Рішення від 25 березня 2026 р. у справі №160/756/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 25 березня 2026 р.

Справа: №160/756/26

Суддя: Олійник Віктор Миколайович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2026 рокуСправа №160/756/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13 січня 2026 року представник ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України, в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , щодо не нарахування та не виплати за період перебування в полоні з 12.01.2024 по 10.06.2025 належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення та додаткові грошові винагороди за період перебування в полоні з 12.01.2024 по 10.06.2025.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України в період з 2023 року по 2025 рік.

Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 №31 від 31.01.2024, молодшого сержанта ОСОБА_1 з 31.01.2024 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31.01.2024 року №11-РС звільнено з займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , утримуючи в списках та на забезпеченні військової частини НОМЕР_4 .

14.01.2024 року молодший сержант ОСОБА_1 перебуваючи у складі 1-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти військової частини НОМЕР_4 під час безпосередньої участі у бойових діях, спрямованих на забезпечення національної безпеки та оборони України, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи поблизу с.Синьківка Куп`янського району Харківської області, потрапив у полон до держави-агресора.

Факт перебування в полоні підтверджується: випискою з Реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, від 27.04.2024; довідкою Служби безпеки України про перебування ОСОБА_1 у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України у період з 12.01.2024 по 10.06.2025, як особи, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України»; випискою з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Крім того, територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, під час досудового розслідування повідомлено, що ОСОБА_1 наказом командира №361 військової частини НОМЕР_4 від 27.12.2023 року призначений на посаду бойового медика 1 механізованого взводу 9 механізованої роти. З матеріалів службового розслідування стало відомо, що 14.01.2024 під час перевірки особового складу виявлено відсутність молодшого сержанта ОСОБА_1 , попередніми причинами самовільного залишення місця служби ОСОБА_1 у вищевказаному повідомленні зазначається небажання виконувати службові обов`язки в умовах бойової обстановки. Однак, вказане спростовується тим, що 10.06.2025 відбувся обмін полоненими, серед яких був ОСОБА_1 , що свідчить про факт захоплення останнього у полон та відсутність самовільного залишення місця служби.

З урахуванням зібраних матеріалів кримінального провадження №62024170020002916 від 02.05.2024 року можливість по збору доказів, які могли підтвердити факт ухилення ОСОБА_1 від військової служби в умовах воєнного стану, вичерпано.

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 подав рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 про звільненням з військової служби відповідно підпункту «д» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; компенсацію за невикористану щорічну основну та додаткові відпустки: за весь час перебування на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , включаючи період перебування в полоні, згідно з чинним законодавством; щорічні виплати на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2023 р., 2024 р. та 2025 р.; усі депоновані на мій рахунок кошти за період перебування у полоні та інші передбачені законом виплати при звільненні військовослужбовців.

20.10.2025 року в інтересах ОСОБА_1 адвокатом Керімовим А.З. направлено адвокатське звернення, до якого долучено заяву Клієнта про виплату належних йому грошових коштів, а саме: одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби; компенсації за невикористані щорічні основну та додаткові відпустки за весь час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , включаючи період перебування в полоні; щорічних виплат на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024 та 2025 роки; усіх депонованих коштів за період перебування в полоні, а також інших передбачених законодавством виплат при звільненні військовослужбовців.

Однак, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по строковій службі) №825 від 18.12.2025, наданого ОСОБА_1 , зазначено, що «Молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.09.2025 року №132-РС відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку зі звільненням з полону). Вважати таким, що 18.12.2025 року здав справи та посаду, виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, з 19.12.2025 виключений з продовольчого забезпечення. Направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . За період з 01.12.2025 по 18.12.2025 підлягає виплаті оклад за військовим званням та надбавка за вислугу років; щомісячна премія за особистий внесок не виплачувалась. Щорічні основні відпустки за 2022, 2023 та 2025 роки не використовувались. Підлягає виплаті грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток (у тому числі як учаснику бойових дій), грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, а також одноразова грошова допомога мобілізованому відповідно до Порядку, затвердженого наказом МОУ №260. Встановлено, що з 12.01.2024 по 10.06.2025 ОСОБА_1 перебував у полоні відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.08.2025 №5418».

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому за період перебування в полоні з 12.01.2024 по 10.06.2025 року грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди, оскільки факт перебування в полоні держави-агресора є підтвердженим, у його діях відсутній склад кримінального правопорушення, що підтверджено постановою досудового розслідування про закриття провадження, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 132026 року для розгляду адміністративної справи №160/756/26 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2026 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19.01.2026 року на адресу відповідача, третьої особи направлено ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками.

20.01.2026 року відповідачем отримано ухвалу про відкриття провадження по справі та примірник позовної заяви з додатками, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", яка міститься в матеріалах справи.

03.02.2026 року на адресу суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача з позовними вимогами, викладеними в позовній заяві, не погоджується та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

Щодо ненарахування та невиплати за період перебування в полоні з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року належного грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди ОСОБА_1

З доповіді про подію у військовій частині НОМЕР_4 від 14.01.2023 року №28 стало відомо, що 14.01.2024 року о 07 годині 00 хвилин під час перевірки особового складу 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 які виконували бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 від 11.01.2024 року №135дск на позиціях поблизу АДРЕСА_1 було виявлено відсутність бойового медика 1-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти військової частини НОМЕР_4 молодшого сержанта ОСОБА_2 .

Першочерговими пошуковими заходами було встановлено, що молодший сержант ОСОБА_3 самовільно залишив бойові позиції 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 разом із закріпленим за ним 7,62 мм автоматом АКМ №ЕВ 5554 та військовим майном, а саме: майном медичної служби: індивідуальний комплект первинної медичної допомоги RR, майном служби РХБЗ: протигаз ПМГ-1, майном служби тилу логістики: ремінь розвантажувальний, наколінники/налокітники - 1 комплект, сумка-підсумок СПБ-Г, сумка-підсумок розкладна універсальна, сумка-підсумок А-30, окуляри тактичні, чохол до шолому.

У подальшому за цим фактом було проведено службове розслідування відповідно до пунктів 2 та 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.02.2024 року №450 "Про результати службового розслідування" зазначено:

2. вважати молодшого сержанта ОСОБА_2 таким, що діючи умисно, протиправно, всупереч інтересам служби та на порушення своїх статутних обов`язків з 14.01.2024 року і по теперішній час самовільно залишив військову частину (місце служби) без поважних причин в умовах воєнного стану;

5. заступнику командира - начальнику відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 надіслати повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтава про вчинення молодшим сержантом ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 410 Кримінального кодексу України, а також статті 429 Кримінального кодексу України, у 10-денний строк з моменту прийняття наказу про результати.

Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань розташованому у місті Полтаві були внесені відомості до ЄРДР про вчинення кримінальних правопорушень №62024170020002916 від 02.05.2024 року та №62024170020003471 від 23.05.2024 року відповідно.

З рапорту начальника стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_5 від 16.07.2025 року вх.№24042 стало відомо, що відповідно до довідки виданої Службою безпеки України від 27.06.2025 року №34/К-1998д колишній бойовий медик 1 механізованого взводу 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 молодший сержант ОСОБА_3 в період з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року перебував в місцях несвободи, внаслідок збройної агресії проти України.

За фактом потрапляння в полон, з метою призначення службового розслідування, начальником стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_6 був поданий рапорт від 27.06.2025 року вх.№24042.

На підставі вищезазначеного рапорту був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.07.2025 року №3613 "Про призначення службового розслідування" за фактом потрапляння в полон молодшого сержанта ОСОБА_2 .

Згідно пунктів 2, 3, 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23.08.2025 року №5418 "Про результати службового розслідування" зазначено наступне:

Вважати молодшого сержанта ОСОБА_2 таким, що з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року перебував в полоні. Потрапляння в полон сталося внаслідок вчинення кримінального правопорушення передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України, а саме: самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю;

Начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 не включати молодшого сержанта ОСОБА_2 до наказу про виплату додаткової винагороди відповідно до абзацу 2 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 в розрахунку 100 000 гривень на місяць за час перебування в полоні з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року;

Начальнику групи з`ясування обставин, причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_1 надіслати повідомлення до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтаві про вчинення молодшим сержантом ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України, у 10-денний строк з моменту прийняття наказу про результати.

Відповідно до пояснень заступника командира 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_8 та водія військової частини НОМЕР_4 старшого солдата ОСОБА_9 стало відомо, що 14.01.2024 року о 07 годині 00 хвилин під час перевірки особового складу 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 на позиціях неподалік АДРЕСА_1 було виявлено відсутність бойового медика 1 механізованого взводу 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 молодшого сержанта ОСОБА_2 .

Першочерговими пошуковими заходами було встановлено. що молодший сержант ОСОБА_3 самовільно залишив бойові позиції 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 разом із закріпленим за ним зброєю. На телефоні дзвінки молодший сержант ОСОБА_3 не відповідає. Більше по даному факту нічого додати не може.

Своїми діями молодший сержант ОСОБА_3 порушив:

Абзаци 2, 4, 5, 6 статті 11 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року № 548-ХІV:

необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військово-професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Статтю 16 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №548-ХІV: кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтю 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №551-ХIV військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Статтю 2 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №551-XIV військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Абзаци 2, 4, 6 статті 4 Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24 березня 1999 року №551-XIV військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно довідки про перебування громадянина України в місцях несвободи від 27.06.2025 року №34/К-1998д, виданої Службою безпеки України, стало відомо, що солдат ОСОБА_3 перебуває в полоні з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року.

Військова частина НОМЕР_1 вважає, що перебування в полоні пов`язане з вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України, а саме: самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

06.02.2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача щодо наведених відповідачем пояснень, зазначив наступне.

Наведені відповідачем пояснення щодо нібито самовільного залишення позивачем бойових позицій не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_1 потрапив у полон в результаті виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України та не здійснював самовільного залишення поля бою, а тим паче добровільної здачі в полон.

Твердження про те, що ОСОБА_1 нібито не відповідав на телефонні дзвінки, є необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки перебування позивача в полоні об`єктивно унеможливлювало будь-яку телефонну або іншу дистанційну комунікацію.

У зв`язку з цим подібні зауваження не можуть бути визнані належними та допустимими доказами.

Крім того, військовою частиною НОМЕР_1 не було проведено належного службового розслідування та не встановлено фактичних обставин захоплення позивача в полон.

З моменту потрапляння в полон у позивача вилучено всі особисті речі та документи, які перебували при ньому, що повністю виключало можливість будь-якого зв`язку.

Командування військової частини не забезпечило належну евакуацію особового складу, що з урахуванням обставин бойової обстановки, безпосередньо призвело до захоплення позивача в полон.

Щодо повідомлень Територіального управління ДБР у м.Полтаві та результатів досудового розслідування.

Відповідачем зазначено, що на підставі службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві направлено повідомлення про нібито вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 410 та ст. 429 Кримінального кодексу України, та внесено відповідні відомості до ЄРДР (витяг №62024170020002916).

Однак, за результатами всебічного та об`єктивного досудового розслідування, проведеного Другим слідчим відділом Територіального управління ДБР у м.Полтаві, кримінальне провадження № 62024170020002916 від 02.05.2024 року закрито 10.10.2025 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1 .

Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 наказом командира №361 військової частини НОМЕР_4 від 27.12.2023 року призначено на посаду бойового медика 1 механізованого взводу 9 механізованої роти.

З матеріалів службового розслідування стало відомо, що 14.01.2024 року під час перевірки особового складу виявлено відсутність ОСОБА_1 , а попередні припущення про його самовільне залишення місця служби або небажання виконувати службові обов`язки не підтверджено.

10.06.2025 року відбувся обмін полоненими, серед яких був ОСОБА_1 , що беззаперечно свідчить про факт його захоплення в полон і відсутність самовільного залишення місця служби. Факт полону доведений належними доказами, а будь-які твердження відповідача про «самовільну здачу» не відповідають дійсності.

Відповідно до статті 408 Кримінального кодексу України злочином є дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилення від військової служби. Встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутні всі ознаки складу кримінального правопорушення, зокрема суспільна небезпечність, вина та намір ухилитися від військової служби.

З урахуванням матеріалів кримінального провадження №62024170020002916, а також постанови про його закриття на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, немає підстав кваліфікувати дії ОСОБА_1 як самовільне залишення військової частини чи поля бою в умовах воєнного стану.

Таким чином, твердження відповідача про нібито порушення позивачем військової дисципліни та кримінальне правопорушення є безпідставними та спростовані доказами, здобутими під час досудового розслідування, а факт полону підтверджено та визнається належним і допустимим доказом у справі.

Відповідно, військовослужбовець, який перебував у полоні, не може вважатися таким, що самовільно залишив частину та за ним зберігається грошове забезпечення на весь період полону, а також всі належні виплати при звільненні.

Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення. Виплата грошового забезпечення здійснюється до повного з`ясування обставин зникнення або визнання судом особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

У зв`язку з закриттям кримінального провадження, ОСОБА_1 має право на депоновані кошти за весь період перебування в полоні.

З урахуванням викладеного, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

24.02.2026 року на адресу суду від представника Міністерства оборони України надійшло пояснення, в яких представник третьої особи не визнає заявлених позовних вимог та вважає, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначаються Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України №608 від 21.11.2017, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371.

На підставі пункту 1 Розділу 2 Порядку №608 службове розслідування може призначатися у разі, зокрема: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.

Пунктом 1 розділу ІІІ вказаного порядку встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Розділом V Порядку №608 врегульовано, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу VI Порядку, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.

У справі, що розглядається, встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №450 16.02.2024 «Про результати службового розслідування» встановлено, що бойовий медик 1-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти військової частини НОМЕР_4 молодший сержант ОСОБА_1 з 14.01.2024 року та по теперішній час відсутній на військовій службі без поважних причин.

У діях молодшого сержанта ОСОБА_1 : вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 410 Кримінального кодексу України, а саме: викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, а також статті 429 Кримінального кодексу України, а саме: самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю.

Вважати молодшого сержанта ОСОБА_1 таким, що з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року перебував в полоні. Потрапляння в полон сталося внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України, а саме: самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю;

Начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 не включати молодшого сержанта ОСОБА_1 до наказу про виплату додаткової винагороди відповідно до абзацу 2 пункту 11 розділу XXXIV наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 в розрахунку 100 000 гривень на місяць за час перебування в полоні з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року.

Таким чином, на думку представника третьої особи, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

03.03.2026 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання, в якому представник позивача просить долучити доказів до матеріалів справи:

- заява до Міністерства оборони України;

- заяву до Центрального управління захисту прав військовослужбовців та військового омбудсмана;

- відповіді від військової частини НОМЕР_5 .

Листом командира військової частини НОМЕР_5 №2657/1992 від 27.02.2026 року представнику позивача повідомлено, що посадовими особами військової частини НОМЕР_6 проведено перевірку доводів, викладених у зверненні, а також опрацьовано матеріали службового розслідування військової частини НОМЕР_1 та документи, що стосуються проходження військової служби молодшим сержантом ОСОБА_7 .

За результатами перевірки встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026 №1256, виданого за результатами службового розслідування, молодший сержант ОСОБА_3 , перебуваючи на посаді бойового медика 1 механізованого взводу 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 та виконуючи бойове завдання згідно з бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_4 від 11.01.2024 №135дск, 12.01.2024 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 був захоплений у полон збройними формуваннями російської федерації та перебував у місцях несвободи до 10.06.2025.

У ході службового розслідування також встановлено, що висновки попереднього службового розслідування щодо нібито самовільного залишення військовослужбовцем позиції не підтвердилися та суперечили фактичним обставинам події, у зв`язку з чим накази командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2024 №697 "Про призначення службового розслідування" та від 16.02.2024 №450 "Про результати службового розслідування" скасовано у встановленому порядку.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2026 №1256 "Про результати службового розслідування" командуванням військової частини НОМЕР_7 надано відповідні вказівки фінансово-економічній службі щодо забезпечення нарахування та здійснення виплат грошового забезпечення, у тому числі додаткових виплат, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 та наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260.

Разом з тим встановлено, що здійснення остаточних розрахунків та виплата належних сум проводиться після завершення необхідних фінансово-розрахункових процедур, перевірки підстав для нарахування та оформлення відповідних бухгалтерських документів у межах чинного законодавства.

Станом на теперішній час питання нарахування та виплати належного грошового забезпечення і передбачених законодавством компенсацій ОСОБА_1 перебуває на контролі командування військової частини НОМЕР_7 .

Твердження щодо невиконання військовою частиною НОМЕР_1 рішень органів досудового розслідування або навмисного створення перешкод у здійсненні виплат під час проведення перевірки свого підтвердження не знайшли.

Таким чином, військовою частиною НОМЕР_7 вжито необхідних організаційних та фінансових заходів для реалізації прав колишнього військовослужбовця, а питання здійснення виплат перебуває на виконанні у межах чинного законодавства України.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України в період з 2023 року по 2025 рік.

14.01.2024 року молодший сержант ОСОБА_1 , перебуваючи у складі 1-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти військової частини НОМЕР_4 під час безпосередньої участі у бойових діях, спрямованих на забезпечення національної безпеки та оборони України, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, перебуваючи поблизу с.Синьківка Куп`янського району Харківської області, потрапив у полон до держави-агресора.

З матеріалів справи та доводів представника відповідача вбачається, що з доповіді про подію у військовій частині НОМЕР_4 від 14.01.2023 року №28 стало відомо, що 14.01.2024 року о 07 годині 00 хвилин під час перевірки особового складу 9 механізованої роти військової частини НОМЕР_4 які виконували бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 від 11.01.2024 року №135дск на позиціях поблизу АДРЕСА_1 було виявлено відсутність бойового медика 1-го механізованого взводу 9-ї механізованої роти військової частини НОМЕР_4 молодшого сержанта ОСОБА_2 .

Крім того, територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, під час досудового розслідування повідомлено, що ОСОБА_1 наказом командира № НОМЕР_8 військової частини НОМЕР_4 від 27.12.2023 року призначений на посаду бойового медика 1 механізованого взводу 9 механізованої роти. З матеріалів службового розслідування стало відомо, що 14.01.2024 під час перевірки особового складу виявлено відсутність молодшого сержанта ОСОБА_1 , попередніми причинами самовільного залишення місця служби ОСОБА_1 у вищевказаному повідомленні зазначається небажання виконувати службові обов`язки в умовах бойової обстановки. Однак, вказане спростовується тим, що 10.06.2025 відбувся обмін полоненими, серед яких був ОСОБА_1 , що свідчить про факт захоплення останнього у полон та відсутність самовільного залишення місця служби.

Згідно довідки про перебування громадянина України в місцях несвободи від 27.06.2025 року №34/К-1998д, виданої Службою безпеки України, стало відомо, що солдат ОСОБА_3 перебував в полоні з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року.

На підставі службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань у м. Полтаві направлено повідомлення про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 410 та ст. 429 Кримінального кодексу України та внесено відповідні відомості до ЄРДР (витяг №62024170020002916).

Однак, за результатами всебічного та об`єктивного досудового розслідування, проведеного Другим слідчим відділом Територіального управління ДБР у м. Полтаві, кримінальне провадження №62024170020002916 від 02.05.2024 року закрито 10.10.2025 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1 .

25.12.2025 року представник ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України з заявою, в якій просив:

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести службову перевірку бездіяльності та протиправних дій посадових осіб військової частини НОМЕР_1 ;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести повний розрахунок із ОСОБА_1 відповідно до вимог законодавства України за період перебування в полоні.

Листом командира військової частини НОМЕР_5 №2657/1992 від 27.02.2026 року представнику позивача повідомлено, що посадовими особами військової частини НОМЕР_6 проведено перевірку доводів, викладених у зверненні, а також опрацьовано матеріали службового розслідування військової частини НОМЕР_1 та документи, то стосуються проходження військової служби молодшим сержантом ОСОБА_7 .

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд враховує, що територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Полтаві, під час досудового розслідування повідомлено, що ОСОБА_1 наказом командира №361 військової частини НОМЕР_4 від 27.12.2023 року призначений на посаду бойового медика 1 механізованого взводу 9 механізованої роти. З матеріалів службового розслідування стало відомо, що 14.01.2024 під час перевірки особового складу виявлено відсутність молодшого сержанта ОСОБА_1 , попередніми причинами самовільного залишення місця служби ОСОБА_1 у вищевказаному повідомленні зазначається небажання виконувати службові обов`язки в умовах бойової обстановки. Однак, вказане спростовується тим, що 10.06.2025 відбувся обмін полоненими, серед яких був ОСОБА_1 , що свідчить про факт захоплення останнього у полон та відсутність самовільного залишення місця служби.

Згідно довідки про перебування громадянина України в місцях несвободи від 27.06.2025 року №34/К-1998д, виданої Службою безпеки України, стало відомо, що солдат ОСОБА_3 перебував в полоні з 12.01.2024 року по 10.06.2025 року.

Однак, за результатами всебічного та об`єктивного досудового розслідування, проведеного Другим слідчим відділом Територіального управління ДБР у м.Полтаві, кримінальне провадження №62024170020002916 від 02.05.2024 року закрито 10.10.2025 року, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях ОСОБА_1 .

З урахуванням матеріалів кримінального провадження №62024170020002916, а також постанови про його закриття на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, суд вважає, що немає підстав кваліфікувати дії ОСОБА_1 як самовільне залишення військової частини чи поля бою в умовах воєнного стану.

Таким чином, твердження відповідача про нібито порушення позивачем військової дисципліни та кримінальне правопорушення є безпідставними та спростовані доказами, які наявні в матеріалах справи.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 1-4 статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За приписами пункту 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець.

Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону.

Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам

За змістом пункту 3 розділу І Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Пунктами 14-15 Розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Таким чином, військовослужбовцям за час проходження військової служби виплачується грошове забезпечення.

Виплата грошового забезпечення також зберігається за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти.

Поряд з цим, вказане правило не поширюється на осіб, які самовільно залишили військові частини (місця служби).

У даному випадку, факт перебування в полоні підтверджується:

- випискою з Реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, від 27.04.2024;

- довідкою Служби безпеки України про перебування ОСОБА_1 у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України у період з 12.01.2024 по 10.06.2025, як особи, визначеної пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України»;

- випискою з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

За приписами пункту 3 Розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно), а також інтернованим в нейтральних державах або безвісно відсутнім, виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884.

Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Згідно із пунктом 4 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:

військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;

військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації).

Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими та не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Пунктами 5, 6 Порядку № 884 передбачено, що обов`язок щодо з`ясування всіх обставин та вирішення питання щодо призначення або не призначення виплати грошового забезпечення, додаткових та інших видів грошового забезпечення належне, але не отримане військовослужбовцем, який захоплений у полон або заручниками, а також інтернований в нейтральних державах або зник безвісти, членам сім`ї такого військовослужбовця, покладається саме на командира військової частини.

Суд також враховує, що листом командира військової частини НОМЕР_5 повідомлено, що посадовими особами військової частини НОМЕР_6 проведено перевірку доводів, викладених у зверненні, а також опрацьовано матеріали службового розслідування військової частини НОМЕР_1 та документи, що стосуються проходження військової служби молодшим сержантом ОСОБА_7 .

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про необхідність зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду за період перебування в полоні з 12.01.2024 по 10.06.2025 року.

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткової грошової винагороди за період перебування в полоні з 12.01.2024 по 10.06.2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення та додаткову грошову винагороду за період перебування в полоні з 12.01.2024 по 10.06.2025 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua