Вирок від 05 квітня 2026 р. у справі №388/15/25 — Долинський районний суд Кіровоградської області

справа № 388/15/25

провадження № 1-кп/388/9/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2026 м. Долинська

Долинський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарях судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.10.2024 за № 12024120000001122, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Георгіївка Лутугінського району Луганської області, громадянина України, маючого середню спеціальну освіту, працюючого охоронцем в Знам`янському загоні воєнізованої охорони в м. Долинська, перебуваючого на військовій службі в Збройних Силах України у званні старшого сержанта на посаді начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_1 , одруженого, осіб на утриманні не маючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України,

за участі:

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 ,

представника потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 - ОСОБА_11 ,

представника потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - ОСОБА_14 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_15 ,

встановив:

старший сержант ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України, проходячи військову службу на посаді начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_1 , діючи з недбалістю, в порушення вимог статей 3, 65, 68 Конституції України, статей 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 11.10.2024 перед початком експлуатації та керуванням з технічної точки зору справним автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 , порушуючи вимоги п. 2.3 (а) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) не забезпечив належну перевірку транспортного засобу.

ОСОБА_5 розпочав керування вищевказаним автомобілем, який знаходився в працездатному, але технічно-невідповідному стані, що полягав у встановленні на задню вісь шин із різними малюнками протектора, що суперечить вимогам п.п. 31.4, 31.4.5 (г) ПДР, та забороняє експлуатацію транспортного засобу, адже шини з різними типами малюнка протектора і різних конструкцій мають різні властивості та різну ефективність під час гальмування та маневру транспортного засобу, що може призвести до його заносу або втрати стійкості. Дані несправності об`єктивно могли бути виявлені водієм за результатами зовнішнього візуального огляду, проведеного перед початком експлуатації автомобілем.

11.10.2024 близько о 05 год. 20 хв. ОСОБА_5 , цілеспрямовано порушуючи законодавство України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, нехтуючи вимогами п. 2.9 (а) ПДР, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння (кількість етилового спирту у крові - 1,33 г/дм3) керував автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter», іноземний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та рухався по автомобільній дорозі Н-23 Кропивницький-Кривий Ріг-Запоріжжя з боку м. Кривий Ріг у напрямку м. Кропивницький. Керуючи вищевказаним транспортним засобом, водій ОСОБА_5 проявив власну необережність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б, д) ПДР, позбавивши себе можливості вірно оцінювати дорожню обстановку та безпечно керувати транспортним засобом, щоб мати можливість постійно контролювати напрямок свого руху.

Продовжуючи рух на вказаному транспортному засобі за межами населеного пункту, що на території Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_5 діючи самовпевнено, усвідомлював протиправність свого діяння та передбачав можливість настання негативних наслідків, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, перед початком виконання маневру обгону невстановленого вантажного транспортного засобу у складних погодних умовах, що обумовлювалися наявністю туману та обмеженою видимістю через керування правокермовим автомобілем, не переконався у відсутності транспортних засобів на смузі зустрічного руху, чим грубо порушив вимоги п.п. 1.2, 10.1 та 14.2 (в) ПДР, де в цей час в межах своєї смуги зі сторони м. Кропивницький у напрямку м. Кривий Ріг, рухався автомобіль «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким у подальшому на відстані 4,5 м до правого краю дороги та 5 км + 200 м до населеного пункту с. Братолюбівка допустив зіткнення.

ОСОБА_5 свідомо допустив експлуатацію транспортного засобу, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, без нагальної на те потреби, пов`язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху України, здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, розпочавши небезпечний маневр обгону попутного транспортного засобу, чим створив аварійну ситуацію зустрічному транспортному засобу, що у подальшому призвело до їх зіткнення.

Порушення водієм ОСОБА_5 вищевказаних вимог ПДР перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталась та у результаті якої: пасажир автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter» ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та водій автомобіля «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження від яких загинули на місці події, пасажири автомобіля «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримали тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров`я, строком понад 21 добу.

Потерпіла ОСОБА_7 та її представник ОСОБА_11 , який також є представником потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , представник потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 - ОСОБА_14 у судовому засіданні не заперечували викладені у обвинувальному акті обставини вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України.

Потерпілі підтримали заявлені ними цивільні позови, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Сторона потерпілих у судовому засіданні підтвердила намагання сторони захисту частково відшкодувати шкоду грошовими коштами, але ці кошти потерпілі від обвинуваченого не прийняли.

Потерпіла ОСОБА_7 у судовому засіданні просила призначити обвинуваченому максимальне покарання, передбачене ч. 4 ст. 286-1 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, що спричинило загибель двох людей та отримання двома особами тілесних ушкоджень середньої тяжкості, - визнав повністю. Щиро розкаявся у вчиненому. Зазначив, що обставини вчинених ним протиправних дій у обвинувальному акті викладені вірно. При цьому, не погодився з кваліфікацією органом досудового розслідування вчиненого ним діяння за ч. 4 ст. 286-1 КК України, зазначивши, що його дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 415 КК України, як порушення правил водіння транспортною машиною, що спричинило загибель кількох осіб.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 надав показання про те, що він є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу на посаді начальника складу роти логістики військової частини НОМЕР_1 . 10.10.2024 він виїхав з покровського напрямку та направлявся до міста Києва для отримання у військовій частині НОМЕР_4 на підставі розпорядження командування «безпілотника». Близько 15 год. він пообідав вживаючи при цьому алкоголь, приблизно 300 грам горілки. Ввечері відпочив та зранку 11.10.2024 на транспортному засобі «Mercedes-Benz Sprinter» разом з ОСОБА_17 вирушив у напрямку м. Київ. Рухаючись по ділянці дороги у напрямку від м. Кривий Ріг до м. Кіровоград він перебував за кермом зазначеного автомобіля, а ОСОБА_17 на передньому пасажирському місці. Перед ним у попутному напрямку рухався вантажний автомобіль. Оскільки у автомобіля, яким він керував кермо було справа, то він перед початком маневру обгону спитав у ОСОБА_17 чи нема попереду автомобілів, нащо той відповів, що нема. Виїжджаючи на зустрічну смугу руху він побачив інший автомобіль, намагався уникнути зіткнення, але це йому не вдалося і автомобілі врізалися. Після зіткнення він втратив свідомість.

Пояснив, що автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter» пригнали волонтер, але його ніхто не хотів брати оскільки у нього кермо з правої сторони. Цей автомобіль використовувався для потреб військової служби, але на обліку військової частини не перебував.

Повідомив, що дуже шкодує, що так трапилося. Він винен і йому з цим жити. Заявив, що розкаюється у своїх діях, які призвели до таких наслідків.

Також повідомив, що має намір відшкодовувати шкоду, яку він спричинив потерпілим. Він намагався через свою доньку частково відшкодувати шкоду, але потерпілі не прийняли її.

Цивільні позови потерпілих обвинувачений визнав, однак не погодився із заявленими позивачами розмірами грошових коштів на відшкодування моральної шкоди. Згодом сторона захисту заперечила проти задоволення цивільних позовів, пред?явлених до обвинуваченого, оскільки на думку сторони захисту належним відповідачем за цими позовами є військова частина.

Враховуючи те, що учасники судового провадження фактичні обставини справи не оспорювали, за відсутні будь-які сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, що свідчить про правильне розуміння ними змісту цих обставин, - суд, провівши судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_5 у межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта, допитавши у судовому засіданні обвинуваченого та дослідивши докази у справі в узгодженому зі сторонами об`ємі, а саме, докази у межах цивільних позовів та доказів у межах кримінального провадження у частині кваліфікації дій обвинуваченого, без дослідження відповідно до умов ч. 3 ст. 349 КПК України доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, - дійшов висновків про таке.

Оцінивши показання обвинуваченого щодо події кримінального правопорушення, надані ними під час судового розгляду, суд констатує, що вони є послідовними, несуперечливими та відповідають встановленим у ході судового розгляду фактичним обставинам справи, а отже такі показання є достовірними.

Встановлені судом фактичні обставини кримінального правопорушення, які узгоджуються з показами обвинуваченого є достатніми для встановлення того, що порушення обвинуваченим ОСОБА_5 правил безпеки дорожнього руху, що виразилося у порушенні п.п «б» п. 2.3, п. 10.1, пп. «в» п. 14.2 Правил дорожнього руху під час керування у порушення пп. «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, - перебуває у прямому причинно-наслідковому зв?язку з настанням смерті ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та отриманням ОСОБА_18 , ОСОБА_9 тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.

За таких, встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у скоєнні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, при встановлених судом обставинах, доведена повністю.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 вірно кваліфіковані, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило загибель двох осіб та спричинення двом потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тобто як кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 286-1 КК України.

Щодо позиції захисту про кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 415 КК України, як порушення правил водіння транспортною машиною, що спричинило загибель кількох осіб судом відзначається таке.

Положеннями ч. 2 ст. 415 КК України встановлено кримінальну відповідальність за діяння, передбачене ч. 1 ст. 415 КК України, що спричинило загибель кількох осіб.

Положеннями ч. 1 ст. 415 КК України встановлено кримінальну відповідальність за порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини, що спричинило потерпілому середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження або загибель потерпілого.

Об`єктивна сторона зазначеного злочину характеризується: суспільно небезпечними діями або бездіяльністю у вигляді порушення правил водіння або експлуатації бойової, спеціальної чи транспортної машини; суспільно небезпечними наслідками у вигляді нещасних випадків з людьми, загибелі їх чи інших тяжких наслідків; причинним зв`язком між зазначеними діяннями і наслідками.

Формою цього злочину, зокрема, є порушення правил водіння транспортною машиною.

Транспортними машинами є автомашини (легкові та вантажні), що призначені для перевезення особового складу, озброєння, іншого військового майна, причепи до них, мотоцикли, інші подібні механічні транспортні засоби.

Для кваліфікації злочину за ст. 415 КК України важливо, щоб транспортна машина належала до військового майна.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції Закону України № 3723-IX від 22.05.2024) передбачено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції чинній на час події кримінального правопорушення) військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції чинній на час події кримінального правопорушення) з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, відповідно до листа за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_19 від 20.10.2025 № 949/9217 транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 на військовому обліку військової частини НОМЕР_1 не перебував та не перебуває (а.с. 175, т. 3).

Крім того, дослідженою судом довіреністю № 10/402 від 09.10.2024 підтверджується правомірність прямування ОСОБА_5 за маршрутом у ній зазначеному, однак не свідчить про наявність кваліфікуючих ознак ч. 2 ст. 415 КК України.

З огляду на встановлені обставини та наведені положення Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», які діяли на час події кримінального правопорушення суд констатує, що транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , не був військовим майном, що виключає можливість кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 415 КК України.

Щодо наданого стороною захисту протоколу додаткового огляду предмета від 06.12.2025, який як доказ було відкрито стороні обвинувачення, судом відзначається таке.

За змістом зазначеного протоколу 06.12.2025 у с-щі Братолюбівка у присутності слідчого СВ ГУНП в Кіровоградській області ОСОБА_20 та адвоката ОСОБА_15 було проведено (фактично останніми) додатковий огляд предмета - автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , у ході якого у бардачку виявлено довіреність та згорток вологих документів, які ідентифікувати неможливо, які було вилучено.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 104 КПК України у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп`ютерних даних.

Положеннями ч. 1 ст. 3 КПК України передбачено надано визначення таким поняттям:

- досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження;

- слідчий - службова особа органу Національної поліції, органу безпеки, органу Державного бюро розслідувань, органу Бюро економічної безпеки України, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Положеннями ч. 1 ст. 93 КПК України передбачено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Отже, слідчий поза межами досудового розслідування не наділений повноваженнями на проведення слідчих (розшукових) дій (окрім, як на виконання доручення суду на підставі рішення, постановленого у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 333 КПК України), а тому проведення слідчим зазначеного вище огляду 06.12.2025 відбулося не у порядку, встановленому КПК України.

Положеннями ч. 1 ст. 47 КПК України передбачено, що захисник зобов`язаний використовувати засоби захисту, передбачені цим Кодексом та іншими законами України, з метою забезпечення дотримання прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого та з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст. 93 КПК України сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 333 КПК України у разі, якщо під час судового розгляду виникне необхідність у встановленні обставин або перевірці обставин, які мають істотне значення для кримінального провадження, і вони не можуть бути встановлені або перевірені іншим шляхом, суд за клопотанням сторони кримінального провадження має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. У разі прийняття такого рішення суд відкладає судовий розгляд на строк, достатній для проведення слідчої (розшукової) дії та ознайомлення учасників судового провадження з її результатами.

Отже, захисник, під час збирання доказів шляхом участі у слідчій (розшуковій) дії (фактично її проводячи), а саме огляді 06.12.2025, який проводився НЕ у порядку виконання доручення суду на підставі рішення, постановленого відповідно до ч. 3 ст. 333 КПК України, - діяв не у порядку, встановленому КПК України.

Положеннями ст. 86 КПК України передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Таким чином, докази отримання під час проведення огляду 06.12.2025 судом визнаються недопустимими, оскільки вони були отримані не у порядку, встановленому КПК України, а тому судом до уваги при ухваленні цього рішення не беруться.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, керуючись вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, з огляду на таке.

Так, відповідно до положень ст. 12 КК України вчинене ОСОБА_5 кримінальне правопорушення є особливо тяжким злочином.

Надаючи оцінку особі винного, суд бере до уваги те, що ОСОБА_5 :

- перебуває у зареєстрованому шлюбі, має повнолітню доньку (а.к.п. 112, 113, т. 2);

- є військовослужбовцем, учасником бойових дій, який з 09.06.2014 брав участь в антитерористичній операції (а.к.п. 118-121, т. 2);

- за час проходження військової служби характеризувався виключно позитивно (а.к.п. 116, 117, т. 2);

- під час проходження військової служби неодноразово нагороджувався: ордером «Лицарський хрест добровольця» (14.10.2016); пам`ятний знак РОБДРГ 39 ОМПБ (10.05.2017); медаль «За жертовність та любов до України» (09.06.2017); пам`ятна медаль «Захиснику Вітчизни» (13.08.2018) (а.к.п. 122, 123, т. 2);

- має незадовільний стан здоров`я, зокрема, пов`язаний з проходженням військової служб, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває (а.к.п. 124-146, т. 2);

- двічі притягався до адміністративної відповідальності за вчинення 27.12.2023 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП (проїзд перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофору), 15.02.2024 - ч. 1 ст. 122 КУпАП (рух зі швидкістю 121 км/год у зоні дії знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості 70 км/год») - дані обставини оцінюються судом виключно, як характеризуючі дані про обвинуваченого щодо схильності до порушення Правил дорожнього руху (а.к.п. 149-150, т. 2);

- судимостей не має (а.к.п. 147, т. 2).

Оцінюючи особу винного у світлі вчиненого ним кримінального правопорушення, суд також бере до уваги те, що ОСОБА_5 допустив порушення правил безпеки дорожнього руху будучи водієм із достатнім практичним стажем водіння - з 1996 року (а.к.п. 111, т. 2), при цьому до відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху притягувався незначну кількість раз, що вказує на відсутність у останнього стійкої девіантної поведінки стосовно порушень Правил дорожнього руху, однак ті порушення, які він допускав, за своїм характером є потенційно небезпечними для інших учасників дорожнього руху (а.к.п. 149-150, т. 2).

Щире каяття ОСОБА_5 у вчиненому кримінальному правопорушенні, що виразилося у беззаперечному визнанні своєї вини, критичному ставленні до своїх дій та наданні належної критичної оцінки своїй протиправній поведінці, її осуд та бажання залагодити провину, суд визнає обставиною, що пом`якшує покарання за його вчинення.

Добровільне намагання ОСОБА_5 частково відшкодувати шкоду, спричинену потерпілим суд також визнає обставиною, яка пом`якшує покарання за його вчинення. При цьому суд бере до уваги те, що фактичне часткове відшкодування не відбулося поза волею обвинуваченого. Разом з тим, суд зауважує, що рівень пом`якшення покарання з цієї підстави є незначним, оскільки розмір грошового виразу відшкодування (а.с. 173, т. 3) є безумовно не пропорційним рівню спричиненої, непоправної шкоди потерпілим.

При цьому, суд не вбачає наявності такої обставини, яка пом`якшує покарання, як активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, на яку вказує сторона захисту.

Так, під активним сприянням розкриттю злочину відповідно до змісту п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 слід розуміти надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи. За даними наданих матеріалів досудового розслідування ОСОБА_5 не перешкоджав слідству, нічого не приховував та не спотворював, однак і обставин, які б не могли бути встановленні органом досудового слідства шляхом допиту свідків, призначення експертиз тощо, не повідомив.При цьому, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення може мати місце і під час судового розгляду. Разом з тим, ОСОБА_5 під час судового розгляду не повідомив обставин, які б не мали свого відображення у обвинувальному акті. Отже, дії ОСОБА_5 у ході досудового розслідування та судового розгляду суд розцінює як сприяння у розкритті кримінального правопорушення та встановлення дійсних обставин справи, однак вважати такі дії активними у повній мірі не можна.

Обставин, передбачених ст. 67 КК України, які б обтяжували покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

Підстав для застосування ст. 69 КК України (призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом) судом не встановлено, оскільки під час судового розгляду не встановлено обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинувачуваного, інформацію, що його характеризує, обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 слід призначити покарання у межах санкції ч. 4 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення волі на строк, який відповідно до санкції зазначеної частини вказано статті наближений до мінімального, з позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний строк.

Саме таке покарання буде найбільше відповідати принципам та цілям призначення покарань і є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Призначене додаткове покарання за ч. 4 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КК України підлягає самостійному виконанню.

Враховуючи визначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, суд дійшов висновку про доцільність до набрання вироком законної сили залишити відносно останнього дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_5 слід зарахувати час його попереднього ув`язнення у межах даного кримінального провадження,з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі, а саме, з дня обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою - з 12.11.2024до дня набрання цим вироком законної сили, з урахуванням того, що строк з моменту проголошення вироку до набрання ним законної сили відповідно до ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення» є строком попереднього ув`язнення.

Щодо цивільних позовів у цьому кримінальному провадженні судом відзначається таке.

До початку судового розгляду потерпіла ОСОБА_12 , діючи від свого імені та в інтересах малолітнього потерпілого ОСОБА_13 , потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 - реалізували своє право на пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні. Особисто та/або через своїх представників підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі.

Потерпілою ОСОБА_12 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 , пред`явлено позов до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, у якому цивільні позивачі просили:

- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка ОСОБА_17 у розмірі 1 000 000, 00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 , яка діє як законний представник сина ОСОБА_13 , на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю його батька ОСОБА_17 у розмірі 1 000 000, 00 грн.

Потерпілою ОСОБА_8 пред`явлено позов до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, у якому цивільний позивач просила:

- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням у розмірі 10 000 000, 00 грн.

Потерпілою ОСОБА_7 пред`явлено позов до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, у якому цивільний позивач просила:

- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду, заподіяну кримінальним правопорушенням у розмірі 10 000 000, 00 грн.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

У межах розглянутого кримінального провадження, суд констатує доведеність факту вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України та встановлення того, що порушення ОСОБА_5 правил безпеки дорожнього руху перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку, зокрема, з настанням смерті ОСОБА_17 та ОСОБА_16 .

З огляду на встановлені обставини справи, судом відзначається, що відносини, які виникли між учасниками справи щодо відшкодування шкоди регламентується, зокрема, такими нормами матеріального права.

Відповідно до положень п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Положеннями ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Положеннями ч. 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У межах заявлених цивільних позовів встановлено, що внаслідок неправомірних дій обвинуваченого ОСОБА_5 потерпілі: ОСОБА_12 та малолітній ОСОБА_13 , які відповідно є дружиною та сином померлого ОСОБА_17 ; ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які відповідно є дружиною та донькою померлого ОСОБА_16 , дійсно зазнали моральних страждань, пов`язаних із настанням невідворотних наслідків - смерті учасників дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, внаслідок винних дій ОСОБА_5 зазначеним потерпілим було завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню.

Визначаючи розмір спричиненої моральної шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнали потерпілі, характер немайнових втрат, зокрема, враховує глибину душевних та психічних страждань, яких зазнали останні у зв`язку із наслідками події дорожньо-транспортної пригоди.

Також, суд бере до уваги те, що у наслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини ОСОБА_5 . ОСОБА_12 втратила чоловіка, з яким перебувала у зареєстрованому шлюбі з 2014 року, а малолітній ОСОБА_13 , якому було лише 10 років на час події, - батька.

У наслідок зазначеної події ОСОБА_8 втратила чоловіка, з яким перебувала у зареєстрованому шлюбі з 1981 року, а ОСОБА_7 , 1983 року народження, - батька.

Дані втрати близьких осіб є передчасними та непоправними.

При цьому, судом зауважується, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення, та у жодному разі не може вважатися покаранням винної особи.

Також суд бере до уваги кількість потерпілих та реальну можливість відшкодування обвинуваченим спричиненої шкоди, з урахуванням відсутності доказів наявності у останнього необхідного рівні доходу, збережень, майна тощо.

З урахуванням викладеного, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням принципу пропорційності, суд дійшов висновку, що розмір необхідної компенсації моральної шкоди, завданої потерпілим становить: ОСОБА_12 - 850 000,00 грн., малолітньому ОСОБА_13 - 1 000 000,00 грн., ОСОБА_8 - 950 000,00 грн., ОСОБА_7 - 900 000,00 грн.

Разом з тим, встановлено, що на час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 11.10.2024, цивільно правова відповідальність власника (володільця) транспортного засобу«Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 не була застрахована.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України, на час дорожньо-транспортної події (11.10.2024) регулювалися Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV у відповідній редакції станом на час вчинення кримінального правпорушення (далі Закон № 1961-IV).

Відповідно до п. «а», п. «г» ч. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV МТСБУ (Моторне (транспортне) страхове бюро України) за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону

Згідно з п. 13.1 ст. 13 13.1 Закону № 1961-IV учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Отже, з урахуванням того, що цивільно правова відповідальність власника (володільця) транспортного засобу«Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , не була застрахована та ОСОБА_5 , який керував зазначеним транспортним засобом є учасником бойових дій, то заподіяна шкода підлягає відшкодуванню МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих на умовах, визначених Законом № 1961-IV.

Відповідно до ч. 27.3 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Станом на 11.10.2024 в Україні мінімальна заробітна плата становила 8000,00 грн. на місяць. Цей розмір встановлено з 01.04.2024 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Отже, кожен із цивільних позивачів ( ОСОБА_12 та неповнолітній ОСОБА_13 , які відповідно є дружиною та сином померлого ОСОБА_17 ; ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , які відповідно є дружиною та донькою померлого ОСОБА_16 ) мають право на відшкодування моральної шкоди від МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих у розмірі 48000,00 грн. на кожного (8000х12/2).

При цьому суд зауважує, що учасниками справи не надавалися суду документальні підтвердження отримання ними страхових виплат у рахунок відшкодування моральної шкоди та не повідомлялось про осіб, які не є потерпіли у даному кримінальному провадження, але претендують та/чи отримували такі страхові виплати.

Відповідальність страховика (МСБУ) повинна бути врахована при визначені розміру стягнення з обвинуваченого моральної шкоди. І така позиція суду у повній мірі узгоджується з висновками, викладеними у постанові колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховний Суд від 27.07.2021, прийнятої у справі № 431/1397/20.

Таким чином, компенсацією моральних страждань потерпілих є відшкодування їм обвинуваченим спричиненої моральної шкоди, у визначених судом розмірах за вираховувавнням розміру відшкодування моральної шкоди від МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, а саме: ОСОБА_12 - 802 000,00 грн., малолітньому ОСОБА_13 - 952 000,00 грн., ОСОБА_8 - 902 000,00 грн., ОСОБА_7 - 852 000,00 грн., - на підставі чого позовні вимоги потерпілих підлягають частковому задоволенню.

Щодо позиції сторони захисту про те, що належним відповідачем за цивільними позовами у даному кримінальному провадженні з урахуванням положень ст. 1172 ЦК України є військова частина НОМЕР_1 , судом відзначається таке.

Положеннями ч. 1 ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналогічне зазначено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6: не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку з трудовими відносинами з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.03.2013 № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Таким чином у ситуації, яка є предметом даного судового розгляду, однією з обов`язкових умов для застосування положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України, окрім того, що шкода завдана військовослужбовцем при виконанні ним військового обов`язку, - є встановлення факту належності джерела підвищеної небезпеки військовій частині на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

При цьому, як вже зазначалось вище з приводу помилковості позиції сторони захисту щодо кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 415 КК України, суд бере до уваги таке.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції Закону України № 3723-IX від 22.05.2024) передбачено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права) тощо.

Відповідно до умов ч. 1 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції чинній на час події кримінального правопорушення) військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (у редакції чинній на час події кримінального правопорушення) з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, відповідно до листа за підписом командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_19 від 20.10.2025 № 949/9217 транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 на військовому обліку військової частини НОМЕР_1 не перебував та не перебуває (а.с. 175, т. 3).

Крім того, транспортний засіб «Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 не зазначений у довіреності № 10/402 від 09.10.2024, якою старшому сержанту ОСОБА_5 було доручено отримати у військовій частині НОМЕР_4 БпАК «Кажан Е630» у кількості 1 шт. (а.к.п. 115, т. 2).

Твердження обвинуваченого про належність транспортного засобу «Mercedes-Benz Sprinter» з реєстраційним номером НОМЕР_2 військовій частині НОМЕР_1 не підтверджено жодними належними та достатніми доказами. Матеріли справи не містять жодних доказів, зібраних ані у межах досудового розслідування, ані у межах заявлених цивільних позовів про те, що зазначене джерело підвищеної небезпеки належало військовій частині НОМЕР_1 на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Зазначені обставини виключаю застосування при розгляді заявлених цивільних позовів положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України.

З урахуванням наведеного суд вважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження за ч. 1 ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав, зокрема на збирання та подачу доказів, у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Підсумовуючи вищезазначене щодо цивільних позовів, судом відзначається, що доводи сторін у даній справі у межах заявлених цивільних позовів оцінені судом на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин, а відтак, інші доводи ними озвучені у ході розгляду справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на суб`єктивному трактуванні ними фактичних обставин справи і норм матеріального права та процесуального закону, а тому такі доводи не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже, встановивши, що право власності на транспортний засіб «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване за ОСОБА_16 (а.к.п. 77, т. 1),який не несе у даному кримінальному провадженні цивільно-правової відповідальності, суд дійшов висновку про те, що накладений на цей автомобіль арешт ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15.10.2024 (справа № 405/7010/24, провадження № 1-кс/405/2941/24) - слід скасувати, а долю зазначеного майна необхідно вирішити у порядку вирішення питання про речові докази.

З урахуванням вимог п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України арешт, накладенийухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15.10.2024 (справа № 405/7010/24, провадження 1-кс/405/2942/24) на транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , - не підлягає скасуванню, оскільки дана річ є знаряддям вчинення кримінального правопорушення та підлягає конфіскації.

Питання щодо речових доказів слід вирішити у порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України з ОСОБА_5 слід стягнути на користь держави документально підтвердженні витрати на залучення експертів, пов`язані з проведенням у даному кримінальному провадженні судових експертиз, вартість проведення яких становить 18754,02 грн., а саме: судова інженерно-транспортна експертиза (технічного стану транспортного засобу) № СЕ-19/112-24/12570-ІТ від 14.11.2024 - 3979,50 грн.; судова інженерно-транспортна експертиза (технічного стану транспортного засобу) № СЕ-19/112-24/12569-ІТ від 04.12.2024 - 3979,50 грн.; судова інженерно-транспортна експертиза (транспортно-трасологічна) № СЕ-19/112-24/12561-IT від 21.11.2024 - 3979,50 грн.; судова інженерно-транспортна експертиза (місце зіткнення транспортних засобів) № 2060/24-27 від 20.11.2024 - 2271,84 грн.; судова інженерно-транспортна експертиза (обставини ДТП) № 2137/24-27 від 05.12.2024 - 4543,68 грн.

Керуючись статтями 369-376 КПК України, -

ухвалив:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 (вісім) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на 10 (десять) років.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КК України призначене додаткове покарання за ч. 4 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами підлягає самостійному виконанню.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 обчислювати з дня набрання цим вироком законної сили.

До набрання вироком законної сили застосований у відношенні ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою - залишити без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати засудженому ОСОБА_5 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення у межах даного кримінального провадження з 12.11.2024 до дня набрання цим вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Цивільний позов ОСОБА_12 , яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітнього потерпілого ОСОБА_13 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням 802 000 (вісімсот дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_12 , як законного представника малолітнього ОСОБА_13 , у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої останньому кримінальним правопорушенням 952 000 (дев`ятсот п`ятдесят дві тисячі) грн. 00 коп.

У задоволені решти вимог цивільного позову відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_8 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої кримінальним правопорушенням 902 000 (дев`ятсот дві тисячі) грн. 00 коп.

У задоволені решти вимог цивільного позову відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди спричиненої кримінальним правопорушенням 852 000 (вісімсот п`ятдесят дві тисячі) грн. 00 коп.

У задоволені решти вимог цивільного позову відмовити.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Кіровограда від 15.10.2024 (справа № 405/7010/24, провадження № 1-кс/405/2941/24) на транспортний засіб «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_3 , - скасувати.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- транспортний засіб «Mercedes-Benz Vito», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зберігається за адресою: вул. Транспортна, буд. 35, с. Братолюбівка, Долинська територіальна громада, Кропивницький район, Кіровоградська область, - після набрання вироком законної сили - передати законному володільцю ОСОБА_7 ;

- транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який зберігається за адресою: вул. Транспортна, буд. 35, с. Братолюбівка, Долинська територіальна громада, Кропивницький район, Кіровоградська область, після набрання вироком законної сили - конфіскувати;

- виріз тканини подушки безпеки з водійської сторони автомобіля «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_2 , який був поміщений до паперового пакету та опечатано стрічкою G17-0131306, G17-0131307; виріз тканини подушки безпеки з передньої лівої частини салону автомобіля «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_2 , який був поміщений до паперового пакету та опечатано стрічкою G17-0131308, G17-0131309; змив РБК на марлевий тампон з полімерної поверхні важеля коробки передач, який був поміщений до паперового пакету та опечатаний стрічкою G17- 0131305; змив РБК на марлевий тампон поверхні керма автомобіля, який був поміщений до паперового пакету та опечатаний стрічкою G17-0131302; змив РБК на марлевий тампон з металевої поверхні салону автомобіля зліва, який був поміщений до паперового пакету та опечатаний стрічкою G17-0131304; змив РБК на марлевий тампон з металевої поверхні салону автомобіля справа, який був поміщений до паперового пакету та опечатано стрічкою G17-0131303, - які були передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів при Кропивницькому РУП ГУНП в Кіровоградській області, - після набрання вироком законної сили - знищити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на залучення експертів, пов`язані з проведенням експертиз у даному кримінальному провадженні у розмірі 18754 (вісімнадцять тисяч сімсот п`ятдесят чотири) грн. 02 коп.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Долинський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді, подавши відповідну заяву. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1