Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №240/8080/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/8080/25

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

установив:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій керівника апарату Коростеського міськрайонного суду Житомирської області щодо винесення наказу від 09 січня 2025 року № 03/к у частині надання грошової допомоги у розмірі відповідно до пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», зобов`язання внести зміни до такого в частині надання грошової допомоги у розмірі середньої заробітної плати, відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу» та зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі – відповідач-2) провести нарахування та виплату допомоги у розмірі середньої заробітної плати, відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу» з урахуванням виплачених сум.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваним наказом, на виконання положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ (далі – Закон України №4059-ІХ), звужується обсяг прав, пільг, компенсацій і гарантій державних службовців, і такий суперечить нормам закріпленим в Конституції України, Бюджетному кодексі України.

Ухвалою суду від 26 березня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 21 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області про зупинення провадження у справі.

До суду надійшов відзив, у якому відповідач-2 просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що застосування судом норм Закону України №4059-ІХ стосовно нарахування грошової допомоги указаній особі (позивачу) відповідає нормам чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 26 травня 2025 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін, до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 240/7215/24.

Великою Палатою Верховного Суду 19 лютого 2026 року було ухвалено постанову у справі №240/7215/24.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що позивач у спірний період працювала у Коростенському міськрайонному суді Житомирської області.

Відповідно до наказу керівника апарату Коростенського міськрайонного суду Житомирської області № 15/в-к позивачу надано частину щорічної основної відпустки в кількості 1 календарний день, а наказом від 09 січня 2025 року №03/к – грошову допомогу, що випдачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки за 2025 рік у зв`язку з відпусткою.

Позивач уважає, що оскаржуваний наказ у частині надання їй грошової допомоги у розмірі відповідно до пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» є протиправним, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Організацію судової влади, зокрема загальні питання організаційного забезпечення діяльності судів, визначено в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 1402-VIII).

Згідно з частиною 1 статті 150 Закону України № 1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Правовий статус державного службовця та відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України № 889-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 7 названого Закону державний службовець має право, зокрема, на відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону.

Згідно з приписами статті 57 Закону України № 889-VIII у редакції на момент вчинення оскаржуваних позивачем дій, державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до положень абзацу 1 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Пунктом 11 розділу «Прикінцеві положення» Закону України №4059-ІХ установлено, що в 2025 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, з урахуванням класифікації посад, проведеної у 2024 році, крім державних органів, зазначених у пунктах 16 та 17 цього розділу та частині 7 статті 50 Закону України № 889-VIII.

Пункт 13 названого розділу передбачає, що в 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:

1) сталої заробітної плати – посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;

2) варіативної заробітної плати – премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.

Норми Закону України № 889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку із розрахунком позивачці у 2025 році грошової допомоги, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки.

Тим часом Велика Палату Верховного Суду розглянула 19 лютого 2025 року справу №240/7215/24 як зразкову, предметом спору в якій було встановлення надбавки за вислугу років на державній службі в 2024 році.

З урахуванням позиції, викладеній у зазначеній справі, суд уважає за необхідне зауважити на таке.

У справі, яка розглядається, пізніше прийнятим Законом України №4059-ІХ визначено, що грошова допомога, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, визначається у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу в місяці.

До того ж у цьому Законі визначено, що норми раніше прийнятого Закону України № 889-VIII про умови та порядок оплати праці державних службовців застосовуються лише в тій частині, що не суперечить цьому Закону.

З наведеного логічно випливає, що норми Закону України № 889-VIII щодо оплати праці державних службовців, які суперечать Закону про державний бюджет, не застосовуються, бо їхню дію зупинено на період чинності відповідних приписів Закону України №4059-ІХ.

Таке тлумачення дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах немає колізії, а відтак немає потреби у віднайденні механізму її подолання, оскільки є пряма норма Закону України №4059-ІХ, яка зупинила дію норми Закону України № 889-VIII та чітко врегульовує особливості оплати праці певних категорій державних службовців, що виключає потребу у відшукуванні іншої норми права для регулювання цих відносин.

Щодо конкуренції правових норм, яка не пов`язана з колізією у законодавстві, то варто зазначити, що вона існує, втім, вирішуючи її, знову ж таки потрібно враховувати те, що стаття 57 Закону України № 889-VIII з 01 січня 2025 року з огляду на пряму вказівку в пункті 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-ІХ не застосовується на період чинності останнього. Тобто дія однієї конкуруючої норми фактично зупинена, а інша норма, запроваджена новішим законом, діє та регулює спірні відносини.

Тож визначення механізму обчислення грошової допомоги, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, з 01 січня 2025 року врегульоване винятково Законом України № 4059-ІХ, а ситуації, за якої одні й ті ж правовідносини по-різному впорядковуються окремими нормами права, не спостерігається.

Регулювання спірних суспільних відносин є однозначним, передбачуваним і чітким, що забезпечує дотримання принципу правової визначеності в питанні нарахування та виплати державним службовцям грошової допомоги, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, змістова колізія між нормами права відсутня, оскільки такі за своєю суттю не суперечать одна одній, не мають одночасної темпоральної дії (дія однієї норми права зупинена / не застосовується на період чинності іншої).

Щодо міркувань про неконституційність пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-ІХ у контексті звуження гарантій оплати праці, встановлених Законом України № 889-VIII, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, полягає в обов`язковому дотриманні та виконанні правових норм усіма суб`єктами. Суть цього принципу також вимагає, аби держава встановлювала зрозумілі, несуперечливі, чіткі правила та приписи, які мають неухильно виконуватися.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.

Тож відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.

Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11 грудня 2025 року в справі № 990/244/23.

Отже, як у ТУ ДСА в Житомирській області, так і в Коростенського міськрайонного суду Житомирської області не було підстав не застосовувати приписи пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 4059-IX під час визначення позивачу розміру грошової допомоги, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки.

Додатково суд зауважує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впровадження єдиних підходів в оплаті праці державних службовців на основі класифікації посад» від 11 березня 2025 року №4282-IX (далі – Закон України № 4282-IX) внесені зміни до статті 57 Закону України № 889-VIII, виклавши її в новій редакції.

З 01 квітня 2025 року набули чинності внесені згаданим вище Законом зміни, а стаття 57 Закону України № 889-VIII викладена в такій редакції:

«Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги.

Грошова допомога виплачується у розмірі суми посадового окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за ранг державного службовця станом на останній день місяця, що передує першому дню такої відпустки, незалежно від фактично відпрацьованого часу протягом цього місяця.».

Отже з 01 квітня 2025 року спеціальний Закон також передбачає проведення нарахування та виплати надбавки за вислугу років у розмірі, визначеному Законом України №4059-ІХ.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що нарахування та виплата у 2025 році державним службовцям грошової допомоги, що виплачується державному службовцю під час надання щорічної основної відпустки, має відбуватися з урахуванням вимог розділу «Прикінцеві положення» Закону України № № 4059-ІХ, який зупинив дію приписів Закону України № 889-VIII і неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався, а отже, підлягав застосуванню розпорядником бюджетних коштів стосовно позивачки, а також статті 57 Закону України № 889-VIII у новій редакції.

Отже, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, тому задоволенню не належать.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.

Ураховуючи встановлені у справі обставини та положення законодавства, що регулюють спірні правовідносини, відсутність інших доводів позивача на обґрунтування заявлених вимог, суд уважає такі вимоги недоведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

06.04.26