Рішення від 29 березня 2026 р. у справі №160/30490/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2026 рокуСправа №160/30490/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та з урахуванням ухвали суду від 01.12.2025р. про роз`єднання позовних вимог згідно до ст.172 КАС України, просить:

- визнати протиправними дій відповідача щодо обрахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 04 вересня 2021 року, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.);

- зобов`язати відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків, 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, з 01.01.2021 року по 04.06.2021 року, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2270 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків, 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 28.08.2006р. по 04.06.2021р., при цьому, остання протиправно, починаючи з 29.01.2020р. розраховувала її грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн.), що призвело до порушення її майнових прав та до зменшення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних основних, додаткових, одноразових видів її грошового забезпечення, гарантованих їй ст.9 Закону №2011-ХІІ. Також позивачка вказала, що зверталася до відповідача із заявою про перерахунок та виплату її грошового забезпечення від 13.08.2025р., та з відповіді на її заяву, яка була надана листом за вих. №2053 від 12.09.2025р., яку вона отримала 19.09.2025р. позивачка довідалася про нарахування її грошового забезпечення за вказаний період у меншому розмірі, ніж встановлено чинним законодавством. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, вчиненими всупереч вимогам чинного законодавства, посилаючись на те, що, починаючи з 29.01.2020р. – дня набрання законної сили висновками постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справі №826/6453/18, її грошове забезпечення та всі його складові мали бути відповідачем обчислені із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови КМУ №704, оскільки прожитковий мінімум для працездатних осіб згідно із ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідний календарний рік, збільшувався. Тому, на переконання позивачки, різниця розміру прожиткового мінімуму за спірні періоди – 29.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 04.06.2021 впливає на визначення розміру грошового забезпечення та всіх його складових, а тому з моменту набрання вищенаведеним судовим рішенням законної сили, тобто з 29.01.2020р. позивачка вважає, що вона має право на отримання грошового забезпечення, обчисленого із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.) та помноженого на відповідний коефіцієнт.

Ухвалою суду від 03.12.2025р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, зобов`язано відповідача протягом 15 днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності бездіяльності відповідача у спірних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом була отримана, зокрема, відповідачем у його електронному кабінеті 23.10.2025р. (адміністративний позов з додатками), 04.12.2025р. (ухвалу суду), що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

05.12.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив, посилаючись на пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з чим позовом, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, факт цього пропуску строку визнати неповажним та позовну заяву залишити без розгляду згідно до вимог ч.3 ст.123 КАС України. Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розмірів посадового окладу за посадою та за військовим званням та необхідності застосування з 29.01.2020 року по 12.10.2023р. при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, відповідач вважає помилковим, оскільки ці доводи не узгоджуються з нормою п.3 розділу ІІ Закону №1774-УІІІ, яка не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п.4 Постанови КМУ №704 у редакції до внесення змін, внесених постановою №103, а також додатків 1,12,13,14 Постанови №704, у зв`язку з чим правові підстави для перерахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року та множення на відповідні коефіцієнти у відповідача відсутні. За викладеного, відповідач зазначив, що будь-якої протиправної бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 стосовно позивача не допущено, а відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 30.03.2026р. у зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, велику завантаженість справами військовослужбовців та, як наслідок, об`єктивну неможливість прийняття у цей період рішень у справах, на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд даної справи було продовжено до 30.03.2026р.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 30.03.2026р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 (позивачка у справі) проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 28.08.2006р. по 04.06.2021р., що підтверджується копією паспорту позивача серії НОМЕР_2 від 09.10.2008р., копією Витягу із наказу в/ч НОМЕР_1 від 04.06.2021р. №111, наявних у справі.

У зв`язку зі вибуттям до нового місця служби – АДРЕСА_1 , позивачку було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 04.06.2021р. про що свідчить зміст копії Витягу із наказу №111 від 04.06.2021р.

Надалі, позивачка зверталася до відповідача із заявою від 13.08.2025р. про перерахунок її грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 04.06.2021р. з урахуванням обчислення її посадового окладу та окладу за військовим званням з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021р. та шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно до Постанови КМУ №704 з урахуванням раніше виплачених сум.

У відповідь на зазначену заяву та адвокатський запит, відповідач листами від 12.09.2025р. №2053, від 15.10.2025р. №2236 надіслав на адресу позивачки та її адвоката довідки про щомісячний розмір грошового забезпечення за 2020-2021 роки та копії карток особового рахунку позивачки за вказаний період, зі змісту якого позивачка довідалася про проведення обчислення її грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж встановлено законом, а саме: з 1762 грн.

Факт нарахування та виплати відповідачем позивачці грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, у спірний період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. у зменшеному розмірі, а саме: обчисленого з розрахункової величини – прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р., що становив 1762,00 грн., відповідачем у відзиві на позов не спростовано.

Відтак, позивачка у позові зазначила, що обчислення її грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. мало бути проведене відповідачем із величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а саме: станом на 01.01.2020р. ( 2102 грн.), станом на 01.01.2021р. (2270 грн.) відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка діяла з 29.01.2020р.

З огляду на викладене, позивачка вважає, що вона має право на нарахування такого грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за згаданий вище період із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом станом на 01.01.2020р. та на 01.01.2021р., у зв`язку із чим просила суд визнати протиправними дії відповідача щодо обрахування її грошового забезпечення та зазначених вище його складових шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.), а також і зобов`язати відповідача провести перерахунок згаданого вище грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р., обчисливши його з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2020р. та на 01.01.2021р., помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови КМУ №704 та додатків 1 і 14 до цієї постанови, здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивачки, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (надалі - Закон 2011-XII).

Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини четвертої статті 9 Закону 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова КМУ №704).

Зазначеною Постановою КМУ №704 було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців з 01.03.2018р.

Відповідно до пункту 4 Постанови КМУ №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.

Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі – Постанова КМУ № 103), якою внесено зміни до Постанови КМУ № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови КМУ № 103).

Постанова КМУ №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови КМУ №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

З огляду на вказане, слід дійти висновку про необхідність застосування з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 Постанови КМУ №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою КМУ № 103.

Тож, з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови КМУ № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у осіб з числа військовослужбовців виникло право на нарахування та виплату грошового забезпечення, яке визначається шляхом застосування пункту 4 Постанови КМУ № 704 у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постанови КМУ №103 (тобто, до 24.02.2018р.) із використанням для його визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином з 29.01.2020р., тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18, діяв п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на тарифний коефіцієнт згідно до додатками 1,12,13,14.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2018р. – 1762 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2020р. – 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021р. – 2270 грн.

Отже, із аналізу наведених норм слідує, що протягом спірного періоду з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня календарного року, збільшувався.

При цьому, слід зазначити, що різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2020,2021 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020р., тобто, з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020р. у справ №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року (2020,2021 роках), на відповідний тарифний коефіцієнт.

А відповідно, із наведеного слід дійти висновку, що у спірний період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. позивачка мала право на отримання грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, обчисленого виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.) та на 01.01.2021р. (2270 грн.) згідно до вимог пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704, у редакції, яка діяла з 29.01.2020р. та із застосуванням наведених вище розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня відповідного календарного року згідно Законів України «Про Державний бюджет України» на 2020р. та 2021р.

Наведена правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21, яка є обов`язковою для врахуванням адміністративним судом у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у спірний період з 29.01.2020р. по -04.06.2021р. грошове забезпечення позивачки (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, мало б обчислюватися відповідачем із використанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020р. (2102 грн.) та станом на 01.01.2021р. (2270грн.).

Так, судом вище було встановлено, що позивачка проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у спірний період з 29.01.2020 по 04.06.2021р., що підтверджується вище дослідженими судом відомостями, які містяться у копії Витягу із наказу від 04.06.2021р. №111 та не заперечується відповідачем.

Разом з тим, доказів застосування відповідачем величини – розміру прожиткового мінімуму, для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік станом на 2020 та 2021 роки при обчисленні у спірний період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. грошового забезпечення позивачки (у тому числі щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, яка діяла в редакції з 29.01.2020р. та була чинною у спірний наведений період, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення позивачці грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 29.01.2020 року по 04.06.2021 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, слід визнати протиправними.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, правомірність дій відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачці грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 29.01.2020 року по 04.06.2021 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням встановлених судом вище обставин та аналізу чинного законодавства, жодними належними, достатніми та достовірними доказами відповідачем не доведена.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що представник відповідача при складанні відзиву на позов проявив повне нерозуміння до предмету позову, підстав позову, які є спірними та жодного обґрунтування правомірності дій відповідача у спірних правовідносинах, які мали місце у період 29.01.2020 по 04.06.2021р. щодо правомірності обчислення грошового забезпечення позивача з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018р. (1762 грн.), замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020р., на 01.01.2021р., у відзиві на позов не навів та відповідних доказів до нього не надав.

Так, у відзиві на позов представник відповідача безпідставно послався на Закон №1774-УІІІ, який стосувався не застосування до визначення посадових окладів працівників такої розрахункової величини як мінімальна заробітна плата, оскільки вказані приписи не є ні предметом позову, ні підставами позову у цій справі та вказані приписи не розповсюджуються на дані правовідносини, оскільки обчислення грошового забезпечення військовослужбовців, врегульовано спеціальними приписами, якими є зокрема, постанова КМУ №704.

За змістом позову, його предметом та підставами є застосування відповідачем прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018р. (становив 1762 грн.), тоді як приписами п.4 постанови КМУ №704 у редакції, чинній з 29.01.2020 та у спірний період до 04.06.2021р. при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням позивача мала застосовуватися така розрахункова величина - як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, що згідно ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020р. становив 2102 грн., а станом на 01.01.2021р. – 2270 грн., проте, представником відповідача жодних обґрунтувань на спростування вказаного предмету позову та підстав, що є спірними у даних правовідносинах, не наведено та доказів таких суду не надано.

У цьому контексті є безпідставними і посилання відповідача на необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків ВП Верховного Суду, викладених в його постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18 за приписами ч.5 ст.242 КАС України, оскільки вказані правові висновки не є релевантними до правовідносин у даній справі, а відтак, застосовані судом бути не можуть.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що застосуванню у спірних правовідносинах підлягають правові висновки Верховного Суду, які сформовані у часі пізніше та зазначені судом вище, які є релевантними до правовідносин у цій справі, а саме: правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.02.2021р. у справі №200/3757/20-а, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 та від 28.02.2023р. у справі №380/18850/21.

Суд зазначає, що ігнорування відповідачем вищенаведених правових висновків Верховного Суду, фактичне їх заперечення у подібних правовідносинах у справах, які розглядаються адміністративними судами першої та апеляційної інстанції, без оскарження їх у встановленому законодавством порядку, є проявом підриву довіри до судової гілки влади в цілому в очах військовослужбовців та є з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, неприпустимим та таким, що суперечить ст.129-1 Конституції України.

Щодо доводів відповідача про пропущення позивачем місячного строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає про наступне.

У відповідності до вимог ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк – ч.5 ст.122 згаданого Кодексу.

Водночас, у вказаних положеннях КАС України норми, які б регулювали строки звернення до суду з позовами у справах щодо стягнення належної працівникам заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, відсутні.

А відповідно, за загальним правилом, у разі відсутності у спеціальному законі відповідних норм, які врегульовують спірні відносини, підлягають застосуванню приписи загального законодавства про працю, якими, у даному випадку, є положення КЗпП України.

Так, за приписами ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., було передбачено, що строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Відтак, враховуючи наведене та не що предметом спору у даній справі є протиправність дій щодо невиплати грошового забезпечення (заробітної плати) працівника у розмірі, встановленому законом, спірним періодом є період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р., тобто у період дії вказаної норми ст.233 КЗпП України, у редакції, чинній до 19.07.2022р., тому суд приходить до висновку, що строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022р., позивачкою не пропущений.

Також і у постанові Верховного Суду від 06.07.2023р. у справі №500/63/20 Колегія Суддів зазначила, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду, слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що питання дотримання позивачкою строків розгляду справи судом вирішувалося, відповідна заява позивача про поновлення строків звернення до суду з цим позовом була розглянута на стадії відкриття провадження у даній справі про що зазначено в ухвалі суду від 03.12.2025р.(з посиланнями на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21), яка є одною із форм судового рішення, та висновки якого (при складанні відзиву на позов в частині пропуску строку звернення позивача строку звернення до суду з цим позовом) відповідачем були проігноровані знову, (як і правові висновки Верховного Суду, наведені судом вище) всупереч вимогам ст.14 КАС України та ст.129-1 Конституції України.

Відтак, заявлення відповідачем у відзиві на позов клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення позивачки до суду з цим позовом, з урахуванням того, що це питання було вирішено судом на стадії відкриття провадження в цій адміністративній справі, про що зазначено в рішенні суду (ухвалі) від 03.12.2025р., суд визнає наведене у відзиві клопотання після вирішення питання строків звернення до суду зловживаннями процесуальними правами з боку відповідача в силу п.1 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, всі інші аргументи представника відповідача уважно вивчені судом, не стосуються предмету та підстав цього позову, тому є неспроможними і не заслуговують на увагу.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність дій відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачці грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. включно, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що, вказаними протиправними діями, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачці грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 29.01.2020 року по 04.06.2021 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року(1762 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, відповідач, допустив порушення прав та інтересів позивачки, які підлягають судовому захисту шляхом визнання таких дій протиправними, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивачки про зобов`язання відповідача здійснити позивачці перерахунок за період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. включно грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, визначивши їх шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (2102 грн.), на 01 січня 2021 року (2270 грн.) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків, 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, виходячи з того, що судом вище встановлено протиправність дій відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивачки виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивачки в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачці перерахунок грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, за період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. включно, виходячи із розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, у редакції, чинній з 29.01.2020р. та у спірний наведений період (з 29.01.2020р. по 04.06.2021р.), а також і здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору за подання даного позову до суду, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки жодних доказів, які б підтверджували понесення саме судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору за подання цього позову до суду першої інстанції, позивачкою не надано з урахуванням того, що вона звільнена від сплати судового збору за подання позову, предметом якого є невиплата заробітної плати (грошового забезпечення) у повному обсязі згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 29.01.2020 року по 04.06.2021 року – протиправними.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) - грошового забезпечення (у тому числі, щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), інших виплат, які розраховуються з урахуванням посадового окладу, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року (2102 грн.), на 01 січня 2021 року (2270 грн.), на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (у редакції, чинній з 29.01.2020р.), за період з 29.01.2020р. по 04.06.2021р. включно, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва