Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: транспорту та перевезення пасажирів
Дата: 01 квітня 2026 р.
Справа: №260/5974/25
Суддя: Онишкевич Тарас Володимирович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №260/5974/25 пров. №А/857/43708/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеконференції апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення від 15 вересня 2025 року та додаткове рішення від 14 жовтня 2025 року Закарпатського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансмарін» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
суддя у І інстанції Іванчулинець Д.В.,
час ухвалення судового рішення 12 год 02 хв,
місце ухвалення судового рішення м. Ужгород,
дата складення повного тексту рішення 17 вересня 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
У липня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортна компанія «Трансмарін» (далі – ТОВ ТК «Трансмарін») звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті (далі – Укртрансбезпека) (відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області) про застосування адміністративно-господарського штрафу від 01.072025 № ОПШ 017677, якою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000 грн за порушення вимог статті 53 Закону України «Про автомобільний транспорт» (далі – Закон №2344-ІІІ).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 у справі №260/5974/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що при здійсненні нерегулярного міжнародного перевезення з використанням шляхового листа позивач не мав обов`язку отримувати дозволи країн, по яким буде здійснюватися перевезення пасажирів, тобто Румунії, Болгарії та Туреччини. Тому ТОВ ТК «Трансмарін» не порушило вимог статті 53 Закону №2344-ІІІ і оспорювана постанова від 01.07.2025 №ОПШ 017677 про застосування до нього адміністративно-господарського штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.
Додатковим рішенням від 14.10.2025 у справі суд першої інстанції частково задовольнив заяву ТОВ ТК «Трансмарін» та стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Укртрансбезпеки 2500 грн витрат на професійну правничу допомогу.
У апеляційній скарзі Укртрансбезпека просила скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та у задоволені вимог ТОВ ТК «Трансмарін» відмовити повністю.
Свої апеляційній вимоги обґрунтовує тим, що не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що здійснене перевезення носило характер разового та здійснювалося тільки за договором про надання послуг б/н від 05.05.2025.
Наполягає на тому, що перевезення відбувалося за змішаним режимом перевезень, тобто частково надавалися послуги за договором із ФОП ОСОБА_1 та частково здійснювалося за попереднім продажем квитків у вільному доступі.
На момент здійснення перевірки позивач здійснював регулярні міжнародне перевезення пасажирів за маршрутом м. Київ (Україна) – м. Анталія (Туреччина) відповідно до квитка пасажира 3620914, 3608272 (копії містять в матеріалах справи, оригінали знаходяться у позивача).
При перевірці дотримання водієм ОСОБА_2 документів перевізника, які надав водій, було виявлена відсутність дозволів іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення, що визначено вимогами статті 53 Закону №2344-ІІІ при здійсненні регулярних міжнародних перевезень пасажирів резидентами.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу апелянт зазначає, що дії адвоката у цій справі не потребували тих затрат часу, які заявлені позивачем, справа розглядалась в режимі відеоконференцзв`язку. Укртрансбезпека не допускала зловживання процесуальними правами.
Отже, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та того, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є завищеною, апелянт вважає, що витрати на правову допомогу взагалі не підлягають стягненню, або підлягають стягненню у наймінімальнішому розмірі.
У відзивах на апеляційну скаргу Укртрансбезпеки позивач ТОВ ТК «Трансмарін» підтримало доводи, викладені у оскаржуваних судових рішеннях, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що нерегулярне перевезення пасажирів на підставі укладеного договору із замовником послуг, які перевозяться організовано згідно із списком не потребує отримання додаткових дозволів. На момент проведення перевірки перевезення здійснювалося за правилами Угоди «INTERBUS», що підтверджується договором про надання послуг, доказами його оплати, схемою маршруту, списком пасажирів, шляховим листом № 000004 до Журналу № 000490. Тому при здійсненні нерегулярного міжнародного перевезення з використанням шляхового листа №000004, позивачеві не потрібно було отримувати дозволи країн, по яким буде здійснюватися перевезення пасажирів, тобто Румунії, Болгарії та Туреччини.
Посилання апелянтом на вільний продаж позивачем квитків є лише його припущенням, а наявна в матеріалах справи копія документу з назвою «квиток пасажира» на бланку оператора туристичних послуг «JoinUP» не може бути доказом вільного продажу квитків позивачем, адже таких дій з продажу квитків позивач не здійснював.
Щодо доводів відповідача у частині підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції звертає увагу на те, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу апелянт вважає несправедливим з огляду на нескладність справи та фінансування Укртрансбезпеки з Державного бюджету, які не ґрунтуються на приписах Кодексу адміністративного судочинства України щодо права сторони на одержання компенсації за такі витрати.
Представник Укртрансбезпеки у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ТОВ ТК «Трансмарін» відмовити.
Представник ТОВ ТК «Трансмарін», належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду..
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, 28.05.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області на а/д М-05 Київ - Одеса 452 км +811 м під час проведення рейдової перевірки було здійснено перевірку належного ТОВ ТК «Трансмарін» автобуса “VAN HOOL”, д.н.з НОМЕР_1 , що рухався за маршрутом “Київ-Анталія”.
Результати перевірки уповноваженими особами відповідача було констатовано у акті №ОАР 041625 від 28.05.2025 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, у якому зазначено про встановлення відсутності у водія автобусу марки “VAN HOOL” з д.н.з. НОМЕР_1 , що належить ТОВ ТК «Трансмарін», під час здійснення регулярних міжнародних перевезень пасажирів за напрямком “Київ – Анталія” дозволів інших країн (Румунія, Болгарія, Туреччина).
На підставі висновків, викладених у вказаному акті перевірки, 01.07.2025 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Закарпатській області Укртрансбезпеки була винесена №ОПШ 017677, якою за порушення вимог статті 53 Закону №2344-ІІІ на підставі абзацу шостого частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ на ТОВ ТК «Трансмарін» та накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 34000 грн.
ТОВ «Трансмарін» не погодилося із правомірністю застосування до нього вказаного адміністративно-господарського штрафу та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про відсутність у відповідача належних підстав для висновку про виявлення під час проведення рейдової перевірки здійснення позивачем регулярних міжнародних перевезень пасажирів за напрямком “Київ – Анталія” без дозволів інших країн (Румунія, Болгарія, Туреччина).
Водночас фактичні обставини справи, право відповідача на проведення перевірки та накладення на ТОВ ТК «Трансмарін» адміністративно-господарського штрафу, а також дотримання процедури проведення перевірки та сам розмір штрафних санкцій позивачем не заперечуються.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регламентовано приписами Закону № 2344-III.
Процедура проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт, визначена Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567).
Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України (пункт 2 Порядку №1567).
Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
Згідно з пунктом 14 Порядку №1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму (пункт 20 Порядку № 1567).
Відповідно до пунктів 21, 22 Порядку № 1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
Пунктом 22 Порядку №1567 передбачено, у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи.
Згідно із пунктом 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктом 26 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Пунктом 27 Порядку №1567 передбачено, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно до матеріалів справи підставою для прийняття оспорюваної постанови був висновок відповідача щодо відсутності у водія позивача документів, передбачених статтею 53 Закону №2344-III.
Згідно із приписами частини 4 статті 53 Закону №2344-III при виконанні міжнародних перевезень пасажирів резиденти України повинні мати:
дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення;
свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу;
список пасажирів (при нерегулярних та маятникових перевезеннях);
білетно-облікову документацію;
схему маршруту.
Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення регламентовано приписами статті 56 Закону №2344-III.
Регулярні, нерегулярні та маятникові (човникові) пасажирські міжнародні автомобільні перевезення, що здійснюють перевізники України, повинні виконуватись автобусами, що відповідають умовам перевезень та параметрам комфортності і мають понад 20 місць для сидіння пасажирів (частина 1 статті 56 Закону №2344-III).
При здійсненні міжнародних нерегулярних, маятникових (човникових) та регулярних транзитних перевезень водії повинні мати списки пасажирів та інші документи, обумовлені законодавством України (частина 1 статті 56 Закону №2344-III).
Порядок організації регулярних, нерегулярних та маятникових (човникових) перевезень пасажирів у міжнародному сполученні визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту (частина 3 статті 56 Закону №2344-III).
Згідно із абзацом шостим частини 1 статті 60 Закону №2344-III за виконання резидентами та/або нерезидентами України міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів без документів, визначених статтею 53 цього Закону до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок організації регулярних, нерегулярних та маятникових (човникових) перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні був затверджений наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 05.09.2024 № 966, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.11.2024 за №1662/43007 (далі – Порядок №966).
Цей Порядок визначає механізм організації міжнародних регулярних, нерегулярних, маятникових (човникових) та регулярних транзитних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні і є обов`язковим для виконання автомобільними перевізниками (далі - перевізники) та замовників транспортних послуг.
Відповідно до пункту 23 Порядку №966 нерегулярні перевезення здійснюються на підставі міжнародних договорів України у сфері міжнародних автомобільних перевезень або Угоди INTERBUS автобусами, що завдяки своїй конструкції й обладнанню пристосовані для перевезення більше дев`яти осіб, у тому числі водія, та призначені для таких цілей.
Згідно із пунктом 24 Порядку №966 оформлення та видача дозволів на здійснення нерегулярних перевезень здійснюється відповідно до Порядку оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну та обліку, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2004 року № 757, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2004 року за № 1075/9674.
За правилами пункту 25 Порядку №966 для виконання нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, лібералізованих відповідно до Угоди INTERBUS, перевізнику необхідно через Єдиний комплекс, враховуючи положення Закону України «Про адміністративну процедуру» та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подати заявку про намір отримати журнал INTERBUS для нерегулярних перевезень, що звільняються від необхідності отримання дозволів.
У такій заявці має бути зазначено найменування / прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності) перевізника, реєстраційний номер автобуса, підтвердження відповідності вимогам, встановленим статтями 1, 2 додатка 2 до Угоди INTERBUS.
За результатом подання заявки засобами Єдиного комплексу їй автоматично присвоюється персональний номер для отримання журналу INTERBUS.
Відповідно до Угоди про міжнародні нерегулярні перевезення пасажирів автобусами (Угода “INTERBUS”), до якої Україна приєдналася Законом № 5444-VI від 16.10.2012, "Міжнародні нерегулярні перевезення" означає перевезення через територію принаймні двох Договірних Сторін, що не підпадають ні під визначення регулярних перевезень чи спеціальних регулярних перевезень, ні під визначення маятникових перевезень. Такі перевезення можуть здійснюватися з певною регулярністю, не перестаючи при цьому бути нерегулярними перевезеннями.
Ця Угода застосовується до тих територій, де застосовується Договір про створення Європейського Співтовариства, і за умов, викладених у такому Договорі, та до Боснії й Герцеговини, Болгарії, Хорватії, Чеської Республіки, Естонії, Угорщини, Латвії, Литви, Молдови, Польщі, Румунії, Словаччини, Словенії й Туреччини, оскільки вони уклали цю Угоду.
Статтею 6 Угоди передбачено, що для зазначених нижче нерегулярних перевезень не потрібно отримувати дозвіл на території будь-якої Договірної Сторони, іншої, ніж та, в якій засновано транспортний оператор:
поїздок із зачиненими дверима, тобто таких перевезень, коли той самий автобус використовується для перевезення тієї самої групи пасажирів протягом усієї поїздки та для доставки її назад до місця відправлення. Місце відправлення знаходиться на території Договірної Сторони, в якій заснований транспортний оператор;
перевезень, під час яких здійснюється пряма поїздка з пасажирами та зворотна поїздка без пасажирів. Місце відправлення знаходиться на території Договірної Сторони, в якій заснований транспортний оператор;
перевезень, під час яких здійснюється пряма поїздка без пасажирів і всі пасажири здійснюють посадку в одному й тому самому місці, якщо виконується одна з наведених нижче умов:
a) пасажири складають групи на території недоговірної сторони чи Договірної Сторони, іншої, ніж та, в якій заснований транспортний оператор, або та, де пасажири здійснюють посадку, яку було сформовано згідно з договорами перевезень, укладеними до їхнього прибуття на територію останньої Договірної Сторони. Пасажири перевозяться на територію Договірної Сторони, в якій заснований транспортний оператор;
b) пасажирів попередньо було доставлено тим самим транспортним оператором за обставин, визначених у пункті 2, на територію Договірної Сторони, де вони знову здійснюють посадку та перевозяться на територію Договірної Сторони, в якій засновано транспортний оператор;
c) пасажирів було запрошено здійснити подорож на територію іншої Договірної Сторони, і вартість транспортування сплачується особою, що зробила запрошення. Такі пасажири повинні складати однорідну групу, яку не було сформовано виключно для здійснення саме цієї поїздки, та яку буде доставлено на територію Договірної Сторони, в якій засновано транспортний оператор.
Від необхідності отримувати дозвіл також звільняються:
4. транзитні операції через територію Договірних Сторін у поєднанні з нерегулярними перевезеннями, для яких непотрібне отримання дозволів;
5. автобуси без пасажирів, що використовуються виключно для заміни пошкодженого автобусу або автобусу, який вийшов з ладу під час здійснення міжнародного перевезення, передбаченого цією Угодою.
Для перевезень, що здійснюються транспортними операторами, заснованими в рамках Європейського Співтовариства, місця відправлення та (або) призначення перевезень можуть розташовуватися в будь-якій державі - члені Європейського Співтовариства незалежно від держави-члена, в якій зареєстровано автобус або держави-члена, в якій засновано транспортний оператор.
У відповідності до матеріалів справи 05.05.2025 року між ТОВ ТК «Трансмарін» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір № б/н про надання оплатних послуг, а саме послуг, пов`язаних з транспортним обслуговуванням пасажирів замовника (ФОП) на території України та за кордоном.
За умовами вказаного договору сторони погодили перевезення пасажирів в період з 28.05.2025 по 01.06.2025 за маршрутом м. Київ (Україна) – м. Слобозія (Румунія) – м. Бургас (Болгарія) – Стамбул - Анталія (Туреччина) – м. Київ (Україна). Мета поїздки екскурсійна, автомобіль – автобус “VAN HOOL” д.н.з НОМЕР_1 , вартість за договором склала 160 000 грн., яка була сплачена замовником 27.05.2025.
На виконання договірних умов сторонами було сформовано список пасажирів, які організовано перевозилися 28.05.2025 з м. Києва.
При цьому 27.05.2025 Укртрасбезпека видала ТОВ ТК «Трансмарін» такі дозволи:
№001998 (Республіка Туреччина), тип дозволу – двостороннє перевезення, транспортний засіб НОМЕР_1 , дійсний до 31.01.2026, містить відтиск штампу про в`їзд 29.05.2025;
№25.0401 (Республіка Румунія), надано дозвіл на перевезення пасажирів з м. Києва до Анталії (Туреччина), транспортний засіб НОМЕР_1 , період з 28.05.25 по 01.05.2025, містить відтиск штампу про в`їзд 28.05.2025;
№20255770650 (Республіка Болгарія), транспортний засіб НОМЕР_1 , дійсний до 31.01.2026, містить відтиск штампу про транзит (в`їзд) 31.05.2025 на зворотному шляху.
При цьому апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що виходячи із наведеного правового регулювання нерегулярне перевезення пасажирів на підставі укладеного договору із замовником послуг, що перевозяться організовано згідно із списком, не потребує отримання додаткових дозволів.
Отже, слід вважати вірним висновок суду першої інстанції про те, що на момент проведення відповідачем перевірки автобуса позивача перевезення пасажирів здійснювалося за правилами Угоди “INTERBUS” на підставі відповідного договору про надання послуг, схеми маршруту, списку пасажирів, шляхового листа № 000004 до Журналу № 000490.
Оцінюючи доводи апелянта про те, що насправді під час проведення рейдової 28.05.2025 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області на а/д М-05 Київ - Одеса 452 км +811 м було встановлено здійснення ТОВ ТК «Трансмарін» саме регулярних міжнародних перевезень пасажирів за напрямком “Київ – Анталія” дозволів інших країн (Румунія, Болгарія, Туреччина), апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20.09.2012, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
При цьому апеляційний суд погоджується із доводами позивача про те, що посилання апелянта на вільний продаж позивачем квитків є лише його припущенням, оскільки такі обставини у ході рейдової перевірки не були встановлені, а наявна в матеріалах справи копія документу з назвою «квиток пасажира» на бланку оператора туристичних послуг «JoinUP» не свідчить про вільний продаж квитків на перевезення пасажирів за маршрутом м. Київ (Україна) – м. Слобозія (Румунія) – м. Бургас (Болгарія) – Стамбул - Анталія (Туреччина) – м. Київ (Україна) позивачем.
Щодо доводів апелянта у частині вирішення судом першої інстанції питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу додатковим рішення від 14.10.2025, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до приписів частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За правилами частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень частини 5 статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Разом із тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу (документів), витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При цьому апеляційний суд на підставі приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» звернув увагу на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, висловлену у постанові від 20.06.2019 у справі № 821/440/17, відповідно до якої на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано суду копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.12.2024 між ТОВ ТК «Трансмарін» та АО «КОТОВА І ПАРТНЕРИ», рахунку № 9 від 24.07.2025 року, акту приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги від 01.12.2024, платіжної інструкції № 3944 від 24.07.2025 про оплату вартості отриманої позивачем правничої допомоги.
Частково задовольняючи заяву позивача, суд першої інстанції, виходячи із критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи та змісту наданих послуг, вважав за доцільне частково задовольнити його вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000,00 грн та вважав за доцільне обмежити суму такого відшкодування до 2500 грн.
На думку апеляційного суду, зазначені докази про підстави надання адвокатом правничої допомоги позивачу у адміністративній справі №260/5974/25 у сукупності із фактичними обставинами, встановленими у ході апеляційного розгляду, дають підстави для висновку про те, що сума витрат на правничу допомогу у 2500 грн відповідає реальності та необхідності таких витрат, розумності їх розміру, а стягнення з Укртрансбезпеки таких витрат у вказаному розмірі не становитиме надмірний тягар для відповідача та не суперечить принципу їх розподілу.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення від 15 вересня 2025 року та додаткове рішення від 14 жовтня 2025 року Закарпатського окружного адміністративного суду у справі №260/5974/25 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Постанова у повному обсязі складена 03 квітня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua