2006 році добросовісно заволодів чужим майном і продовжував відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом більше ніж десять років, а після його смерті ОСОБА_2 продовжила володіння цим майном.

Виходячи з приписів ст.141 ЦПК України, з відповідача на рахунок позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1200,00 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 258, 259, 265, 268, 272-273, 352-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Садівниче товариство «Пресс» про визнання права власності на нерухоме майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) право власності за набувальною давністю на садовий будинок житловою площею 12 кв.м., загальною площею 23,8 кв.м. та земельну ділянку площею 0,0418 га за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у розмірі 1200,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України та може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя В.В. Куцевол