Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №500/5703/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №500/5703/24 пров. №А/857/3856/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/5703/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

суддя в 1-й інстанції – Баб`юк П. М.,

дата ухвалення рішення – 23 грудня 2024 року,

місце ухвалення рішення – м. Тернопіль,

дата складання повного тексту рішення – 23 грудня 2024 року,

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати їй до страхового стажу періоди роботи з 10 липня 1994 року по 19 грудня 2002 рік у Лежанівському молокоприймальному пункті (Лежанівському приймальному пункті), з 22 травня 1987 року по 16 липня 1990 року у Тернопільському дитячому садку №2; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення -з 06 серпня 2024 року.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13 серпня 2024 року №192550009403. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 16 червня 1987 року по 16 липня 1990 року та з 10 липня 1994 року по 19 грудня 2002 року і призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 05 липня 2024 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Крім того, ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року виправлено описку в рішенні Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/5703/24, та замість неправильно зазначеної дати спірного періоду, який підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 - "з 16 червня 1987 року по 16 липня 1990 року", читати правильно - "з 01 червня 1987 року по 16 липня 1990 року".

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням у частині задоволених позовних вимог, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що на підставі доданих до заяви про призначення пенсії документів позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що позивачу не зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини по батькові матері зазначено як ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним, а саме: ОСОБА_3 ; періоди роботи з 10 липня 1994 року по 12 серпня 1997 року, оскільки при звільненні відсутній підпис відповідальної особи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи з 13 серпня 1997 року по 19 грудня 2002 року, оскільки при прийнятті на роботу в даті наказу наявне виправлення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи згідно з довідкою №35 від 24 квітня 2024 року, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 06 серпня 2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності в порядку єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалісті розгляд вказаної заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

За результатами поданої заяви та доданих до неї документів рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13 серпня 2024 року №192550009403 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю достатнього страхового стажу.

Як вбачається зі змісту вказаного рішення, страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 18 днів.

За наданими документами до страхового стажу не зараховано, зокрема, періоди роботи: період роботи з 10 липня 1994 року по 12 серпня 1997 року, оскільки при звільненні відсутній підпис відповідальної особи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи згідно з довідкою №35 від 24 квітня 2024 року, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернулася у суд із відповідним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди роботи у молокоприймальному пункті та закладі дошкільної освіти, оскільки записи у трудовій книжці у повній мірі дають можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01 червня 1987 року по 16 липня 1990 року та з 10 липня 1994 року по 19 грудня 2002 року і призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 05 липня 2024 року.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено.

Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.24 цього Закону страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі ст.56 Закону України №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, що діяла до 01 січня 2004 року) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

На час заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20 червня 1974 року №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).

Відповідно до п.1.2 Інструкції №162 прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з п.2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

За змістом п.1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20 червня 1974 року ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до п.1 Постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 "Про трудові книжки робітників та службовців" трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.13 Постанови "Про трудові книжки робітників та службовців" при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

За змістом п.18 цієї Постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13 серпня 2024 року №192550009403 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки за наданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини по батькові матері зазначено як ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним, а саме ОСОБА_3 ; періоди роботи з 10 липня 1994 року по 12 серпня 1997 року, оскільки при звільненні відсутній підпис відповідальної особи, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи з 13 серпня 1997 року по 19 грудня 2002 року, оскільки при прийнятті на роботу в даті наказу наявне виправлення, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок; період роботи згідно довідки №35 від 24 квітня 2024 року, оскільки дата прийняття на роботу не відповідає даті наказу, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок (а.с.10 зворот).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10 серпня 1982 року ОСОБА_1 у спірні періоди, а саме: 01 червня 1987 року прийнята в дитячий садок №2 нянею (зап.76 від 22.05.87), 01 вересня 1987 року встановлено назву професії помічник вихователя (пр.№148, акт 16.09.87), 02 січня 1990 року звільнена з роботи у зв`язку з переводом у відділ народного мистецтва (пр.№145 від 27.12.89), 16 липня 1990 року звільнена з роботи у зв`язку з виїздом в другий район (пр.№139 від 16.07.90) (а.с.14 зворот). Крім того, 10 липня 1997 року прийнята на роботу приймальницею сільського молока Лежанівського молокоприймального пункту (розпорядження №1 від 10 липня 1994 року), 12 серпня 1998 року у зв`язку з реорганізацією сільської ради переведена в Лежанівську сільську раду (розпорядження №18 від 12 серпня 1997 року), 13 серпня 1998 року прийнята на роботу приймальниці сільського молока Лежанівського молокоприймального пункту (розпорядження №4 від 13 серпня 1997 року), 19 грудня 2002 року звільнена у зв`язку з переходом на роботу на Заготниківський маслозавод (розпорядження №28 від 19 грудня 2002 року) (а.с.15, 16 зворот).

Крім того, позивачем на підтвердження тієї обставини, що вона у спірні періоди працювала в Лежанівському молокоприймальному пункті (Лежанівському приймальному пункті) долучено Довідку №253 від 18 липня 2024 року, яка видана Гримайлівською селищною радою, Довідку №204 від 09 липня 2024 року, яка видана Зеленівським старостинським округом Гримайлівською селищної ради та Довідку №35 від 24 квітня 2024 року, яка видана директором Тернопільського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №26 Тернопільської міської ради.

Колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

При цьому, відсутність підпису відповідальної особи у одному із записів, а також наявність виправлення в даті наказу, не є провиною позивача, оскільки позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, так як записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Крім того, трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу, а тому виявлені пенсійним органом недоліки не можуть ставити під сумнів всі спірні періоди роботи позивача.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що позивач не працювала або її періоди роботи не відповідають дійсності, чи записи у трудовій книжці позивача стосовно стажу роботи зроблені неправильно, неточно або з іншими вадами, які заважають їх зарахуванню до стажу роботи, або взагалі відсутні, а тому суд вважає за можливе вважати їх як належною інформацією, яка утримує в собі доказову складову на підтвердження права позивача на пенсійне забезпечення.

При цьому, колегія суддів зазначає, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у трудовій книжці.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно дослідив періоди роботи, зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 , такі також відповідають записам в її архівних довідках, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності таких не встановлено, а тому їх належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказаний відповідачем недолік трудової книжки, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, не може бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу позивача.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу періоди роботи у молокоприймальному пункті та закладі дошкільної освіти, оскільки записи у трудовій книжці у повній мірі дають можливість органам Пенсійного фонду провести обчислення та зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача, а тому оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01 червня 1987 року по 16 липня 1990 року та з 10 липня 1994 року по 19 грудня 2002 року і призначити пенсію за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 05 липня 2024 року.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/5703/24 переглянуто в межах доводів апеляційної скарги та вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в решті вимог.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року у справі №500/5703/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді А. Р. Курилець

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.