Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №200/246/26 — Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2026 року Справа№200/246/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021;

зобов`язати виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021;

визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію) за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020;

зобов`язати здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію) за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, допомогу для оздоровлення, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020;

визнати протиправною бездіяльність, що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди АТО/ООС, передбаченої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.03.2016 №188, винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889;

зобов`язати здійснити перерахунок і виплату допомоги на оздоровлення за 2014, 2017, 2018, 2019, 2020 роки, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з урахуванням сум винагороди АТО/ООС, передбаченої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.03.2016 №188, винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889;

зобов`язати нарахувати і виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, перерахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.

В обґрунтування вимог у позові та відповіді на відзив зазначено, що під час проходження служби розрахунок складових грошового забезпечення позивача протиправно здійснювався із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018. Позивач зазначає, що після скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”, яким внесено зміни до постанов КМУ, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, відповідач мав керуватися положеннями попередньої редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

В обґрунтування вимог про обчислення допомоги на оздоровлення та компенсації за невикористані дні відпустки із врахуванням винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, встановленої відповідною Інструкцією, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.03.2016 №188, та винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», позивач зазначив, що такі винагороди входять до складу щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, відтак входять до складу вказаних складових грошового забезпечення позивача (як розрахункова величина).

Позивач зауважив, що такі винагороди, які виплачувались позивачу, мали постійний характер, отже, не можуть вважатись одноразовими виплатами.

Позивач, крім іншого, послався на те, що відповідач також має сплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів, присуджених рішенням у цій справі, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Також позивач вказав, що на виконання рішення суду у справі № 200/9709/20-а військовою частиною НОМЕР_1 нарахована сума індексації грошового забезпечення згідно з платіжною інструкцією № 3282 від 27.10.2021. Водночас, відповідач при її виплати протиправно не сплатив компенсацію втрати частини доходів за несвоєчасну виплату такої індексації.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав суду відзив на позов, де просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Зазначив, що позивачу під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) в період з 01.04.2014 по 20.03.2015 та з 29.08.2016 по 29.08.2020 виплачувалось грошове забезпечення у межах виділених військовій частині НОМЕР_1 коштів, розмір грошового забезпечення визначався згідно зі статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558.

Відповідач зауважив на правомірності застосування під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача як розрахункову величину в період з 29.01.2020 по 29.08.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 01.01.2018, відповідно до п. 4 Постанови № 704.

Відповідач також наголосив, що архівними відомостями за 2014-2020 роки підтверджено несистематичність отримання позивачем винагород, передбачених Інструкцією№ 188 та Постановою № 889. Такі виплата є тимчасовими (непостійними) виплатами військовослужбовцям, оскільки установлюються на певний період і за певних умов та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану або особливого періоду, а відтак не включається до складу місячного грошового забезпечення і спірних виплат.

Згідно з відзивом задля виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за весь час затримки виплати необхідно встановлення таких обставин: протиправних дій чи бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 ; здійснення виплати спірного доходу, що не має разового характеру, з порушенням місячного строку; затримка виплати вказаної компенсації більше ніж на місяць. Такі факти не є підтвердженими, а відтак відповідні позовні вимоги є безпідставними. Відповідач також зазначив, що не порушував строків виплати доходу на виконання рішення суду у справі № 200/9709/20-а, оскільки їх виплату здійснено в межах місячного терміну без здійснення затримки, з метою добровільного виконання рішення суду. При цьому, така виплата мала разовий характер, а відтак не підпадає під визначення доходу, що передбачено Законом № 2050-ІІІ.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 19.01.2026 позов залишено без руху. Ухвалою від 26.01.2026 відкрито провадження у справі, її призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач, ОСОБА_1 , згідно з матеріалами справи з 01.04.2014 по 20.03.2015 та з 29.08.2016 по 29.08.2020 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач).

Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 28.08.2020 № 481-ОС позивача, звільненого в запас, виключено зі списків особового складу з 29.08.2020.

За час проходження служби у період з 29.01.2020 по 28.08.2020 розмір грошового забезпечення позивача визначався відповідачем з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн) відповідно до внесених Постановою КМУ № 103 змін до п. 4 Постанови КМУ № 704, що не є спірним між сторонами, визнається відповідачем у відзиві.

Відповідно до відомостей про виплачене позивачу грошове забезпечення позивач отримав допомогу на оздоровлення у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року; грошову компенсацію за невикористані дні відпустки - у березні 2015 року та вересні 2020 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021, що набрало законної сили 19.09.2021, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29.08.2016 по 29.08.2020 у розмірі 6 895,40 грн без застосування базового місяця – січень 2008 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.08.2016 по 29.08.2020 із застосуванням базових місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, березень 2018 року.

На виконання цього рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 нарахована сума індексації грошового забезпечення склала 60 681,19 грн., яка з урахуванням військового збору перерахована на рахунок ОСОБА_1 28.10.2021 в розмірі 59 770,97 грн. згідно з платіжною інструкцією № 3282 від 27.10.2021, про що позивача повідомлено у листі відповідача від 20.08.2025 №09/14016-25-Вих. та відображено у архівній відомості про проведені позивачу виплати.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною 1, 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній по 18.07.2022 включно) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Також положеннями статті 233 КЗпП України регулюються правовідносини, що стосуються компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки спір про нарахування та виплату такої компенсації стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10.03.2026 у справі № 160/34630/23.

Відтак, зважаючи, що позовні вимоги стосуються обчислення грошового забезпечення за період до 18.07.2022, то строк позовної давності у даному випадку не застосовується.

Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII" відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Частинами другою, четвертою статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

З моменту набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.

Відповідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі Постанова № 704), у первісній редакції було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Згідно з пунктом 1 приміток Додатку 1 до Постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Відповідно до примітки Додатку 14 Постанови № 704 оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли розмір окладу визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.

На момент набрання чинності Постановою № 704, пункт 4 цієї постанови був викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, що установлював визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Проте, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою суд визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови КМУ № 103, яким внесено зміни до інших постанов Кабінету Міністрів України.

Тобто, з 29.01.2020, враховуючи дату ухвалення цього судового рішення, було відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Зазначені норми права та вищенаведені обставини у сукупності вказують на те, що з 29.01.2020 по 28.08.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями належало визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Враховуючи наведене, у період проходження позивачем служби з 29.01.2020 по 28.08.2020 для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, і виплат, що обчислюються із них, відповідачу належало використовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020.

Натомість, відповідач визнав використання ним в цей період для обчислення позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 (що становив 1762 грн відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік”), а не встановленого законом на 1 січня поточного календарного року, що є протиправним.

Отже, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.

При визначенні складових грошового забезпечення, що підлягають перерахунку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, зокрема: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні відпустки суд виходить із такого.

У п. 4 Постанови № 704 йдеться про обчислення з прожиткового мінімуму встановленого на 1 січня відповідного року посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями.

Відтак, перерахунку підлягають саме посадовий оклад, оклад за військовим званням та ті складові грошового забезпечення і виплати, що обчислюються із посадового окладу та окладу за військовим званням.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (далі – Інструкція № 558), грошове забезпечення військовослужбовців (крім курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (далі - академія) із числа осіб, які не перебували на військовій службі перед зарахуванням на навчання) складається з:

посадового окладу;

окладу за військовим званням;

щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);

одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

Місячне грошове забезпечення складається із:

основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);

щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).

Відповідно до п. 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 558 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за наявності вислуги років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

Згідно з п. 1 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які проходять військову службу в органах Держприкордонслужби, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірі до 100 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Відповідно до пунктами 1, 2 глави 14 розділу III Інструкції № 558 начальники (командири) органів Держприкордонслужби мають право преміювати військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів з числа осіб, які не проходили до зарахування на навчання військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менше ніж 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду грошового забезпечення.

Розміри премії для відповідних категорій військовослужбовців органів Держприкордонслужби щороку встановлюються Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі.

Пунктами 1, 5 глави 7 розділу IV Інструкції № 558 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до абз. 3 п. 3 глави 8 розділу V Інструкції № 558 грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Таким чином, розмір надбавки за вислугу років та надбавки за особливості проходження служби залежить від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням; розмір премії – від посадових окладів; розмір допомоги для оздоровлення, компенсація за невикористані дні відпустки – від місячного грошового забезпечення (грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці особа має право), яке в свою чергу залежить від розмірів окладів.

Відтак, вказані виплати також мають обчислюватись, враховуючи прожитковий мінімум, встановлений на 1 січня поточного календарного року.

Отже, отримані позивачем за період з 29.01.2020 по 28.08.2020 посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, допомога на оздоровлення та компенсація за невикористані дні відпустки мають бути перераховані та виплачені, враховуючи прожитковий мінімум, встановлений на 01.01.2020. Отже, відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню в частині перерахунку та виплати цих складових грошового забезпечення.

При вирішенні позовних вимог щодо обчислення розміру допомоги на оздоровлення за 2014, 2017, 2018, 2019, 2020 роки (отримано у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року), грошової компенсації за невикористані дні відпустки (отримано у березні 2015 року та вересня 2020 року) з урахуванням сум винагороди АТО/ООС, передбаченої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 18.03.2016 №188 та винагороди, встановленої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889, суд виходить з наступного.

В період отримання позивачем допомоги на оздоровлення у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки у березні 2015 року діяла Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 № 425 (далі – Інструкція № 425), що втратила чинність із прийняттям Інструкції № 558, яка набрала чинності 10.08.2018.

Пункт 1.1 розділу I Інструкція № 425 визначав, що до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення;

місячне грошове забезпечення - це грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.

До складу місячного грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати та премія);

штатна посада - посада, визначена у штаті органу Держприкордонслужби, статус якої визначається встановленим за нею найвищим військовим званням і посадовим окладом.

Відповідно до п.п. 3.7.1, 3.7.4 розділу III Інструкція № 425 військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір допомоги для оздоровлення визначається, виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно із законодавством на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з п. 4.9.5 розділу IV Інструкція № 425 у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у підпунктах 4.9.3 та 4.9.4 цієї Інструкції, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктами 1, 5 глави 7 розділу IV, абз. 3 п. 3 глави 8 розділу V Інструкції № 558, що діяла на час отримання позивачем допомоги на оздоровлення в серпні 2019 року, січні 2020 року, визначено право військовослужбовця отримати один раз на рік допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення та грошову компенсацію за всі невикористані дні відпустки при звільненні, що провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, розмір якої визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Про питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (яка була чинною на час отримання позивачем цієї винагороди з липня 2014 року по лютий 2018 року) було визначено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 899 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої вказаної Постанови № 899, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), зокрема, з 01.07.2014 - у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Відповідач зазначив про невключення винагороди відповідно до Постанови № 889 під час обчислення спірних складових грошового забезпечення через те, що Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 встановлено, що одноразові винагороди не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Відповідно до пункту 2 постанови № 889 та з метою впорядкування виплати щомісячної грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.

На підставі пункту 2 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям:

1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби;

2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 3 Інструкції № 73 до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад (з урахуванням підвищення), оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).

Згідно з пунктами 5, 8 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами (але не раніше дня видання наказу про призначення), і до дня їх звільнення від виконання обов`язків за посадами включно (у тому числі й у разі тимчасового виконання обов`язків за посадами, до яких вони допущені наказами відповідних начальників (командирів)). винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.

Водночас, зміст постанови № 889 свідчить, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17.

Вищезазначений висновок про відповідність щомісячної додаткової грошової винагороди, що виплачувалась відповідно до постанови № 889, ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення підтвердила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 під час розгляду справи з подібними правовідносинами.

Так, обмеження складових грошового забезпечення, що включаються до обрахунку грошового забезпечення (зокрема, невключення винагороди відповідно до Постанови № 889 до його обчислення), свідчило б про невраховування пріоритетності законів над підзаконними актами.

Згідно з положеннями частин другої, третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Отже, відповідач протиправно не включив щомісячну додаткову грошову винагороду, встановлену постановою № 889, до складу місячного грошового забезпечення позивача для нарахування допомоги на оздоровлення, отриманої у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у березні 2015 року.

Позивач просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення сум винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889. Зважаючи на висновок суду про протиправність не включення цієї винагороди до складу місячного грошового забезпечення позивача для нарахування допомоги на оздоровлення, отриманої у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у березні 2015 року, належним способом захисту прав позивача у даному випадку суд вважає визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889, до обчислення допомоги на оздоровлення, отриманої у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у березні 2015 року, і зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату цих складових грошового забезпечення з урахуванням сум вказаної винагороди.

З 01.03.2018 постанова № 889 втратила чинність, та подальша виплата передбаченої нею винагороди не здійснювалась, відтак, до обчислення отриманих допомоги на оздоровлення у серпні 2019 року та січні 2020 року і грошової компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у вересні 2020 року вона не мала включатись.

Щодо невключення відповідачем винагороди, передбаченої Інструкцією про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженою наказом МВС від 18.03.2016 № 188 (далі за текстом Інструкція № 188), до обчислення допомоги на оздоровлення, отриманої позивачем у липні 2017 року, січні 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року та компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у вересні 2020 року, то суд зазначає таке.

Відповідно пункту 3 розділу 1 Інструкції № 188 винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби на підставі наказів начальників вищого рівня.

Згідно з пунктом 1 розділу 2 Інструкції № 188 військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у воєнних конфліктах чи в АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильницького заволодіння зброєю, бойовою технікою, залежно від місця такої участі виплачується винагорода у розмірах, передбачених цим пунктом.

Пунктом 2 розділу 2 Інструкції № 188 визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: залучені до проведення АТО; перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО; перебувають у районі проведення АТО.

Згідно з пунктами 7-9 Інструкції № 188 безпосередня участь військовослужбовців у здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні (лінії зіткнення) в районі проведення АТО та відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою підтверджується: записом у журналі службово-бойових дій (книзі прикордонної служби) прикордонного підрозділу; бойовим донесенням та рапортом керівника прикордонного підрозділу, який виконував завдання.

Крім того, підтвердними документами є:

бойовий наказ начальника органу Держприкордонслужби для виконання поставлених завдань з охорони об`єктів;

постова відомість під час охорони об`єкта (журнал службово-бойових дій), книга прикордонної служби прикордонного підрозділу.

Винагорода виплачується пропорційно часу участі в АТО чи у воєнних конфліктах, інших заходах в умовах особливого періоду, який обраховується з дня фактичного початку участі військовослужбовців у цих заходах до завершення такої участі, про що зазначається у відповідних наказах начальників органів Держприкордонслужби.

Наведене свідчить про те, що вказана додаткова винагорода не має постійного характеру, запроваджується лише щодо певного кола осіб, розмір додаткової винагороди визначається наказами командирів (начальників) в залежності від ступені участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції.

Враховуючи вищевказане, для набуття права на отримання додаткової винагороди за участь АТО/ ООС необхідним є настання певних обставин.

Позивачем вказана винагорода отримувалась у різному, а не у сталому розмірі, що свідчить про її непостійний та несистематичний характер.

Враховуючи зазначене, отримувана позивачем додаткова винагорода, передбачена Інструкцією № 188 не мала постійного характеру та не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, виплачується лише за умови настання певних обставин, тому не входить до місячного грошового забезпечення.

Зважаючи, на викладене, підстав для перерахунку допомоги на оздоровлення, отриманої позивачем у липні 2017 року, січні 2018 року, серпні 2019 року, січні 2020 року та компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у вересні 2020 року, з врахуванням винагороди, передбаченої Інструкцією № 188, немає.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок:

- власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

- коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

- коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Отже, положення статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 встановлюють обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (в тому числі виплата заборгованості з індексації грошового забезпечення).

Відповідно до ст. 7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021, що набрало законної сили 19.09.2021, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29.08.2016 по 29.08.2020 у розмірі 6 895,40 грн без застосування базового місяця – січень 2008 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29.08.2016 по 29.08.2020 із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення – січень 2008 року, березень 2018 року.

На виконання цього рішення суду Військовою частиною НОМЕР_1 нараховано сума індексації грошового забезпечення склала 60 681,19 грн., яка з урахуванням військового збору перерахована на рахунок ОСОБА_1 28.10.2021 в розмірі 59 770,97 грн. згідно платіжної інструкції № 3282 від 27.10.2021, про що позивача повідомлено у листі відповідача від 20.08.2025 №09/14016-25-Вих. та відображено у архівній відомості про проведені позивачу виплати. Позивачем вказане визнається у позові.

Згідно з Законом № 2050-ІІІ підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати/грошового забезпечення, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Відповідач зазначив, що не порушував строків виплати доходу, оскільки їх виплату здійснено в межах місячного терміну без здійснення затримки, з метою добровільного виконання рішення суду від 29.08.2021 у справі № 200/9709/20-а. При цьому, така виплата мала разовий характер, а відтак не підпадає під визначення доходу, що передбачено Законом № 2050-ІІІ.

Водночас, суд зазначає, що компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

З урахуванням зазначеного суд не приймає доводи відповідача, що виплачена за рішенням суду індексація має разовий характер та не є доходом, за несвоєчасну виплату якого підлягає нарахуванню компенсація .

Суд зазначає, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є однією із основних державних гарантій. При цьому індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд, в тому числі у постановах від 23.10.2019 у справі № 825/1832/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17, від 16.09.2020 у справі № 815/2590/18, від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 26.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 14.12.2023 у справі № 600/4606/23-а, від 27.02.2024 у справі № 560/11405/23.

В аспекті спірних правовідносин поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25.04.2019 у справі №804/496/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №360/3359/19.

З огляду на викладене вище, нездійснення вчасного нарахування та виплати індексації за період з 29.08.2016 по 29.08.2020 свідчить про наявність в позивача права на її отримання з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснено виплату є порушенням прав на отримання такої компенсації.

Отже, вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування і невиплати компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021 та зобов`язання її виплатити підлягають задоволенню.

Водночас, щодо вимог позивача про зобов`язання нарахувати і виплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, перерахованого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, то стаття 4 Закону № 2050-ІІІ чітко встановлює, що виплата суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Тобто, заборгованість із певних виплат (доходу) – у цьому випадку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, перерахованого, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020, – має бути виплачена із одночасною виплатою компенсації за втрату такого доходу (така компенсація має бути виплачена у місяць виплати доходу).

Суд не заперечує право позивача на отримання компенсації втрати частини доходів, водночас, зважаючи на те, що виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, перерахованого, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020, станом на тепер не проведено та має бути проведено на виконання рішення в цій справі, то вимоги щодо виплати компенсації є передчасними. В суду відсутні підстави вважати, що відповідачем буде проведено в майбутньому виплату цього перерахованого грошового забезпечення без виплати компенсації втрати доходу.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №480/1704/19, від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а та № 200/14127/19-а.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

11.03.2026 від представника позивача - адвоката Матвійчук Н.Є. до суду надійшла заява про стягнення судових витрат розміром 20000 грн, що є витратами на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, п.п. 1, 2, 5 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката належать розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 5 цієї статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.03.2025 у справі №640/7638/22.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 134 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Водночас, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01.02.2023 у справі № 160/19098/21.

На підтвердження витрат на правову допомогу суду надано ордер серії АН № 1778502 про надання адвокатом Мавійчук Н.Є. правничої допомоги позивачу, договір про надання правничої допомоги № 5/25 від 14.08.2025, додаткову угоду до нього від 12.01.2026, акт наданих послуг на суму 20 000 грн (де 1000 грн – консультація, 2000 грн – ознайомлення із судовою практикою, 17000 грн – складання та подання позову) від 10.03.2026, платіжну інструкцію від 10.03.2026 на суму 20 000 грн про отримання адвокатом коштів в рахунок сплати позивачем юридичних послуг у справі № 200/246/26.

При цьому, на переконання суду, розмір заявлених позивачем до відшкодування витрат є завищеним і не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг у межах справи, що розглянута у спрощеному позовному провадженні та є справою незначної складності.

Так, суд звертає увагу на численні правові висновки Верховного Суду, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Варто врахувати те, що обсяг і складність оформлених адвокатом процесуальних документів також не є значними, не усі з них були необхідними (зокрема, відповідь на відзив) справа належить до справ незначної складності, що вказує на завищену вартість наданих адвокатом послуг.

Встановлені обставини вказують на недостатню обґрунтованість понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень та їх неминучість, а тому суд погоджується із доводами відповідача про те, що такий розмір підлягає зменшенню.

Відтак, зважаючи на викладене та задоволення позову частково, на думку суду, відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості присудження позивачу з відповідача судових витрат у вигляді вартості правової допомоги у сумі 4000 грн.

З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду № 200/9709/20-а від 19.08.2021.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, допомога для оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні відпустки) за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія, допомога для оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні відпустки) за період з 29.01.2020 по 28.08.2020, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невключенні винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 № 889, до обчислення ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, отриманої у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року, та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, отриманої у березні 2015 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, отриманої у вересні 2014 року, липні 2017 року, січні 2018 року, та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, отриманої у березні 2015 року, з урахуванням сум винагороди, яку встановлено постановою КМУ від 22.09.2010 № 889.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про сторін:

ОСОБА_1 (позивач) – адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ,

Військова частина НОМЕР_1 (відповідач) – місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Суддя А.С. Михайлик