Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №404/10583/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/10583/24

провадження № 22-ц/4809/582/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Єгорової С. М. (суддя-доповідач), суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 26 листопада 2025 року у складі головуючого судді Іванової Н.Ю.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов і рішення суду першої інстанції.

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (рішенням №251124/1 єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Україна» від 25 листопада 2024 року змінено найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Капітал») звернулось з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути із відповідачки на свою користь суму заборгованості у розмірі 60 298, 27 грн, яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 8 999, 99 грн, суми заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором - 40 498, 28 грн та суми заборгованості за процентами нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за 60 календарних днів у розмірі 10 800 грн, а також відшкодувати за рахунок відповідачки понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2 422, 40 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що 28 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4017187 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

На умовах, встановлених договором, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалось надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язалась повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору:

Відповідно до пункту 1.2. тип кредиту - кредит, сума кредиту складає 9 000 грн.

Згідно із пунктом 1.3 договору строк кредиту 360 днів: з 28 вересня 2023 року по 22 вересня 2024 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.

На підставі погоджених умов, викладених в п.2.1. договору ТОВ «Лінеура Україна» надало кредит в безготівковій формі шляхом перерахування коштів у кредиту на банківський рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 , яку вказано відповідачкою особисто під час укладання договору.

Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало їй кредит в сумі 9 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , що підтверджується копією довідки платіжного провайдера - ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення».

Умовами договору передбачено, що відповідно до п.5.1.3. ТОВ «Лінеура Україна» має право укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою окремо без окремої згоди клієнта, але з обов`язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення.

Враховуючи невиконання відповідачкою своїх боргових зобов`язань перед кредитором, 24 травня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом, та позивачем, як фактором, було укладено договір факторингу №24/05/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором до відповідачки ОСОБА_1 .

На виконання вимог ст. 18 ЗУ «Про споживче кредитування» та відповідно до положень п.1.3 договору факторингу від 24 травня 2024 року №24/05/2024, листом №2910 від 01 липня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» повідомило позивача про те, що в особистих кабінетах усіх боржників, права вимоги за кредитними договорами, які передані новому кредитору - ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», проінформовано про відступлення права грошової вимоги за договорами та передачу персональних даних ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» із зазначенням банківських реквізитів нового кредитора, а також направлення відповідного текстового повідомлення боржникам, згідно реєстру повідомлень.

Враховуючи зазначене, відповідачку належним чином повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором. Отже, до позивача відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.

Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідачки по кредитному договору перед позивачем не сплачена і складається із 60 298, 27 грн, з яких: 8 999,99 грн - заборгованість за основним боргом, 40 498,28 грн -заборгованість за відсотками нарахованими первісним кредитором, 10 800 грн - заборгованість за відсотками за 60 календарних днів нарахована ТОВ «ФК «Фінтраст Україна».

Відповідачка подала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи кредитний договір (у вигляді електронного документа) було створено у порядку, визначеному ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. При ухваленні рішення відповідачка просила зменшити розмір відсотків, щонайменше до розміру заборгованості за кредитом.

Наявні в матеріалах справи копії спірного кредитного договору не можуть вважатись належними доказами укладення договору, оскільки не відповідають вимогам ст. 5, 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належними доказами.

Акцентувала увагу, що вона не укладала та не підписувала договір, відповідно не погоджувала зазначені в цій редакції документа процентні ставки, як й інші кабальні умови кредитування.

ОСОБА_1 зазначила, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим ч. 3 ст. 509 та ч. 1,2 ст. 627 ЦК України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементом загального конституційного принципу верховенства права. Вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 40 498,28 грн не є співмірною тілу кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи.

Відсутні підстави для стягнення нарахованих позивачем процентів у сумі 10 800 грн, оскільки ці проценти нараховані після відступлення права вимоги позивачу та поза межами строку кредитування.

На підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора позивачем не надано належних доказів, що підтверджують перехід до позивача прав вимоги у такій сумі, яка вказана в додатках до договору факторингу.

Відповідачка вважає, що позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення кредитного договору, перерахування тіла кредиту первісним кредитором, розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, не підтвердив перерахування коштів первісним кредитором за отримання грошових вимог.

Також вказала, що вартість послуг адвоката не співмірна із необхідним часом та є явно завищеною. Правові підстави для стягнення із неї 10 000 грн витрат на професійну (правничу) допомогу на користь позивача відсутні, а тому просила у задоволенні заяви про стягнення таких витрат відмовити (а.с.127-138).

Представник позивача ОСОБА_2 подав відповідь на відзив та зазначив, що кредитний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описане позивачем в позовній заяві. Так, 28 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір №4017187 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. За взаємною згодою, сторони погодили умови договору. Кожен примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 Закону «Про електронну комерцію», є оригіналом такого документа. Електронна форма договору прирівнюється до письмової, проте з певними особливостями щодо укладення таких договорів. Сторони вільні обрати форму правочину, в т.ч. електронну. Тож електронний договір не може бути визнаний недійсним виключно через те, що він має електронну форму.

Вказав, що на підтвердження укладання договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту, позивачем було надано електронний доказ в паперовій формі (додаток до позовної заяви №6), який було підписано шляхом зазначення одноразового ідентифікатора «M139», який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачкою для електронного підпису, у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідачка ознайомилась та погодилась з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

Відповідачка, оформлюючи кредитний договір зайшла на вебсайт https:/credit7.ua, в тому числі через мобільний додаток «Credit7» реєструється та створила електронний кабінет, в якому їй надійшов текст кредитного договору та де вона мала змогу ознайомитись з Правилами, Паспортом споживчого кредиту, інформацією передбаченою частиною 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензією, фінансовим звітом тощо. Таким чином, відповідачка має примірник оригіналу кредитного договору та паспорту споживчого кредиту. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідачка.

Вказав, що переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказано особисто в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення». Укладаючи кредитний договір, сторони передбачили нарахування процентів.

Станом на дату укладання договору факторингу від 24 травня 2024 року №24/05/2024, строк дії договору № 4017187 від 28 вересня 2023 року не закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачкою, позивачем у період з 24 травня 2024 року по 22 липня 2024 року (60 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 10800 грн. Проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту. Акцентував увагу, що нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Зазначив, що підписуючи договір, позичальниця погодилась на укладання договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. У даному випадку сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку, нараховані відсотки не носять штрафного характеру, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором.

Крім того, вказав, що позивачем додано до позовної заяви належним чином оформлений витяг з реєстру, підписаний в.о. директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Фінтраст Капітал» та скріплений печаткою товариства відповідно до вимог ДСТУ 4163:2020, оскільки сам реєстр боржників містить персональні дані інших осіб, розголошення яких суперечить положенням ЗУ «Про захист персональних даних» (а.с.140-146).

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 26 листопада 2025 року задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» суму заборгованості у розмірі 60 298,27 грн за кредитним договором від 28 вересня 2023 року № 4017187, 2 422,40 грн витрат по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що подані позивачем документи підтверджують укладення між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів. Договір відступлення прав вимоги підтверджує перехід всіх прав грошової вимоги, які належали ТОВ «Лінеура Україна» за кредитним договором, до позивача по справі. Щодо заборгованості за відсотками, суд дійшов висновку, що сторони погодили їх розмір та порядок нарахування в договорі про надання кредиту.

Відповідачка не надала належних та достовірних доказів на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем, а тому вважав, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, подала до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 26 листопада 2025 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. Крім того, відповідачка просила стягнути із позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу понесену нею в суді апеляційної інстанції, а також витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що лист №2344-3105 від 31 травня 2024 року, наданий позивачем на підтвердження видачі апелянту кредитних коштів, не є належним доказом, оскільки не відображає, що номер рахунку належить отримувачу, його прізвища, імені та по батькові, РНОКПП особи, отже з`ясувати кому були перераховані кошти неможливо.

Позивачем не надано виписки по рахунку, інших первинних документів, які б свідчили про виникнення у апелянта за кредитним договором зобов`язання з погашення заборгованості.

На підтвердження наявності права вимоги до відповідачки позивач додав до позовної заяви копію договору факторингу, укладеного між ним та первісним кредитором. Проте цей договір не містить інформації про кредитні договори, за якими передається право вимоги, не містить даних про особу-боржника, щодо суми заборгованості та інші необхідні відомості для такого виду договорів. Договір факторингу є рамковим, у тексті договору не визначено які саме права вимоги передаються/відступаються на користь нового кредитора. Крім цього, позивач надав документи з назвою «Витяг з реєстру боржників». Вказані документи фактично не є витягами з реєстру боржників, оскільки є аркушем паперу, на якому позивач надрукував певну інформацію, яка, на його думку, відповідає інформації, наявній в реєстрі боржників, що є додатком до договору факторингу. Вважає, що зазначений документ є лише твердженням позивача, яке підлягає доведенню на загальних підставах. Вказані витяги створені та засвідчені позивачем одноосібно, не містять підпису іншої сторони договору факторингу. Також вони не є належним чином засвідченою копією оригінального реєстру прав вимоги, який мав бути підписаний обома сторонами правочину. Водночас, за умовами укладених договорів про відступлення права вимоги передбачено, що клієнт зобов`язаний відступити фактору права вимоги зазначені у відповідному Реєстрі боржників. Однак таких реєстрів боржників позивач суду разом з позовною заявою не надав.

Позивач не довів факт відступлення йому первісним кредитором права грошової вимоги до апелянта за кредитним договором про стягнення заборгованості.

Вважає, що нарахована позивачем сума по відсоткам за кредитним договором та стягнута судом не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів». Так, відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, вказала, що частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту. Відповідно до ч. 5 та 7 ст. 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Враховуючи те, що стягнута судом з апелянта загальна сума по кредиту в розмірі 60 298,27 грн не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 9 000 грн за кредитним договором №4017187, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Крім того, в апеляційній скарзі представник відповідачки просить зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачкою кредитних коштів, з урахуванням того факту, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором №4017187 від 28 вересня 2023 року, ОСОБА_1 сплатила 2 520,01 грн: 9000 (тіло) + 9000 (відсотки) - 2520,01 = 15 479,99 грн.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Крім того, просила стягнути із відповідачки на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесену останнім в суді апеляційної інстанції, в розмірі 8 000 грн.

Вказала, що кредитний договір укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, нормативно-правове регулювання укладання електронного кредитного договору та процедура укладання електронного кредитного договору детально описана позивачем в позовній заяві.

Звернула увагу, що переказ коштів, виданих в рамках кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачкою вказано особисто в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера, який має відповідну Ліцензію Національного банку України на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ, що підтверджується свідоцтвом. Представник зазначила, що відповідно до п.10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затв. Постановою Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 Договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на банківський рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача (далі - кредитна операція), з урахуванням вимог пункту 9 розділу ІІ цього Положення, повинні містити номер особистого електронного платіжного засобу 6 споживача - сторони договору, з використанням реквізитів якого кредитодавець здійснює кредитну операцію, у форматі ХХХХ ХХ****** ХХХХ (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу). Крім того, Платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Надання кредитору відомостей щодо захищеного номера банківської карти для здійснення переказу грошових коштів, які відомі лише відповідачці, свідчить, що попередньо (до зарахування коштів), сторонами були узгоджені всі істотні умови договору, в тому числі і спосіб здійснення перерахування кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору (а.с.184-191).

Представник відповідачки адвокат Скользнєва В.В. подала додаткові пояснення в справі, в яких підтримала вимоги, заявлені в апеляційній скарзі.

Зазначила, що нарахована позивачем сума по відсоткам за кредитним договором та стягнута судом не відповідає нормам Закону України «Про захист прав споживачів». Так, відповідно до ст. ст. 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (далі - Закон) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування". Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. При цьому, частина 4 статті 18 Закону не містить застереження щодо незастосування зазначених положень пункту 5 частини 3 цієї статті до умови договорів про надання споживчого кредиту. Відповідно до ч. 5 та 7 ст. 18 Закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Звернула увагу, що ОСОБА_1 з дитинства є інвалідом другої групи, що впливає на її працездатність та дохід. Стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 60 298,27 грн є несправедливо непомірним тягарем для неї та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Особливо з урахуванням того, що розмір тіла кредиту складає 9 000 грн, а розмір нарахованих відсотків 51 298,28 грн.

Вважає, що з урахуванням фактичних обставин справи, реальної суми отриманих коштів, а також матеріального стану відповідачки і того факту, що вона з дитинства є інвалідом другої групи, справедливим та розумним буде визначення заборгованості у розмірі половини отриманих кредитних коштів. Тобто не більше ніж 9 000,00 грн з урахуванням того факту, що відповідно до розрахунку заборгованості за Договором №4017187 від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 сплатила 2520,01 грн: 9 000 (тіло) + 9 000 (відсотки) - 2520,01 = 15 479,99 грн (а.с.228-229).

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

28 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4017187 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Пунктом 1.1. договору визначено, що укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Вебсайт або Мобільний додаток «Credit». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні та комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Вебсайту/ІТС Товариства.

Згідно п.1.2., на умовах, встановлених договором, Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Тип кредиту - кредит. Сума кредиту (загальний розмір) складає 9 000 грн.

Згідно із п. 1.3 договору строк кредиту 360 днів.

Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.

Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього договору.

Пунктом 1.3.3. визначено, що рекомендовані дати внесення клієнтом грошових коштів для уникнення простроченої заборгованості за кредитом, визначені у Графіку платежів - друга колонка «Дата видачі кредиту/дата платежу».

Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах (п.1.4 договору):

1.4.1 стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3. цього Договору.

Пунктом 1.5. договору визначено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає:

1.5.1. за стандартною ставкою за весь строк кредиту 77 545, 36% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає (п.1.6.):

1.6.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 73 800 грн.

Пунктом 2.1. договору визначено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Дата надання кредиту: 28.09.2023 або 29.09.2023.

Пунктом 4 договору визначено детальний порядок повернення (виплати) кредиту та сплати процентів.

Пунктом 9.7 договору визначено порядок укладення цього договору та створення електронних підписів сторін.

Пункт 10 договору містить реквізити та підписи сторін.

Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором ОСОБА_1 M139 28 вересня 2023 року о 16:14: 45 (а.с.36-53).

Також ОСОБА_1 підписала додаток №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4017187 від 28 серпня 2023 року - таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Згідно вказаної таблиці загальна вартість кредиту складає 73 800 грн. Кількість днів у розрахунковому періоді - 360, сума кредиту - 9 000 грн, проценти за користування кредитом - 64 800 грн, щомісячний платіж за процентами за користування кредитними коштами становить 1 800 грн (а.с.31).

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 підписана електронним підписом паспорт споживчого кредиту, інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), у якому міститься основна інформація про умови кредитування, орієнтовна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача та порядок повернення кредиту (а.с.55-58).

Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало кредит в сумі 9 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , призначення платежу: зарахування 9 000 грн на карту НОМЕР_1 (а.с.30).

Згідно розрахунку заборгованості за договором №4017187 від 28 вересня 2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 24 травня 2024 року заборгованість відповідачки становить 49 498, 27 грн. У вказаному розрахунку відображено інформацію про сплату відповідачкою 12 жовтня 2023 року у рахунок погашення заборгованості за відсотками 2 520 грн (а.с.61-70).

24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу №24/05/2024, згідно з умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п.3.3 цього договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (а.с.235-239).

Акт прийому передачі інформації згідно «Реєстру боржників в електронному вигляді за Договором факторингу №24/05/2024 від 24 травня 2024 року» був підписаний 24 травня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (а.с.240 зворот).

Позивачем до матеріалів справи долучено копії платіжних інструкцій про сплату ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» коштів за договором факторингу №24/05/2024 від 24 травня 2024 року (а.с.78-83).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 24 травня 2024 року до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором №4017187, загальна сума заборгованості - 49 498, 27 грн, з яких: сума заборгованості за відсотками - 40 498, 28 грн, сума заборгованості за основною сумою боргу - 8 999,99 грн (а.с.73).

27 травня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» направило ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» лист щодо повідомлення боржників про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Зокрема, на мобільний номер телефону - НОМЕР_4 , 27 травня 2024 року направлено смс-повідомлення про те, що 24 травня 2024 року права вимоги за кредитним договором відступлено, а дані позичальника передано ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». Також повідомлено позичальника про обов`язок погашати заборгованість за договором ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (59-60).

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» за договором №4017187 про надання споживчого кредиту від 28 вересня 2023 року за 60 календарних днів (24 травня 2024 року - 22 липня 2024 року), заборгованість ОСОБА_1 за нарахованими процентами становить 10 800 грн, сума основного боргу, на яку нараховується процентна ставка: 8 999, 99 грн, процентна ставка:2% (а.с.71-72).

Відповідно до відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 31 січня 2025 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку 28 вересня 2023 року здійснено переказ коштів на суму 9 000 грн (а.с.98).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом ч.ч.1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч.1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом одноразового ідентифікатору є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Положеннями частин 1 та 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За змістом ч.1 ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що 28 вересня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4017187 про надання коштів на умовах споживчого кредиту за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна».

Пунктом 2.1. договору визначено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 .

Відповідно до умов договору, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало кредит в сумі 9 000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , призначення платежу: зарахування 9 000 грн на карту НОМЕР_1 (а.с.30).

Відповідно до відповіді АТ КБ «Приватбанк» від 31 січня 2025 року, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , на яку 28 вересня 2023 року здійснено переказ коштів на суму 9 000 грн (а.с.98).

Зазначеним вище спростовуються твердження відповідачки про те, що в матеріалах справи відсутні докази переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 за кредитним договором №4017187 від 28 вересня 2023.

В апеляційній скарзі відповідачка висловила свою незгоду щодо розміру відсотків, нарахованих позивачем за користування кредитними коштами, вказувала, що розмір відсотків є несправедливим з урахуванням суми тіла кредиту в розмірі 9 000 грн. Відповідачка вважає, що розмір заборгованості за відсотками, які підлягають стягненню з неї на користь позивача має становити 9 000 грн.

Колегія суддів не погоджується із такими твердженнями відповідачки та вважає їх помилковими з огляду на таке.

Так, згідно п.1.2. укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою договору, на умовах, встановлених договором, Товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 9 000 грн.

Згідно із п. 1.3 договору строк кредиту становить 360 днів.

Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 10 днів.

Детальні терміни повернення (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є Додатком №1 до цього договору.

Пунктом 1.3.3. визначено, що рекомендовані дати внесення клієнтом грошових коштів для уникнення простроченої заборгованості за кредитом, визначені у Графіку платежів - друга колонка «Дата видачі кредиту/дата платежу».

Тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти на таких умовах (п.1.4 договору):

1.4.1 стандартна процента ставка становить 2,00% в день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3. цього Договору.

Пунктом 1.5. договору визначено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає:

1.5.1. за стандартною ставкою за весь строк кредиту 77 545, 36% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає (п.1.6.):

1.6.1. за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 73 800 грн.

Пунктом 4 договору визначено детальний порядок повернення (виплати) кредиту та сплати проценті (а.с.36-53).

ОСОБА_1 підписала додаток №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4017187 від 28 вересня 2023 року - таблицю обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Згідно вказаної таблиці загальна вартість кредиту складає 73 800 грн. Кількість днів у розрахунковому періоді - 360, сума кредиту - 9 000 грн, проценти за користування кредитом - 64 800 грн, щомісячний платіж за процентами за користування кредитними коштами становить 1 800 грн (а.с.31).

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 підписана електронним підписом паспорт споживчого кредиту, інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), у якому міститься основна інформація про умови кредитування, орієнтовна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача та порядок повернення кредиту (а.с.55-58).

Враховуючи викладене вище, при підписанні договору №4017187 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, сторони узгодили основні умови кредитування, зокрема щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмір 2% у день в межах всього строку кредитування.

Крім того, підписуючи додаток №1 до Договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4017187 від 28 вересня 2023 року, ОСОБА_1 ознайомилась та погодилась із щомісячною сумою відсотків, які їй необхідно сплачувати для погашення кредитної заборгованості.

Відповідачкою було здійснено часткову оплату на погашення заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в сумі 2 520 грн, що підтверджує виконання умов спірного кредитного договору.

Первісним кредитором нараховано проценти за період з 29 вересня 2023 року по 24 травня 2024 року в межах строку договору на загальну суму 40 498, 28 грн відповідно до умов кредитного договору.

Аналіз положень укладеного між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» договору факторингу свідчить про те, що до позивача за вказаним договором перейшло право грошової вимоги не тільки за існуючими на момент укладення договору розмірами заборгованості, а й за вимогами, право на одержання яких належить ТОВ «Лінеура Україна», проте, на момент відступлення права вимоги ще не виникли. За таких обставин, позивач правомірно, у відповідності до умов договору факторингу, нараховував відповідачці проценти в межах строку дії договору.

З огляду на викладене, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, відсутні підстави вважати, що розмір відсотків, які підлягають стягненню із відповідачки на користь позивача є несправедливим, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 підписала кредитний договір та взяла на себе обов`язок виконувати його умови.

Відповідачка не надала доказів, що зверталась до суду із позовом про визнання недійсними зазначених умов договору.

Щодо тверджень апеляційної скарги про відсутність доказів відступлення прав вимоги від ТОВ «Лінеура Україна» до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», колегія суддів зазначає таке.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) зазначено, що: «58. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як уже зазначалося раніше, відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактором має надаватися фінансова послуга, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону про фінансові послуги), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), така плата за надану фактором послугу може бути встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу (позику чи кредит).

Натомість грошова вимога, яку клієнт передає фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем останньому (частина перша статті 1084 Цивільного кодексу України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 Цивільного кодексу України фактор має право у разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Долученими позивачем доказами підтверджується, що 24 травня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна», як клієнтом, та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу №24/05/2024, згідно з умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається після підписання сторонами акту прийому-передачі Реєстру боржників згідно з додатком №2 та надходження ціни продажу у повному обсязі, відповідно до п.3.3 цього договору, на рахунок клієнта, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (а.с.235-239).

Акт прийому передачі інформації згідно «Реєстру боржників в електронному вигляді за Договором факторингу №24/05/2024 від 24 травня 2024 року» був підписаний 24 травня 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» (а.с.240 зворот).

Позивачем долучено копії платіжних інструкцій про сплату ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» коштів за договором факторингу №24/05/2024 від 24 травня 2024 року (а.с.78-83).

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 24 травня 2024 року до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» перейшло право вимоги за кредитним договором №4017187, загальна сума заборгованості - 49 498, 27 грн, з яких: сума заборгованості за відсотками - 40 498, 28 грн, сума заборгованості за основною сумою боргу - 8 999,99 грн (а.с.73).

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор, у встановленому законом порядку повідомив відповідачку, шляхом направлення на її мобільний номер повідомлення, про відступлення права грошової вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

За встановлених вище обставин відсутні підстави вважати, що позивачем не доведено право вимоги до відповідачки за кредитним договором №4017187 від 28 вересня 2023 року, оскільки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало до суду належні докази на підтвердження свого права вимоги до відповідачки за вищезгаданим кредитним договором. Більш того, у матеріалах справи відсутні докази про визнання вказаного договору факторингу недійсним.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просила стягнути із відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу, понесену останнім в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.

На підтвердження таких витрат ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» надало укладений із адвокатом Крюковою М.В. договір про надання правової допомоги №07/07-2022 від 07 липня 2022 року, виданий на підставі вказаного договору ордер на надання правничої (правової) допомоги, звіт про надання правової допомоги від 29 січня 2026 року та платіжну інструкцію № 8209 від 29 січня 2026 року.

Згідно наданих документів вартість витрат на правничу допомогу ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» в суді апеляційної інстанції, яка відповідно до звіту полягала в правовій експертизі документів та складанні відзиву на апеляційну скаргу у справі з ОСОБА_1 та поданні до суду відзиву на апеляційну скаргу, склала 8 000 грн.

Відповідно до положень частини восьмої статті 141 ЦПК України докази витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини першої статті 133 ЦПК України).

У частині другій статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20 (провадження № 61-6344св23) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частинах четвертій-шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за результатами аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що при розподілі судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що в суді апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Крюкова М. В. подала відзив на апеляційну скаргу (а. с.184-227).

Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 10 жовтня 2023 року у справі № 316/1456/20, від 01 листопада 2023 року у справі № 205/7293/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 753/2677/21, від 24 квітня 2024 року у справі № 756/11019/22).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц.

Відповідачка та їїо представник до апеляційного суду із клопотанням про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу не звертались.

Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши до уваги те, що відповідачка своїх заперечень не надала, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 384 ЦПК України ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Скользнєва Валерія Владиславівна, залишити без задоволення.

Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 26 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повна постанова складена 03.04.2026.

Судді С. М. Єгорова

О.Л. Карпенко

С.І. Мурашко