Рішення від 30 березня 2026 р. у справі №754/5987/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/615/26

Справа №754/5987/25

РІШЕННЯ

Іменем України

31 березня 2026 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

судді Саламон О.Б.

секретаря судового засідання Михайленко Н.О.

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представників ОСОБА_3 , ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець Олена Василівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу -

В С Т А Н О В И В:

Позиції учасників справи.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду до відповідача ОСОБА_2 з вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з 10 листопада 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 та заведена спадкова справі. Відповідно до постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , як її колишнього чоловіка, оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року шлюб розірвано. Зазначає про те, що зареєстрована по АДРЕСА_1 та проживала разом з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловік і жінка з 19 грудня 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Офіційно одружені були з 23 липня 2003 року до 10 листопада 2021 року. Рішення про розірвання шлюбу стосунків не змінило, продовжували проживати однією сім`єю як чоловік і жінка та вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займались благоустроєм квартири. Подаючи на розлучення, робила спробу змусити чоловіка відмовитись від вживання спиртного. Він знав, що навіть розлучившись, вона не залишить його та будуть проживати і в подальшому буде опікуватися про нього, оскільки він мав значні проблеми зі здоров`ям, вирішенням яких вона постійно займалась. Факт проживання з ОСОБА_4 , як чоловіка та дружини, підтверджується довідкою, виданою начальником ЖЕД-305 м. Києва, адресою місця проживання, зазначеною у паспорті, де зареєстрована у квартирі з липня 2009 року, квитанціями про оплату комунальних послуг, чеками на придбання лічильників, меблів, побутової техніки, заміни вікон та дверей, фотокартки.

Відповідач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_5 скористався правом надання відзиву, у відповідності до якого не погоджується з доводами позивача. Заперечуючи щодо позовних вимог, вважає за фактичні обставини наступне: з 23.07.2003 по 10.11.2021 позивач дійсно перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який 10.11.2021 розірвано. У відповідності до ч. 2 ст. 114 СК України шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. При цьому позовна заява про розірвання шлюбу була подана ще 08.07.2021 і з того часу припинено проживання з чоловіком (про що зазначено у рішенні). З липня 2021 року позивач спочатку мешкала у свого сина, а потім за іншою адресою,однак не з батьком відповідача. Так як позивач тривалий час мешкала з померлим в належній йому квартирі, то 24.05.2022 ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом про визнання її такою, що втратила право криистування житловим приміщенням. Протягом часу, який минув з моменту розірвання шлюбу, ОСОБА_4 в результаті хвороби опорно-рухового апарату часто перебував на лікуванні в лікарні, у 2023 році важко переніс інфекційну хворобу ковід, у зв`язку з чим також перебував на лікуванні, а з 01.02.2024 і по день смерті перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Дарницького району, що підтверджується з виписки медкарти стаціонарного хворого. Увесь час хворів, потребував допомоги і син її надавав. Позивач не навідувалась, станом здоров`я не цікавилась, будь - якої турботи не проявляла. Організацією похорон займався лише син. Позивач була проінформована про смерть і з`явилась попрощатись з ним до моргу, участі в похороні і подальших поховальних обрядах не приймала. Позивач мала б довести суду саме факт ведення нею та ОСОБА_4 протягом часу з 11.12.2021 по ІНФОРМАЦІЯ_1 спільного господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Однак таких доказів позивачем до суду не надано, однак їх і не може існувати, адже вони разом в цей час не проживали, не мали спільного бюджету, ані взаємних прав та обов`язків, не дбали один про одного ані під час хвороб, ані у вирішенні побутових питань. З урахуванням викладеного, сторона відповідача вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, тому просить відмовити у позові повністю.

Позивач надала відповідь на відзив, у відповідності до якого зазначає, що з липня 2021 проживала з ОСОБА_4 . Після розірвання шлюбу, у зв`язку з її тяжкою хворобою постійно перебувала на лікуванні, тому ОСОБА_4 і його син скористалися відсутністю і подали позов до суду щодо визнання її такою, що втратила право користування житлом. На початку 2024 р. ОСОБА_4 захворів на туберкульоз і за рекомендацією лікарів його не відвідувала, оскільки був послаблений імунітет, обмежувала себе у спілкуванні з людьми. Підтверджує факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 у період з 11.12.2021по ІНФОРМАЦІЯ_1.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 позов підтримали, посилаючись на викладене у заяві, зазначивши про достатність усіх обставин, необхідних для встановлення факту проживання однією сім`єю у період з 10.11.2021 по ІНФОРМАЦІЯ_1. Зокрема, зазначила, що з 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі, однак чоловік постійно вживав алкоголь, був проблемним, постійні операції, у листопаді 2021 року розлучилися, не знала як діяти і думала "залякати", щоб перестав вживати алкоголь. Після розірвання шлюбу не проживала лише місяць, в подальшому почалася війна і вона відразу дізналася про онкохворобу. Шукала хостел де помирати, лікувалася близько 10 місяців і не проживала. Він в телефоні був заблокований, не хотіла його чути. Жити разом не було можливості, оскільки в нього "криша їхала", завжди був п`яним. Думала, що піде від нього і тоді отямиться. Приходила, носила продукти, готувала їжу, помер у березні 2024 р. від туберкульозу, похованням займався син. Їй подзвонили і повідомили про смерть. У 2023 р. приходила до нього, як до чоловіка, бо не було де жити. У зв`язку зі своєю хворобою до ОСОБА_4 не зверталася за допомогою. Вона тоді з грудня 2023 року приїхала з села і по день смерті була у подруги.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що стороною позивача не представлено достатньо доказів, які б свідчили про факт проживання зі спадкоємцем однією сім`єю у період з 10.11.2021 по ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначили про те, що з липня 2021 року ( з моменту подачідо суду позову про розірвання шлюбу) ознак сім`ї не було, в подальшому - ані сім`ї, ані спільного бюджету.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В. в судове засідання не з`явилася, про розгляд справи повідомлялася належним чином. На запит суду надано спадкову справу після смерті ОСОБА_4 .

Процесуальні дії та рішення суду.

Протоколом автоматизованого розподілу справ справу передано на розгляд судді Саламон О.Б.

22 квітня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва відкрито провадження по справі, постановлено здійснювати розгляд справи в загальному порядку.

18 червня 2025 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В. матеріали спадкової справи № 9/2024, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Фактичні обставини справи. Позиція суду та оцінки аргументів сторін.

Всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у справі докази, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

З 23 липня 2003 року по 10 листопада 2021 року позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно з інформацією про задеклароване/зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 з 31.07.2029 за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.16)

10 листопада 2021 року Деснянським районним судом м. Києва шлюб розірвано.

У відповідності до ч. 2 ст. 114 СК України шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 та після його смерті заведена спадкова справа.

Відповідно до постанови приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пашковець О.В. позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , оскільки рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2021 року шлюб розірвано.

У відповідності до ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, а також те, що сім`я створюється на підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК України).

Верховний Суд у постанові від 14 березня 2019 року у справі № 320/4964/17 (провадження № 61-42073ск18) зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 (61-3071св21).

У постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 587/302/16 (провадження № 61-18522св18) Верховний Суд вказав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 (провадження № 61-10538св22), належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Обов`язковою умовою для встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_4 були офіційно одружені з 23 липня 2003 року до 10 листопада 2021 року.

Предметом доказування в даній справі є встановлення юридичних фактів:

- проживання позивача однією сім`єю разом із спадкодавцем у період з 10 листопада 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (по день смерті);

- тривалість такого проживання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається лише на докази, які виникли на час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також, які виникли після смерті спадкодавця (платіжні документи щодо оплати комунальних послуг) та свідчення свідків (які надали узагальнюючи епізодичні пояснення).

Однак в описовій частині позовної заяви позивачем на підтвердження проживання з листопада 2021 року по березень 2024 року лише зазначено (без надання і долучення доказів) про те, що «…..вели спільне господарство, мали спільний бюджет, займались благоустроєм квартири……факт проживання, як чоловіка та дружини, підтверджується довідкою, виданою начальником ЖЕД-305 м. Києва, адресою місця проживання, зазначеною у паспорті, де зареєстрована з липня 2009 року, квитанціями про оплату комунальних послуг, чеками на придбання лічильників, меблів, побутової техніки, заміни вікон та дверей, фотокартки», однак в матеріалах справи відсутні докази, такі як квитанції про оплату комунальних послуг, чеки на придбання лічильників, меблів, побутової техніки, заміни вікон та дверей, фотокартки (окрім квитанцій про оплату комунальних послуг, які виникли після смерті спадкодавця) .

Безпідставними є також посилання позивача на Акт, засвідчений начальником ЖЕД-305 М. Мірута, про проживання проживання її, позивача, за адресою місця проживання - АДРЕСА_1 . Даний Акт датований 14.08.2024 (після смерті спадкодавця) і в даному документі лише зазначено "проживає". (т. 1 а.с.17)

Даний доказ не підтверджує факту спільного проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю, а засвідчують лише факт проживання на момент 14.08.2024 у квартирі, яке може відбуватися і без спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а тому суд відноситься критично до зазначених доказів.

Долучені письмові пояснення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 суд розцінює як неналежні докази у розумінні ст.ст. 76-83 ЦПК України, не є надійним джерелом фактів і не можуть підтверджувати будь-які обставини, оскільки особи, які їх підписували не приводилися до присяги, не попереджені про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень, а відтак не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Згідно зі ст.ст. 69, 90, 91, 213 ЦПК України, свідки допитуються безпосередньо в судовому засіданні, попереджаються про кримінальну відповідальність та приводяться до присяги. І лише в такому випадку їх покази є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України.

В підготовчому судовому засіданні було заявлено клопотання про допит в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , а також допит в якості свідка відповідача - ОСОБА_2 .

Покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , ОСОБА_10 , надані в судовому засіданні, не стосуються спільного проживання позивача з померлим, як сім`ї, та тривалості проживання саме в період з з 10.11.2021 по ІНФОРМАЦІЯ_1. Свідки повідомляли про стан здоров`я померлого, про його алкогольну залежність, "запої", про те, що позивач проживала і в інших людей, речі не всі забрала, бо померлий не віддава, епізодично бачили позивача за її місцем проживання та померлого, про відвідування позивача і спадкодавця на момент реєстрації шлюбу, однак відомостей про факти пояснення свідків не містять, водночас містять оціночні судження, міркування і здогади та оцінку ситуації, дають характеристику позивача як особи, висновки, які грунтуються не на фактах, а на припущеннях.

Жодному зі свідків достеменно не відомо про спільний бюджет, взаємні права чи обов`язки, організацію спільного побуту позивача. Проте надання допомоги позивачем спадкодавцю, саме по собі не підтверджує факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї і не є достатніми для того, щоб дійти висновку про наявність обставин проживання позивача та ОСОБА_4 однією сім`єю, оскільки мають загальний характер, з яких не можна встановити характер відносин указаних осіб.

Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2 , який пояснив, що позивач з його батьком після розлучення разом не проживали, підтвердженням чого є подання батьком позову щодо визнання позивача такою, що втратила право користування житлом. Він, як син, щотижня приїжджав до батька, знаючи що розлучився з дружиною. Речей позивача в квартирі ніяких не було, можливо деякі і залишилися. Батько помер в лікарні і від батька не чув, що спілкуються з колишньою дружиною. Причиною розірвання шлюбу було вживання алкоголю батьком.

Інші докази, надані в судовому засіданні стосуються факту перебування позивача тривалий час на лікуванні, що було перешкодою проживання за місцем реєстрації разом зі спадкодавцем, однак жодним чином не можуть свідчити ні про наявність сімейних стосунків між позивачем і спадкодавцем, ні про їх тривалість.

Будь-яких інших письмових доказів, які б вказували на те, що позивач та померлий ОСОБА_4 до часу відкриття спадщини проживали однією сім`єю, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, матеріали справи не містять.

Покази позивача, надані суду в судовому засіданні, не є засобом, яким встановлюються докази в розумінні статті 76 ЦПК України, а в якості свідка показання в судовому засіданні суду позивач не давала. Доказом можуть вважатися лише надані позивачем під час письмового опитування в порядку 93 ЦПК України покази свідка.

Зокрема, суд не може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях свідків про проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю, оскільки покази свідків не є достатніми доказами про наявність сім`ї в розумінні ст. 3 СК України.

Для встановлення факту спільного проживання показання свідків не можуть бути єдиною підставою. На це звернув увагу Верховний Суд при розгляді справи № 343/1821/16-ц від 16 січня 2019 року та в № 129/2115/15-ц ід 14 лютого 2018 року. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази:

- ведення спільного господарства;

-наявності у сторін спільного бюджету;

-проведення спільних витрат;

-наявність усталених стосунків, взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї.

Матеріали справи також містять заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва, у відповідності до якого, після розірвання шлюбу, ОСОБА_4 звертався до суду з приводу визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Рішення винесено без присутності ОСОБА_1 , при цьому відмовлено у задоволенні позову, оскільки на підтвердження факту непроживання не надано допустимих належних доказів. Непроживання відповідача у квартирі не дає підстав для визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням та позбавлення права користування житловим приміщенням.

Як вказала сама позивач в судовому засіданні, спільного бюджету не мали, спільно коштами не складались, у ОСОБА_4 були свої кошти, у неї, позивача, свої.

Ознакою сім`ї є наявність взаємних прав та обов`язків між її членами (ст.ст.14, 15 СК України), і ця ознака є найбільш вагомою для юридичного визначення поняття сім`ї. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

За невиконання або неналежне виконання сімейних обов`язків установлюється юридична відповідальність, наявність якої є також ознакою сім`ї. Сімейні обов`язки є такими, які тісно пов`язані з особою і не можуть бути перекладені на іншу особу. Треба враховувати, що характерною рисою сім`ї є добровільне, без тиску зовні, виконання її членами сімейних обов`язків.

Стосунки між позивачем та ОСОБА_4 взаємних прав та обов`язків не мали, тим більше за їх невиконання не встановлена була юридична відповідальність.

Всі надані позивачем докази свідчать про проживання/перебування певний час в одному житлі. Ситуативне перебування позивача біля спадкодавця безпосередньо в одному житлі, не свідчить про спільне проживання однією сім`єю.

Наявність фактичних сімейних відносин задля отримання спадщини потребує документального підтвердження. Надані позивачем докази такими не є.

Позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є його процесуальним обов`язком у силу ст.ст. 12, 81 ЦПК України.

Допустимих, достатніх, належних та переконливих доказів спільного проживання на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем не менше п`яти років до дня його смерті позивачем не надано.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В пункті 45 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»), проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Аналізуючи зазначені норми права, роз`яснення Верховного Суду України, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів кожний окремо й у їх сукупності, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом», вважаю, що позивачем не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, а отже відсутні передбачені ст. 1264 ЦК України підстави для визнання його спадкоємцем четвертої черги.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю до часу відкриття спадщини.

Оцінивши надані докази, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факти, які б свідчили про факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що всупереч вимог процесуального закону позивачем не представлено суду достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом свідчили про факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років, а також те, що позивач не довів з посиланням на належні, допустимі, достатні та достовірні докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 60, 213-215, 256 - 259 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пашковець Олена Василівна про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення складено 03.04.2026.

Суддя Деснянського районного суду м. Києва О.Б. Саламон