Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №334/6473/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 03.04.2026 Справа № 334/6473/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/6473/25 Головуючий у 1-й інстанції: Бредіхін Ю.Ю.

Провадження № 22-ц/807/398/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар О.С.

Онищенка Е.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу з апеляційними скаргами ОСОБА_1 , представника ОСОБА_1 – адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни, на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу досудового розслідування,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що 11.12.2015 року до ЄРДР за №12015080050005956 внесені відомості за ч. 1 ст. 140 КК України щодо неналежного надання медичної допомоги лікарями реанімаційного відділення КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» її брату - ОСОБА_2 , внаслідок чого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Хортицьким районним судом м. Запоріжжя розглянута справа № 337/1906/18 про стягнення моральної шкоди, заподіяної бездіяльністю органу досудового розслідування, та 04.12.2018 року ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування моральної шкоди, грошову суму у розмірі 5 000 грн.

З часу ухвалення вказаного рішення протягом семи років слідчі органи не вчинили жодних дій для розслідування кримінального правопорушення, вчиненого лікарями реанімаційного відділення КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9».

Так, слідчий Новосельській О., в провадженні якого перебувала справа, отримав від начальника Запорізького обласного бюро СМЕ скло гістології трупа ОСОБА_2 та втратив його. Вказане підтверджується листом від 24.09.2018 року КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичних експертиз» ЗОР, яке повідомило, що матеріали кримінального провадження разом із гістологічним склом від трупа 03.08.2016 року отримав слідчий Ленінського ВП ГУНП в Запорізькій області. Відповідно до листа Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 06.10.2017 року, проведеним службовим розслідуванням встановлено факт втрати речового доказу, а саме архівного гістологічного матеріалу трупа ОСОБА_2 .

Крім того, доказами незаконної бездіяльності органу досудового слідства є факти втрати ним речових доказів, які були надані слідчому особисто позивачем, а саме, диску із результатами КТ дослідження головного мозку ОСОБА_2 та фото-слайдів комп`ютерної томографії головного мозку від 14.04.2015 року.

Позивач неодноразово зверталася до прокуратури, слідчого відділу із різного роду заявами, клопотаннями, скаргами про неналежне розслідування кримінального провадження, однак жодне звернення не було взято до уваги, розслідування або не проводилось взагалі, або з грубими порушеннями закону та незаконним знищенням доказів, внаслідок чого позивачу завдано моральну шкоду.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути на свою користь за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування моральної шкоди, грошову суму у розмірі 50 000,00 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 та представник ОСОБА_1 – адвокат Дерев`янко І.О. подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Мотивуючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представник – адвокат Дерев`янко І.О. посилаються на те, що бездіяльність органів досудового розслідування продовжується понад 10 років, за цей час винні особи не притягнуті до відповідальності, що завдає скаржнику моральних страждань. Досудове розслідування на цей час триває, проте не дає результатів, призначаються експертизи, результати яких або не об`єктивні через втрату доказів слідчим, або про результати потерпіла дізнається лише через пів року. Заявник змушена звертатись зі скаргами та клопотаннями до національної поліції, прокуратури, суду, що викликає у неї відчуття беззахисності перед системою правосуддя, призводить до переживань щодо відсутності покарання винних осіб, до тривалого стресу.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржили.

Від представника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Трішиної А.М. та представника Державної казначейської служби України Кріль Ю.А. на адресу апеляційного суду надійшли відзиви, у яких вони просять залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначають, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступнихпідстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надала доказів на підтвердження наявності завдання їй шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідачів, навмисного затягування досудового розслідування, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаної з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексних дій, передбачених КПК України чи винесення незаконних рішень. Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для їх задоволення.

Проте, з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.12.2015 року до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 12015080050005956 внесені відомості за ч. 1 ст. 140 КК України щодо неналежного надання медичної допомоги лікарями реанімаційного відділення КУ «Запорізька міська багатопрофільна клінічна лікарня № 9» брату позивача ОСОБА_2 , внаслідок чого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постановою слідчого Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області лейтенанта поліції Горкавчук Д.В. визнано рідну сестру померлого ОСОБА_1 потерпілою у кримінальному провадженні № 12015080050005956, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 11.12.2015 року.

Рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справі № 337/1906/18 від 04.12.2018 року частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в особі слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування.

Питання неналежного здійснення досудового розслідування посадовими особами Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції Запорізької області, зокрема, щодо втрати речових доказів: архівного гістологічного матеріалу трупа ОСОБА_3 за кримінальним провадженням № 12015080050005956, і компенсація моральної шкоди стосовно цього факту вже вирішено Хортицьким районним судом міста Запоріжжя в межах справи № 337/1906/18, і не може бути предметом розгляду цієї справи.

В кримінальному проваджені № 12015080050005956 проведені судово-медичні експертизи: експертами ДУ «Головне бюро СМЕ МОЗ України» (висновок експертизи №70/18) та додаткова судово-медична експертиза, яка проведена експертами Обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров`я Харківської обласної державної адміністрації (висновок № 08-311/2021 від 15.08.2024 року).

Досудове слідство у кримінальному проваджені № 12015080050005956 станом на дату розгляду справи триває.

Крім того, позивачем на підтвердження своїх доводів надано частину висновку експерта №08-311/2021, де позивачем зроблені помітки, які на переконання ОСОБА_1 , підтверджують дійсність її тверджень, у тому числі щодо втрати речових доказів.

Так на 269 сторінці висновку експерта №08-311/2021 міститься запис наступного змісту:

«У відповідь на зазначений лист, за підписом в.о. генерального директора КНП ХОР «ОКЛ» Костянтина Лобойка отримано відповідь (вих. № 38/3104 від 24.10.2023) наступного змісту: «...Адміністрація Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» розглянула Ваш запит від 19.10.2023 за вих. № 02-06/1645 стосовно залучення фахівця в галузі комп`ютерних томографічних досліджень для проведення дослідження результатів КТ головного мозку зі складанням висновку фахівця. За результатами Вашого запиту повідомляємо наступне:

1. Надані Вами фото- слайдів комп`ютерної томографії головного мозку від 14.04.2015 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , містять незначну рандомну частку зображені КТ- сканів надрукованих в низькій якості, після некоректного зберігання у вигляді згинання зовнішніх артефактів та плям на плівці недостатньо інформативні. У зв`язку з чим провести коректну експертизу дослідження неможливо.

2. Для складання експертного висновку КТ- дослідження необхідно надання дослідження в стандартному медичному DІСОМ- цифровому форматі, яке містить повний обсяг дослідження, що дозволить переглянути зображення у всіх стандартних вікнах візуалізації проекціях та ЗD-реконструкції. Це дає можливість проводити точну локалізацію, а з необхідності і заміри виявлених змін...».

При відкритті наданого паперового конверту з пояснювальним текстом «КТ- дослідження головного мозку ОСОБА_2 . Слідчий...(підпис)», в останньому наявний CD-R диск Arena 700МЬ 80 min. При запуску диску встановлено, що на останньому знаходяться аудиофайли в форматі MP3, а саме:

- файл «Голос-13 82», дата зміни 17.02.2016 10:33, розмір 1 041 КБ;

- файл «Голос-1387», дата зміни 17.02.2016 10:33, розмір 990 КБ;

- файл «Голос-1395», дата зміни 17.02.2016 10:22, розмір 3 322 КБ.

Результати КТ- дослідження на представленому диску відсутні».

У процитованій вище частині висновку експерта йде мова про те, що експерти отримали лист від КНП ХОР «ОКЛ» про виявлені недоліки надісланої цій установі документації. Про те, що такі матеріали (диск із результатами КТ-дослідження та фото-слайди КТ-дослідження) направлені саме слідчим чи іншою посадовою особою органу досудового слідства у наданій суду частині висновку експерта не зазначається. Також позивачем надано відповідь від 03.07.2025 року №5-239/40-2005 слідчого Нестерова Е., у якій він заперечує отримання доказів від ОСОБА_1 .

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції вірно вказав, що питання неналежного здійснення досудового розслідування посадовими особами Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції Запорізької області, зокрема, щодо втрати речових доказів: архівного гістологічного матеріалу трупа ОСОБА_3 за кримінальним провадженням № 12015080050005956 і компенсація моральної шкоди стосовно цього факту вже було вирішено Хортицьким районним судом міста Запоріжжя в межах справи № 337/1906/18, і не може бути предметом розгляду цієї справи. На цьому також наголошують відповідачі у своїх відзивах на апеляційні скарги.

Одночасно колегія суддів зазначає, що вищевказане рішення від 14.12.2018 року не охоплює період бездіяльності, який наразі триває понад 7 років після ухвалення вказаного рішення, а відтак доказуванню у цій справі підлягає моральна шкода за фактом бездіяльності органів досудового розслідування, яка була вчинена у період, котрий не був охоплений вищезгаданим рішенням суду.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статей 55, 56 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Однак цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18)).

У частинах першій та другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має керуватися засадами розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неефективного ведення досудового розслідування кримінальної справи та надмірної тривалості кримінального провадження, посилаючись, зокрема, на те, що з грудня 2015 року слідство триває, рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справі № 337/1906/18 від 04.12.2018 року були частково задоволені її позовні вимоги до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування. З часу ухвалення вказаного рішення, протягом семи років слідчі органи не вчинили жодних дій для розслідування кримінального правопорушення, вчиненого лікарями реанімаційного відділення КУ «Запорізька міські багатопрофільна клінічна лікарня № 9», а винні особи не притягнуті до кримінальної відповідальності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення від 12 липня 2007 року у справі «Stankovv. Bulgaria» («Станков проти Болгарії»), заява № 68490/01).

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Право особи на ефективний засіб правового захисту закріплено у статті 13 Конвенції, згідно з якою кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Ефективність національного засобу правового захисту за змістом статті 13 Конвенції не залежить від упевненості в сприятливому результаті провадження. Ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту.

Щоб вважатися ефективним і в такий спосіб відповідати статті 13 Конвенції, внутрішній засіб правового захисту повинен надати змогу компетентному національному органу як розглянути суть відповідної скарги за Конвенцією, так і забезпечити «належний захист» (рішення ЄСПЛ від 27 вересня 1999 року у справі «Smith and Grady v. The UK» («Сміт і Ґрейді проти Сполученого Королівства»), від 18 грудня 1996 року у справі «Aksoy v. Turkey» («Аксой проти Туреччини»)). Результатом такого провадження може бути, зокрема, присудження відшкодування у зв`язку з порушенням.

ЄСПЛ, оцінюючи ефективність різних національних засобів правового захисту у зв`язку з надмірною тривалістю провадження, розробив кілька критеріїв та принципів, які сформулював у своїх рішеннях. Так, ЄСПЛ указав, що вирішальним питанням під час оцінювання ефективності засобу правового захисту у випадку скарги щодо тривалості провадження є те, чи може заявник подати цю скаргу до національних судів з вимогою конкретного відшкодування; іншими словами, чи існує будь-який засіб, який міг би вирішити його скаргу шляхом надання безпосереднього та швидкого відшкодування, а не просто опосередкованого захисту його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції (рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України»). Суд також постановив, що цей засіб вважатиметься «ефективним», якщо його можна використати, щоб прискорити постановлення рішення судом, який розглядає справу, або надати скаржникові належне відшкодування за зволікання і затримки, що вже відбулися.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою (рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Pelissier and Sassi v France» («Пелісьє і Сассі проти Франції»), від 27 червня 1997 року у справі «Philis v. Greece» («Філіс проти Греції»)). Стаття 13 Конвенції не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначила, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Висновки про відшкодування моральної шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування, викладені також у постановах Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 585/724/19 (провадження № 61-18673св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6363/19 (провадження № 61-9220св20), від 21 липня 2021 року у справі № 646/7015/19 (провадження № 61-1452св21), від 06 березня 2024 року у справі № 398/3747/22 (провадження № 61-16552св23), від 11 квітня 2024 року у справі № 335/12338/19 (провадження № 61-7930св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/30529/22 (провадження № 61-14820св23), від 31 липня 2024 року у справі № 183/960/23 (провадження № 61-2810св24), від 30 вересня 2024 року у справі № 201/227/23 (провадження № 61-698св24), від 02 жовтня 2024 року у справі № 554/2588/23 (провадження № 61-3629св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 463/1700/21 (провадження № 61-250св24).

У справі № 638/6363/19 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, керувався тим, що позивач довів тривалу протиправну бездіяльність посадових осіб прокуратури щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою (з 2013 року), неодноразове винесення слідчими прокуратури постанов про закриття кримінального провадження у спосіб, який демонструє заявнику ігнорування його доводів. Указані обставини свідчать про заподіяння позивачу моральної шкоди, судами визначено її розмір (5 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань позивача, виходячи із вимог розумності, виваженості і справедливості.

У справі № 646/7015/19 Верховний Суд, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо. Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважав, що суд першої інстанції, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви позивача про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за її заявою, неодноразове прийняття слідчими прокуратури рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування її доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір (7 000,00 грн) відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимог виваженості, розумності і справедливості.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, що слідчі дії у кримінальному провадженні тривають з грудня 2015 року, після ухвалення рішення Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 04.12.2018 року (справа № 337/1906/18) минуло вже більше семи років. Позивач для відновлення порушеного права впродовж цих семи років була вимушена неодноразово звертатися до правоохоронних органів із відповідними клопотаннями, заявами та скаргами, внаслідок чого порушено її звичайний ритм життя. Колегія суддів виходить із того, що тривалою бездіяльністю органів досудового розслідування, пов`язаною із невиконанням своїх обов`язків, непроведенні комплексу дій, передбачених КПК України, позивачу завдано моральних страждань, що свідчить про наявність підстав, передбачених статтями 23, 1167 ЦК України, для відшкодування їй моральної шкоди.

Звертаючись із позовом до суду, позивачка обґрунтовувала свій позов не окремими фактами бездіяльності слідчих органів у межах кримінального провадження, в якому позивачка є потерпілою, а їх неефективністю, оскільки з моменту події злочину і на час звернення до суду з даним позовом, винні особи не понесли передбаченого чинним законодавством покарання, чим саме їй було завдано моральної шкоди.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення ЄСПЛ є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

При встановленні факту моральної шкоди суд керується критеріями загальнолюдських цінностей, на чому неодноразово наголошував у власних рішеннях ЄСПЛ.

Зокрема в п. 74 рішення «Ігнаткіна проти України», констатуючи порушення права заявника на справедливий суд, ЄСПЛ наголосив про необхідність недопущення національними органами невиправданих затримок тривалості провадження «розумність» тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, та також важливість предмета спору для заявника.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц зазначено, що, як свідчить тлумачення ст.ст. 23, 1174 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 вказала, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), моральна шкода, з огляду на її природу, не завжди може бути предметом чіткого доведення.

Більш того, право на відшкодування, з урахуванням практики ЄСПЛ, повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та ЄСПЛ з України.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23) зазначено, що: «позивачка обґрунтовувала свої вимоги неефективністю та надмірною тривалістю здійснення кримінального провадження, в якому вона є потерпілою, внаслідок чого винна особа не була притягнута до кримінальної відповідальності; відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, що позивачкою не доведено наявність неправомірних (незаконних) дій працівників прокуратури по відношенню до неї та, відповідно, факт завдання їй моральної шкоди; суди не врахували, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин, необхідністю відвідування органів досудового розслідування та неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність».

Відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст. 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 174/207/22 (провадження № 61-1119св23) зазначено, що: «відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015080050005956, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 11.12.2015 року, яке триває більше десяти років, не закінчено, і яке не є для позивачки ефективним з точки зору відновлення її порушених прав, а після ухвалення рішення Хортицьким районним судом міста Запоріжжя від 04.12.2018 року (справа № 337/1906/18) минуло вже більше семи років, що не відповідає вимогам закону про розумний строк досудового розслідування.

Під час розгляду даної справи Головним управлінням Національної поліції в Запорізькій області не надано доказів, які б свідчили про те, що тривалість досудового розслідування та не вчасне здійснення в повному об`ємі процесуальних дій, направлених на всебічне та повне розслідування справи, обумовлено надмірною складністю чи іншими винятковими обставинами. Колегія суддів погоджується з тим, що наведені позивачем факти свідчать про надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, в якому позивач є потерпілою.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про доведеність позивачем факту тривалої бездіяльності посадових осіб ГУНП в Запорізькій області щодо проведення досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення та надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні, а тому вважає, що цими діями позивачу заподіяно моральної шкоди. Захисту прав позивача, як потерпілої у кримінальному провадженні № 12015080050005956, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування 11.12.2015 року, не відбулося, оскільки орган досудового розслідування здійснює розслідування поза межами розумного строку. Ефективних дій з метою забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, органом досудового розслідування не вчинено.

З огляду на наведене, апеляційний суд приходить до переконання про наявність передбачених законом підстав для відшкодування завданої позивачу бездіяльністю органом досудового розслідування моральної шкоди.

Щодо розміру моральної шкоди, заявленому позивачем, колегія суддів зазначає, що він не відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості.

Апеляційний суд звертає увагу, що визначення розміру моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом, при визначенні розміру такої компенсації суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у статті 23 ЦК України, враховувати вимоги розумності і справедливості.

Оцінюючи розмір компенсації завданої позивачу моральної шкоди, колегія суддів враховує характер та тривалість завданої шкоди, глибину її душевних страждань та стан здоров`я, переживань, час, витрачений на захист своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості, також враховує, що рішенням Хортицького районного суду міста Запоріжжя у справі № 337/1906/18 від 04.12.2018 року було стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 5 000 грн., тому визначає, що стягненню підлягає моральна шкода у розмірі 10 000 гривень.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу досудового розслідування, обґрунтовані, але підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди, завданої неефективним розслідуванням злочину, може бути здійснено за рахунок Держави.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, а саме, стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу досудового розслідування. В іншій частині позову слід відмовити.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім.

Щодо судових витрат

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Беручи до уваги те, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням положень частини шостої статті 141 ЦПК України, зазначені судові витрати підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_1 - адвоката Дерев`янко Ірини Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 14 листопада 2025 рокуу цій справі скасувати та ухвалити постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірною бездіяльністю органу досудового розслідування, задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію моральної шкоди у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати щодо сплати судового збору віднести на рахунок Держави.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.

Головуючий: Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко