Рішення від 05 квітня 2026 р. у справі №336/796/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/796/26

Пр.2/336/1739/2026

06.04.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді: Вайнраух Л.А., за участі секретарки судового засідання: Коваль О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №336/796/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, -

без повідомлення (виклику) сторін (учасників справи), -

ВСТАНОВИВ:

29.01.2026 позивачка звернулась до суду із вказаною позовною заявою, за змістом якої просить стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07 січня 2026 року.

За змістом позовної заяви сторони перебувають у шлюбі з 27.11.2004. Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Донька проживає разом з позивачкою та перебуває на її повному утриманні, відповідач коштів на утримання дитини не надає, що зумовило звернення позивачки до суду з метою захисту законних прав та інтересів дитини.

Також стороною позивача зазначено, що 07.01.2026 вона подала до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя заяву про видачу судового наказу про стягнення аліментів, але відповідно до ухвали суду від 09.01.2026 по цивільній справі №336/93/26, пр.2-н/336/35/2026 відмовлено у видачі судовго наказу з тих підстав, що згідно із ч.7 ст.165 ЦПК України, позяак згідно з отриманою інформацією, відомості щодо зареєстрованого місця проживання боржника ОСОБА_2 в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні.

При цьому позивачка зазначає, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований в її квартирі АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №06.4-27/1922 від 23.01.2026, тому вважає, що аліменти мають бути стягнуті з дати первісного звернення до суду – з 07.01.2026, позаяк суду надані невірні відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, тобто, з причин, що він неї не залежать.

З підстав, передбачених ст. 180-183, 192 СК України, з метою забезпечення належного рівня життя дитини, її всебічного розвитку, сторона позивача просить задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді від 06.02.2026 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем. Роз?яснено, що відповідно до ч.4 ст.178 ЦПК України, одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду, копію відзиву та доданих до нього документів відповідач зобов`язаний надіслати іншим учасникам справи. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України). Згідно з ч.1 ст.193 ЦПК України у строк для подання відзиву відповідач має право пред`явити зустрічний позов. Встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст.178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана іншим учасникам справи. Крім того, судом визначено строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

За нормою ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідних клопотань до матеріалів справи не скеровано.

Відповідач 10.03.2026 скерував до суду заяву за №8002/26 про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги визнає, не проти їх задоволення, що надає суду підстави для ухвалення рішення.

Суд вказану заяву не приймає, позаяк до неї не додано документа, що посвідчує особу відповідача, крім того, доказів вручення відповідачеві позовної заяви на час її написання матерали справи не містять.

Відповідач відзиву на позовну заяву, клопотань та заяв до справи не скеровував, не скориставшись відповідним процесуальним правом.

За приписами ч.1 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Згідно з даними перевірки статусу відстеження (копії ухвали суду із копією позовної заяви з додатками), конверт вручено відповідачу 21.03.2026, що надає суду підстави для ухвалення рішеня, позаяк у строк, визначений судом, відзиву від відповідача не надійшло.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинено за відсутності відповідних клопотань, зустрічної позовної заяви у даній справі не подано.

Підстав для оголошення перерви та / або відкладення судового засідання відповідно до положень ст.223, 240 ЦПК України судом не встановлено.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із тим, що розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи, не здійснюється згідно з ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч.1,8 ст.279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків.

З`ясувавши обставини справи, вивчивши позовну заяву, дослідивши надані у справі докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновку про те, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню на підставі таких встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27.11.2004 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 , виданого Запорізьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького обласного управління юстиції, актовий запис №1351 від 27.11.2004.

Також судом встановлено, що сторони мають спільну дитину – малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 07.11.2014 Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, яка проживає разом з матір`ю – позивачкою по справі, та перебуває на її утриманні, що підтверджується довідкою №06.4-27/1722 від 23.01.2026 про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце проживання (перебування) в належному йому житлі, виданою департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради.

Інші письмові докази в матеріалах справи відсутні.

Задовольняючи позов в частині стягнення аліментів в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Згідно зі ст.18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст.27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За приписами ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ч.8-9 ст.7 СК України встановлено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За змістом ч.2-3 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ч.1 ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За приписами ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При визначенні розміру аліментів відповідно до ч.1 ст. 182 СК України суд має врахувати: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Проте, матеріали справи відповідних доказів не містять, особливостей стану здоров`я дитини позивачкою не повідомлено. Відомості про майновий стан, доведений розмір витрат, офіційне місце працевлаштування, а також наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина суду не надані. Інших обставин, що мають істотне значення, зокрема, неможливості з боку батька нести витрати по утриманню дитини у визначеному законом розмірі судом не встановлено.

Як передбачено ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом лише у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Підстав для застосування норми ч.3 ст.182 СК України у даній справі не встановлено. Вказаною нормою передбачено, що суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Також, суд враховує, що згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 17 Постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 N3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Суду не надано належних та допустимих доказів щодо розміру щомісячних особистих витрат та коштів, необхідних на утримання сім`ї позивачки. Проте, суд враховує, що встановлений чинним законодавством прожитковий мінімум, необхідний для задоволення щомісячних витрат спільної дитини сторін підлягає захисту та має бути достатнім.

Нормою п.4 ч.1 ст. 161 ЦПК України врегульовано обмеження максимального розміру аліментів (у розмірі десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину) лише при розгляді відповідної вимоги в порядку наказного провадження, тому підстав для застосування даного нормативного положення судом не встановлено, адже розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження. Аналогічні приписи містяться у ч.5 ст.183 СК України.

Із врахуванням встановлених обставин, суд вважає за доцільне щомісячно стягувати аліменти з відповідача на користь позивачки на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Що стосується вимог позивачки про стягнення аліментів за минулий час, а саме з 07.01.2026, суд приходить до таких висновків.

Встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м.Запоріжжя суду від 09.01.2026 по справі №336/93/26, пр.2-н/336/35/2026 відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 з тих підстав, що згідно із ч.7 ст.165 ЦПК України судом отримано інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця перебування та місця проживання боржника ОСОБА_2 . Згідно з отриманою інформацією, відомості щодо зареєстрованого місця проживання боржника ОСОБА_2 в Єдиному державному демографічному реєстрі – відсутні.

Зазначене підтверджується копією ухвали Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09.01.2026 по справі №336/93/26, пр.2-н/336/35/2026.

Частиною другою статті 191 СК України встановлено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз змісту наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Заходи, що вживав позивач щодо одержання аліментів можуть бути різноманітними, наприклад, він звертався до батьків відповідача з проханням вплинути на нього, щоб той платив аліменти на дитину або направляв йому листи з такою вимогою чи на адресу його місця роботи тощо. Ухилення може виражатися у тому, що зобов`язана особа - відповідач, ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи) та інші подібні дії.

Також належними та допустимими доказами того, що позивачка вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача можуть бути документи, які підтверджують звернення у різні органи щодо встановлення дійсного розміру його зарплати, тощо.

Таким чином, ухилення від сплати аліментів є винною протиправною поведінкою, тобто це свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто або через суд з вимогою про сплату грошової суми, необхідної для утримання дитини.

На вищевказане неодноразово звертав увагу Верховий Суд, зокрема в постановах від 19.12.2019 у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 у справі №672/198/19; від 29.01.2020 у справі №756/14483/18.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 (справа №215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що жодних належних і допустимих доказів того, що позивачка до звернення до суду з цим позовом, вживала заходи для отримання аліментів від відповідача, а відповідач ухилявся від їх сплати, суду надано не було.

У зв`язку з цим позовна вимога щодо стягнення аліментів за минулий час (за 22 дні, що передують зверненню до суду) є необґрунтованою та безпідставною. Крім того, як вбачається з матеріалів справи позивачка зверталась до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя 07.01.2026 з заявою про видачу судового наказу, після чого - з даним позовом, отже, дані дії не свідчать про те, що у відповідача була наявна винна протиправна поведінка, позаяк позивач не надала доказів звернень безпосередньо до відповідача з проханням надавати аліменти добровільно.

За загальним правилом, визначеним СК України, є недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню, оскільки вжиття заходів щодо отримання аліментів з відповідача, та дій останнього, направлених на ухилення від їх сплати, не підтверджено позивачем належними, допустимими і достатніми доказами.

Таким чином, враховуючи вимоги ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, тобто з 29.01.2026.

На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

За змістом ст.141 ЦПК України суд стягує із відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 1 331,20 гривень, із врахуванням розміру позовних вимог, від сплати якого позивачка звільнена при пред`явленні позову до суду (п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір»), пропорційно розміру задоволених позовних вимог та мінімально визначеної суми судового збору відповідно до чинного законодавства, а саме на підставі п.1-1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст.7 Закону «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Керуючись ст. 2, 7, 10, 12-13, 76-82, 89, 95, 128, 141, 178, 223, 229, 245, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 275, 278-279, 430 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини – доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки зі всіх видів заробітку (доходу) відповідача, щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 29.01.2026 до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1 331,20 гривень (одна тисяча триста тридцять одна гривень 20 копійок) в дохід держави.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Реквізити сторін: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду складено та підписано 06.04.2026.

Суддя Л. А. Вайнраух