Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №199/15485/25 — Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра

Справа № 199/15485/25

(2/199/1616/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

26.03.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Мацак А.О., за участі сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що вона проживає у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0.0484 га, кадастровий номер: 1210100000:01:281:0006.

По сусідству з нею, у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , проживає відповідач ОСОБА_2 , яка є власником сусідньої земельної ділянки.

Відповідач порушила правила добросусідства і облаштувала земельну ділянку, яка знаходиться у її власності парканом з шиферних листів, який зміщений у бік земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:01:281:0006), площею 7,54 м.кв., що позбавило її можливості використовувати земельну ділянку для власних потреб. Незважаючи на вимоги позивача до відповідача, щодо звільнення земельної ділянки, відповідач так і не здійснила демонтаж паркану.

Згідно висновку комісії з питань розгляду земельних спорів та додержання правил добросусідства адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 27.06.2024 року, відповідачу рекомендовано відновити межову споруду (паркан з шиферних листів) відповідно до кадастрових номерів земельних ділянок 1210100000:01:281:0010 та 1210100000:01:281:0006.

Згідно акту № 16/2024 виносу меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28.05.2024р., який був складений приватним виконавцем Мішаріним Д.В. (сертифікат інженера-геодезиста № 012077 від 29.11.2013р.) в присутності позивача, було встановлено, що при винесенні межових точок в натурі (на місцевості) виявлено факт встановлення огороже в межах земельної ділянки 1210100000:01:281:0006 власником суміжної земельної ділянки (кадастровий № 1210100000:01:281:0010). Площа земельної ділянки відокремленої вказаною огорожі складає 7,54 кв.м.

Також позивач посилалась на акт обстеження земельної ділянки позивача від 04.04.2024р. № 04/04/23, складеного Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель. Згідно вказаного акту, було встановлено, що огороджена земельна ділянка позивача перевищує межі відведеної площі. Цегляний паркан земельної ділянки встановлено поза межами відведення та займає територію несформованої земельної ділянки зі сторони вул..Самарської, площею 13 кв.м. Паркан з шиферних листів земельної ділянки позивача встановлений поза межами відведення та займає територію земельної ділянки відповідача.

Посилаючись на дані обставини, позивач просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 1210100000:01:281:0006 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого паркану який займає територію несформованої земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 , площею 13 кв.м. А також зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованого паркану який займає площу 7,54 кв.м., земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:281:0006. Стягнути з відповідача судові витрати.

05 грудня 2025 року ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра відкрито провадження по даній справі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала в повному обсязі, у відзиві на позов просила застосувати строки позовної давності, а також посилалась на те, що будинок з фасадним парканом вона купила у 2012 році. Претензій з того часу у позивача не було.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Право на звернення до суду за захистом передбачено статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до положень частини 1 даної статті кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу Україн, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до пунктів «г», «е» частини першої статті 91 Земельного кодексу України, власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Частиною другою статті 103 Земельного кодексу України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлена можливість захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а саме власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У свою чергу, статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням його права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об`єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Зазначені правові позиції викладені у постанові Верховного суду від 18 вересня 2018 року у справі № 350/1091/16-ц; постанова Верховного Суду від 30 січня 2020 року № 307/510/19.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; предметом доказування є обставини, що обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 Цивільного процесуального кодексу України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 Цивільного процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 Цивільного процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому відповідно до частини шостої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 17 червня 2008 року ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0.0484 га за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 1210100000:01:281:0006. Власницею суміжної земельної ділянки по АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1210100000:01:281:0010 є ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку від 18.05.2012 року серії ЯК № 325695.

Позивач у своїх вимогах заявляла, що відповідач порушила правила добросусідства і облаштувала земельну ділянку, яка знаходиться у її власності парканом з шиферних листів, який зміщений у бік земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:01:281:0006), площею 7,54 м.кв., що позбавило її можливості використовувати земельну ділянку для власних потреб.

Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Земельні ділянки були сформовані, та зареєстровані у Державному земельному кадастрі. Відповідно, документація із землеустрою, яка стала підставою для їх формування не оспорювалась та є чинною.

Стаття 375 ЦК України врегульовує право власника на забудову належної йому земельної ділянки, тобто можливість власника земельної ділянки здійснювати на ній будівництво в порядку, встановленому законом. Власник має право здійснювати на належній йому земельній ділянці нове будівництво, створюючи будівлі та споруди, яких раніше не існувало.

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проєкту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК України, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Самочинне будівництво як майно має визначений правилами статті 376 ЦК України спеціальний правовий режим, елементом якого є умови та порядок визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а також наслідки відмови у такому визнанні. Цей механізм ґрунтується на судовому порядку вирішення питань, пов`язаних як із рішенням про визнання права власності, так і з наслідками цього рішення та захистом осіб, права яких порушено самочинним будівництвом.

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Статтею 376 ЦК України регламентовано правовий режим самочинного будівництва. Частиною другою статті 212 ЗК України встановлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України).

Частиною четвертою статті 376 ЦК України встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва.

Водночас, розглядаючи спір у цій справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивачки з огляду на таке.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз (частини перша, друга статті 106 ЦПК України).

Сторона позивача не надала жодного доказу, зокрема висновку експерта, про те, що належний збудований паркан відповідача зміщений у бік земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 1210100000:01:281:0006), площею 7,54 м.кв. При цьому матеріали справи містять суперечливі дані щодо зміщення паркану на земельну ділянку позивача у розмірі 4 кв.м ( Акт обстеження земельної ділянки, складений 04.04.24 Інспекцією з державного контролю за використанням та охороною земель ДМР з посиланням на геодезичні вимірювання) та у розмірі 7,54 кв.м. згідно Акту виносу меж земельної ділянки в натурі від 28.05.2024, складений ФОП ОСОБА_3 .

Не клопотала сторона позивача і про призначення відповідної судової експертизи для встановлення обставин, які були підставами звернення до суду з цим позовом, хоча суд на стадії підготовчого провадження роз`яснював відповідне право позивачу.

Таким чином, суд зауважує, що позивачка не довела на підставі належних доказів порушення її прав як власника земельної ділянки зі сторони відповідача, зокрема чіткої ідентифікації площі та координат земельної ділянки, зайнятої відповідачем.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованого паркану, який займає територію несформованої земельної ділянки зі сторони АДРЕСА_1 , площею 13 кв.м., то позивач не надала суду належних, допустимих доказів порушення її прав спорудженням вказаного паркану, що і підтвердила сама позивач у судовому засіданні.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору на підставі положень статті 141 ЦПК України покладаються на сторону позивачки. Доказів понесення судових витрат відповідачем суду не надано.

На підставі ст. ст.386, 391 ЦК України, ст.ст. 12,13,141,263-265 ЦПК України ,суд-

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору віднести за її рахунок.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено 06 квітня 2026 року.

Суддя Руденко В.В.