Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №260/2351/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №260/2351/25 пров. №А/857/35210/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Запотічного І.І.,

суддів Довгої О.І., Шинкар Т.І.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року (головуюча суддя Калинич Я.М.. ухвалене у м.Ужгороді, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) у справі № 260/2351/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

в квітні 2025 року, ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, за №244-5949/М-02/8-0700/25 від 22 січня 2025 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди, а саме базового розміру посадового окладу судді, який працює на відповідній посаді; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату з 01 січня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, відповідно до абзацу 4 ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень у сумі 232156,76 гривень щомісячно довічно з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд виходив з того, що розмір суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, відмінного від 2102 грн. є обґрунтованим, оскільки підстави для визначення розміру суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року, зокрема, станом на 01.01.2024 року у розмірі 3028 грн. – відсутні.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги покликаються зокрема, на помилковість висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визначення розміру суддівської винагороди із застосуванням прожиткового мінімуму іншого від 2102 грн.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задоволити.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Вищої ради юстиції від 19 грудня 2016 року № 3268/0/15-16 ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Закарпатської області у зв`язку із поданням заяви про відставку.

Наказом апеляційного суду Закарпатської області від 21.12.2016 № 6.3.1 – 374 позивача відраховано з штату апеляційного суду Закарпатської області з 22.12.2016.

З 22 грудня 2016 року позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області та отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці.

17 грудня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з огляду на збільшення розміру суддівської винагороди з 01.01.2024.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області було надано відповідь від 22.01.2025 року за №244-5949/М-02/8-0700/25, в якій, у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію», було роз`яснено ОСОБА_1 про порядок звернення із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Не погодившись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами України встановлюються, зокрема, Державний бюджет України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду (пункт 24 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносин регулюються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ХІ.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) констатовано, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Стаття 4 цього Закону №1402-VIII передбачає, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Питання виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульоване статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частиною четвертою якого встановлено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» для визначення базового розміру посадового окладу судді передбачена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21 сформував правові висновки про те, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть. Разом з тим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд зазначив, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. При цьому, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIIІ.

Однак будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, крім Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення від 11 березня 2020 року у справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 року №6-рп/99, від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 1.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 18.06.2007 року №4-рп/2007, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 3.06.2013 року №3-рп/2013, від 19.11.2013 року №10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4.12.2018 року №11-р/2018, від 18 лютого 2020 року №2-р/2020).

Конституційний Суд України послідовно вказував:

однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів;

встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм;

конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання);

гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом;

суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу;

зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абз.3 п.2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 року №6-рп/99, перше речення абз.6 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини Рішення від 3.06.2013 року №3-рп/2013, друге речення абз.6 пп.3.2., абз.27, 33, 34 пп.3.3 п.3 мотивувальної частини Рішення від 4.12.2018 року №11-р/2018).

З системного аналізу зазначених норм вбачається, що відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Слід зазначити, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Вказаним законом судді не віднесені до окремої соціальної чи демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн був введений такий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення розміру прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25 Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про Держбюджет звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги повинен братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Зазначена конституційна гарантія незалежності суддів не може зазнавати змін без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, тобто суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», є протиправною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2024 року у справі № 580/2522/24, від 13 листопада 2024 року у справі № 200/1707/24, від 20 лютого 2025 року у справі № 420/3716/24.

У справі, яка розглядається, предмет спору стосується перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді апеляційного суду у відставці, зокрема, наявності підстав для здійснення такого перерахунку, у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне вказати на безпідставність посилань у рішенні суду першої інстанції на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 24 квітня 2025 у справі № 240/9028/24 з огляду на таке.

Так, у справі № 240/9028/24 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, у якій суд апеляційної інстанції посилався на підтвердження своєї позиції щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», спірні правовідносини стосувались проведення розрахунку при звільненні та виключенні зі штату судді Вищого адміністративного суду України, зокрема, обрахунку розміру суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою судді.

Отже, відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі №240/9028/24 та у справі, що розглядається, виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у її постанові від 24 квітня 2025 року під час розгляду цього спору.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

Для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Колегія суддів додатково зазначає, що розмір суддівської винагороди, визначений ст. 135 Закону № 1402-VIII, і, відповідно, розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, може змінитися лише у разі зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлюється Законом України про бюджет на відповідний рік. Про ці зміни Пенсійний фонд знає безпосередньо з закону.

За таких обставин, довідка про суддівську винагороду має виключно інформаційний характер. Видаючи таку довідку, голова суду чи інша особа, що діє від його імені, лише інформує Пенсійний фонд про розмір та складові суддівської винагороди судді, що працює на відповідній посаді.

Суд також звертає увагу на юридичну позицію Конституційного Суду України, висловлену у Рішенні від 18.02.2020 року № 2-р/2020 (ч. 6 п. 16) про «автоматичне» здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру такої винагороди.

Положення п. 1, 3 Розділу ІІ та п.2 Розділу ІІІ Порядку № 3-1, які передбачають необхідність звернення судді та надання довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, не узгоджуються з принципом «автоматичності» перерахунку, про який йдеться у Рішенні Конституційного Суду України від 18.02.2020 року.

Рада суддів України теж неодноразово звертала увагу Пенсійного фонду України на необхідність запровадження «автоматичного» перерахунку та внесення змін до Порядку № 3-1. Зокрема, у рішеннях від 01.03.2019 року №12, від 09.04.2021 року № 7.

Отже, незважаючи на чітку позицію Конституційного Суду України (ч. 6 п. 16 Рішення від 18.02.2020 року № 2-р/2020) та необхідність її безумовного виконання, незважаючи на неодноразові звернення Ради суддів України, відповідні зміни в частині «автоматичного» перерахунку до Порядку № 3-1 Пенсійним фондом України не внесено.

Згодом такий висновок підтримано Верховним Судом у постановах від 12.09.2023 року у справі № 540/7777/21 та від 27.11.2023 у справі № 640/16655/21.

Застосовуючи зазначений висновок до спірних правовідносин, оскільки на виконання Рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020, Пенсійний фонд України та/або його органи повинні проводити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, автоматично, незалежно від подання довідки про суддівську винагороду судді, що працює на відповідній посаді.

Щодо покликання відповідача у відзиві на позов на те, що ОСОБА_1 звертався із заявою, що подана згідно з Законом України «Про звернення громадян», і не звертався із заявою та відповідною довідкою про винагороду, що враховується для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, а, відтак, відповідь, оформлена листом №244-5949/М-02/8-0700/25 від 22.01.2025р., не є рішенням суб`єкта владних повноважень, то колегія суддів вважає такі безпідставними та такими, що спростовуються наявною в матеріалах справи заявою від 17.12.2024, з огляду на таке.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян.

Зі змісту листа №244-5949/М-02/8-0700/25 від 22.01.2025р. стає очевидним, що відповідач не вбачає підстав для перерахунку пенсії позивачеві, тобто фактично відмовив у перерахунку.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання перерахунку пенсії або відмови в її перерахунку саме у формі прийняття рішення (чи наказу), коли з наданої листом відповіді стає зрозуміло, що відповідь для заявника є негативною, має ознаки формалізму.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що “ефективний засіб правового захисту” у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, відмова у формі листа свідчать про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством. Оскільки процес надання позивачу відмови у перерахунку пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, викладеної в листі №244-5949/М-02/8-0700/25 від 22.01.2025р. та зобов`язання вчинити певні дії (або ж відмовити в задоволенні цих вимог).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 635/7878/16-а.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату позивачу з 01 січня 2024 року щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з розміру суддівської винагороди судді апеляційного суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016, відповідно до абзацу 4 ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 гривень у сумі 232156,76 гривень щомісячно довічно з урахуванням фактично виплачених сум, то колегія суддів зазначає наступне.

Позивач має право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року (3028,00 грн), обчисливши розмір із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн, із врахуванням раніше виплачених сум.

Так, відповідно до усталеної практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, згідно якої, встановивши відсутність на час звернення позивача до суду спору щодо відсоткового розміру щомісячного довічного грошового утримання, суд не вдається до надання правової оцінки питанню, який відсотковий розмір має застосовуватись пенсійним органом при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Отже, на стадії ухвалення рішення щодо спірних правовідносин у цій справі у суду відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині будуть порушенні у майбутньому.

Враховуючи положення ст. 2 КАС України, судовому захисту підлягають тільки порушені права.

Таким чином, права позивач в цій частині не порушені, отже вимоги є передчасними, та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції надано неналежну оцінку встановленим по справі обставинам, що призвело до неправильного вирішення справи по суті спору, та у відповідності до приписів ст.317 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанцій від 04.03.2025 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі суми 1211,20 грн., від 22.08.2025 позивач сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі суми 1816,80 грн. Відтак у зв`язку із частковим задоволенням позову підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1514 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року у справі № 260/2351/25 скасувати та прийняти нове, яким позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, викладену в листі №244-5949/М-02/8-0700/25 від 22.01.2025р. провести ОСОБА_1 перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з урахуванням встановленого з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 3028 гривень.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01 січня 2024 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028 грн, встановленого на 1 січня 2024 року Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік», з врахуванням виплачених сум.

В решті вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі суми 1514 (одна тисяча п`ятсот чотирнадцять) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний

судді О. І. Довга

Т. І. Шинкар