Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №466/1376/26 — Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/1376/26

Провадження № 2-а/466/59/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2026 року м.Львів

Шевченкіавський районний суд м.Львова у складі:

головуючого судді Білінської Г.Б.

секретаря судового засідання Ханас С.О.

за участю представника позивача Брухаля Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

в с т а н о в и в:

23.02.2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Репак В.В. звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення №3106-1 від 08 листопада 2025 року, яким просив поновити строк оскарження постанови № 3106-1 від 87.11.2025 року у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №3106-1 від 08.11.2025р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 25 000,00 грн.

В обґрунтування позову представник позивача посилається на те, що 08.11.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 винесено постанову № 3106-1 про адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на громадянина ОСОБА_1 штрафу у сумі 25 500 грн. З оскаржуваної постанови вбачається, що: «08.11.2025 року близько 17:41 год. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі органів Національної поліції, де о 19 годині 00 хвилин було встановлено, що останній порушує вимогу ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» де зазначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Перебуваючи в ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянин ОСОБА_1 , за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку виконання обов`язку, передбаченого п. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» був направлений на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно направлення № 2/6949, виданого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 08.11.2025 року о 19:00 год. Після рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення на проходження медичного огляду, громадянин ОСОБА_1 на проходження медичного огляду не пішов. На вимогу чергового про проходження ВЛК не здійснював жодних дій та виразив усну ствердну відмову від проходження медичного огляду, а о 19:10 год. громадянин ОСОБА_1 подав письмову заяву про відмову від проходження ВЛК. Відтак, ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, Мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період». Позивач вважає по таку постанову незаконною та такою, що містить неправдиву інформацію, безпідставно, за відсутності доказів вини позивача, висновки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 не відповідають фактичним обставинам справи, а у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення.

Вказує, що до фактичних обставин проходження військово-лікарської комісії 08.11.2025 року Лейтенант ОСОБА_1 прийняв військову присягу 30.08.2014 року у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного та на даний час проходить військову службу на посаді слухача курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації центру підвищення кваліфікації зазначеного навчального закладу. Позивачу інкримінується відмова від проходження військово лікарської комісії 08.11.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . Водночас, відповідно до наявного у ОСОБА_1 військово-облікового документа №15032023934044610043, він визнаний придатним до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії (за результатами медичного огляду) при ІНФОРМАЦІЯ_5 саме від 08.11.2025 року. Таким чином, обставини, викладені в оскаржуваній постанові, є взаємовиключними та суперечливими, оскільки одночасне твердження про відмову особи від проходження військово-лікарської комісії та наявність рішення ВЛК про придатність цієї ж особи до військової служби, прийнятого в той самий день, об`єктивно виключає можливість встановлення факту відмови від проходження медичного огляду. Фактично це свідчить про те, що позивач або проходив відповідні медичні заходи, або принаймні був включений до процедури медичного огляду, що саме по собі спростовує твердження про категоричну відмову від проходження ВЛК. Щодо порушення процедури направлення на військово-лікарську комісію, Організація медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби регулюється Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Відповідно до зазначеного Порядку, проходженню медичного огляду передує належне оформлення виклику особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зокрема: - формування та вручення повістки про виклик для проходження відповідного медичного огляду- видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію за встановленою формою- обов`язкова реєстрація такого направлення у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію. Однак, у даному випадку повістка про виклик ОСОБА_1 для проходження медичного огляду сформована та вручена позивачу не була, що свідчить про порушення встановленої законом процедури організації медичного огляду. Відсутність належним чином оформленого та врученного виклику фактично позбавляє можливості вважати, що на позивача було покладено обов`язок у визначеному законом порядку пройти військово-лікарську комісію саме у зазначений час та у відповідному місці. Крім того, сам факт доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у супроводі працівників поліції не може підміняти передбачену законом процедуру виклику та направлення на медичний огляд. Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 1 КУпАП необхідною є наявність усіх елементів складу адміністративного правопорушення, зокрема: протиправної поведінки, вини особи, причинного зв`язку між діями особи та порушенням вимог законодавства, належних і допустимих доказів, які підтверджують такі обставини. Однак у даному випадку посадовою особою не було належним чином встановлено фактичні обставини справи, не досліджено всі докази, а також не враховано наявність документів, які прямо спростовують твердження про відмову позивача від проходження військово-лікарської комісії. Таким чином, у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а постанова № 3106-1 від 08.11.2025 року підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована.

Позивач у судове засідання не з`явився, ним подано заяву про розгляд справи без участі та задоволення позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позові.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, вказавши, що під час перебування 08.11.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач був направлений на проходження військово-лікарської комісії 08.11.2025 року. Позивачем було усно висловлено ствердну відмову від проходження військово лікарської комісії 08.11.2025. У зв`язку з цим, 08.11.2025 було складено протокол та постанову про накладення адміністративного штрафу. ІНФОРМАЦІЯ_6 вважає що позивач знав про накладення на нього адміністративного штрафу в момент з 08.11.2025, а тому пропустив строк для оскарження даної постанови. Позивач стверджує, що при розгляді справи порушено права позивача та в діях позивача відсутній склад порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Вважаємо, що такі твердження позивача є хибними. Абзацом 12 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. N 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Абзацом 1 ч. 13 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов`язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов`язковий медичний огляд. Абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації) містить імперативний припис, відповідно до якого громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. 08.11.2025 р. в ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу було вручено направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до проходження військової служби по мобілізації від 08.11.2025 р. № 6949, який є додатком до протоколу по справі про адміністративне правопорушення від 08.11.2025 р. № 3106. Таким чином, в ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до приписів встановлених абз. 12 пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 р. N 154, вживались заходи щодо призову позивача на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку). Оскільки в відповідності до 1 ч. 13 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено обов`язковість проходження медичного огляду щодо осіб, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, що кореспондується з приписами абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, відповідно до якого громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, - дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 були цілком правомірними. ОСОБА_1 відмовився від підписання протоколу в відповідних графах протоколу, йому в установленому порядку було роз`яснено про день і час розгляду справи та його права про що міститься відповідна відмітка в протоколі. На позивача накладено штраф за вказане порушення у мінімальному розмірі санкції визначеною ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Наголошують, що позивач у своєму позові не навів та не підтвердив наявність обставин, які б свідчили про істотне порушення норм процесуального та матеріального права і за своїм характером тягнуть скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 44, 46, 159, 162, 251 КАС України, ІНФОРМАЦІЯ_6 просить суд прийняти законне і обґрунтоване рішення, яким відмовити в задоволенні позову, розгляд справи здійснювати без участі представників ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Постановою №3106-1 від 08 листопада 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 25000 грн.

З вказаної постанови встановлено, що «08.11.2025 року близько 17:41 год. ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 в супроводі органів Національної поліції, де о 19 годині 00 хвилин було встановлено, що останній порушує вимогу ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» де зазначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Перебуваючи в ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянин ОСОБА_1 , за рішенням ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку виконання обов`язку, передбаченого п. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» був направлений на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби згідно направлення № 2/6949, виданого начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 08.11.2025 року о 19:00 год. Після рішення ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення на проходження медичного огляду, громадянин ОСОБА_1 на проходження медичного огляду не пішов. На вимогу чергового про проходження ВЛК не здійснював жодних дій та виразив усну ствердну відмову від проходження медичного огляду, а о 19:10 год. громадянин ОСОБА_1 подав письмову заяву про відмову від проходження ВЛК, вчинивши правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: порушення законодавства про оборону, Мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період».

Конституція України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8); державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

Відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Статтею 65 Основного Закону України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Отже, умови воєнного чи надзвичайного стану не змінюють конституційного імперативу статті 19 Конституції України. Обмеження можуть застосовуватися лише щодо прав і свобод (стаття 64) і виключно у межах, прямо визначених законом, із зазначенням строку, легітимною метою, необхідністю та пропорційністю, за збереженням ефективних засобів правового захисту. Натомість вимога, щоб органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (стаття 19), є незмінною.

Адміністративна дискреція суб`єктів владних повноважень допускається тільки в обсязі, наданому законом, і реалізується без свавілля, з дотриманням верховенства права (стаття 8) та пропорційності, із належним мотиваційним обґрунтуванням. Будь-яке перебирання повноважень, вихід за межі компетенції чи підміна закону підзаконним актом є ultra vires та тягне протиправність відповідних дій/рішень.

Спеціальні повноваження органів у період воєнного/надзвичайного стану можуть виникати лише із закону та актів, прийнятих на його підставі у визначеній Конституцією України процедурі, і не можуть нівелювати пряму дію Конституції (стаття 8) та імператив статті 19 Основного Закону.

Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею (абзац третій підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012)

Верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 62 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

Пунктом 1 Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Пунктом 2 Положення № 154 визначено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 154, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Відповідно до пунктів 9, 11 Положення № 154, ТЦК та СП, відповідно до покладених на неї завдань: ведуть військовий облік призовників (абзац 5 пункту 9); оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам (абзац 7 пункту 9); беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) комісій з питань направлення для проходження базової військової служби, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.

Згідно з абзацом 7 пункту 12 Положення № 154 керівник ТЦК та СП видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження.

Аналіз приписів Положення № 154 дає підстави дійти висновку, що ТЦК та СП зобов`язані забезпечувати ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, підготовку і проведення мобілізації людських і транспортних ресурсів, організацію оформлення для військовозобов`язаних відстрочки від призову під час мобілізації, а також інші визначені законом заходи (п. 8, 9). Покладення на ТЦК та СП завдань, не передбачених законодавством, не допускається, а у своїй діяльності вони керуються Конституцією та законами України (п. 2).

Хоча Положення № 154 не містить прямої норми про забезпечення захисту прав призовників, обов`язок виконувати завдання з дотриманням прав і свобод випливає з норм ст.ст.8, 19 Конституції та з процедурних приписів самого Положення: прийом і розгляд звернень громадян (п. 9 абз. 26), здійснення належного повідомлення (п. 15 абз. 1), контроль за правомірністю видачі військово-облікових документів (п. 15), мотивованість індивідуальних рішень і їх оскаржуваність. Отже, керівник ТЦК та СП не розробляє систему гарантій прав, а організовує роботу ТЦК та СП так, щоб кожна дія з призовом/відстрочкою здійснювалась у спосіб, формі та в порядку, визначених законом і Положенням (пп. 12, 14, 15).

При цьому, положення про соціальний і правовий захист у Положенні спрямовані насамперед на військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на збори, ветеранів, пенсіонерів та членів їх сімей (зокрема п. 8, п. 9, п. 14, п. 15), що не підміняє загального конституційного імперативу дотримання прав у відносинах із призовниками, але не створює для керівника окремого нормотворчого мандату щодо гарантій прав.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (зі змінами, далі Порядок № 1487), встановлює, що Національна поліція за наявності електронного комплекту даних від ТЦК та СП здійснює адміністративне затримання та доставлення особи до найближчого ТЦК та СП або СБУ у випадках правопорушень, передбачених ст. 210, 210-1 КУпАП (абз. 3 пункту 56 цього Порядку).

Стаття 259 КУпАП допускає доставлення правопорушника, зокрема, до ТЦК та СП або СБУ, саме поліцейським/відповідним органом, коли неможливо скласти протокол на місці. Статті 260, 261 КУпАП регламентують заходи забезпечення провадження і дотримання гарантій прав та свобод затримуваного: складання протоколу про адміністративне затримання, повідомлення близьких, інформування центрів БВПД тощо.

Приписи статті 262 КУпАП установлюють вичерпний перелік органів, що мають право здійснювати адміністративне затримання (зокрема Нацполіція, ВСП, СБУ тощо) ТЦК та СП у цьому переліку немає.

Отож, навіть у випадку притягнення особи до адміністративної відповідальності (в тому числі за порушення правил військового обліку стаття 210 КУпАП; порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію стаття 210-1 КУпАП), щодо особи допустимо застосовувати виключно ті заходи, які передбачені КУпАП доставлення, адміністративне затримання, складання протоколу про адміністративне затримання, повідомлення родичів затриманого, центрів БВПП тощо.

Частина 3 ст.210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку в особливий період із стягненням у виді штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст.210, 210--1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів-додаток 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі-Правила).

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події складу адміністративного правопорушення, що має бути доведено шляхом надання доказів.

У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адміністративного правопорушення є неправомірними, що підтверджується Постановою Верховного суду у справі №357/10134/17 від 23.10.2019, подібні постанови підлягають скасуванню.

Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.

Презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягається до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.

Як встановлено судом, відповідно до наявного у ОСОБА_1 військово-облікового документа №15032023934044610043, сформованого 21.11.2025 в системі «Резерв +», ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії (за результатами медичного огляду) при ІНФОРМАЦІЯ_5 саме від 08.11.2025 року.

Наказом Начальника національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного від 10.11.2025 року № 289 лейтенанта ОСОБА_1 , призваного 08.11.2025 року за призовом під час мобілізації, на особливий період 2 відділом ІНФОРМАЦІЯ_7 відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» призначено на посаду слухача курсів перепідготовки та підвищення кваліфікації центру підвищення кваліфікації ВОС - 021000. З 10.11.2025 року зарахувати до списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Отже, у день складення оскаржуваної постанови позивача було мобілізовано та направлено для проходження військової служби, а 10.11.2025 року зараховано до списків особового складу Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Таким чином, обставини, викладені в оскаржуваній постанові, є взаємовиключними та суперечливими, оскільки одночасне твердження про відмову особи від проходження військово-лікарської комісії та наявність рішення ВЛК про придатність цієї ж особи до військової служби, прийнятого в той самий день, об`єктивно виключає можливість встановлення факту відмови від проходження медичного огляду.

Фактично це свідчить про те, що позивач або проходив відповідні медичні заходи, або принаймні був включений до процедури медичного огляду, що саме по собі спростовує твердження про категоричну відмову від проходження ВЛК. Щодо порушення процедури направлення на військово-лікарську комісію Організація медичного огляду військовозобов`язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби регулюється Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Відповідно до зазначеного Порядку, проходженню медичного огляду передує належне оформлення виклику особи до територіального центру Документ сформований в системі «Електронний суд» 22.02.2026 3 комплектування та соціальної підтримки, зокрема: - формування та вручення повістки про виклик для проходження відповідного медичного огляду- видача керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки направлення на військово-лікарську комісію за встановленою формою- обов`язкова реєстрація такого направлення у журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію. Однак, у даному випадку повістка про виклик ОСОБА_1 для проходження медичного огляду сформована та вручена позивачу не була.

Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об`єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч.3 ст.210 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 лютого 2008 року у справі Кобець проти України зазначив, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і взаємоузгоджених.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем допущено неповноту розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, а оскаржувана постанова, прийнята з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, а провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.

Так, позивач при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплатив судовий збір в розмірі 542,06 грн.

Оскільки вимоги позивача підлягають задоволенню, судові витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, у розмірі 542,06 грн.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 245-246, 251, 268, 283 КУпАП, ст.ст.2, 9, 72-77, 241-246, 250, 286, 295 КАС України, -

у х в а л и в:

Поновити позивачу строк для подачі позову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову №3106-1 від 08.11.205 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 25 000 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , судовий збір у розмірі 542,06 грн.(п`ятсот сорок дві гривні сорок шість копійок).

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Восьмого адміністративного апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г. Б. Білінська