Постанова від 02 квітня 2026 р. у справі №240/22659/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/22659/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

03 квітня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління пенсійного фону в Львівській області від 10.09.2025 року №063550007558 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та не зарахування до загального страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 року по 26.06.1992 року на підприємстві ВЧ НОМЕР_1 .

- зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 21 серпня 1971 року період роботи : з 01.01.1992 року по 26.06.1992 року на підприємстві ВЧ НОМЕР_1 .

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Львівській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 22 серпня 2025 року.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 10.09.2025 № 46653/53-16 (063550007558) в частині не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 року по 26.06.1992 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 року по 26.06.1992 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою від 01.09.2025 про призначення пенсії за віком.

Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області за результатами розгляду заяви позивача прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 10.09.2025 № 46653/53-16, в якому зазначено, що період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 8 місяців 26 днів (а.с. 21).

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом від 17.09.2025 повідомив позивачу про причини відмови в призначенні пенсії (а.с. 22).

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з наданих суду доказів підтверджується, що позивач проживав в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 1 січня 1993 року менше трьох років, а тому в даній частині позову належить відмовити.

Щодо зарахування стажу з 01.01.19925 по 26.06.1992, суд дійшов висновку, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому відмова в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи позивача в РФ з огляду на прийняття Верховною Радою Закону № 2783 та виходу України і російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, є необґрунтованою, тому позов в даній частині підлягає задоволенню.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач та відповідач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржили його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що з 01.01.2023 припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, правомірно не врахувало період роботи з 01.01.1992 по 26.06.1992.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що має статус потерпілої особи 3-ї категорії, яка постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС. В період служби в ВЧ НОМЕР_2 , з 07.10.1988 по 26.06.1992, були періоди, відповідно до яких позивач знаходився в чергових відпустках та фактично проживав без реєстрації в батьківському будинку в селі Рудня Коростенського (Овруцького) району Житомирської області.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі № 796-ХІІ, який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб – комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені у статті 55 Закону № 796-XII, частиною першою якої перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-ІV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII встановлено, зокрема, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку – 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

На виконання положень Закону № 1058-ІV постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Порядок №22-1).

Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:

документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17.

Крім того, у постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі № 500/2422/23, від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зменшення пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зменшення пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

На підставі викладеного Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення йому пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вказаний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, від 25 березня 2026 року у справі № 240/322/25.

Підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку стала зокрема відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення у визначений статтею 55 Закону № 796-XII період.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, позивач в період з 26.04.1986 по 31.07.1986 був зареєстрований в зоні посиленого радіоекологічного контролю.

Тобто, в позивача наявна початкова величина.

Щодо проживання або відпрацювання позивачем у цій зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 1 січня 1993 року, суд зазначає наступне.

Так, позивач в період з 01.09.1988 по 26.06.1992 навчався в 42 морехідній школі ВМФ (м. Кронштадт), та працював в Військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), які не знаходились у зоні радіоактивного забруднення.

Перебування особи у короткострокових відпустках під час проходження військової служби не може прирівнюватися до постійного проживання у відповідній місцевості, оскільки не свідчить про безперервний та тривалий вплив радіаційного фактору, з яким законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку.

Вказане свідчать про те, що позивач з моменту аварії станом на 1 січня 1993 року прожив менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення, а тому не має права на зменшення пенсійного віку на 6 років.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 сформовано правову позицію, відповідно до якої виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує саме з фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з її постійним проживанням або роботою в такій місцевості. При цьому ступінь зниження пенсійного віку залежить як від рівня радіаційного забруднення відповідної території, так і від тривалості проживання або роботи особи в ній.

Апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до абзацу другого підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 визначено перелік документів, які подаються особою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. У цьому контексті колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, не є безумовною та єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.

Вирішальне значення у спірних правовідносинах має встановлення факту реального (фізичного) перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або виконанням трудової діяльності на такій території.

Колегія суддів також враховує, що періоди навчання та проходження військової служби за своєю правовою природою можуть бути віднесені до періодів постійного перебування особи у певній місцевості. Водночас такі періоди можуть бути зараховані до стажу проживання або роботи в зоні радіоактивного забруднення лише за умови, що вони фактично відбувалися саме на території відповідної зони та підтверджені належними і допустимими доказами, які беззаперечно свідчать про місцезнаходження особи у такій зоні (зокрема, довідками з місця проживання під час навчання, документами про дислокацію військової частини, іншими офіційними документами).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23.

Таким чином, право на зниження пенсійного віку пов`язується законодавцем із тривалим впливом радіаційного фактору на організм людини, що обумовлюється саме фактичним перебуванням особи у відповідній зоні протягом визначеного часу.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років, що є недостатнім для набуття права на зниження пенсійного віку відповідно до вимог законодавства.

За таких обставин доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду в цій частині не вбачається.

Щодо зарахування стажу з 01.01.19925 по 26.06.1992.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 квітня 2014 року № 13-1) затверджено подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає, зокрема перелік документів, необхідних для призначення пенсії.

За змістом положень пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу).

Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.

Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (тут в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм вказує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 1058, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди передбачено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами другою - третьою статті 6 Угоди встановлено, що для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Отже, на громадян України, які працювали на територіях інших держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

На підставі пункту другого статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються під час встановлення права на пенсію і її обчислення.

Записами у трудовій книжці позивача та наявними у матеріалах справи копіями Трудового договору про роботу на підприємствах і в організаціях цивільної авіації, розташованих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та угод про продовження трудового договору, підтверджено, що позивач у спірний період дійсно працював у російській федерації.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон № 2783), яким зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема, стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.

Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення російською федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.

Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць відповідної міжнародної угоди, а також заробіток (дохід) за періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу особи.

З огляду на це апеляційний суд погоджується з висновком про необґрунтованість відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи позивача на території російської федерації, оскільки сам по собі факт прийняття Закону № 2783 та припинення участі України і російської федерації в Угоді від 13 березня 1992 року не може мати зворотної дії в часі та впливати на права, набуті особою у період її чинності.

За таких обставин асуд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.