Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №335/7919/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 18.03.2026 Справа № 335/7919/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/7919/24 Головуючий у 1-й інстанції: Алєксєєнко А.Б.

Провадження № 22-ц/807/612/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Гончар М.С.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Смокотіній В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС», Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року представник ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» - адвокат Кеню Д.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову зазначав, що 11 лютого 2008 року між Акціонерним банком «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», правонаступником якого є ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС», та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 010/17-39/26, за яким банк надав ОСОБА_2 кредит у сумі 61 000,00 доларів США строком до 10.02.2015 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 13,0% річних.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит на вказану суму.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11.02.2008 між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір № 010/17-39/26, посвідчений 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В., зареєстрований в реєстрі за № 412.

Предметом іпотечного договору виступило нерухоме майно, а саме квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Ніколаєвською Л.Б. 14.12.2000 за реєстром № 9641.

Під час укладання договору іпотеки приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. накладено заборону відчуження зазначеної в договорі квартири до припинення дії договору іпотеки.

ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» звернулось до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом про звернення стягнення на заставне майно.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року по справі № 335/17/14-ц за позовом АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року у сумі 441 446,96 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності – шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом в ході проведення виконавчих дій, та задоволено за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Стягнуто з відповідача судові витрати.

Таким чином, порушення зобов`язання позичальника перед кредитором, а відповідно і факт укладення кредитного договору № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року, договору іпотеки № 010/17-39/26/2 від 12 лютого 2008 між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та ОСОБА_2 встановлений рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року у справі № 335/17/14-ц.

28 квітня 2023 року між ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» та АТ «ОКСІ БАНК» було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-60-1, на підставі якого було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 014/17-39/26 від 11 лютого 2008 року, укладеним між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та ОСОБА_2 . В свою чергу, АТ «ОКСІ БАНК» набуло право вимоги на підставі Договору відступлення права вимоги № 114/2-60 від 28 квітня 2023 року, укладеного між АТ «ОКСІ БАНК» та АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

10 травня 2023 року між АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки/застави, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстрований за реєстровим № 143, на підставі якого було відступлено право Іпотекодержателя за Договором іпотеки № 010/17-39/26/2, що укладений між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та ОСОБА_2 . В свою чергу, АТ «ОКСІ БАНК» набуло право вимоги на підставі Договору відступлення прав за договорами іпотеки/застави від 10 травня 2023 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 142.

Відповідно до Реєстру боржників від 05.05.2023 до Договору відступлення прав вимоги № 114/2-60-1 від 28 квітня 2024 року, загальна відступлена на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» сума заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11.02.2008 складає 103 256,88 доларів США, з яких: 39 307,49 доларів США - заборгованість за основною сумою боргу по кредиту; 63 949,39 доларів США - заборгованість за відсотками.

На момент звернення до суду з позовом рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2024 по справі № 335/17/14-ц не виконано.

20 лютого 2024 року внаслідок укладання Акту приймання-передачі документації за Договором відступлення права вимоги № 114/2-60-1 від 28.04.2023 року між АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» позивачем отримано постанову про повернення виконавчого документа стягувача від 19.06.2019 у виконавчому провадженні № 58219297 відносно боржника ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки стало відомо, що у боржника відсутнє майно, яке він повинен передати. Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 року у справі № 2-2454/2011.

ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» з`ясовано, що 19 грудня 2011 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя по справі № 2-2454/11 ухвалено рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас, ОСОБА_2 знаючи про те, що об`єкт нерухомості є обтяжений Іпотечним договором та що він має грошове зобов`язання перед кредитором, не вжив заходів з повідомлення кредитора та/або суду щодо наявності судового провадження, безпосереднім об`єктом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини на переконання позивача свідчать, що ОСОБА_2 діяв навмисно на шкоду інтересам кредитора відносно умисного ухилення від виконання зобов`язання і ставив за мету недопущення звернення стягнення на майно, у зв`язку із чим визнав всі позовні вимоги позивача по справі № 2-2454/11.

Разом з цим, права іпотекодержателя визначені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», та внаслідок визнання права власності на квартиру за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2011 року по справі № 2-2454/11 змінився лише власник на нерухоме майно, до якого разом з правом власності на спірну квартиру перейшов і статус Іпотекодавця, що включає в себе всі права і обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру).

ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» з метою досудового врегулювання спору направлялись відповідачу та третій особі вимоги про усунення порушень в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», разом з цим, 31 травня 2024 року засобами поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА» поштові відправлення повернуто до ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Представник позивача зазначив, що позовну заяву подано до суду в межах строку позовної давності з огляду на таке.

Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 58219297 винесена 19.06.2019 року, отже строк перебігу позовної давності обчислюється з 20 червня 2019 року та закінчується 20 червня 2022 року.

Водночас, у зв`язку із запровадженням на території України карантину щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби та введенням в Україні воєнного стану запроваджено механізм, за якого позовна давність продовжується на строк дії таких обставин, а відтак, позивачем не пропущено строк позовної давності.

Посилаючись на зазначені обставини, представник ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» просив суд в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за Кредитним Договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року та на підставі встановленої заборгованості рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року по справі № 335/17/14-ц у сумі 441 446,94 грн., звернути стягнення на предмет Договору Іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності відповідно до рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.12.2011 по справі № 2-2454/2011, шляхом продажу її на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, та стягнути судові витрати.

У січні 2025 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Лисенко С.Д., до ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС», АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК», третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору іпотеки № 010/17-39/26/2 від 11.02.2008.

В обґрунтування позовних вимог за зустрічним позовом зазначено, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 у справі № 2-2454/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності на квартиру, визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, під час розгляду вказаної справи судом встановлено, що спірна квартира придбана під час шлюбу, який було розірвано 14.02.2006 року.

Стаття 578 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» № 898-ІV передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Таким чином, оскільки договір іпотеки від 11 лютого 2008 року був укладений між Банком та ОСОБА_2 без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , яка на той час була співвласником предмета іпотеки в силу вимог статті 60 СК України, то оскаржуваний договір відповідно до ст.ст. 203, 205, 215 ЦК України, має бути визнаний судом недійсним.

Майно, яке є спільною частковою власність, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, а наявність цих обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір іпотеки № 010/17-39/26/2 від 11.02.2008 року, стягнути судові витрати.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2025 року прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС», Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним. Об`єднано в одне провадження справу за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС», Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 у справі № 2-2454/11, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року, встановленої рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року по справі № 335/17/14-ц у розмірі 441 446,94 гривень, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС», Акціонерного Товариства «Райффайзен Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 621 гривня 70 копійок.

Додатковим рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 02 січня 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Ухвалено у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання договору іпотеки недійсним додаткове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЦИКЛ ФІНАНС» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 500 гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року, ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Працевитого Г.О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивачем не було в порядку ст. 23 Закону України “Про іпотеку” здійснено звернення до суду з заявою про заміну сторони (іпотекодавця) у виконавчому провадженні, а було подано новий позов до суду з тих самих підстав, але за закінченням строку позовної давності.

Вважає, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, в частині застосування положень законодавства, які регулюють строки позовної давності захисту цивільних прав, а також обсягу прав, які переходять до нового кредитора за договором відступлення прав вимоги. Зокрема, судом було проігноровано імперативні положення ст.ст. 256, 257, 261, 1050 ЦК України, відповідно до яких вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає впливу трирічної позовної давності, а пред`явлення досудової вимоги про виконання зобов`язання змінює порядок, умови та строк виконання основного зобов`язання. Перша вимога про виконання основного зобов`язання в повному обсязі за кредитним договором була пред`явлена 17.12.2010 р., що підтверджується заочним рішенням Вознесенівського (Орджонікідевського) районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2014 р. у справі № 335/17/14-ц. Відтак, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, первісний кредитор змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору та порядку сплати процентів за користування кредитом і використав своє право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту.

Вказане, в свою чергу, змінює строки та порядок відліку строків позовної давності, яка, враховуючи положення ст.ст. 257, 261 ЦК України, спливла 17.01.2014 р. (17.12.2010 + 30 днів + 3 роки = 17.01.2014 р.). Суд першої інстанції не дослідив початок відліку та перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, а тому безпідставно пов`язав початок перебігу позовної давності із датою винесення постанови про повернення виконавчого листа від 19.06.2019 р., оскільки порушення основного зобов`язання та зміна його умов були вже відомі первісному кредитору ще з 17.12.2010 р. Зміна власника нерухомого майна не відновлює та не перериває перебіг позовної давності.

Крім того, поза увагою суду залишилися імперативні приписи законодавства, зокрема, постанов Правління Національного Банку України, якими встановлено обов`язок банку здійснювати фактичну та документальну перевірку майна, переданого в іпотеку, не рідше одного разу на рік, що свідчить про можливість Банку отримати відомості про зміну власника іпотечного майна ще у 2012 р. та вжити належних способів захисту.

Відповідно до викладеного, з урахуванням спливу строку позовної давності ще у січні 2014 року, суд першої інстанції також не дослідив питання обсягу прав вимоги нового кредитора ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС».

ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» не могло набути права на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки таке право у первісного кредитора вже припинилося внаслідок спливу строку позовної давності задовго до укладення договорів відступлення у 2023 році.

Зауважує, що при укладанні договору іпотеки ОСОБА_2 приховав від банку факт того, що квартира була придбана в шлюбі, та фактично, є власністю його колишньої дружини - ОСОБА_1 .

19.12.2011 року Вознесенівським (Орджонікідзевським) районним судом м. Запоріжжя у справі № 2-2454/11 ухвалено рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане рішення суду до сьогодні ні ПАТ “Райффайзен банк Аваль”, ні ТОВ “Цикл Фінанс” не оскаржене.

Згідно Інформації з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно, на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжі від 19.12.2011 р. по справі № 2-2454/2011, 16.02.2012 р. за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності в цілому (1/1) на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

26.06.2015 головним державним виконавцем Відділу ДВС Касас О.Р. було здійснено виконавчу дію – повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю у боржника майна, яке він повинен передати. Державним виконавцем було винесено відповідну постанову із зазначенням строку повторного пред`явлення виконавчого документа - до 26.06.2016.

Ухвалою Вознесенівського (Орджонікідзевського) районного суду м. Запоріжжя від 03.04.2017 р. у справі № 335/17/14-ц заяву АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» задоволено, видано дублікат виконавчого листа та поновлено строк для його пред`явлення. В період з 2015 по 2017 роки АТ “Райффайзен банк Аваль” достоменно було відомо про відсутність у боржника майна, яке підлягає стягненню, а конкретно предмета іпотеки. При цьому іпотекодержателем не було вчинено жодних дій щодо заміни боржника у виконавчому провадженні на нового власника предмета іпотеки.

Вказує, що враховуючи положення ст.ст. 262, 512, 514 ЦК України, ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» в дійсності не набуло права вимоги за договорами про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки щодо останньої спливли строки позовної давності ще 17.01.2014 р. Після набуття ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» прав вимоги за Кредитним договором та прав іпотекодержателя за Договором іпотеки, останньому нібито став відомий факт реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 .

Вважаючи власні права, як кредитора, порушеними, в червні 2024 року ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» звернулося до Вознесенівського (Орджонікідзевського) районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 , як до нового власника, про звернення стягнення на предмет іпотеки за Договором іпотеки № 010/17-39/26/2 від 12.02.2008 р. в рахунок погашення заборгованості за Кредитним Договором № 014/17-39/26 від 11.02.2008 р.

Наголошує, що суд необґрунтовано пов`язав початок перебігу строку позовної давності позивача з постановою про повернення виконавчого листа від 19.06.2019 року, хоча про порушення основного зобов`язання було відоме первісному кредитору ще з 2010 року, а зміна власника нерухомого майна не відновлює та не перериває перебіг позовної давності.

Крім того, матеріали справи свідчать, що іпотекодержатель протягом тривалого часу (як протягом дії Кредитного договору, Договору іпотеки, так і після його спливу при зверненні до виконавчої служби для реалізації виконання судового рішення) не вчиняв жодних дій, спрямованих на перевірку правового статусу предмета іпотеки. Зокрема, право власності на спірну квартиру було зареєстровано за ОСОБА_1 ще 16.02.2012 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2011 року у справі № 2-2454/11, що відображалося у відповідних державних реєстрах та було доступним для перевірки. Така бездіяльність не тільки не виправдовує пропуск позовної давності, але й робить звернення стягнення безпідставним, що суд не врахував, порушуючи принципи всебічного дослідження обставин.

Враховуючи умови п.п. 3.1.1. Договору іпотеки, а також положення чинного законодавства, Банк, як професійний учасник ринкових відносин, мав можливість та обов`язок отримати відомості щодо зміни фактичного власника предмета іпотеки і, відповідно, захистити свої права, як кредитора ще в 2012 р. (з моменту реєстрації права власності за ОСОБА_1 ). Враховуючи приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України, бездіяльність Банку з 2012 році, незважаючи на наявність у нього можливості отримати відомості про зміну власника предмета іпотеки, призвела до втрати права своєчасно захищати свої інтереси.

У спірних правовідносинах фактично не було здійснено належного контролю Банком за станом виконавчого провадження. Банк не подавав жодних заяв або клопотань, які могли б забезпечити захист його прав, і не контролював дії державного виконавця, що створило ризики щодо втрати або неналежного використання майна, наданого в іпотеку. Відсутність таких дій свідчить про системну бездіяльність Банку та його невиконання належних функціональних обов`язків як кредитора, що унеможливлює задоволення позову нового кредитора – ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС».

Також вважає, що у цій справі має бути застосований Закон України від 15.03.2022 року N 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, тому рішення про звернення стягнення не могло бути ухвалено в силу імперативних приписів законодавства.

Наголошує, що з метою захисту своїх інтересів, кредитор повинен був подавати не новий позов, а звернутися до суду з заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні.

Від представника ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» Жабченко Т.М. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Зазначає, що пред`явлення вимоги про виконання основного зобов`язання за кредитним договором, що пред`явлена 17.12.2010 року, стосувалась виключно усунення порушень та належного виконання умов кредитного договору № 010/17-39/26 від 11.02.2008 року, укладеного між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та ФОП ОСОБА_2 .

Згідно Постанови від 19.06.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 58219297 відносно боржника ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 441446,94 грн. на користь АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», стало відомо, що у боржника відсутнє майно, яке він повинен передати. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Інформації з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 2-2454/2011 від 19.12.2011 року.

Саме з моменту винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, стало відомо, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки, не належить боржнику, а перебуває у власності ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 року у справі № 2 2454/2011.

До моменту винесення постанови державного виконавця від 19.06.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 58219297, кредитору не було відомо про неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку зі зміною власника нерухомого майна.

Отже, строки позовної давності щодо вимог до боржника за кредитним договором та щодо вимог до нового іпотекодавця (фактичного власника предмета іпотеки) є різними та не можуть обчислюватися однаково, оскільки пов`язані з різними моментами виникнення порушення права та з різними особами, які є учасниками відповідних правовідносин.

Відтак, слід розрізняти початок та кінець перебігу строку позовної давності до ОСОБА_2 щодо звернення з позовом, який спрямований на захист порушеного права Кредитора, та з позовом до ОСОБА_1 як нового власника предмета Іпотеки, який спрямований на захист порушеного права Іпотекодержателя.

Вважає, що висновок скаржника про сплив позовної давності з 17.01.2014 року не відповідає вимогам ст.ст. 257, 261 ЦК України та не враховує специфіку іпотечних правовідносин і зміну суб`єктного складу, що має істотне правове значення для визначення початку перебігу позовної давності.

Крім того, представник скаржника зазначає, що рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.12.2011 року у справі № 2-2454/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , не оскаржувалось ані АТ «Райффайзен Банк», ані ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС».

В своїх поясненнях ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» звертав увагу, а суд першої інстанції дослідив той факт, що АТ «Райффайзен Банк» не залучався до справи № 2-2454/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалення рішення, яке стосується зміни власника іпотечного майна, у будь якому випадку стосується прав та обов`язків іпотекодержателя, оскільки безумовно впливає на можливість виконання уже ухваленого на користь іпотекодержателя рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та впливає на можливість виконання цього рішення.

Отже, Іпотекодержателю не було відомо про наявний процес з поділу майна подружжя, оскільки ані ОСОБА_2 , ані ОСОБА_1 , ані Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя не залучили Банк (Іпотекодержателя) до участі у судовому провадженні № 2-2454/11 про визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Окремо зазначає, що судовим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 грудня 2011 року по справі № 2-2454/11 встановлено, що ОСОБА_2 повністю визнав позовні вимоги, відповідно внаслідок чого ОСОБА_1 (колишня дружина) набула права власності на всю спірну квартиру.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі N 337/474/14-ц (провадження N 61-15813сво18) зазначено, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу і накладено арешт на майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Так, перебування спірної квартири в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки права іпотекодержателя чітко визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку». Отже, внаслідок визнання права власності на квартиру за судовим рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19 грудня 2011 року по справі № 2-2454/11, змінився лише власник нерухомого майна, до якого разом з правом власністі на квартиру перейшов і статус Іпотекодавця, що включає в себе всі права і обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру). Отже, гарантії ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» як іпотекодержателя спірного майна не порушені у розумінні ст. 23 Закону України «Про іпотеку».

Наголошує, що Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя постановлено ухвалу від 03.04.2017 року у справі № 335/17/14-ц про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для його пред`явлення.

За текстом ухвали Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03.04.2017 року по справі № 335/17/14-ц чітко встановлено – «Відповідно до даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, станом на 16.03.2017 виконавче провадження № 45041181 є завершеним (повернення стягувачеві). Так, 26.06.2015 головним державним виконавцем Відділу ДВС Касас було здійснено виконавчу дію повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 6 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна, яке він повинен передати), про що державним виконавцем було винесено відповідну постанову, із зазначенням строку повторного пред`явлення виконавчого документа 26.06.2016. Проте, як вказує стягувач, до нього вказаний виконавчий лист з Відділу ДВС не повертався, що свідчить про втрату виконавчого листа».

Таким чином, беззаперечно встановлено, що первісний стягувач - АТ «Райффайзен Банк» не отримував постанову про повернення виконавчого документа. Відповідно, твердження про те, що Банк у період з 2015 по 2017 роки достеменно знав про відсутність у ОСОБА_2 квартири, не знаходить свого підтвердження в юридичній площині.

Зазначає, що Банк (Стягувач/Іптекодержатель), дізнався про те, що квартира вибула з власності ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 лише внаслідок отримання постанови від 19.06.2019 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 58219297 відносно боржника ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру, в АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 , в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 441 446,94 грн. на користь АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ».

Себто, стягувач дізнався про своє порушене право лише 19.06.2019 року, оскільки до цього виконавчий лист неодноразово пред`являвся до органів примусового виконання рішення, проте жодного разу не встановлювалось, що рішення суду неможливо виконати через іншого власника спірної квартири, що і не спростовується відповідачем за первісним позовом. Крім того, стороною відповідача за первісним позовом не подано до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження протилежного.

Стосовно посилань на Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022 та Закон України від 15.03.2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» зазначає, що фактично вищевказаними нормативно правовими актами встановлено заборону саме на реалізацію майна в рахунок погашення заборгованості, проте дані норми не регулюють звернення до суду з позовами про звернення стягнення, і, як логічний наслідок, ухвалення відповідного рішення. Крім того, саме по собі ухвалення рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не є безумовною підставою для вчинення виконавчих дій та фактичної реалізації предмета іпотеки в період дії воєнного стану.

Повертаючись до першоджерела порушеного права Іпотекодержателя, вказує, що є всі підстави вважати, що судове провадження з поділу майна, внаслідок якого ухвалене рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 19.12.2011 року у справі № 2-2454/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , є штучним спором подружжя.

ОСОБА_2 , знаючи про те, що квартира є предметом Іпотеки, визнав всі позовні вимоги ОСОБА_1 , внаслідок чого остання набула право власності на квартиру.

Окрім того, 21 березня 2025 року до матеріалів даної справи ОСОБА_2 , долучив заяву, за текстом якої зазначено – «Заперечую проти задоволення первісного позову ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнаю позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 , до ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС», АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та мене про визнання недійсним договору іпотеки від 11.02.2008 № 010/17-39/26/2».

Від представника АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» Куриш В.І. на адресу апеляційного суду надійшла заява з проханням проводити судові засідання по справі за відсутності представника АТ «Райффайзен Банк», у якій він також просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, поясненняучасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 010/17-39/26, цільове використання кредиту – на рефінансування заборгованості перед ЗОФ АКБ «Укрсоцбанк».

Відповідно до п.п. 2, 3 Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит у сумі 61 000,00 доларів США на строк до 10.02.2015 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 13 відсотків річних.

За положеннями п. 5 Кредитного договору в забезпечення виконання зобов`язання Позичальника за цим договором між Банком та Позичальником укладається договір іпотеки, предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_3 .

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки № 010/17-39/26/2, який посвідчений 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 412.

Відповідно до п. 1.1 Договору іпотеки № 010/17-39/26/2 іпотекою забезпечується вимоги Іпотекодержателя, що витікають з Кредитного договору № 6010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року, укладеного між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому, за умовами якого Іпотекодавець зобов`язується перед Іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 61 000,00 доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених Кредитним договором, а також виконати інші умови Кредитного договору та відшкодувати Іпотекодержателю всі можливі збитки, понесені ним внаслідок невиконання чи неналежного виконання умов Кредитного договору.

У відповідності до даного Договору Іпотекодержатель має право у випадку невиконання Іпотекодавцем своїх зобов`язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на вказаних умовах договору.

За положеннями п. 1.2. Договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 89,9 кв.м., яка належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі дублікату Договору купівлі-продажу, посвідченого Ніколаєвською Л.Б., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області 14.12.2000 року за реєстром № 9641 (дублікат видано 14.09.2004 за реєстром № 1500), зареєстрованого в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 22.09.2004 року в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 7564267 та в реєстровій книзі № 262 за реєстровим № 37520, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 22.09.2004 року за № 4820990, та витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 12.01.2018 року за № 17342079.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що предмет іпотеки знаходиться у його власності, до моменту укладення цього Договору нікому не відчужений, під податковою заставою не перебуває, як внесок до статутного фонду інших юридичних осіб не внесений, судового спору щодо нього немає, прав щодо нього у третіх осіб (за договорами найму, оренди тощо) як в межах України та і за межами України немає.

Пунктом 3.1.4 договору іпотеки передбачено, що у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором або за кредитним договором, у тому числі, якщо кінцевий термін повернення кредиту ще не настав, звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його, відповідно до пункту 6 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.

Також 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В., на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням Договору іпотеки накладено заборону відчуження зазначеної в договорі квартири, яка належить ОСОБА_2 , до припинення дії договору іпотеки.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 неналежним чином не виконував свої зобов`язання за кредитним договором, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року у справі № 335/17/14-ц позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно задоволено.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року у сумі 441 446,94 гривень звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого Ніколаєвською Л.Б., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області 14.12.2000 року за реєстром № 9641 - шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом в ході проведення виконавчих дій, та задовольнити за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль».

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 3 441 грн. 00 коп.

28 квітня 2023 року між ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» та АТ «ОКСІ БАНК» укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-60-1, на підставі якого було відступлено право вимоги за Кредитним договором № 014/17-39/26 від 11 лютого 2008 року, укладеного між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та ОСОБА_2 .

В свою чергу, АТ «ОКСІ БАНК» набуло право вимоги на підставі Договору відступлення права вимоги № 114/2-60 від 28 квітня 2023 року, укладеного між АТ «ОКСІ БАНК» та АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК».

Також 10 травня 2023 року між АТ «ОКСІ БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладено Договір про відступлення прав за договорами іпотеки/застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстрованого за реєстровим № 143, на підставі якого було відступлено право Іпотекодержателя за Договором іпотеки № 010/17-39/26/2, укладеного між АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» та ОСОБА_2 .

В свою чергу, АТ «ОКСІ БАНК» набуло право вимоги на підставі Договору відступлення прав за договорами іпотеки/застави від 10 травня 2023 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Черленюх Л.В., зареєстровано в реєстрі за №142.

Відповідно до Реєстру боржників від 05.05.2023 до Договору відступлення прав вимоги № 114/2-60-1 від 28 квітня 2024 року загальна відступлена на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» сума заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11.02.2008 року складає 103 256,88 доларів США, з яких: 39 307,49 доларів США - заборгованість за основною сумою боргу по кредиту; 63 949,39 доларів США - заборгованість за відсотками.

20.07.2017 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя на виконання рішення суду від 03 березня 2014 року у справі № 335/17/14-ц видано дублікат виконавчого листа.

Постановою старшого державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петренко О.С. від 19.06.2019 виконавчий лист № 335/17/14-ц, виданий 20.07.2017 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу, оскільки встановлено, що у боржника відсутнє майно, яке він повинен передати. Квартира за адресою АДРЕСА_1 , згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 2-2454/2011 від 19.12.2011 року.

Так, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2011 року у справі № 2-2454/11 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У мотивувальній частині вказаного рішення суду встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.1981 року. Згідно з договором купівлі-продажу від 14.12.2000 року ОСОБА_2 купив квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та є її власником (витяг ОП ЗМБТІ від 22.09.2004). З грудня 2005 року сторони спільно однією сім`єю не проживають, не ведуть спільного господарства. 14.02.2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

16.02.2012 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 у справі № 2-2454/2011 право власності на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 384108143 від 24.06.2024.

Таким чином, ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» було встановлено, що право власності на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/17-39/26/26 від 11.02.2008 року, перейшло до ОСОБА_1 , що, в свою чергу, унеможливило належне виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надсилалась письмова вимога про усунення порушень в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку», проте відповідно до інформації з сайту АТ «Укрпошта» відправлення були повернуті на адресу ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» не врученими у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Отже, суд першої інстанції правильно виснував, що спірні правовідносини за первісним позовом виникли з приводу задоволення вимог ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11.02.2008 за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання договору іпотеки № 010/17-29/26/2 від 11.02.2008 недійсним судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач за зустрічним позовом як на підставу вимог посилався на те, що укладення між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 договір іпотеки № 010/17-29/26/2 від 11.02.2008 відбулося без нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 , яка на той час була співвласником предмета іпотеки в силу вимог ст. 60 СК України.

Як зазначалося вище, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 у справі № 2-2454/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на квартиру, визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Також вказаним рішенням суду було встановлено, що спірна квартира придбана під час шлюбу, який було розірвано 14.02.2006 року.

12 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено Договір іпотеки № 010/17-39/26/2, який посвідчений 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 412, предметом вказаного договору іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач за зустрічною позовною заявою стверджує, що вказаний договір іпотеки укладений без її нотаріально посвідченої згоди, у зв`язку із чим має бути визнаний судом недійсним.

Представником ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» суду першої інстанції було надано копію договору іпотеки № 010/17-39/26/2 від 12.02.2008 та копії долучених до нього документів.

Так, підписанням вказаного договору ОСОБА_2 підтвердив, що на момент укладання цього договору предмет іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності. (п. 2.1.4 Договору). Іпотекодавець ОСОБА_2 , укладаючи договір іпотеки своїм підписом у відповідній заяві повідомив, що на момент придбання квартири, що передається в іпотеку, та станом на 12 лютого 2008 року, у зареєстрованому шлюбі не перебував, однією сім`єю з особами, з якими мав би право укласти шлюб, не проживав, вищевказана квартира не є спільною сумісною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди договір є обов`язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку»).

Частинами першою та другою статті 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої, другої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

За приписами частини першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Як зазначалося вище, рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2011 року у справі № 2-2454/11 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною другою статті 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (постанова Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15, провадження № 61-8100св21).

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21).

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок визнання права власності на спірну квартиру за рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2011 року по справі № 2-2454/11 змінився власник нерухомого майна, до якого разом із правом власності на квартиру перейшов статус іпотекодавця, що включає в себе всі права і обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття права власності на предметі іпотеки.

Враховуючи встановлені обставини та вищенаведені норми матеріального права, суд також правильно виснував, що основне зобов`язання за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11.02.2008 року та рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року на час звернення до суду ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» з первісним позовом не виконано, зазначені обставини відповідачем за первісним позовом належними доказами не спростовані, у зв`язку з чим, позовні вимоги за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав, з якими закон пов`язує можливість визнання недійсним договору іпотеки, відповідно, зустрічний позов про визнання договору іпотеки № 010/17-29/26/2 від 11.02.2008 року недійсним не підлягає задоволенню.

Так, згідно частини 1статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Стаття 578 ЦК України та частина 2 статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості.

Відповідно до частини 4 статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦК України та частини 2статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).

Недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевого набувача, який за обставин, про які відомо суду, очевидно, міг або не міг дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Адже об`єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Тому й добросовісність не можна пов`язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевим набувачем певних обставин.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20.

Тобто ненадання одним із подружжя згоди на передання іншим з подружжя спільного майна в іпотеку саме по собі не має правового значення без доведення обставини недобросовісності банку та не може бути єдиною підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 1 та 2 статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Беручи до уваги зазначене, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки матеріали справи не містять доказів недобросовісності дій Банку.

Неповідомлення ОСОБА_2 під час укладення спірного договору іпотеки Банку про те, що нерухоме майно, що є предметом іпотеки, перебуває на праві спільної власності, вказує на його недобросовісність та виключає недобросовісність банку, оскільки АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» не могло достеменно знати про такі стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , статус майна та відповідні можливі наслідки для спірного майна, яке воно приймало в іпотеку.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положень законодавства, які регулюють строки позовної давності, та обсягу прав, які переходять до нового кредитора за договором відступлення прав вимоги, а також щодо недобросовісності дій первісного кредитора стосовно не здійснення перевірки власника нерухомого майна (предмета іпотеки) зводяться до повторень заперечень проти первісного позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Стосовно посилань у скарзі на те, що позивачем за первісним позовом помилково не було в порядку ст. 23 Закону України “Про іпотеку” здійснено звернення до суду з заявою про заміну сторони (іпотекодавця) у виконавчому провадженні, а було подано новий позов до суду з тих самих підстав, колегія суддів зазначає наступне.

В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено Договір іпотеки №010/17-39/26/2, який посвідчений 12 лютого 2008 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. та зареєстрований у реєстрі за № 412.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2011 року у справі № 2-2454/11 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, визнання права власності. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

16.02.2012 року на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2011 у справі № 2-2454/2011 право власності на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 384108143 від 24.06.2024.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 березня 2014 року у справі № 335/17/14-ц позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 010/17-39/26 від 11 лютого 2008 року у сумі 441 446,94 гривень, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі дублікату договору купівлі-продажу, посвідченого Ніколаєвською Л.Б., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області 14.12.2000 року за реєстром № 9641 - шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною незалежним експертом в ході проведення виконавчих дій, та задоволено за рахунок предмету іпотеки майнові вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Отже, на момент ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , (предмет іпотеки) вже було зареєстровано за ОСОБА_1 , і саме вона мала бути відповідачем у справі, а не ОСОБА_2 .

Постановою старшого державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Петренко О.С. від 19.06.2019 виконавчий лист №335/17/14-ц, виданий 20.07.2017 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя, на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу, оскільки встановлено, що у боржника відсутнє майно, яке він повинен передати. Квартира за адресою АДРЕСА_1 , згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав на нерухоме майно належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 2-2454/2011 від 19.12.2011 року.

Таким чином, встановивши, що звернення стягнення на предмет іпотеки ще не відбулось, існує лише рішення суду про таке звернення стягнення, а у матеріалах справи відсутні докази реалізації спірного майна, а також врахувавши те, що боржник не виконав своїх зобов`язань за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у цьому конкретному випадку задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки не суперечить приписам Закону України «Про іпотеку», оскільки метою укладення договору іпотеки є забезпечення належного виконання договірного зобов`язання шляхом одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Одночасно з цим, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції наведених у скарзі правових позицій Верховного Суду, оскільки в указаних справах були встановлені інші фактичні обставини, порівняно з обставинами у цій справі. Так, суб`єктний склад правовідносин, об`єкт і предмет правового регулювання не є подібними з переліченими справами.

Щодо застосування до спірних правовідносин положення пункту 5-2 Розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» у частині мораторію на звернення стягнення на іпотечне майно в межах виконавчого провадження.

Перевіривши доводи скаржника, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 5-2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.

Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на нерухоме майно (нерухомість), оформлене в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», або за договорами, до яких після дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» за погодженням сторін вносилися зміни в частині продовження строків виконання зобов`язань та/або зменшення розміру процентів, штрафних санкцій.

Закон України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, визначав, що:

споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»);

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»);

продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Системний аналіз цих понять у їх взаємозв`язку дає можливість дійти висновку, що у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» (у зазначеній редакції) споживчим кредитом є кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві - фізичній особі, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, для придбання продукції - будь-яких виробів (товарів), робіт чи послуг, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Подібне як за змістом, так і за основними сутнісними ознаками визначення споживчого кредиту наразі міститься у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (постанова Верховного Суду від 25 грудня 2025 року у справі № 362/201/25).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 755/11648/15-ц (провадження №14-336цс18), проаналізувавши зміст пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшла висновку, що якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням нею обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим.

У справі, що переглядається, встановлено, що 11 лютого 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 010/17-39/26, цільове використання кредиту – на рефінансування заборгованості перед ЗОФ АКБ «Укрсоцбанк». Забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_2 за цим договором є іпотека майна, зокрема: квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на наведене, зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором не підпадають під ознаки споживчого кредитування.

Решта доказів та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі адвоката Працевитого Геннадія Олександровича, залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: М.С. Гончар

Е.А. Онищенко