Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №509/5397/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5397/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року с-ще.Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого?судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю:

секретаря судового засідання?Лизогубенко Владлени Олександрівни

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , про поділ спільного майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

Представник позивача звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , у якій просить визнати спільним сумісним майном подружжя будинок АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35; В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину будинку АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35; В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частину будинку АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 10.09.2005 року був укладений шлюб, про що складено відповідний актовий запис №360 Відділом реєстрації актів цивільного стану Іллічівського міського управління юстиції Одеської області та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Вказаний шлюб Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.06.2024 року по справі 509/2386/24 було розірвано.

Під час перебування у шлюбі сторони придбали у власність наступне майно: житловий будинок АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35. 05.02.2014 року право власності на зазначений будинок зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 у розмірі 1/1 частки, що підтверджується копією інформаційної довідки, сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості».

Позивачка також зазначає, що на сьогодні питання поділу спільного сумісного майна, набутого сторонами під час шлюбу, залишається неврегульованим. У зв`язку з цим вона змушена звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя, зокрема вказаного житлового будинку.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2025 року позов був залишений без руху для усунення виявлених недоліків.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 листопада 2025 року було відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 11 грудня 2025 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовною заявою? ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя та призначити справу до розгляду по суті.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явились, належним чином були повідомлені про час та дату судового засідання.

Відповідач у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час та дату судового засідання, тому суд на підставі ч. 1 ст. 223 ЦПК України, вважає за необхідне здійснити розгляд вказаної цивільної справи у відсутності сторін на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

З врахуванням вказаних обставин та положень ст.280 ЦПК України, судом ухвалено провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Враховуючи неявку усіх учасників даної справи у судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України.

Фактичні обставини, встановлені судом.

10.09.2005 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали між собою шлюб, який зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану Іллічівського міського управління юстиції Одеської області, актовий запис №360, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 .

Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Вказаний шлюб Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 11.06.2024 року по справі 509/2386/24 було розірвано.

Під час перебування у шлюбі, ОСОБА_2 було придбано у власність 1/1 частину житлового будинку, загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35, який розташований за адресою АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва, серія та номер: 56, виданий: 05.02.2014, що посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області М.В. Горбань, що зареєстрований в реєстрі №56.

Наразі за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на 1/1 частину житлового будинку реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 285797251237, загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35, який розташований за адресою АДРЕСА_3 , дата реєстрації права власності 05.02.2014 року.

Доказів щодо набуття подружжям іншого майна під час шлюбу сторонами до суду надано не було.

Норми права, які застосував суд, та висновки суду

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1?ст. 2 ЦПК?).

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Частинами 1, 2 ст. 61 СК України визначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі статтею 68 СК України зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частину третю статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 19.01.2021 року зазначила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема і неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є недопустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23 січня 2024 року (справа № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20) зазначила, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторін.

Оскільки стороною відповідача не спростовано презумпцію спільної сумісної власності, на спірне майно - житловий будинок загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35, який розташований за адресою АДРЕСА_3 , на вказане майно поширюється режим спільної сумісної власності відповідно до ст. 60 СК України.

Враховуючи, що спірний житловий будинок набутий сторонами за час шлюбу, та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, він підлягає поділу між сторонами з урахуванням презумпції рівності часток подружжя в спільному майні.

Натомість вимога позивача про визнання спільним сумісним майном подружжя будинку АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35 не підлягають задоволенню, оскільки саме по собі задоволення вимоги про поділ майна як спільної сумісної власності шляхом визнання за сторонами права власності на частини цього майна за кожним вже свідчить про визнання такого майна спільним сумісним майном та припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Зазначений висновок суду узгоджується з позицією, висловленою у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, у якій зазначено про неефективність такого способу захисту права як вимога про визнання майна спільним сумісним майном. (п. 67 Постанови). Відповідно до п. 69 Постанови Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21). Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

За вказаних обставин суд задовольняє позовні вимоги в частині поділу майна подружжя та визнає за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35, який розташований за адресою АДРЕСА_3 , та визнає за ОСОБА_2 право власності на частку житлового будинку загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35, який розташований за адресою АДРЕСА_3 .

Висновок про те, як слід здійснити розподіл судових витрат:

Позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 4851,42 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що усе майно, про яке зазначала позивачка, є спільною сумісною власністю подружжя, і судом здійснюється його поділ в обсязі а у спосіб, що заявлений позивачкою, то понесений позивачкою судовий збір слід стягнути з відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 60, 61, 69, 70, 71, 163, 368, 372 СК України, ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити частково.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частину будинку АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на частину будинку АДРЕСА_3 , загальною площею (кв.м): 48, житловою площею (кв.м): 35.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 4851 гривень 42 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте Овідіопольським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Спічак В.О.