Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №499/1244/25 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1244/25

Провадження № 2/499/52/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

02 квітня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області в складі: головуючого судді Тимчука Руслана Миколайовича за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Іванівка Одеської області в порядку спрощеного провадження справу №499/1244/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , особа, яка бере участь у справі - служба у справах дітей Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області про усунення перешкод у користуванні власністю,-

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю та просила суд усунути перешкоди у користуванні належним мені на праві приватної власності житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за вказаною адресою.

Вимоги обґрунтовано тим, що на підставі заповіту, успадкувала від своєї матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , житловий будинок садибного типу №37, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як одноособовий власник вказаного нерухомого майна, має намір розпорядитися ним на свій власний розсуд, але існують перешкоди для реалізації належного їй права, які не можуть бути усунені в досудовому порядку.

У вказаному житловому будинку зареєстрована відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , однак не проживають в ньому з 2018 року, тобто майже сім років.

Відповідачка не проживає в зазначеному житловому будинку, не сплачує комунальні послуги, не бере участі в утриманні житла, особистих її речей в будинку не має.

Позивачка звернулася до Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області з метою зняття з реєстрації відповідачки та її неповнолітньої дитини, проте їй в усній формі рекомендували вирішити це питання в примусовому порядку.

У справі відкрито спрощене провадження з викликом сторін.

Позивачка надала заяву про слухання справи у її відсутність, наполягала на позовних вимогах, у разі можливості не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_2 у перше судове засідання не з`явилася, проте надала письмову заяву про проведення судового засідання у її відсутність, долучила до матеріалів справи витяг з актового запису про народження дитини та клопотала залучити службу у справах дітей, так як зачіпаються інтереси її неповнолітньої дитини.

Відповідно до ухвали суду від 04.12.2025 року до участі у справі залучено службу у справах дітей Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області.

В наступні судові засідання відповідачка не з`являлася, про причини неявки не повідомляла, заяв клопотань не надавала, про дати та час судових засідань повідомлялася належним чином.

У встановлений судом строк відзив на позов не подавала.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, та належним чином повідомлена по час і місце розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення у справі «Пономарьов проти України»).

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01.04.2008, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26.04.2007).

У порядку ст. 178 ЦПК України відповідачка не скористалися своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву.

Отже суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність відповідача.

Представник служби у справах дітей Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області клопотали про розгляд справи у їх відсутність та зазначили, що проти позовної заяви не заперечують просили зобов`язати мати неповнолітньої дитини протягом 1 місяця з дати зняття дитини з реєстрації здійснити реєстрацію місця проживання неповнолітньої дитини та повідомити про це службу.

В порядку ч.2ст.247 ЦПК України розгляд справи здійснюється судом без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши позовну заяву та долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , на підставі заповіту, успадкувала від своєї матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , житловий будинок садибного типу №37, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_5 , державним нотаріусом Пересипської державної нотаріальної контори у місті Одеса, їй видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11.09.2025 року, зареєстровано в реєстрі за №5-412.

ОСОБА_1 як власник вказаного нерухомого майна, має намір розпорядитися ним на свій власний розсуд, але існують перешкоди для реалізації належного їй права, які не можуть бути усунені в досудовому порядку.

У вказаному житловому будинку зареєстрована відповідач по справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 , однак не проживають в ньому з 2018 року, тобто майже сім років.

Цей факт підтверджується довідкою виданою виконкомом Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області від 13 жовтня 2025 року №1119/18, довідкою Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області від 17 березня 2026 року №286, пояснювальною запискою від сусідів позивачки, проте що ОСОБА_2 не проживала дійсно за адресою: АДРЕСА_1 приблизно сім років, актом про непроживання особи за зареєстрованим місцем проживання від 30.01.2026 року.

Відповідачка по справі будь яких заперечень, щодо зазначених позивачкою обставин не надавала, зазначені факти будь-якими доказами не спростувала, отже суд знаходить підтвердженим той факт, що відповідачка разом зі своєю неповнолітньою дитиною не проживає в зазначеному житловому будинку, не сплачує комунальні послуги, не бере участі в утриманні житла, особистих її речей в будинку не має.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Більш того, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Нормами статті 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Найбільш значущою для власника є правомочність на власні дії, яка реалізується, передусім, через пряме та безпосереднє панування над річчю. Власник здійснює надані йому правомочності своєю владою не тільки незалежно від інших осіб, а й у такому правовому полі, коли не може бути будь-якої влади над цією ж річчю з боку інших суб`єктів. Дії власника обумовлені його інтересом; виключне панування особи над річчю унеможливлює втручання інших осіб, на яких покладено пасивний обов`язок утримання, від вчинення подібних дій; абсолютність влади полягає в наданні власнику закріпленої правом можливості визначати, яким чином поводитися зі своєю річчю, коли та як реалізовувати свої правомочності стосовно неї.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та норм ЦПК України щодо оцінки доказів.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачка з дитиною не проживають за зареєстрованою адресою близько семи років.

Відповідачка в свою чергу не повідомила суду причини не проживання за зареєстрованою адресою, тому визначити їх поважність у суду можливості не має, і як наслідок вони судом визнаються неповажними.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 03 квітня 2019 року у справі № 454/2025/15-ц, від 21 липня 2021 року у справі 227/1044/20, від 15 березня 2023 року у справі № 522/4382/21, від 09 січня 2024 року у справі № 761/38440/21.

Суд установив, що відповідачка та її неповнолітня дитина зареєстровані у спірному житловому приміщенні з дозволу попереднього власника будинку, набувши таким чином право користування чужим майном, яке за своєю суттю є сервітутом.

Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Так як указаний будинок не є місцем проживання відповідачки ОСОБА_2 , тому будинок не може бути і місцем проживання неповнолітньої її дитини ОСОБА_3 , яка проживає зі своєю матір`ю- відповідачкою у справі.

З огляду на це відповідачка, яка не проживає за адресою АДРЕСА_1 втратила право на користування будинком, внаслідок її відсутності без поважних причин близько семи років.

Усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власника відбувається за допомогою негаторного позову.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16, в якій суд прийшов до висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-якій час.

Приймаючи до уваги те, що реєстрація відповідачки у спірному житловому будинку перешкоджає позивачці, як володільцю, в повній мірі розпоряджатися своїм майном, суд вважає за можливе захистити право ОСОБА_1 , усунувши перешкоди у здійсненні відповідачкою права користування.

Разом із тим, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до приватного і сімейного життя, житла та кореспонденції. Держава не може втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб, тобто переслідує легітимну мету.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зважаючи на принцип змагальності сторін, відсутність будь-яких доказів, що спростовують доводи позовних вимог, суд дійшов висновку про припинення сервітуту відповідачки, тобто права користування житловим приміщенням, який належить позивачці.

Зміст позовних вимог дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 прагне захистити своє право власності шляхом зняття відповідачки з реєстрації у належному їй житлі, що створює їй перешкоди у реалізації свого права без будь-яких обмежень.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України і такий перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , особа, яка бере участь у справі - служба у справах дітей Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області про усунення перешкод у користуванні власністю - задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні належним ОСОБА_1 на праві приватної власності житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за вказаною адресою.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: не відомий, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ;

Особа, яка бере участь у справі - служба у справах дітей Знам`янської сільської ради Березівського району Одеської області, адреса: 67211,Одеська область, Березівський район, с. Знам`янка, вул. Лікарняна, 9-а.

СуддяРуслан ТИМЧУК