Постанова від 25 березня 2026 р. у справі №346/5567/24 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/5567/24

Провадження № 22-ц/4808/386/26

Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

секретар: Панасюк В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року, у складі судді Махно Н. В., ухвалене в м. Коломия Івано-Франківської області, повний текст якого складено 15 грудня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Печеніжинська селищна рада, про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що вона є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Сусідній житловий будинок АДРЕСА_1 належить її рідному брату ОСОБА_2 . Вказані земельні ділянки межують одна з одною з двох сторін. Відповідач створює перешкоди в користуванні нею земельними ділянками через їх затінення деревами, які ростуть на земельних ділянках відповідача, що унеможливлює використання позивачкою земельних ділянок за цільовим призначенням.

Вказує, що вона неодноразово зверталась до Печеніжинської селищної ради щодо вирішення спору, однак дані звернення розглянуто не було. У зв`язку з цим, позивачка звернулась до спеціаліста для проведення технічного обстеження з метою проведення замірів відстаней від меж суміжних земельних ділянок до фруктових дерев.

Згідно звіту ТзОВ «Ека-Захід» відстань від межі суміжної ділянки до дерев не відповідає ряду вимогам ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

За таких обставин, просить суд зобов`язати відповідача вчинити дії, зокрема дотримуватися правил добросусідства, а саме зрубати дерева:

1. Грушу (діаметр стовбура якої 0,45 м), яблуню (діаметр стовбура якої 0,25 м) та грушу (діаметр стовбура якої 0,15 м), які розташовані з порушенням ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» (пункт 6.1.41) та які ростуть на земельній ділянці ОСОБА_2 вздовж земельної ділянки ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 0,1115 га.

2. Горіх (діаметр стовбура якого 0,5 м), який розташований з порушенням ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій» (пункт 6.1.41) та який росте вздовж земельної ділянки ОСОБА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства загальною площею 0,1128 га.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Печеніжинська селищна рада, про зобов`язання вчинити дії, зокрема дотримуватися правил добросусідства, а саме зрубати дерева відмовлено.

Додатковим рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 лютого 2026 року заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 11 738,20 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що дерева, які знаходяться на земельній ділянці відповідача ОСОБА_2 , завдають шкоди майну позивачки. Окрім зазначеного, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права власності на вищезгадані земельні ділянки за позивачкою.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд ухвалюючи оскаржуване рішення дійшов хибного висновку про те, що позивачкою не надано правовстановлюючого документу, який би підтверджував її право власності на спірні земельні ділянки, оскільки таке підтверджується рішенням Коломийського міськрайонного суду у справі № 346/1693/17 та не потребує доказуванню у цій справі.

Крім того, судом не дослідженого того, що фруктові дерева, які знаходяться на земельній ділянці відповідача затінюють земельну ділянку позивачки, що негативно впливає на майбутній врожай останньої. Оскільки дерева мають значну висоту, самостійно, без залучення спеціальної техніки чи обладнання, спиляти гілки/корені, які проникають із сусідньої земельної ділянки позивачка не може, то єдиним шляхом відновлення її права у повноцінному користуванні земельними ділянками на її погляд є ліквідація дерев, які посаджені з порушенням норм ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій» .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Гресько В. В. зазначає, щосуди в справах №346/1693/17 та №346/3499/18 не дослідували жодних доказів, які б достовірно підтверджували наявність у позивачки земельної ділянки із чітко визначеними межами, яка була б дотичною до ділянки відповідача, як і не визнавали за позивачкою право користування чи право власності на жодну земельну ділянку, яка була б сусідньою до земельної ділянки відповідача. Отже, твердження відповідачки про преюдиційність факту суміжництва ділянок обох сторін по справі не відповідає дійсності. Також позивачкою не було надано на підтвердження жодних доказів, які б підтверджували, що спірні дерева затінюють саме ту частину землі, якою вона фактично та правомірно користується. Враховуючи вищенаведене просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року без змін.

За положеннями статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Чеботаря В. В., які просили скаргу задовольнити, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Греська В. В., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає,що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Як вбачається із звіту про проведення технічного обстеження відносно відстаней від меж суміжних земельних ділянок, які мають у власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , до стовбурів фруктових дерев за адресою: АДРЕСА_1 , підготовленого ТзОВ «ЕКА-Захід» на замовлення ОСОБА_1 . Відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів, які висаджуються, має бути від 4 до 6 м в залежності від величини крони (але не менше діаметра крони дерева). Фактично порушено п. 6.1.41 ДБН Б. 2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій».

Відстань від межі суміжної земельної ділянки (кадастровий номер 2623286901:01:0027 загальна площа 0,1115 га): - до стовбура груші (діаметр стовбура якої 0,45 м, крона діаметром 10,0 м) повинна становити не менше 5,0 м.п. (фактично становить 1, 0 м.п. - порушено ДБН Б.2.2.-12:2029 «Планування і забудова територій п.6.1.41);

- до стовбура яблуні (діаметр стовбура якої 0. 25 м, крона діаметром 6,0 м) повинна становити не менше 4.0 м.п. (фактично становить 1,0 м.п. - порушено ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій» п. 6.1.41);

- до стовбура груші (діаметр стовбура якої 0,15 м, крона діаметром 5, 0 м) повинна становити не менше 4,0 м.п. (фактично становить 0, 6 м.п. - порушено ДБН Б.2.2. -12:2019 «Планування і забудова територій» п.6.1.41;

Відстань від межі суміжної ділянки (кадастровий номер 2623286901:01:0027 загальна площа 0, 1128 га): - до стовбура горіха (діаметр стовбура 0,5 м,крона діаметром 12,0 м) повинна становити не менше 6,0 м.п. (фактично становить 1,1 м.п. - порушено ДБН Б.2.2.012:2019 «Планування і забудова територій» п.6.1.41) (т. 1, а.с. 8-13).

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з вимогами статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 ЗК України).

Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Землекористувачі зобов`язані, зокрема, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (стаття 96 ЗК України).

Статтею 103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Відповідно до ст. 104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Відповідно до ст. 105 ЗК Україниу випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просила усунути їй перешкоди у користуванні земельними ділянками, які розташовані в с. Сопів, Коломийського р-н., Івано-Франківської обл., шляхом зобов`язання ОСОБА_2 дотримуватися правил добросусідства, а саме зрубати дерева, посилаючись на те, відповідач створює перешкоди в користуванні нею земельними ділянками через їх затінення деревами, які ростуть на земельних ділянках відповідача, що унеможливлює використання позивачем земельних ділянок за цільовим призначенням.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, правильно виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що дерева, які знаходяться на земельній ділянці відповідача ОСОБА_2 , завдають шкоди майну позивачки.

Посилання позивачки на звіт про проведення технічного обстеження відносно відстаней від меж суміжних земельних ділянок, які мають у власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , до стовбурів фруктових дерев за адресою: АДРЕСА_1 , що підготовлений ТзОВ «ЕКА-Захід» на замовлення ОСОБА_1 , як на підтвердження своїх позовних вимог, на увагу суду не заслуговують.

Так, зі змісту звіту вбачається, що вищевказані дерева, що знаходяться на земельній ділянці відповідача розташовані всупереч положень ДБН Б. 2.2.-12:2019, проте вказане не підтверджує, що зазначені недотримання відстаней насаджень дерев призводить до порушень прав позивачки на користування своїми земельними ділянками.

На фотознімках долучених позивачкою (т.1, а.с. 195-197, 200-221), зафіксовано незначне нависання гілок дерев над її земельними ділянками, однак ОСОБА_1 , окрім твердження про те, що вони висаджені на меншій ніж передбачено ДБН Б.2.2.012:2019 «Планування і забудова територій» відстані від межі суміжної земельної ділянки, жодним чином не доводить існування у неї перешкод використовувати свої земельні ділянки за цільовим призначенням, що суперечить ст. 81 ЦПК України, у відповідності до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також позивачкою не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що вказані дерева затіняють земельні ділянки останньої чи іншим шляхом перешкоджають їй користуватись ними.

Що стосується доводу апелянта про те, що суд відмовляючи у задоволенні позову посилався на те, що позивачкою не надано правовстановлюючого документу, який би підтверджував її право власності на спірні земельні ділянки, то такий є слушним, оскільки відповідачем не доведено, що позивачка не є належним користувачем земельних ділянок на яких розташоване її домоволодіння. Однак такі висновки суду не призвели до неправильного вирішення справи.

Крім того, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом з тим ч. 2 ст. 376 ЦПК України визначає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки за обставинами справи відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції неправильно вирішив спір, який виник між сторонами, апеляційний суд приходить висновку, що вищевказана суперечність, в даному випадку не є обов`язковою підставою для скасування рішення суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачкою не доведено фактичне порушення її прав як землекористувача, обраний спосіб захисту порушених прав суміжного землевласника, як зрізання дерева, що ростуть на сусідній земельній ділянці, є крайнім та невиправданим заходом.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував щодо права на вмотивованість судового рішення, яке захищає особу від сваволі. Рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і фактично зводяться до переоцінки доказів у справі, оцінка яких була проведена судом у відповідності з вимогами ст. 89 ЦПК України.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

За матеріалами справи, представництво інтересів ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Гресько В. В., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги, виданого на підставі договору про надання правничої допомоги № 28/2024 від 20 листопада 2024 року (т. 2, а.с. 36-39).

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідач адвокат Гресько В. В. просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

На підтвердження вказаного надав суду:

- ордер серії АТ № 1127511 від 29 січня 2026 року на представлення інтересів ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 126);

- акт приймання-передачі послуг № 28/2024/3, згідно якого адвокатом було надано, а відповідачем отримано послуги правничої допомоги на загальну суму 4 000, 00 грн (т. 2, а.с. 129).

- платіжну інструкцію № @2PL914768 від 09 лютого 2026 року (т. 2, а.с. 153);

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що відповідачем документально підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги.

Апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, з конкретних обставин справи, а також наявності заперечень позивачки та її представника проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, а тому вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 2 000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 2 000 (дві тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 06 квітня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта