Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №504/2220/19 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/2220/19

Провадження №2/504/120/26

Доброславський районний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретаря Ориник М.В.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, с-ще. Доброслав, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , про розірвання договору, стягнення коштів, судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідача, яким просить розірвати договір № 1 від 31.08.2018 року з купівлі- продажу меблів, укладений між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_2 (продавець), предметом якого є: 1.1 Продавець виробляє та продає, а Покупець купляє меблеве обладнання, далі «Товар», у кількості, по цінам та по номенклатурі, у додатках до цього Договору, які після підписання Сторонами є невід`ємною частиною цього договору; стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 36566,00 грн. кошти, які сплачені за договором.

Позов мотивований тим, що між сторонами 31.08.2018 року укладено договір купівлі- продажу меблів.

Як стверджує позивач, відповідач отримав повну передоплату вартості меблів в сумі 1300 доларів США.

Передача меблів повинна була відбутись через 15 днів тобто 15.09.2018 року.

Однак, як стверджує позивач, відповідач меблі не виготовив та не поставив їх позивачу.

Заявник стверджує, що у нього є аудіозапис розмови з відповідачем де останній визнає факт отримання грошових коштів.

Заявник подав письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність, просив позовну заяву задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся судом про дату, час та місце розгляду справи по суті.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 18.09.2019 року відкрито спрощене провадження у справі.

Встановлені судом фактичні обставини справи:

Судом першої інстанції встановлено, що 31.08.2018 року між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_2 (продавець) було укладено договір № 1 предметом якого є 1.1 Продавець виробляє та продає, а Покупець купляє меблеве обладнання, далі «Товар», у кількості, по цінам та по номенклатурі, у додатках до цього Договору, які після підписання Сторонами є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.п. 3.1 Договору продавець на підставі отриманого замовлення складає рахунок- фактуру на поставку.

Відповідно до п.3.2. Договору продавець поставляє товар Покупцю не пізніше 15 робочих днів з часу узгодження Сторонами рахунка- фактури та оплати на цю поставку.

Відповідно до до п.4.1 Договору загальна сума Договору на момент його підписання складає 1300 доларів США (за курсом НБУ), та може бути у подальшому змінена за згодою сторін.

В силу п. 4.2. Договору оплата товара виконується за згодою сторін.

Відповідно до п. 4.3. Договору строк і оплата Товара: передоплата складає 1240 доларів США (за курсом НБУ) від загальної суми, і залишок суми після завершення виконаних робіт 0 60 у.о. (за курсом НБУ).

Строк та оплата можуть бути змінені за домовленістю Сторін в кожному конкретному випадку окремо.

Відповідно до п.4.4 Договору дата виконання замовлення до 20 вересня 2018 року включно.

В силу п. 4.5. Договору датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.

Відповідно до п. 6.3. Договору це договір може бути розірваний за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

У матеріалах справи наявний сам договір з підписами сторін а також додаток до договору № 1 від 31.08.2018 року (специфікаці).

Будь- які інші докази, в т.ч аудіофайли у справі відсутні.

Релевантні джерела права та висновки суду першої інстанції:

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, не визнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22 червня 2023 року у cправі № 910/5361/22 вказано, що «суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17)».

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) та від 25 вересня 2024 року у справі № 201/9127/21 (провадження № 14-33цс24) викладено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

У відповідності до статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право особи чи інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За положеннями статей 626-628 ЦК України (тут та надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб (ст. 712 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч.1 ст. 691 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб-підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

Суд зазначає, що ані встановлення факту нездійснення розрахунків у безготівковій формі, ані наявність законодавчої заборони на здійснення розрахунків готівкою понад певну граничну суму, не може вважатись підтвердженням того, що фактичні розрахунки сторонами в готівковій формі не здійснювались.

Позивач наполягає на тому, що ним передані продавцю кошти в повному обсязі.

Аудіофайл, на який позивач посилається ним не наданий, навпаки позивач просив справу розглянути у свою відсутність.

Водночас суд першої інстанції надає оцінку п.4.3 Договору.

У цьому пункті сторони визначили, передоплата за цим договором становила 1240 доларів США.

Суд звертає увагу на те, що під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо.

Відповідно до частини першої статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 545 ЦКУкраїни в разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання; у цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України письмова форма договору зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тому пункт 4.3. договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання продавцем в якості передоплати грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, є розпискою.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас законом не встановлено, що факт отримання грошових коштів має бути підтверджений певними засобами доказування.

Тому кожна зі сторін може доводити таку обставину або спростовувати її будь-якими доказами.

Зокрема, таким доказом може бути положення договору про одержання однією стороною від іншої грошових коштів.

Натомість заінтересована сторона може спростовувати цю обставину іншими доказами, які, наприклад, свідчать про підписання договору або розписки, якщо вона втілена в окремому документі, під впливом помилки, обману, насильства тощо.

Суд вважає, що правове значення розписки може не обмежуватися посвідченням певних обставин.

Наприклад, відповідно до наведених вище положень абзацу третього частини першої статті 937 та частини другої статті 1047 ЦК України розписка може підтверджувати укладення договору зберігання в письмовій формі, підтверджувати укладення договору позики та його умов.

Су наголошує, що в пункті 4.3 договору вказано на здійснення передоплати (розрахунку).

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, тобто вважається укладеним з моменту досягнення угоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Вислів у цій нормі «передає або зобов`язується передати», «приймає або зобов`язується прийняти» не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати.

Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому.

При цьому ані реальним, ані консенсуальним договором не передбачається виконання зобов`язання, що виникає з договору, в минулому.

Водночас відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Включення в договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору чи при його укладенні, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір..

Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року, та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року.

В силу статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути суму 35066,49 грн.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою

стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 905/799/18 від 18 вересня 2019 року у справі № 916/1921/18, від 28 травня 2019 року усправі № 910/9234/18, від 13 лютого 2018 року у справі № 925/1074/17.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, встановлених зазначеною нормою.

Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16жовтня 2018 року у справі № 910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 910/6381/18, від 14 серпня 2019 року усправі № 910/8819/18.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Для встановлення можливості розірвання договору в судовому порядку необхідно визначити, чи були допущені іншою стороною саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) особи, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 серпня 2020 року у справі № 927/784/19.

Так відповідно до умов Договору відповідачу необхідно було виготовити та поставити позивачу меблі, в тому числі із дотриманням передбачених договором строків.

Однак, як встановлено судом, в порушення зазначеного договору Відповідачем не виготовлено і не поставлено позивачу меблі, в тому числі і до визначеного у договорі строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю.

Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Отже, сплативши повну суму передбачену умовами Договору позивач мав справедливе очікування, що він за умовами договору отримав майнове право на отримання майна у майбутньому.

Тому договір слід розірвати.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судового збору.

З відповідача на користь позивача слід стягнути 95,89% судового збору (пропорційно задоволеним вимогам позову) в сумі 736,82 грн.

Решту судового збору віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 211, 258, 259, 264, 265, 268. 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 проти ОСОБА_2 , про розірвання договору, стягнення коштів, судових витрат – задовольнити частково.

Розірвати договір № 1 від 31.08.2018 року з купівлі- продажу меблів, укладений між ОСОБА_1 (Покупець) та ОСОБА_2 (продавець), предметом якого є: 1.1 Продавець виробляє та продає, а Покупець купляє меблеве обладнання, далі «Товар», у кількості, по цінам та по номенклатурі, у додатках до цього Договору, які після підписання Сторонами є невід`ємною частиною цього договору.

Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 35066,49 грн. кошти, які сплачені за договором.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір в сумі 736,82 грн.

Решту судового збору віднести на рахунок позивача.

Учасники справи можуть ознайомитись з судовим рішенням на офіційному веб-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень. Веб-адреса сторінки: http://reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду.

Суддя В. К. Барвенко