Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №260/7612/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №260/7612/25 пров. №А/857/2077/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеконференції апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі за позовом керівника Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатські області до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Філії «Карпатський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії ,

суддя у І інстанції Плеханова З.Б.,

час ухвалення судового рішення 13 год 40 хв,

місце ухвалення судового рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення 27 листопада 2025 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Керівник Мукачівської окружної прокуратури Закарпатської області (далі – Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатські області (далі – ДЕІ у Закарпатські області) до адміністративного суду з позовом, у якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (далі – ДСГП «Ліси України») в особі філії “Карпатський лісовий офіс” Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (далі – Філія) щодо невжиття належних заходів із винесення в натурі (на місцевості) меж заповідного урочища “Деренів” шляхом замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду;

зобов`язати відповідача забезпечити розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж заповідного урочища “Деренів” загальною площею 300 га, його погодження та затвердження.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 18.11.2025 у справі №260/7612/25 позов було задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність ДСГП “Ліси України” в особі Філії щодо невжиття належних заходів із винесення в натурі (на місцевості) меж заповідного урочища “Деренів” шляхом замовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду .

Зобов`язано ДСГП “Ліси України” в особі Філії забезпечити розроблення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж заповідного урочища “Деренів” загальною площею 300 га, його погодження та затвердження.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що за на ДСГП «Ліси України» покладено обов`язок із вчинення дій по організації розробки проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду, а саме заповідного урочища місцевого значення “Деренів” площею 300 га, визначення та закріплення на місцевості її меж та охоронної зони. Відсутність встановлених меж та охоронної зони заповідного урочища місцевого значення “Деренів” площею 300 га фактично унеможливлює належним чином охорону та збереження об`єкта природно-заповідного фонду.

У апеляційній скарзі ДСГП “Ліси України” просило вказане рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову Прокурора.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що судом не дотримано норм процесуального права та неповно встановлено обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки поданих сторонами доказів.

Наполягає на тому, що Прокурором не доведено право на звернення до адміністративного суду з позовом, що розглядається, в інтересах держави. Судом не зазначено жодної правової норми, яка б надавала органам Державної екологічної інспекції право звертатися до адміністративного суду з позовом до юридичної особи публічного права про визнання протиправними бездіяльності такої особи, яка проявляється у невжитті заходів для оформлення землевпорядної документації на об`єкти природно-заповідного фонду та винесення їх меж в натуру (на місцевості) та зобов`язання вчинити відповідні дії.

Водночас звертає увагу апеляційного суду на те, що за приписами діючого законодавства дотримання правового режиму земель об`єкту природно-заповідного фонду – заповідного урочища «Деренів» загальною площею 300,0 га забезпечується в існуючих межах, які визначаються проектом створення цієї пам`ятки природи, розробку якого зобов`язана забезпечити Закарпатська обласна державна адміністрація.

На виконання частини 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд» комісією у складі представника відділу екологічного контролю держуправління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області Татарин Р.В., начальника Мукачівського районного відділу земельних ресурсів Пелих Й.Д., сільського голови Бистрицької сільської ради Софілканич І.І. та представника постійного землекористувача ДП «Мукачівське лісове господарство» лісничого Чинадіївського лісництва Гомонай Ф.М. проведено встановлення в натурі межі земельної ділянки об`єкту (території) природно-заповідного фонду – заповідного урочища «Деренів» загальною площею 300,0 га у лісовому фонді ДП «Мукачівське лісове господарство» (квартал 24, 29 Чинадіївського лісництва), про що складено відповідний акт винесення меж в натуру і погодження земельної ділянки під об`єктом природно-заповідного фонду від 15.02.2007.

Інформація про місце розташування та межі заповідного урочища «Деренів» загальною площею 300,0 га нанесена на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Окрім того, інформація щодо вказаного об`єкту природно-заповідного фонду внесена до таксаційного опису Чинадіївського лісництва ДП «Мукачівське лісове господарство».

У постійному користуванні відповідача, як правонаступника усіх прав та обов`язків припиненого ДП «Мукачівське лісове господарство», перебувають землі лісогосподарського призначення на території Мукачівського району Закарпатської області згідно із державним актом серії ІЗК №000389 від 27.11.1996.

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів від 07.03.1990 №55 заповідне урочище «Деренів» оголошено об`єктом природно-заповідного фонду місцевого значення на площі 300.0 га з місцезнаходженням на території Чинадіївського лісництва в межах кварталів 24 та 29.

На підставі розробленої за замовленням ДП «Мукачівське лісове господарство» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у Державному земельному кадастрі 06.04.2018 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з місцезнаходженням Закарпатська область Мукачівський район за межами населених пунктів на території Бистрицької сільської ради загальною площею 797,0 га та присвоєно кадастровий номер 2122781000:02:000:0015.

Отже, земельна ділянка лісогосподарського призначення загальною площею 797.00 га, У межах якої знаходиться територія заповідного урочища «Деренів» площею 300.0 га, зареєстрована в Державному земельному кадастрі, право користування на неї зареєстроване в Державному реєстрі речових прав, а її межі встановлені в натурі (на місцевості) у відповідності до технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Попри те, до Державного земельного кадастру помилково не було внесено інформацію про обмеження у використанні земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 2122781000:02:000:0015 загальною площею 797,00 га, а саме про заповідне урочище «Деренів» площею 300,00 га.

Діючі нормативно-правові акти не встановлюють обов`язку землекористувача забезпечити виготовлення проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж об`єкту природно-заповідного фонду, в тому числі і зоологічної пам`ятки природи, впродовж конкретно визначеного періоду.

Обраний Прокурором у позовній заяві та застосований судом спосіб захисту прав та інтересів держави не тільки не забезпечує припинення, запобігання, усунення порушення прав та інтересів держави, а навпаки може призвести до зайвих витрат коштів відповідача, який є юридичною особою публічного права, а майно є об`єктом управління державної власності.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача Прокурор підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник ДСГП “Ліси України” у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову Прокурора.

Інші особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів №55 від 07.03.1990 заповідне урочище місцевого значення “Деренів” загальною площею 300 га, розташоване у кварталах 24, 29 Чинадіївського лісництва філії “Мукачівське лісове господарство” ДСГП “Ліси України”, включено в мережу територій об`єктів природно-заповідного фонду області.

За приписами пунктів 1.2, 1.3 Положення про заповідне урочище місцевого значення “Деренів” (далі – Положення), затвердженого розпорядженням начальника Закарпатської обласної військової адміністрації від 10.07.2023 №636, заповідне урочище входить до складу природно - заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, щодо якого встановлений особливий режим охорони, відтворення та використання.

Загальна площа урочища становить 300 га та розташовано в межах кварталів 24, 29 Чинадіївського лісництва філії “Мукачівське лісове господарство” ДСГП “Ліси України”.

Згідно з положеннями пунктів 1.5. та 1.6 Положення землекористувач в особі філії “Мукачівське лісове господарство” ДСГП “Ліси України” зобов`язаний забезпечити режим охорони та збереження заповідного урочища. Межі урочища встановлюються у натурі відповідно до законодавства.

Департаментом екології та природних ресурсів Закарпатської обласної державної адміністрації відповідно до приписів статті 53 Закону України “Про природно-заповідний фонд України” згідно з охоронним зобов`язанням від 19.07.2023 за № 06-24/2533 заповідне урочище місцевого значення “Деренів” передано під охорону землекористувачу філії “Мукачівське лісове господарство” ДСГП “Ліси України”.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області проект землеустрою щодо організації і встановлення меж в натурі заповідного урочища місцевого значення “Деренів” в органах Державного земельного кадастру відсутній.

За інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської обласної військової адміністрації на адресу Департаменту на розгляд та погодження проект з організації та встановлення меж заповідне урочище місцевого значення “Деренів” у відповідності до вимог статті 186 Земельного кодексу України не надходив.

Відповідно до листа Філії №15826/39.7.3-2025 від 30.07.2025, правонаступника прав та обов`язків філії “Мукачівське лісове господарство” ДСГП “Ліси України”, проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території заповідного урочища місцевого значення “Деренів” не розроблявся, оскільки розроблення вказаних проектів належить до заходів землеустрою на загальнодержавному та регіональному рівнях. За рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, що визначається Кабінетом Міністром України, фінансуються, зокрема, розробка загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель.

При цьому, у Програмі капітальних інвестицій філії “Мукачівське лісове господарство” ДП “Ліси України” не було передбачено інвестиційного проекту зі встановлення меж заповідного урочища місцевого значення “Деренів”.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № 2122781000:02:000:0015 її розмір 797 га, категорія земель- землі лісогосподарського призначення, вид цільового призначення земельної ділянки - 09.01. Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг. Право постійного користування земельною ділянкою зареєстроване за ДСГР "Ліси України". Відомості про заходи щодо охорони земель і ґрунтів відсутні.

Відтак, Прокурором під час проведення перевірки дотримання природоохоронного законодавства було встановлено, що проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду заповідного урочища місцевого значення “Деренів” не було розроблено, її межі та охоронні зони не визначені та не закріплені в натурі (на місцевості).

З огляду на встановлення неналежного здійснення ДЕІ у Закарпатські області своїх повноважень Прокурор звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається, в інтересах держави.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При наданні оцінки доводам апелянта у частині відсутності у Прокурора права на звернення в інтересах держави до адміністративного суду із позовом, що розглядається, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як передбачено приписами статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України регламентовано приписами Закону України «Про прокуратуру» (далі – Закон №1697-VII).

Згідно із приписами часини 1 статті 23 вказаного Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У відповідності до частини 3 статті 23 Закону №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Положеннями частини 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

На переконання апеляційного суду, охорона і збереження заповідного урочища місцевого значення “Деренів” безпосередньо стосується інтересів держави, оскільки відповідно до преамбули до Закону №2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

При цьому пунктом 1.6 Положення встановлено, що межі пам`ятки природи встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж в натурі його межі визначаються відповідно до проекту його створення.

У пункті 1.5 Положення передбачено, що на землекористувача покладено зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження пам`ятки природи.

У свою чергу, вищевказаний землекористувач зобов`язаний дотримуватись встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду. Не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності.

Окрім того, приписами частини 4 статті 7 Закону №2456-XII передбачено, що межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Основні вимоги щодо режиму пам`яток природи встановлені приписами статті 28 Закону №2456-XII.

На території пам`яток природи забороняються суцільні, поступові, лісовідновні та прохідні рубки, видалення захаращеності, полювання та будь-яка інша діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану (частина 1 статті 28 Закону №2456-XII).

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених пам`ятками природи, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження (частина 4 статті 28 Закону №2456-XII).

Згідно із частиною 1 статті 39 Закону №2456-XII для забезпечення необхідного режиму охорони природних комплексів та об`єктів природних заповідників, запобігання негативному впливу господарської діяльності на прилеглих до них територіях установлюються охоронні зони.

Частиною 2 статті 39 Закону №2456-XII передбачено, що в разі необхідності охоронні зони можуть установлюватися на територіях, прилеглих до окремих ділянок національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, а також навколо заказників, пам`яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва.

Розміри охоронних зон визначаються відповідно до їх цільового призначення на основі спеціальних обстежень ландшафтів та господарської діяльності на прилеглих територіях (частина 3 статті 39 Закону №2456-XII).

Частиною 2 статті 60 Закону №2456-XII передбачено, що охорона територій та об`єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організації, у віданні яких вони перебувають. У разі необхідності їх охорона може покладатися на служби державної охорони розташованих поблизу природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків та регіональних ландшафтних парків.

З урахуванням наведеного апеляційний суд наголошує, що на пам`ятки природи поширюється особливий режим охорони, відтворення та використання, забезпечення дотримання якого неможливе без встановлення чітких меж відповідної земельної ділянки та закріплення їх в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 2 Закону №854-IV землеустрій забезпечує, серед іншого, встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

За приписами частини 1 статті 20 Закону №854-IV землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:

а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;

б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою;

в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;

г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);

ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою;

д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель;

е) розроблення комплексного плану території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №854-IV заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов`язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

У відповідності до приписів частини 1 статті 47 Закону №854-IV проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються з метою:

а) збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу;

б) створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму;

в) створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини;

г) проведення науково-дослідних робіт;

ґ) встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;

д) визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій (частина 2 статті 47 Закону №854-IV).

Згідно із частиною 3 статті 47 Закону №854-IV проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Частиною 4 статті 47 Закону №854-IV встановлено, що проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів для біосферних заповідників, природних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва та зоологічних парків можуть розроблятися лише на землях та земельних ділянках, що включаються до складу таких територій без вилучення у землевласників та землекористувачів.

У відповідності до частини 6 статті 47 Закону №854-IV проект землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, що розробляється з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі та режими використання земель у межах територій пам`яток культурної спадщини, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об`єктів культурної всесвітньої спадщини, розробляється у складі науково-проектної документації у сфері охорони культурної спадщини, крім випадків розроблення таких проектів з метою внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель, встановлені до набрання чинності цією частиною.

Згідно із частиною 8 статті 47 Закону №854-IV межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Відомості про межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру (частина 10 статті 47 Закону №854-IV).

Як встановлено статтею 30 Закону №854-IV та пунктом 3 частини 3 статті 186 ЗК, проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення зобов`язано погоджувати з структурним підрозділом відповідної обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення).

Відтак, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що визначення меж заповідного урочища «Деренів» та його охоронної зони може проводитися лише на підставі проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду, погодженого з Департаментом, а відомості про встановлені межі мають бути внесені до Державного земельного кадастру.

При цьому з урахуванням встановлених фактичних обставин та наведеного правового регулювання апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що обов`язки щодо збереження заповідного урочища «Деренів» загальною площею 300 га покладено на ДСГП “Ліси України”, яким такі обов`язки не виконані, оскільки проект землеустрою щодо організації і встановлення меж території вказаного заповідного урочища не розроблено, а отже його межі та охоронні зони не визначені та не закріплені належним чином.

При цьому виходячи із приписів Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції України, затвердженого наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 № 230, та Положення про Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 12.02.2021 №49, Інспекція наділена повноваженнями щодо звернення до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища; пред`явлення претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції; звертатися до суду з відповідними позовами.

Водночас апеляційний суд наголошує на тому, що наявність інформації про місце розташування та межі заповідного урочища «Деренів» загальною площею 300,0 га на планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування та у таксаційному описі Чинадіївського лісництва ДП «Мукачівське лісове господарство» не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність розробленого проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж території вказаного заповідного урочища «Деренів» у відповідності до наведених вимогам природоохоронного законодавства.

Доводи, на які посилається скаржник, на думку апеляційного суду, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь, довільне і неправильне трактування вимог діючого законодавства.

Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2025 року у справі №260/7612/25 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 03 квітня 2026 року.