Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №400/5393/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 р. № 400/5393/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нeнapaxyвaнні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди у розмірі 100000 грн за час стаціонарного лікування в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після ведення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, а саме у: МЦ «Нові Санжари НГУ» в період з 03.11.2022 року по 30.11.2022 року (включно) пропорційно дням стаціонарного лікування та з урахуванням раніше виплачених сум (стаціонарне лікування за наслідками отриманої ОСОБА_1 , 01.04.2022 року мінно-вибухової травми, вогнепального осколкового поранення середньої третини плеча, закритого перелому правої лопатки зі зміщенням уламків (підтверджуються довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від l5.12.2022 року № 609/д/ НОМЕР_2 ) з урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі l00000 грн за час стаціонарного лікування в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним iз захистом Батьківщини. а саме у: МЦ «Hoві Санжари НГУ» в період 03.11.2022 року по 30.11.2022 року (включно) пропорцiйно дням стаціонарного лікування та з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у нeнapaxyвaннi та невиплатi ОСОБА_1 , грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах, а саме - з 03.11.2022 року по З0.11.2022 року (включно),

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванні на лікуванні в лікарняних закладах, а саме з 03.11.2022 року по 30.11.2022 року (включно);

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах, а саме: за період з 23.11.202З року по 09.01.2024 року (включно), з 27.03.2024 року по 15.04.2024 року (включно) та з 08.05.2024 року по 14.05.2024 року (включно);

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванні на лікуванні в лікарняних закладах, а саме за період з 23.11.202З року по 09.01.2024 року (включно), з 27.03.2024 року по 15.04.2024 року (включно) та з 08.05.2024 року по 14.05.2024 року (включно).

ІІ. Виклад позицій учасників справи

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 01.04.2022 ним отримана травма під час захисту Батьківщини, після чого в період до 03.11.2022 він перебував в полоні держави-агресора. Після звільнення з полону, з 03.11.2022 по 30.11.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в МЦ «Нові Санжари». В подальшому, з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024, з 08.05.2024 по 14.05.2024 позивач тричі проходив стаціонарне лікування. Позивач пов`язує порушення своїх прав відповідачем з тим, що йому не виплачено додаткову винагороду у розмірі 1000000 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” №168 від 28 лютого 2022 року, за період з 03.11.2022 по 30.11.2022, а також не виплачено грошове забезпечення з період 03.11.2022 по 30.11.2022, з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024, з 08.05.2024 по 14.05.2024.

У відзиві відповідач проти позову заперечив. Відповідач підтвердив, що позивач дійсно 01.04.2022 року отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини і після звільнення з полону з 03.11.2022 по 30.11.2022 перебував на стаціонарному лікуванню у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. Проте, як стверджує відповідач, він нарахував та виплатив позивачу за цей час як додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 винагороду, збільшену до 10000,00 грн, так і грошове забезпечення. Щодо інших періодів стаціонарного лікування, відповідач зазначив, що 26 червня 2023 року позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , тобто дезертував, і повернувся 17.04.2024.

ІІІ. Рух справи

Ухвалою від Ухвалою від 30.05.2025 позовну заяву залишено без руху, запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав для його поновлення за весь період його пропуску, а також наданням доказів поважності причин його пропуску.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху позивач подав заяву про усунення недоліків та клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Суд, ознайомившись з клопотанням позивача, визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними, та дійшов до висновку про задоволення клопотання.

Ухвалою суду від 27.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, встановлено строк для подання сторонами заяв по суті.

Ухвалами від 23.09.2025, 12.11.2025, 17.02.2026 суд за власною ініціативою витребував від відповідача докази.

Вимоги ухвал виконано відповідачем 10.03.2026.

Справу розглянуто у письмовому провадженні.

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

01.04.2022 позивач під час ведення оборони м. Маріуполь в результаті ворожого обстрілу з боку противника, виконання бойового завдання під час захисту Батьківщини одержав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення середньої третини плеча, закритий перелом правої лопатки зі зміщенням уламків, що підтверджується довідкою про обставини травми № 609/д/15 від 15.12.2022, виданою відповідачем.

Між сторонами не є спірним, що у період по 03.11.2022 позивач перебував у полоні держави-агресора. Зазначене підтверджується також довідкою № 6707-22 від 06.11.2022, виданою ДП «Український національний центр розбудови миру».

В матеріалах справи є наступні медичні документи, якими підтверджується перебування позивача на стаціонарному лікуванні:

Виписка МЦ «Нові Санжари» № 408, яка свідчить про стаціонарне лікування у період з 03.11.2022 по 30.11.2022. Діагноз: наслідки МВТ;

виписка- епікриз КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» МОР № 1875, який свідчить про стаціонарне лікування у період з 23.11.2023 по 09.01.2024;

виписка- епікриз КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» МОР № 535, який свідчить про стаціонарне лікування у період з 27.03.2024 по 15.04.2024;

виписка- епікриз КНП «Миколаївський обласний центр психічного здоров`я» МОР № 779, який свідчить про стаціонарне лікування у період з 08.05.2024 по 14.05.2024.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 217 від 22.07.2024 позивача звільнено в запас у зв`язку із звільненням з полону.

Довідка ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 від 22.08.2024 підтверджує, що 21.08.2024 позивач пройшов ВЛК

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 1542 від 05.12.2022 визначено виплатити додаткову винагороду за 03.11.2022 по 30.11.2022 в розмірі 30000,00 грн (додаток № 1).

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 134 від 25.01.2023 визначено здійснити військовослужбовцям військової частини доплату додаткової винагороди розмірі 70000,00 грн, в тому числі позивачу (додаток № 1,2) за період з 03.11.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 01.12.2022.

З довідки військової частини НОМЕР_1 про грошове забезпечення та інші доходи позивача, суд встановив, що за листопад 2022 року – грудень 2022 року, квітень 2024 року - по червень 2024 року, жовтень 2024 року позивачу нараховано грошове забезпечення.

Позивач вважає, що впродовж його військової служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідач протиправно не виплатив йому додаткову винагороду в розмірі 100000 грн в зв`язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні з 03.11.2022 по 30.11.2022, грошове забезпечення за період з 03.11.2022 по 30.11.2022, з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024, з 08.05.2024 по 14.05.2024.

Зазначене стало підставою для звернення до суду.

V. Джерела права

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

5.1. Щодо нарахування і виплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн, за період перебування позивача на стаціонарному лікуванні в зв`язку з пораненням, отриманим під час захисту Батьківщини.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168, в редакції чинній на час спірних правовідносин), встановлено, військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1-2 Постанови №168 встановлено, що відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

За обставин справи, позивач під час ведення оборони м. Маріуполь в результаті ворожого обстрілу з боку противника, виконання бойового завдання під час захисту Батьківщини одержав мінно-вибухову травму, вогнепальне осколкове поранення середньої третини плеча, закритий перелом правої лопатки зі зміщенням уламків, що підтверджується довідкою про обставини травми № 609/д/15 від 15.12.2022, виданою відповідачем.

Лікування після травми позивач отримав лише після звільнення з полону, яке відбулось 03.11.2022. Так, в період з 03.11.2022 по 30.11.2022 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в МЦ «Нові Санжари» НГУ.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази суд встановив, що позивач мав право на отримання додатковї винагороди, збільшеної до 100000 гривень, за зазначений період стаціонарного лікування після отриманого поранення, пов`язаного з захистом Батьківщини.

Водночас, суд також встановив, що право позивача на отримання цієї додаткової винагороди відповідачем не заперечено. Так, наказами командира ВЧ НОМЕР_1 позивача включено до списків осіб, яким наказано виплатити додаткову винагороду в розмірі 30000,00 грн (наказ від 05.12.2022), а в подальшому здійснити доплату в розмірі 70000,00 грн (наказ від 25.01.2023).

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування і невиплати позивачу додаткової винагороди за період стаціонарного лікування з 03.11.2022 по 30.11.2022 є безпідставними.

5.1. Щодо нарахування і виплати грошового забезпечення.

В позовній заяві позивач посилається на протиправне ненарахування і невиплату йому грошового забезпечення за період з 03.11.2022 по 30.11.2022, з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024, з 08.05.2024 по 14.05.2024.

Разом з тим, матеріалами справи а саме довідкою відповідача про грошове забезпечення та інші доходи позивача, що грошове забезпечення за листопад 2022 року, травень 2024 року позивач отримав.

Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, оскільки права позивача не порушені.

Заперечуючи проти позову в частині виплати грошового забезпечення позивачу за період з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024, відповідач вказав, що 26.06.2023 позивач самовільно покинув військову частину, тобто дезертував, що підтверджується наказом ВЧ НОМЕР_1 № 181 від 26.06.2023, а 17.04.2024 повернувся на військову службу, про що свідчить наказ № 120 від 19.04.2024. Посилаючись на норми п. 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок №260) відповідач стверджував, що виплата грошового забезпечення в період з 26.06.2023 по 17.04.2024 правомірно призупинена.

Проте, відповідачем разом з відзивом не надано суду доказів на підтвердження самовільного залишення військової частини позивачем.

З огляду на вимогу процесуального закону щодо офіційного з`ясування обставин справи суд тричі витребував у відповідача накази, посилання на які міститься в позові.

10.03.2026 відповідач направив до суду наказ № 120 від 19.04.2024, за відомостями якого позивач самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 26.06.2023 і повернувся на службу 17.04.2024. Копію наказу № 181 від 26.06.2023 суду не надано.

Оцінюючи доводи відповідача суд зазначає, що механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Порядком №260. Згідно із п.15 розділу І Порядку № 260, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Абзацом другим частини другої статті 24 Закону №2232-XII передбачено, що початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань (абзаци третій п`ятий частини другої статті 24 Закону №2232-XII).

Аналогічні норми містяться в пунктах 144-1 і 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008

Згідно із пунктом 144-3 Положення звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.

У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.

Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:

видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;

організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;

надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.

Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Стаття 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.

Частиною четвертою статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

Визначення в абзаці другому частини другої статті 24 Закону №2232-XII командира військової частини суб`єктом звернення до органу досудового розслідування із заявою (повідомленням) про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої вносяться відповідні відомості до ЄРДР, обумовлено, перш за все, тим, що кримінальні правопорушення, передбачені абзацом першим частини другої цієї статті, нерозривно пов`язані з порушенням військовослужбовцем військової дисципліни.

Відповідно до положень Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-XII організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.

Органом державної військової та виконавчої влади на місцях у системі Збройних Сил України є командири (начальники) військових частин (установ, організацій), яким Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України «Про затвердження Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут), надано повноваження органу виконавчої влади в системі Міністерства оборони України.

Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Відповідно до вимог статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до положень Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир, який зобов`язаний постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення (частина перша статті 5 Дисциплінарного статуту); у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення (частина перша статті 45 Дисциплінарного статуту); командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом (частина третя статті 45 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до частини 4 статті 6 Дисциплінарного статуту на командира покладений обов`язок вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного, зокрема, із самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Схожий за змістом обов`язок командира, пов`язаний із забезпеченням військової дисципліни та встановлення обставин вчинення дисциплінарного проступку, закріплений у пункті 144-4 Положення, згідно з яким у разі прибуття до місця служби військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини з`ясовує підстави його відсутності і негайно інформує про це орган досудового розслідування та орган управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, у зоні діяльності якого військова частина виконує завдання за призначенням.

Отже, саме командир військової частини, який користується усією повнотою дисциплінарної влади стосовно підлеглих йому військовослужбовців, уповноважений контролювати дотримання військової дисципліни у військовій частині, своєчасно виявляти факти порушення військової дисципліни та встановлювати винних у цьому осіб, а в разі виявлення в діях військовослужбовця ознак кримінального правопорушення зобов`язаний повідомляти про це орган досудового розслідування.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що за фактом самовільного залишення військової частини відповідач провів відповідне службове розслідування, результати якого затверджені наказом командира.

Як вже зазначено вище, відповідачем не надано на вимогу суду наказ № 181 від 26.06.2023, яким, за твердженням відповідача, військовослужбовця ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 .

Також, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Суд нагадує, що відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Тобто, в адміністративні процесі закріплено презумпцію винуватості суб`єкта владних повноважень.

Суд вважає, що відповідачем не виконано процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування і невиплаті позивачу грошового забезпечення за період стаціонарного лікування з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024, оскільки належні докази щодо доведення своєї позиції про самовільне залишення позивачем військової частини в цей період, до суду не надані.

VI. Висновки суду

Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд вважає, що за обставин цієї справи має місце бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати позивачу грошового забезпечення за період стаціонарного лікування з 09.11.2023 по 09.01.2024, з 27.03.2024 по 15.04.2024.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, збільшеної до 100000,00 грн в зв`язку з стаціонарним лікуванням з 03.11.2022 по 30.11.2022, грошової винагороди за цей же період, а також з 08.05.2024 по 14.05.2024 не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Позивача звільнено від сплати судового збору, а тому питання розподілу судових витрат в частині сплати судового збору судом не вирішується.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_3 ) до Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , грошового забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах, а саме: за період з 23.11.202З року по 09.01.2024 року (включно), з 27.03.2024 року по 15.04.2024 року (включно).

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошове забезпечення за останньою займаною посадою за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванні на лікуванні в лікарняних закладах, а саме за період з 23.11.202З року по 09.01.2024 року (включно), з 27.03.2024 року по 15.04.2024 року (включно).

4. В решті вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко