Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №380/7661/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №380/7661/24 пров. №А/857/2997/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 380/7661/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Львівській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

суддя в 1-й інстанції – Сидор Н. Т.,

дата ухвалення рішення – 11 грудня 2024 року,

місце ухвалення рішення – м.Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

Позивач – Головне управління ДПС у Львівській області звернулося в суд з позовом до відповідача- ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 податковий борг в розмірі 6075,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що у фізичної особи ОСОБА_1 наявна заборгованість перед бюджетом у розмірі 6075,74 грн, а саме: по податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування – 6075,00 грн. Вищезазначену заборгованість з податку на доходи фізичних осіб та військовому збору становлять самостійно нараховані відповідачем суми коштів, які зазначені у поданій податковій декларації про майновий стан і доходи від 17 квітня 2019 року у розмірі 6075,00 грн. Вказує, що в інтегрованій картці із кодом класифікації доходів бюджету 11010500 відображено борг по ПДФО. При цьому, в інтегрованій картці із кодом класифікації доходів бюджету 11010501 відображено сплату по ПДФО. Отже, відповідачем у 2019 році сплачено кошти на інші рахунки, аніж на той, на який необхідно сплатити податковий борг. Таким чином, станом на даний час сума податкового боргу становить 6075,00 грн, як і відображено в інтегрованій картці відповідача. З врахуванням наведеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа ОСОБА_1 має заборгованість перед бюджетом, яка становить 6075,00 грн.

Вказана податкова заборгованість виникла на підставі наступного:

1) з податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування становлять самостійно нараховані суми коштів, які зазначені у поданій податковій декларації від 17 квітня 2019 року у розмірі 6075,00 грн.

У податковій вимозі від 16 серпня 2019 року №112365-52 вказано, що станом на 14 серпня 2019 року сума податкового боргу платника податків становить 6075,74 грн.

Оскільки заборгованість відповідачем добровільно не погашається, просить стягнути таку у судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для стягнення податкового боргу відсутні, оскільки помилкове перерахування відповідачем грошового зобов`язання на неналежний рахунок не вплинуло на виконання її обов`язку як платника податку.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За змістом пп.14.1.39 п.14.1 ст.14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Відповідно до пп.14.1.156 п.14.1 ст.14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.

Згідно з п.п.14.1.175. п.14.1. ст.14 ПК України податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

За змістом п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.15.1. ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно з п.16.1.4. ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган звернувся у суд з позовом про стягнення з відповідача податкового боргу у розмірі 6075,00 грн, який виник з податку на доходи фізичних осіб, що сплачують фізичні особи за результатами річного декларування.

При цьому, відповідач стверджує про погашення зазначеної заборгованості та долучає платіжну інструкцію №0.0.1356387172.1 від 17 травня 2019 року про оплату 6074,20 грн із зазначенням отримувача УКуЛичак.р.м.Льв./Личаківський/11010501 та квитанцію до платіжної інструкції №0.0.3610988973.1 від 25 квітня 2024 року про оплату 1,54 грн із зазначенням отримувача ГУКЛьвів/Львівськатг/11010501.

При цьому, контролюючий орган заперечує щодо погашення вищевказаної заборгованості та зазначає, що відповідачем у 2019 році сплачено кошти на інші рахунки, ніж ті на які потрібно було сплатити податковий борг та долучає інтегровані картки відповідача по доходу фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування із кодами класифікації доходів бюджету 11010501 та 11010500 .

Так, зі змісту інтегрованої картки із кодом класифікації доходів бюджету 11010500 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування) вбачається, що у такій відображено борг по ПДФО. При цьому, в інтегрованій картці із кодом класифікації доходів бюджету 11010501 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами, які не підлягають обов`язковому декларуванню) відображено сплату по ПДФО.

Колегія суддів зазначає, що у платіжних інструкціях №0.0.1356387172.1 від 17 травня 2019 року та №0.0.3610988973.1 від 25 квітня 2024 року відповідачем зазначено призначення платежу “*;101; НОМЕР_1 ;11010501 Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами. які не підляг; ОСОБА_1 ”.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником податку свого обов`язку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2022 року у справі №640/18452/18, де вказано, що помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником єдиного податку свого обов`язку.

Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення податкового боргу з відповідача.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 380/7661/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула

судді А. Р. Курилець

М.А. Пліш

Повне судове рішення складено 03 квітня 2026 року.