Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №240/7783/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/7783/25

Головуючий у 1-й інстанції: Попова Оксана Гнатівна

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

03 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач, ОСОБА_1 , звернулась в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті грошового забезпечення, як дочці військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти за особливих обставин;

- визнати соціально-правовий статус ОСОБА_1 як особи, яка має право на отримання грошового забезпечення батька;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення в розмірі, передбаченому законодавством.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 27.06.2025 в задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є донькою військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 08.10.1992.

У відповідності до сповіщення сім`ї №2/4867 рядовий ОСОБА_2 стрілець-снайпер 2 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 зник безвісти 27.07.2024 поблизу АДРЕСА_1 .

В подальшому, позивачка, через свого представника, звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти батька ОСОБА_2 .

Однак, листом від 10.02.2025 за №813/5961 військової частини НОМЕР_1 повідомлено позивачку, що з доданих до заяви ОСОБА_1 про виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх не можливо встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 з її батьком військовослужбовцем ОСОБА_2 , як то передбачено п.7 Порядку. Також, згідно даних з Реєстру актів цивільного стану громадян відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та дружиною ОСОБА_3 в Реєстрі відсутні. В Реєстрі відображені відомості про факт укладання шлюбу між вищевказаними особами. Таким чином, без підтвердження факту розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відомостями з Реєстру, ОСОБА_1 не має переважного права на отримання вказаної вище виплати.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною шостою статті 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженим Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №884 (далі по тексту - Порядок №884), військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, захоплених у полон унормовано Порядком №884, який прийнято відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку №260.

Відповідно до пункту 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються:

копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування);

довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті);

копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності);

копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності);

копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно пункту 5 Порядку №884 командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі:

подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку;

подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку;

з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Згідно п. 7 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Передбачені пунктом 7 Порядку №884 правила щодо кола осіб які мають право на отримання грошового забезпечення узгоджуються із нормами абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону №2011-XII якими передбачено, що грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Аналіз процитованих норм абзаців 3-4 частини 6 статті 9 Закону №2011-XII та пункту 7 Порядку №884 дає підстави для таких висновків.

Першочергове право на виплату грошового забезпечення мають дружина (чоловік) військовослужбовця.

В разі їх відсутності це право переходить до повнолітніх дітей військовослужбовця, які проживають разом із ним. На рівні із особами другої черги право на отримання грошового забезпечення мають: 1) законні представники (опікуни, піклувальники) чи усиновлювачі неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку); 2) особи, які перебувають на утриманні військовослужбовців.

У випадку, якщо військовослужбовець не перебуває у шлюбі та не має неповнолітніх дітей, які перебувають на його утриманні та/або повнолітніх дітей, які проживають разом із ним, право на отримання грошового забезпечення переходить до батьків військовослужбовця. При цьому у випадку наявності декількох осіб, що мають право на виплату їм грошового забезпечення, сума виплати розподіляється рівними частками на кожного (кожну) із них. Цей висновок випливає із абзацу 2 п. 7 Порядку №884, яким передбачено, що у разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно сповіщення сім`ї №2/4867 рядовий ОСОБА_2 стрілець-снайпер 2 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 зник безвісти 27.07.2024 поблизу АДРЕСА_1 .

В свою чергу, ОСОБА_1 є донькою військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 08.10.1992.

В подальшому, позивачка, через свого представника, звернулась до командування військової частини НОМЕР_1 із відповідною заявою на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти батька ОСОБА_2 .

До вказаної заяви позивачкою було додано, зокрема, копію паспорта ОСОБА_1 ; довідка про присвоєння позивачу РНОКПП ОСОБА_1 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; реквізити карткового рахунку ОСОБА_1 ; копію паспорта ОСОБА_2 .

Також, позивачка у позовній заяві зазначає, що вона є єдиним близьким родичем батька. Також зазначає, що офіційно шлюб між її батьками був розірваний 08.10.1999 та на підтвердження вказаного надала свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 від 29.07.2000.

Крім того, копія паспорта ОСОБА_2 містить відмітку про розірвання шлюбу (стор. 10).

Протилежне відповідачем не доведено та не спростовано.

Натомість, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції помилково вважав, що військовою частиною НОМЕР_1 правомірно, з дотриманням вимог Закону № 2011-XII та Порядку №884, відмовлено ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 .

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу у виплаті грошового забезпечення, як дочці військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти за особливих обставин діяв не на підставі та не у спосіб, визначений Конституцією та Законами України, тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому, керуючись статтею 315 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті грошового забезпечення, як дочці військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти за особливих обставин.

Визнати соціально-правовий статус ОСОБА_1 як особи, яка має право на отримання грошового забезпечення батька ОСОБА_2 .

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , як дочці військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти за особливих обставин, в розмірі, передбаченому законодавством.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.