Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №380/12986/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/12986/25 пров. № А/857/41441/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гуляка В. В.

Ільчишин Н. В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року про закриття провадження у справі № 380/12986/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради Споживчий кооператив «Геофізик» про визначення права постійного користування земельною ділянкою,-

головуючий суддя першої інстанції- Брильовський Р.М., час ухвалення – у письмовому провадженні, місце ухвалення – м. Львів, дата складання повного тексту – 22.09.2026

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівської міської ради, у якій просить суд: прийняти рішення, яким зобов`язати Львівську міську раду визнати право постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться в м. Львові, по вул. Абхазькій в споживчому кооперативі «Геофізик». З цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва з координатами кутів повороту в СК 63.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є членом споживчого кооперативу СК «Геофізик» та користувачем земельної ділянки № 40 площею 0,1 га, що підтверджується довідкою № 3 від 22.06.2025. СК «Геофізик» користується земельною ділянкою на підставі «Акту на право пользования землей» № 84 від 01.10.1967, зареєстрованого державою. Це право є правом постійного користування відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України. Наявність такого права підтверджується довідкою ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 17.09.2024. Земельна ділянка СК «Геофізик» була відведена у 1968 році, а відтак ділянка № 40 є її складовою частиною та перебуває у постійному користуванні позивача. З метою закріплення права постійного користування земельною ділянкою № 20 позивач подав до Львівської міської ради вимогу про визнання права постійного користування. До вимоги долучив план земельної ділянки з визначенням її цільового призначення, що відповідає ухвалі ЛМР № 4657 від 21.05.2015 «Про затвердження містобудівної документації. План зонування території м. Львова (зонінг)», якою передбачено використання земель СК «Геофізик» під житлову забудову. Також вказав координати кутів повороту ділянки (СК-63), що дає можливість її ідентифікації на місцевості. У встановлений строк відповіді на вимогу позивач не отримав, тому у подав до ЛМР інформаційний запит, щодо можливості застосування «мовчазної згоди» за аналогією зі ст.8 ЦК України та ст.118 ЗК України. Відповіді на запит також отримав. Вважаючи такі бездіяльність протиправною , позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року клопотання Львівської міської ради про закриття провадження у справі задоволено.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії. Роз`яснено позивачу, що цей спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга.

Апелянт зазначає, що подав позов як фізична особа до суб`єкта владних повноважень, органу місцевого самоврядування Львівської міської ради, тобто усі вимоги відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, тому даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Просить ухвалу суд першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції закрив провадження з тих підстав, що позивачу необхідно здійснювати захист порушених прав у порядку цивільного судочинства, а не в порядку адміністративного судочинства.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина перша статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Суд першої інстанції правильно зауважив, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Така правова позиція неодноразово була викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 20 вересня 2018 року у справі № 813/1076/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 817/986/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, а також в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/6396/17.

Позивач ОСОБА_1 просить зобов`язати Львівську міську раду визнати право постійного користування земельною ділянкою № 40 площею 0,0766 га, що знаходиться в м. Львові, по вул. Абхазькій в споживчому кооперативі «Геофізик» з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва з координатами кутів повороту в СК 63.

Апелянт зазначає, що подав позов як фізична особа до суб`єкта владних повноважень, органу місцевого самоврядування Львівської міської ради, тобто усі вимоги відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, тому даний спір підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції вірно виснував, що виходячи із змісту позовних вимог, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом маючи намір захистити, на його думку, порушене право користування земельною ділянкою.

Покликання позивача на норми ч.1 ст. 19 КАС України, відповідно до якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, є невірним, оскільки позивач не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність відповідача, а просить зобов`язати міську раду визнати право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, позовні вимоги позивача фактично спрямовані на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом отримання визнання права на таке користування, що відповідно свідчить про приватноправовий спір у цій справі.

Таким чином, спірні правовідносини не пов`язані зі здійсненням відповідачем владної управлінської функції, а сама суть спору зводиться до вирішення питання про наявність у позивача права на користування земельною ділянкою та подальшу її передачу у власність позивача, про що прямо зазначено у позові.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку на заявлені предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що даний спір підсудний місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені в апеляційній скарзі доводи позивача безпідставними, а висновки суду першої обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали відсутні.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року про закриття провадження у справі № 380/12986/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин