Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №240/1453/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/1453/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) від 03 грудня 2025 року №262440031558 про відмову у призначені пенсії за віком, зарахування до страхового стажу спірних періодів та зобов`язання її призначити з 26 листопада 2025 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що після досягнення 57 років звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на підставі пункту 4 частини 1статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, відповідач відмовив йому в призначенні пенсії за віком, мотивуючи це тим, що наданими до заяви документами не підтверджується наявність страхового стажу в необхідному обсязі, а довідка про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації неможливо взяти до уваги, оскільки така не відповідає підпункту 6 Порядку №22-1. Таку відмову позивач уважає протиправною, оскільки згідно долученої до заяви про призначення пенсії копії трудової книжки його страховий стаж складає більше 27 років та копією посвідчення учасника бойових дій, що, на думку останнього, наділяє його правом на отримання пенсії за віком.

Ухвалою суду від 02 лютого 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

06 березня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періоду роботи особи, запис про звільнення з якої внесено до трудової книжки та засвідчено печаткою Української РСР, працівник органу Пенсійного фонду України насамперед перевіряє відповідність внесених записів про прийняття та звільнення з підприємства вимогам Інструкції №58, а також з`ясовує факт наявності/відсутності реєстрації підприємства, посадова особа якого скріпила запис про звільнення з роботи печаткою колишньої Української РСР, як суб`єкта господарювання. Коли не підтверджено факт реєстрації підприємства, як суб`єкта господарювання, та/або записи в трудовій книжці не відповідають первинним документам – для зарахування до страхового стажу періоду роботи особи на відповідному підприємстві підстав немає. Враховуючи зазначене, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 12 березня 1990 року по 01 листопада 1990 року, оскільки при звільненні відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи; з 24 квітня 1991 року по 17 жовтня 1994 року, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою СССР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18 жовтня 1993 року за № 643. Довідку про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації від 25 листопада 2025 року №7480 неможливо взяти до уваги, оскільки даний документ не відповідає підпункту 6 Порядку №22-1. Таким чином, страховий стаж позивача становить 22 роки 11 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що ОСОБА_1 , 27 лютого 1968 року, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням від 03 грудня 2025 року №262440031558 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу роботи (25 роки). Вказав, що страховий стаж особи становить 22 років 11 місяців 27 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 15 березня 1990 року НОМЕР_1 : з 12 березня 1990 року по 01 листопада 1990 року, оскільки при звільненні відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи; з 24 квітня 1991 року по 17 жовтня 1994 року, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою СССР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18 жовтня 1993 року за № 643. Довідку про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації від 25 листопада 2025 року №7480 неможливо взяти до уваги, оскільки даний документ не відповідає підпункту 6 Порядку №22-1.

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 46 Основного Закону закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-ІV) є основним нормативно-правовим актом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян врегульовано приписами статі 115 зазначеного Закону.

Так, згідно пункту 4 частини 4 названої правової норми право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини 1 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини 1 статті 101 зазначеного Закону, пункту 5 частини 1 статті 101 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, а також пункту 6 частини 1 статті 101 зазначеного Закону, – після досягнення чоловіками 55 років, жінками – 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Суд зауважує, що відповідач ані в оскаржуваному рішенні, ані у відзиві на позов не заперечує факту поширення на позивача приписів наведених вище положень Закону України №1058-ІV.

Застереження про неможливість взяття до уваги довідки про безпосередню участь в обороні України у зв`язку з військовою агресією російської федерації від 25 листопада 2025 року №7480, не заперечує права позивача на призначення пенсії згідно приписів пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України №1058-ІV. Суд зауважує, що серед поданих позивачем документів міститься копія посвідчення учасника бойових дій, яке підтверджує право позивача на отримання такої.

Надаючи правову оцінку висновкам органу Пенсійного фонду України в частині незарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності відповідно до трудової книжки від 15 березня 1990 року НОМЕР_1 : з 12 березня 1990 року по 01 листопада 1990 року, оскільки при звільненні відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи; з 24 квітня 1991 року по 17 жовтня 1994 року, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою СССР, що не відповідає Інструкції про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, що затверджена наказом МВС України 18 жовтня 1993 року за № 643, суд зауважує на таке.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За приписами частини 2 цієї правової норми, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також, частиною 4 статті 24 Закону України №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України №1058-ІV набрав чинності 01 січня 2004 року, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, порядок ведення трудових книжок працівників регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 (далі –Інструкція №162).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться зокрема, відомості, про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), а при звільненні – в день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) за пунктом 2.3 Інструкції № 162.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 162 при звільненні робочого або службовця всі записи про роботу, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 8.1 розділу 8 Інструкції №162, контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється у порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656.

Пунктом 18 названої постанови передбачено, що відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі – Інструкція №58), якою передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

За змістом пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення – у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Таким чином, аналіз указаних вище правових норм дозволяє дійти до висновку, що обов`язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці.

Судом установлено, що позивач подав до пенсійного органу трудову книжку від 15 березня 1990 року НОМЕР_1 . Однак, відповідач не врахував до страхового стажу періоди трудової діяльності з 12 березня 1990 року по 01 листопада 1990 року, оскільки при звільненні відсутній підпис, посада та ПІБ відповідальної особи, та з 24 квітня 1991 року по 17 жовтня 1994 року, оскільки звільнення з роботи завірено печаткою СССР.

Суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 викладена правова позиція, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Ураховуючи зазначене, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Крім того, нормативно-правовими актами не передбачено визнання трудової книжки недійсною в разі виявлених помилок.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

При цьому, записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами.

За наведених обставин, відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 12 березня 1990 року по 01 листопада 1990 року та з 24 квітня 1991 року по 17 жовтня 1994 року згідно трудової книжки від 15 березня 1990 року НОМЕР_1 .

Покликання відповідача на постанову Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP» від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ, Інструкцію про порядок відкриття штемпельно-гравіювальних підприємств (майстерень), виготовлення печаток та штампів, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ СРСР від 13 лютого 1978 року№34, Положення про дозвільну систему, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року №576 та Інструкцію про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 жовтня 1993 №643 суд до уваги не приймає. Жоден із названих документів не містить темпоральних обмежень щодо проведення заміни печаток радянського зразка або визнання таких недійсними у зв`язку з не проведенням такої заміни. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що засвідчений печаткою радянського зразка запис має таку саму чинність, як і будь-який інших запис, засвідчений печаткою нового зразка.

Підсумовуючи наведене, суд уважає, що рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 03 грудня 2025 року №262440031558 є протиправним, оскільки при його прийнятті не дотримано вимог, закріплених у пунктах 3, 5, 6, 8 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства.

Стосовно позовної вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області призначити пенсію за віком, суд зазначає таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду цієї справи відповідач не довів правомірність оскаржуваного позивачем рішення.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України №1058-ІV.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, – призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як убачається з матеріалів справи, позивач досяг пенсійного віку 27 лютого 2023 року, а із заявою про призначення пенсії звернувся 26 листопада 2025 року, тому право на призначення пенсії має з 26 листопада 2025 року.

У справі, яка розглядається суд установив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Житомирській області, рішенням якого відмовлено в призначенні пенсії по віку.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення пенсії по віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Житомирській області.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23.

Оцінюючи у сукупності обставини справи, враховуючи вище наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03 грудня 2025 року №262440031558 про відмову у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 16 листопада 2025 року, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 12 березня 1990 року по 01 листопада 1990 року та з 24 квітня 1991 року по 17 жовтня 1994 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

03.04.26