Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №463/5195/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/5195/23 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.В

Провадження № 22-ц/811/2663/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Підлужного В.І.

з участю: представника Львівської міської ради – Гузюк Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 04 червня 2025 року,-

ВСТАНОВИВ:

у червні 2023 року Львівська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви п ро зміну предмету позову, покликається на те, що ухвалою Львівської міської ради від 07.04.2005 року № 2196 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 передано в оренду земельну ділянку площею 0,1004 га терміном на 10 років за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення по АДРЕСА_1 для обслуговування офісно-складських приміщень. Пунктами 1 та 2 ухвали Львівської міської ради від 16.02.2009 року № 2436 «Про розірвання за згодою сторін договору оренди землі на АДРЕСА_1 » ухвалено вважати розірваним за згодою сторін договір оренди землі на АДРЕСА_1 від 30.05.2005 року № Л-248, укладений між Львівською міською радою та громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 25.07.2005 у Державному реєстрі земель 04-5 за № 04:05:438:01522. Громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у тримісячний термін виготовити технічну документацію на земельну ділянку на АДРЕСА_1 та подати Львівській міській раді на затвердження. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ухвалу Львівської міської ради від 16.02.2009 року № 2436 не виконали. Будь-яких ухвал Львівської міської ради щодо надання в користування (оренду) земельної ділянки площею 0,1004 га кадастровий номер: 4610137200:08:002:0002 на АДРЕСА_1 не приймалося.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.05.2023 № 332700685 та від 26.07.2024 року №388554861, право власності на приміщення виробничого цеху з підвалом (Т-2), загальною площею 1732, 4 кв.м., на АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності (по 1/2 частки) в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 03.09.2020 року та купівлі-продажу від 01.11.2007 року. Документи, які посвідчують право користування (оренди) земельною ділянкою площею 0,1004 гa кадастровий номер: 4610137200:08:002:0002 по АДРЕСА_1 , відсутні. Отже, відповідачі є фактичними користувачами земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:08:002:0002 на АДРЕСА_1 , проте договір оренди землі між відповідачами та Львівською міською радою не укладався. Управлінням державного контролю за використанням та охороною земель департаменту містобудування Львівської міської ради 23.02.2024 року проведено обстеження вищевказаної земельної ділянки та встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 фактично використовують земельну ділянку комунальної власності, площею 0,1004 га, кадастровий номер: 4610137200:08:002:0002, на АДРЕСА_1 за відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Відповідно до розрахунку недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, наданого управлінням земельних ресурсів департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради, розмір збитків, завданих власнику землі за користування відповідачами земельною ділянкою, кадастровий номер 4610137200:08:002:0002, на АДРЕСА_1 , за період з 03.09.2020 року по 28.02.2023 року становить 114 931.48 грн.

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пропорційно належним їм часткам у праві спільної часткової власності на приміщення виробничого цеху з підвалом на користь Львівської міської ради, безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1004 га, кадастровий номер 4610137200:08:002:0002 по АДРЕСА_1 у сумі 114931.48 грн..

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 04 червня 2025 року позов Львівської міської ради задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пропорційно належним їм часткам у праві спільної часткової власності на приміщення виробничого цеху з підвалом на користь Львівської міської ради безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1004 га, кадастровий номер: 4610137200:08:002:0002 на АДРЕСА_1 в сумі 114 931,48 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пропорційно належним їм часткам у праві спільної часткової власності на приміщення виробничого цеху з підвалом на користь Департаменту містобудування Львівської міської ради (нова назва Департамент природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради) суму сплаченого судового збору, а саме по 1342,00 грн. з кожного.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що не отримувала акту обстеження земельної ділянки №84 від 15.09.2021 року та вимоги №84/6 від 03.02.2022 року, а позивач не довів обставини надіслання вимоги відповідачам, тому у Львівської міської ради не виникло процесуального права, а у відповідачів відповідного обов`язку щодо виконання вимог, передбачених у вимозі від 03.02.2022 року. Звертає увагу на те, що площа спірної земельної ділянки, яку нібито використовують відповідачі, не відповідає ні загальній площі належній відповідачам на праві спільної часткової власності приміщення виробничого цеху з підвалом (Т), ні площі підвалу такого приміщення, першого чи другого поверхів. Витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок не містить відомостей про те, яким саме органом проведена нормативна грошова оцінка земельної ділянки. Зазначає, що земельна ділянка має господарське призначення, на ній розташована будівля виробничого цеху, тому спірні правовідносини є господарськими, оскільки земельну ділянку з її цільовим призначенням використовувати для непідприємницької діяльності неможливо в силу вимог чинного законодавства. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника Львівської міської ради – Гузюк Н.І. щодо доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Львівської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за відсутності укладеного договору оренди чи іншого договору на користування земельною ділянкою фактично користуються земельною ділянкою, не сплачуючи власнику земельної ділянки коштів за її користування, тобто без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, що мали заплатити за користування нею, що є підставою для стягнення цих коштів на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Львівської міської ради від 07.04.2005 року № 2196 «Про користування гр.гр. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельною ділянкою на АДРЕСА_1 » передано громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1004 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення на АДРЕСА_1 для обслуговування офісно-складських приміщень.

Пунктами 1 та 2 ухвали Львівської міської ради від 16.02.2009 року № 2436 «Про розірвання за згодою сторін договору оренди землі на АДРЕСА_1 » ухвалено вважати розірваним за згодою сторін договір оренди землі на АДРЕСА_1 від 30.05.2005 року № Л-248, укладений між Львівською міською радою та громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК 25.07.2005 року у Державному реєстрі земель 04-5 за № 04:05:438:01522. Громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у тримісячний термін виготовити технічну документацію на земельну ділянку на АДРЕСА_1 та подати Львівській міській раді на затвердження. ОСОБА_2 та ОСОБА_6 пункт 2 ухвали Львівської міської ради від 16.02.2009 року № 2436 не виконали.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.09.2022 року № HB-0000997442022 земельна ділянка за кадастровим номером 4610137200:08:002:0002 зареєстрована 25.07.2005 року в Державному земельному кадастрі, форма власності - комунальна власність.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.05.2023 року № 332700685 приміщення виробничого цеху з підвалом (Т-2) загальною площею 1732.4 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2160955846101) на АДРЕСА_1 перебуває у приватній спільній частковій власності (розмір частки 1/2) ОСОБА_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.07.2024 року № 388554861 приміщення виробничого цеху з підвалом (Т-2) загальною площею 1732.4 кв. м на АДРЕСА_1 перебуває у приватній спільній частковій власності (розмір частки 1/2) ОСОБА_2 .

Матеріалами справи підтверджується, що договір оренди землі між відповідачами та Львівською міською радою не укладався.

З акту обстеження земельної ділянки №29 від 23.02.2024 року, складеного спеціалістами управління державного контролю за використанням та охороною земель м. Львова департаменту містобудування Львівської міської ради встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично використовують земельну ділянку комунальної власності площею 0,1004 га, кадастровий номер: 4610137200:08:002:0002, на АДРЕСА_1 , за відсутності відповідних рішень органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Листом Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Львівської міської ради №2412-вих-34258 від 14.03.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 запропоновано вжити заходи щодо оформлення права користування (оренди) земельною ділянкою комунальної власності площею 0,1004 га кадастровий номер: 4610137200:08:002:0002, на АДРЕСА_1 , відповідно до виду фактичної діяльності та провести оплату всіх належних власнику земельної ділянки безпідставно збережених коштів за користування даною земельною ділянкою.

Відповідно до листа Головного управління ДПС у Львівській області №1.8-22944-2412 від 14.06.2024 року, відомості щодо сплати земельного податку чи орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1004 га, кадастровий номер 4610137200:08:002:0002, на АДРЕСА_1 за період з 01.01.2021 року по 29.02.2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відсутні.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом ст. ст. 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до положень ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державна земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрацій у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд керується тим, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Отже, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197сво20) зазначив, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Також виснував, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що узгоджується з положеннями статті 20 Закону України «Про оцінку земель».

Згідно з інформацією з витягу від 16.02.2023 року № HB-4600168662023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:002:0002 становить 1836677.44 грн.

Пунктом 1 ухвали Львівської міської ради №1995 від 25.05.2017 року «Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові» затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові. Пунктом 5 ухвали встановлено, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року.

Згідно з п. 7.5.1 вказаного Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано в пунктах 7.6-7.16 цього Порядку.

Відповідно до розрахунку наданого управлінням земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, сума недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання відповідачами земельної ділянки комунальної власності площею 0,1004 га кадастровий номер 4610137200:08:002:0002 на АДРЕСА_1 за період з 03.09.2020 року по 28.02.2023 року без документів, які підтверджують право користування становить 114 931,48 грн.

Перевіряючи правильність нарахованої суми недоотриманих коштів, суд першої інстанції врахував наданий позивачем розрахунок Управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, проведениий з урахуванням коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель на відповідний рік, витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 16.02.2023 року № HB-4600168662023, витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.09.2022 року № HB-0000997442022, та вважав, що такий розрахунок підтверджується належними доказами та є обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що площа спірної земельної ділянки, яку, як вважає позивач, використовують відповідачі, не відповідає ні загальній площі належній відповідачам на праві спільної часткової власності приміщення виробничого цеху з підвалом, колегія суддів відхиляє, оскільки спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою.

Крім того, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження формування за місцем знаходження приміщення виробничого цеху з підвалом (Т-2) загальною площею 1732.4 кв.м по АДРЕСА_2 земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування будівлі.

Отже, площа земельної ділянки, якою користуються відповідачі, доведений, обґрунтований і підтверджений належними доказами.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 910/8770/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20).

Колегія суддів вважає безпідставними та необгрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що даний спір між сторонами виник у зв`язку із здійсненням відповідачами господарської діяльності, а тому він підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з огляду на таке.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 28.03.2014 року зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження 14-77цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц (провадження 14-214цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17 (провадження № 12-194гс18) в яких розглядалося питання щодо юрисдикції спорів за позовом міської ради про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками без укладення договору оренди, дійшла таких висновків.

Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

Для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності суди мали встановити факт здійснення відповідачем як фізичною особою-підприємцем на цій земельній ділянці діяльності, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 , як фізична особа–підприємець особисто здійснювала на земельній ділянці діяльність, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, відсутні підстави вважати, що заявлені до зазначеного відповідача вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім цього, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження реєстрації ОСОБА_2 суб`єктом підприємницької діяльності та здійснення ним на вказаній земельній ділянці підприємницької діяльності.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 04 червня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 01.04.2026 року.

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк