Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №607/694/26 — Зборівський районний суд Тернопільської області

Єдиний унікальний номер 607/694/26

Номер провадження 2/599/203/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2026 р. Зборівський районний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Чорної В.Г. за участю секретаря судового засідання Грицай О. П., представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Попель Дмитра Володимировича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Зборові в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору позики та стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

виклад позицій позивача та відповідача: позивач ОСОБА_1 через представника – адвоката Попель Д.В., через систему «Електронний Суд», звернувся до Зборівського районного суду Тернопільської області до відповідача ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору позики та стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25 листопада 2023 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Думанською А.В.

Відповідно до п. 1 Договору, сума позики становить 580000,00 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 25 листопада 2023 року 1 USD = 36,0143 грн. зі строком виплати боргу до 17 квітня 2026 року.

Грошові кошти були передані відповідачу до підписання Договору.

Сторони домовились, що повернення грошей відбуватиметься рівними частинами щомісяця 17-го числа по 20000 грн, що є еквівалентом 555,33 доларів США у гривнях, виходячи із встановленого НБУ курсу на 25 листопада 2023 року 1 USD = 36,0143 грн.

Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 17 квітня 2026 року.

Загальна сума грошей, що буде сплачена позичальником позикодавцю становить еквівалент 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на день передачі грошей позикодавцю.

Як зазначено у п.п. «б» п. 2. Договору, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше до сімнадцятого квітня дві тисячі двадцять шостого року. Згідно з п. 4. Договору, при неповерненні суми позики своєчасно, позикодавець вправі пред`явити цей договір до стягнення в примусовому порядку.

Відповідно до п. 6 Договору, сторони домовились, що після повернення всієї суми боргу, позикодавцем буде надана позичальнику заява про факт підтвердження повного розрахунку. Без цієї заяви борг вважається таким, що не повернутий.

Не зважаючи на умови Договору, повернення грошей у встановлені у Договорі строки та розмірах відповідачем повернуто не було. ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути грошові кошти отримані в борг достроково, у зв`язку з порушенням відповідачем умов та строків повернення грошей. Проте, законні вимоги позивача щодо дострокового повернення грошових коштів отриманих в борг в сумі 16104,71 доларів США відповідачем ігноруються.

На теперішній час відповідач уникає виконання свого обов`язку по поверненню грошових коштів отриманих в борг, чим порушує права позивача та спричинив йому майнові збитки. 23 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку відповідачу направлено вимогу про дострокове повернення позики грошей за договором від 25 листопада 2023 року.

У вимозі від 23 грудня 2025 року зазначено про необхідність негайного повернення грошових коштів взятих в борг у розмірі 678784,54 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн.

Дана вимога залишилась без відповіді. Відповідач на зазначену вимогу не відреагував, грошові кошти у сумі 678784,54 (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн позивачу не повернув.

На теперішній час у відповідача існує заборгованість перед позивачем у сумі 678784,54 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн. Неодноразові спроби позивача вирішити питання про повернення грошових коштів в позасудовому порядку не дали позитивного результату.

Враховуючи, що законні права позивача порушено і він не має іншої можливості їх захистити, тому змушений звертатись до суду за їх захистом.

Обставини викладені у позові ОСОБА_1 підтверджуються наступними доказами: договором позики грошей від 25 листопада 2023 року, в якому зазначено, що ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 580000,00 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 25 листопада 2023 року 1 USD = 36,0143 грн зі строком виплати боргу до 17 квітня 2026 року; вимогою від 23 грудня 2025 року, в якій зазначено про негайне повернення грошових коштів у розмірі 678784,54 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн. У зв`язку з зазначеним, позивач просить ухвалити рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору та стягнення заборгованості.

Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

06 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, та призначено судовий розгляд о 10.30 год 17 лютого 2026 року, який відкладено на 09 березня 2026 року та 31 березня 2026 року, в зв`язку з неявкою відповідача у судове засідання.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, не повідомив суду про причини своєї неявки, хоча про день та час слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку, шляхом надіслання судової повістки поштовим відправленням та розміщенням інформації на сайті суду. Відзив та заперечення на позов не подавав.

На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Позиція сторін та їх представників в судовому засіданні. Судовий розгляд.

Ухвалою судді Зборівського районного суду Тернопільської області від 17 лютого 2026 задоволено клопотання представника позивача про його участь в судових засіданнях в режимі відеоконферензв`язку.

Представник позивача в суді позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та надав пояснення, відповідно до обставин, якими їх обґрунтовував. Просив суд задоволити позовні вимоги про дострокове розірвання договору та стягнення заборгованості задоволити та постановити рішення, яким достроково розірвати договір позики грошей, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Думанською А.В. 25 листопада 2023 року. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики грошей у сумі 678784,54 (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн та понесені судові витрати.

Досліджені докази.

Згідно ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи дотримуючись принципів диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити, з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені певні обставини.

25 листопада 2023 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики грошей, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Думанською А.В. (а.с.9-10)

Відповідно до п. 1 Договору, сума позики становить 580000,00 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 25 листопада 2023 року 1 USD = 36,0143 грн. зі строком виплати боргу до 17 квітня 2026 року.

Грошові кошти були передані відповідачу до підписання Договору.

Сторони домовились, що повернення грошей відбуватиметься рівними частинами щомісяця 17-го числа по 20000 грн, що є еквівалентом 555,33 доларів США у гривнях, виходячи із встановленого НБУ курсу на 25 листопада 2023 року 1 USD = 36,0143 грн.

Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 17 квітня 2026 року.

Загальна сума грошей, що буде сплачена позичальником позикодавцю становить еквівалент 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на день передачі грошей позикодавцю.

Як зазначено у п.п. «б» п. 2. Договору, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше до сімнадцятого квітня дві тисячі двадцять шостого року. Згідно з п. 4. Договору, при неповерненні суми позики своєчасно, позикодавець вправі пред`явити цей договір до стягнення в примусовому порядку.

Відповідно до п. 6 Договору, сторони домовились, що після повернення всієї суми боргу, позикодавцем буде надана позичальнику заява про факт підтвердження повного розрахунку. Без цієї заяви борг вважається таким, що не повернутий.

Не зважаючи на умови Договору, повернення грошей у встановлені у Договорі строки та розмірах відповідачем повернуто не було. ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути грошові кошти отримані в борг достроково, у зв`язку з порушенням відповідачем умов та строків повернення грошей. Проте, законні вимоги позивача щодо дострокового повернення грошових коштів отриманих в борг в сумі 16104,71 доларів США відповідачем ігноруються.

На теперішній час відповідач уникає виконання свого обов`язку по поверненню грошових коштів отриманих в борг, чим порушує права позивача та спричинив йому майнові збитки.

23 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку відповідачу направлено вимогу про дострокове повернення позики грошей за договором від 25 листопада 2023 року. Згідно з описом вкладення, вимога на адресу проживання відповідача скерована рекомендованим листом /а.с.13/.

У вимозі від 23 грудня 2025 року (а.с.11-12) зазначено про необхідність негайного повернення грошових коштів взятих в борг у розмірі 678784,54 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн.

Дана вимога залишилась без відповіді. Відповідач на зазначену вимогу не відреагував, грошові кошти у сумі 678784,54 (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн позивачу не повернув.

На теперішній час у відповідача існує заборгованість перед позивачем у сумі 678784,54 грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Верховний Суд у справі 750/2316/19 від 14.07.2021 зазначив, що письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до умов Договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

ОСОБА_1 неодноразово звертався до Відповідача з проханням повернути грошові кошти отримані в борг достроково, у зв`язку з порушенням Відповідачем умов та строків повернення грошей. Проте, законні вимоги позивача щодо дострокового повернення грошових коштів отриманих в борг в сумі 16 104,71 доларів США Відповідачем ігноруються.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, яка визначає критерії законності та обґрунтованості рішення, а також ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

Верховний Суд України у постанові від 18 січня 2017 року по цивільній справі №6-2789цс16 та у постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі №6-63цс13 висловив правову позицію, у якій зазначив, що, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. В контексті даної правової норми обов`язковими реквізитами боргового документу є власноручний підпис позичальника, його уповноваженого представника, а факультативними - дата, місце видачі, вказівка про свідків тощо.

В постановах Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі №6-1103цс16, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 18 вересня 2013 року №6-63цс13 викладена правова позиція про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 квітня 2012 року, справа № 6-24ц12.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В Постанові Великої Палати Верхового суду від 16 січня 2019 року (справа № 464/3790/16-ц) зроблений наступний висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що була висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18. Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду.

Відповідно до вимог ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цієї обставини або добровільності їх визнання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

В судовому засіданні, на підставі дослідженого договору про позику грошей відповідачем, складених між сторонами встановлено факт отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивача ОСОБА_1 грошової суми в розмірі 580000грн., що є еквівалентно 16104 доларам США 71 центів. Виходячи із встановленого НБУ курсу на 25.11.2023 року 1 USD = 36,0143 грн. нарахування відсотків зі строком виплати боргу до 17 квітня 2026року.

Сторони домовились, що повернення грошей відбуватиметься рівними частинами щомісяця 17-го числа по 20 000 грн., що є еквівалентом 555,33 доларів США у гривнях, виходячи із встановленого НБУ курсу на 25.11.2021 року 1 USD = 36,0143 грн.

Таким чином, підписаний ОСОБА_2 договір підтверджує факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 580000грн., так і факт неповернення вказаних грошових коштів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року при розгляді справи № 388/1354/17-ц (провадження № 61-45859св18), у якому зазначено, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суду справі 750/2316/19від 14.07.2021 зазначив, що факт отримання коштів у борг за договором позики підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми від позичальника до позикодавця саме за таким договором.

Суд вважає, що зміст договору та розписки підтверджують, що між сторонами виникли відносини з договору позики.

З наведеного вище вбачається, що між сторонами існують боргові зобов`язання на суму 678784.54грн, що є еквівалентно 16104.71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23.12.2025року 1USD=421482грн., які ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 .

Законодавець як одну із засад (принципів) цивільного судочинства визначає змагальність сторін, що зумовлює обов`язок суду, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України.

Отже, суд зобов`язаний забезпечити дійсно змагальний процес, тобто створити особам, які беруть участь у справі, всі умови для реалізації ними своїх процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов`язків, оскільки протилежне матиме наслідком порушення гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Однак в судовому засіданні, жодними належними та допустимими доказами не підтверджено, що між сторонами виникли інші правовідносини, із змісту наданого договору вбачається, що між сторонами виникли правовідносини саме із договору позики.

Верховний Суд при розгляді цивільної справи № 388/1354/17-ц (провадження №61-45859св18) зазначив, що письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Вказане також узгоджується з висновками Верховного Суду України, які викладені у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

У зв`язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити та достроково розірвати договір позики грошей, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Думанською А.В. 25 листопада 2023 року. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 заборгованість за договором позики грошей у сумі 678 784,54 (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн., що є еквівалентом 16 104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн та судові витрати.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про дострокове розірвання договору позики та стягнення заборгованості задовольнити.

Розірвати договір позики грошей, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , посвідченого 25 листопада 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Думанською А.В.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 заборгованість за договором позики грошей у сумі 678784,54 (шістсот сімдесят вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) грн, що є еквівалентом 16104,71 доларів США, виходячи із встановленого НБУ курсу станом на 23 грудня 2025 року 1 USD = 42,1482 грн та судові витрати: судовий збір за подання позовної заяви 6495.24 грн (шість тисяч чотириста дев`яносто п`ять гривень двадцять чотири копійки).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржене в загальному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Повний текст рішення складено 06 квітня 2026 року.

Суддя Зборівського

районного суду В.Г. Чорна