Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №240/29153/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м. Житомир справа № 240/29153/25

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби протиправними;

- рішення командира військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 02.12.2025р. про звільнення з військової служби оформленого листом №812/51513 від 15.12.2025 - скасувати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-XII, а саме у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, а також у зв`язку із тим, що має матір з наявністю когнітивних порушень яка також потребує стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у встановленому порядку звернувся до командира із рапортом про звільнення з військової служби, до якого надав усі необхідні документи, проте йому було відмовлено із формальних підстав.

Ухвалою суду від 26.12.2025 вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони командиру Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії щодо здійснення розподілу ОСОБА_1 для подальшого проходження військової служби з навчального центру військової частини НОМЕР_1 до місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвалою суду від 26.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано відзив, в якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що рапорт належним чином був розглянутий та на підставі розгляду надана вичерпна відповідь щодо потреби подати рапорт по команді, а також долучити до рапорту документи, що визначені у додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №170 від 10.04.2009 року, а саме акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Позивачем подано відповідь на відзив, де вказано, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Крім того, вказує, що доданими до рапорту документами було підтверджено факт потреби батька та матері у постійному сторонньому догляді.

Відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, де вказано, що позивачем не було надано суду жодного належного та допустимого доказу порушення діючого законодавства зі сторони командування військової частини НОМЕР_1 . Також звертає увагу, що позивачем не було додано до рапорту медичну документацію щодо неможливості здійснення догляду ОСОБА_3 за ОСОБА_2 , що фактично підтверджує можливість останньої здійснювати такий догляд.

Позивачем подано додаткові пояснення, в яких вказано, що 09.02.2026 ним було подано повторний рапорт на звільнення з військової служби, до якого серед інших документів, додано акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, складеному ІНФОРМАЦІЯ_1 , де чітко визначено, що батько потребує постійного догляну терміном на один рік. Також зі змісту акту видно, що інші родичі першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за батьком відсутні.

Відповідачем також подано додаткові пояснення, де вказано, що відповідно до акту ІНФОРМАЦІЯ_2 від 14 січня 2026 року було встановлено, що фактично у ОСОБА_2 наявна дочка ОСОБА_4 , яка відповідно до закону зобов`язана здійснювати догляд за своїми батьками.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров`я учасників процесу, суддів та працівників суду.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Суд, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №310 від 27.10.2025 року ОСОБА_1 призначений на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

02.12.2025 військовослужбовцем ОСОБА_1 було подано командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби згідно пп."г" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через сімейні обставини, а саме - через те, що має необхідність у здійсненні постійного догляду за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, а також у зв`язку із тим, що має матір з наявністю когнітивних порушень, яка також потребує стороннього догляду.

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 відповідачем надано відповідь №812/51513 від 15.12.2025, де вказано, що командування військової частини НОМЕР_1 пропонує звернутись у встановленому порядку ("по команді") з клопотанням безпосередніх та прямих командирів, у підпорядкуванні яких знаходиться позивач з додаванням всіх підтверджуючих документів для прийняття правового рішення щодо звільнення з військової служби.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ, Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу") військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

За змістом статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

На момент звернення позивача із рапортом про звільнення та на момент розгляду справи, як зазначалось, в Україні діє правовий режим воєнного стану, тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення військовослужбовців в умовах воєнного стану.

Частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно п. 12 розділу І Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення, яким передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення п.233 Положення передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абз. 3 п. 241 Положення).

Згідно з п.242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Відповідно до п. 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, визначених ст. 26 Закону № 2232-XII.

Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та підпунктом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, зокрема, через необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як зазначалось, 02.12.2025 військовослужбовцем ОСОБА_1 було подано командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - через сімейні обставини, а саме - через те, що він має необхідність у здійсненні постійного догляду за батьком - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду, а також у зв`язку із тим, що він має матір з наявністю когнітивних порушень, яка також потребує стороннього догляду. При цьому, до рапорту додано:

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ;

- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ;

- копію довідки МСЕК ОСОБА_2 ;

- копію індивідуальної програми реабілітації інваліда;

- копію консультативного висновку спеціаліста;

- копію висновку про наявність порушень функцій організму ОСОБА_2 ;

- копію висновку ЛКК про потребу в постійному сторонньому догляді ОСОБА_2 ;

- копію заяви про взяття на облік інваліда;

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_3 ;

- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_3 ;

- копію консультативного висновку спеціаліста щодо ОСОБА_3 ;

- копію висновку про наявність когнітивних порушень ОСОБА_3 ;

- копію консультативного висновку щодо ОСОБА_3 .

Як видно із листа Військової частини НОМЕР_2 №812/51513 від 15.12.2025, відповідачем було вказано, що рапорт подано не у встановленому порядку ("по команді"). Також зазначено, що до рапорту нe було додано документи, визначені додатком 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170.

Суд враховує, що пунктом 233 Положення передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатись до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024. Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника). За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.

Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку №531.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім`я прізвище.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Отже, з огляду на вказані норми подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. При цьому, не виключається подання рапорту засобами поштового зв`язку.

Водночас, непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Як видно із матеріалів справи, рапорт від 02.12.2025 був направлений позивачем засобами поштового зв`язку та адресований командиру Військової частини НОМЕР_1 , що узгоджується із вимогами Порядку №531.

Слід зазначити, що норма про подання військовослужбовцем рапорту по команді (ст.233 Положення) та звернення з рапортом до свого безпосереднього командира (ст.15 Статуту), лише встановлюють основний та найпростіший спосіб подання рапортів.

Зазначені норми є не обмежувальними у праві військовослужбовця, а навпаки в гарантуванні його прав на подання рапорту за будь-яких обставин. Зазначені норми гарантують право військовослужбовця подати рапорт з будь-якого особистого чи службового питання до будь-якої військової посадової особи, в будь-яких умовах.

При цьому, норми Порядку №531, що більш детально встановлює процедуру та механізм розгляду рапортів, жодним чином не обмежують військовослужбовців у поданні рапортів в інший спосіб (зокрема засобами поштового зв`язку) як до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подання рапорту не "по команді" не може бути підставою для відмови у розгляді рапорту чи відмови у його задоволенні.

Також суд враховує, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Слід звернути увагу відповідача на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відповідно до п.п.26 п.5 додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 (в редакції, що діяла на час подання рапорту) встановлено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом «г» пунктів 1, 2 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються:

копія аркуша бесіди;

копія рапорту військовослужбовця;

копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);

документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Відповідачем у відповіді №812/51513 від 15.12.2025 не було конкретизовано, які саме документи не було подано позивачем відповідно до вказаного переліку, що передбачений Додатком 19.

При цьому, рапорт та документи, що підтверджують наявність сімейних обставин надавались позивачем. Інші документи (копія аркуша бесіди та копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років)) складаються в ході розгляду рапорту.

Отже, рішення відповідача про відмову задоволенні рапорту, в якому вказується на неподання позивачем документів, передбачених Додатком 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170, без вказівки на те, яких документів не вистачає, не можна вважати таким, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості та вимогам Порядку №531 щодо вмотивованості рішення.

Слід звернути увагу відповідача, що аргументи, наведені у відзиві на адміністративний позов, щодо неподання позивачем акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, медичної документації щодо неможливості здійснення догляду ОСОБА_3 за ОСОБА_2 , судом не беруться до уваги та не оцінюються, оскільки їх не було вказано у відповіді №812/51513 від 15.12.2025.

Враховуючи наведене, відмова відповідача у задоволенні рапорту від 09.12.2025, що викладена у листі №812/51513 від 15.12.2025 була невмотивованою та необґрунтованою, а тому є протиправною.

Суд враховує, що 09.02.2026 позивач повторно подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", до якого додав:

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

- копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця;

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ;

- копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ;

- копію довідки МСЕК ОСОБА_2 ;

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_3 ;

- копію висновку про наявність когнітивних порушень ОСОБА_3 №176/31;

- копію висновку щодо ОСОБА_3 про наявність порушень функцій організму №105/16;

- копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- копії витягів з РТГ ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_5 ;

- копію витягу з РТГ ОСОБА_6 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 ;

- копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_9 копію паспорту та РНОКПП ОСОБА_9 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_10 ;

- копію свідоцтва про народження ОСОБА_11 ;

- копію свідоцтва про смерть ОСОБА_11 .

Листом від 20.02.2026 №812/7482 Військова частина НОМЕР_1 надала відповідь, де вказала, що зі змісту акту ІНФОРМАЦІЯ_3 перевірки сімейного стану військовослужбовця від 14.01.2026 року, який доданий до рапорту, вбачається наявність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, зокрема, доньки ОСОБА_5 .

Водночас, до рапорту, не додано довідку встановленої форми, про те, що ОСОБА_5 сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, відповідно до вимог пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Також вказано, що рапорт подано не "по команді". Як висновок вказано, що прийняти рішення про звільнення з військової служби не представляється можливим.

Суд критично оцінює даний висновок з огляду на наступне.

Як видно із акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого Начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 14.01.2026, комісією було встановлено, що громадянин ОСОБА_2 має наступних родичів першого ступеня споріднення:

- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно актового запису про шлюб №1376 від 03.09.1976, внесеного до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, є дружиною ОСОБА_2 . За наданими копіями медичних документів, а саме: висновку №176/31 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого 25.02.2025 КП "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Житомирської міськради АЗПСМ №10, потребує постійного стороннього догляду на непрофесійній основі від фізичної особи;

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , військовослужбовець Військової частини НОМЕР_3 , згідно копії свідоцтва про народження НОМЕР_4 , виданого 22.02.1984 Житомирським міськвідділом ЗАГС, батьками є - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , згідно актового запису про народження №1658 від 23.05.1979, внесеного до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, батьками є - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Не має можливості здійснювати постійний догляд за батьком, оскільки проживає окремо з матір`ю - ОСОБА_3 та зайнята постійним доглядом за нею. З батьком ОСОБА_2 спільно не проживає, спільним побутом не пов`язана;

- ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , згідно актового запису про народження №2892 від 24.08.1977, внесеного до Державного реєстру актів цивільного стану громадян, батьками є - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть, виданого 21.12.1977 Житомирським міськвідділом ЗАГС ( НОМЕР_5 ).

В ході перевірки не виявлено інших членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд.

За результатами перевірки зроблено висновок, що громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного догляну терміном на один рік.

Суд враховує, що аналіз підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" свідчить про те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином "відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи" означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж "юридичної наявності" інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, який під час розгляду справи враховується судом в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Також в контексті спірних правовідносин слід врахувати, що визначення сім`ї міститься у ст.3 Сімейного кодексу України, зокрема, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Законодавець розкриває зміст терміну "дитина" у ст. 6 СК України, зокрема, - правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Повноліття - це юридична категорія встановленого законом віку, з досягненням якого настає повна дієздатність громадянина, а також виникають права та обов`язки. В Україні повноліття наступає з 18 років.

Отже, положення Сімейного кодексу України відносять до членів сім`ї дружину, неповнолітніх дітей та батьків, інших осіб, які спільно проживали, пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

Також суд враховує, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Як видно із доданих до рапорту документів, позивачем було доведено, що його повнолітня сестра ОСОБА_8 проживає окремо з матір`ю - ОСОБА_3 та зайнята постійним доглядом за нею як особою, яка має когнітивні порушення та потребує постійного стороннього догляду.

Тобто ОСОБА_8 виконує свій обов`язок, передбачений ст.172 Сімейного кодексу України щодо своєї матері, а саме здійснює за нею постійний догляд, що унеможливлює одночасне здійснення такого ж постійного догляду за другим із батьків.

При цьому, з батьком ОСОБА_2 сестра спільно не проживає, спільним побутом не пов`язана, що додатково встановлено комісією в ході перевірки сімейного стану позивача.

За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_8 в силу об`єктивних причин не може здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , тому така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2232-XII.

Таким чином, при поданні рапорту позивачем підтверджено необхідність постійного стороннього догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, що в силу підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є підставою для звільнення з військової служби.

Щодо доводів відповідача про подання рапорту не у встановлений спосіб суд вже надав оцінку.

Таким чином, враховуючи надану ч.2 ст.9 КАС України судам адміністративної юрисдикції можливість вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту від 09.02.2026, що викладена у листі від 20.02.2026 №812/7482.

При обранні способу захисту порушеного права суд враховує наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Тобто, адміністративний суд, використовуючи всі надані йому процесуальним законом повноваження, з урахуванням фактичних обставин справи та положень законодавства, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав позивача, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень; ефективний спосіб захисту повинен забезпечити негайне поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам, призводити до потрібних (бажаних) позивачу результатів (наслідків); ухвалення судами рішень, які безпосередньо не призводять до необхідних змін в обсязі прав позивача або не гарантують забезпечення примусового виконання судового рішення, не відповідає змісту цього поняття.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Відповідач реалізував свої дискреційні повноваження шляхом прийняття рішень за результатами розгляду рапортів, які судом визнано протиправними.

При цьому, в ході розгляду даної справи було встановлено, що позивач довів належними доказами наявність підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", тобто ним дотримано усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату.

Враховуючи наведене, суд вважає належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність своїх рішень, а тому позовні вимоги слід задовольнити.

Розподіл судових витрат проводиться відповідно до ч.1 ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 49, 139, 243-246, 263, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними відмови Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, що викладені у листах №812/51513 від 15.12.2025 та №812/7482 від 20.02.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1725 (одна тисяча сімсот двадцять п`ять) грн 68 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 06 квітня 2026 р.

06.04.26