Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №524/11796/25 — Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/11796/25

Провадження №2/524/465/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2026 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого судді Предоляк О.С.,

при секретарі судового засідання Косенко Р.Д

за участі позивача ОСОБА_1 , його представника - адвоката Милованова Р.В., представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Гонтара В.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, сплачених згідно попереднього договору,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року до суду звернувся ОСОБА_1 з уточненим позовом ( а.с. 46) до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, сплачених згідно попереднього договору. Просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно утримувані авансові платежі в сумі 51 тисяча доларів США. В обґрунтування позову зазначає, шо 07.05.2008 року між ОСОБА_1 , як покупцем та ОСОБА_2 як продавцем, в особі ОСОБА_3 , укладено попередній договір щодо подальшого укладення договору купівлі-продажу двоповерхової квартири АДРЕСА_1 . Перед підписанням попереднього договору, ОСОБА_3 від ОСОБА_1 отримано в якості завдатку 1000 доларів США. Право ОСОБА_3 на укладення такого договору, у тому числі отримання грошових коштів в інтересах власника квартири - ОСОБА_2 підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю від 06.07.2007 року. Згідно умов попереднього договору ( п.п.3.1.3., 3.1.4,, 3.1.5.) продавець зобов`язувався в строк до 01.08.2008 року провести обладнання покрівлі з металочерепиці, обладнати захист від блискавки, встановити металопластикові вікна, водостоки, провести облаштування перегородок на мансардному поверсі з пеноблоків, провести підводку до квартири електро, газо, водопостачання, обладнати каналізаційні стоки, провести реконструкцію фасаду. Натомість, будівельні роботи проведено не було, тому 01.09.2008 року ні продавець, ні його представник за довіреністю не змогли надати акт вводу в експлуатацію будинку та надати для огляду квартиру з виконаними роботами. Натомість, ним,згідно умов попереднього договору, зазначених в п.2, під розписку передавалися ОСОБА_3 , як представнику продавця, 22.05.2008 року - 47000 доларів США та 23.05.2008 року - 3000 доларів США. Відповідач без правової підстави користується грошовими коштами в сумі 51 000 доларів США (47000+3000+1000). Звертав увагу, що через 17 років ОСОБА_2 звернулась до суду, під час війни, коли дізналась, що ОСОБА_1 боронить країну про скасування арешту на квартиру, з подальшим її продажем. Наголошувала, що позивач та її чоловік мають чисельні боргові зобов`язання перед банками, фізичними особами та державою, не сплачуючи податки за нерухомість.

Вважає, що позивач має відшкодувати йому безпідставно утримані авансові платежі у розмірі 51 доларів США, сплачені згідно попереднього договору(п.п.5.7)

Ухвалою судді від 16.09.2025 року відкрито провадження за вказаним позовом та призначено до розгляду у загальному позовному провадженні з викликом сторін.

Ухвалою суду від 12.10.2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, сплачених згідно попереднього договору до судового розгляду.

Ухвалою суду від 19.01.2026 року забезпечено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, сплачених згідно попереднього договору.Накладено заборону на відчуження нерухомого майна, що належить на праві власності ОСОБА_2 , РНКОПП НОМЕР_1 в межах ціни позову.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 підтримує доводи позову щодо необхідності стягнення з продавця – відповідача ОСОБА_2 безпідставних попередньо сплачених авансових платежів. Зазначає, що 17 років ОСОБА_2 користувалась його коштами, а ОСОБА_4 , обіцяв укласти основний договір після повернення власника з - закордону. Вважає, що позовна давність ним не пропущена, оскільки він дізнався про порушення свого права власності у 2025 році коли ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про скасування обтяження на нерухоме майно, де стверджувала, що він ухилився від укладання основного договору.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Милованов Р.В. підтримує доводи позову. Просить стягнути з відповідача на користь позивача у повернення безпідставно утримані авансові платежі у розмірі 51 тисячі доларів США. Зазначає, що за змістом статей 629,635 ЦК України, при вирішенні спору про повернення авансу та відшкодування збитків, завданих одній із сторін попереднього договору, суду необхідно встановити причину не укладення основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення договору, а також з з`ясувати умови відповідальності, встановлені попереднім договором. Попередній договір є обов`язковим. Саме з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду. Власноручно написана ОСОБА_3 розписка від 20.05.2011 року, оригінал якої надавався для дослідження суду, в якій останній підтверджує отримання від ОСОБА_1 22.05.2008 року 47000 доларів США та 3000 доларів США 23.05.2008 року в забезпечення п.2.2 попереднього договору, в якій він зазначив, що довіритель (власник квартири) тимчасово відсутня в Україні, договір про внесення змін, буде підписано по її приїзду. Представник власника квартири відповідача ОСОБА_5 , майже через три роки після отримання авансових платежів та підписання попереднього договору купівлі-продажу квартири, письмово підтвердив намір в подальшому укласти договір по приїзду в Україну ОСОБА_2 . Тому, враховуючи, що рішенням від 28.07.2025 року Автозаводський районний суд м. Кременчука позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення договору задоволено з мотивів припинення дії попереднього договору, рішення суду набрало законної сили після перегляду апеляційної інстанції, попередній договір припинив свою дію. Але, залишилося зобов`язання повернути отримані авансові платежі в разі не укладення основного договору та зобов`язання укласти в подальшому основний договір згідно намірів, викладених у розписці від 20.05.2011 року, оригінал якої наявний у ОСОБА_1 . Відсутність вини у неукладенні договору купівлі-продажу правового значення не мають та не можуть бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку повернути сплачений за попереднім договором аванс, оскільки чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його частини у сторони попереднього договору у випадку неукладення основного договору. Враховуючи наведене сума, яка отримана під час дії попереднього договору є авансом,оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти, а тому, порушене право позивача на повернення коштів (авансу) за будь-яких умов підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь переданих/отриманих грошових коштів в тому розмірі та сумі, в яких вони передавалися,Оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 51 000 доларів США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком. Наміри, викладені у розписці від 20.05.2011 року, оригінал якої надавався для дослідження суду, в якій ОСОБА_3 підтверджує отримання від ОСОБА_1 22.05.2008 року 47000 доларів США та 3000 доларів США 23.05.2008 року в забезпечення п.2.2 попереднього договору, в цій розписці він чітко зазначив, що довіритель (власник квартири) тимчасово відсутня в Україні, договір про внесення змін, буде підписано по її приїзду, свідчать, що сторони домовилися укласти в подальшому договір купівлі-продажу квартири по приїзду власниці в Україну.

Наголошує, що судом не можуть бути застосовані строки позовної давності, оскільки ні в попередньому договорі, ні в розписці про наміри, не зазначено строк повернення авансових платежів у разі не укладення основного договору, не містить посилання на конкретний термін і діючі норми цивільного законодавства. Тому, боржник повинен повернути безпідставно утримувані авансові платежі за вимогою кредитора. Саме з часу заявлення вимоги про повернення боргу, повинен рахуватися трирічний термін звернення з позовом до суду. ОСОБА_1 на відому зареєстровану адресу проживання відповідача, направлялася вимога про повернення авансових коштів, які сплачено після укладення попереднього договору та повернуто з відміткою про повернення зі сплином строку зберігання. Оскільки між сторонами не укладено договір купівлі-продажу саме з вини відповідача, а вони лише домовились укласти такий договір у майбутньому, то передана відповідачу грошова сума 51 000 доларів США, є авансом, який підлягає поверненню позивачу. Письмова промова в дебатах долучена до матеріалів справи.

Представник відповідача ОСОБА_2 , - адвокат Гонтар В.М. просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що зобов`язання за попереднім договором припинилися після закінчення строку на укладення основного договору 02.09.2008 року. Наголошує, що зобов`язанням за попереднім договором, що укладений між сторонами, є укладення договору купівлі-продажу квартири. Повернення авансу не є зобов`язанням за цим договором, а є наслідком припинення зобов`язання через неможливість його виконання. Відсутність в попередньому договорі посилання на конкретний строк повернення авансу не є не встановлення строку виконання зобов`язання. Попереднім договором визначено строк виконання зобов`язання — 01.09.2008 року. Саме після настання цього строку позивач дізнався або повинен був дізнатися, що зобов`язання про укладення договору купівлі- продажу відповідачем не виконано і у позивача настало право вимоги щодо виконання зобов`язань за попереднім договором, в тому числі й право повернення авансу. Відтак, перебіг позовної давності в даному випадку розпочався з 02.09.2008 року. Позивач звернувся до суду 02.09.2025 року, тобто з пропуском встановленого законом трирічного строку.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з» явився.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, оцінивши всі зібрані по справі докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 07 травня 2008 року між ОСОБА_1 , як покупцем та ОСОБА_2 , як продавцем, в особі ОСОБА_3 , укладено попередній договір щодо подальшого укладення договору купівлі-продажу двоповерхової квартири АДРЕСА_1 .

Перед підписанням попереднього договору, ОСОБА_3 від ОСОБА_1 в якості завдатку отримано 1000 доларів США (п. 5.1. попереднього договору)

Права ОСОБА_3 на укладення договору та отримання грошових коштів в інтересах власника квартири ОСОБА_2 були підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю від 06.07.2007 року.

Згідно умов попереднього договору, що зазначені в п.п.3.1.3., 3.1.4,, 3.1.5., продавець зобов`язувався в строк до 01.08.2008 року провести обладнання покрівлі з метало черепиці, обладнати захист від блискавки, встановити металопластикові вікна, установити водостоки, провести облаштування перегородок на мансардному поверсі з пеноблоків, провести підводку до квартири електро, газо, водопостачання, обладнати каналізаційні стоки, провести реконструкцію фасаду.

Зобов`язанням сторін за попереднім договором від 07.05.2008 р. є зобов`язання укласти основний договір у строк 01.09.2008 року (пункти 1.1., 6.1. попереднього договору).

Відповідач визнає та не заперечується позивачем, що основний договір укладений не був.

Рішенням Автозаводського районного суду м Кременчука від 28 липня 2025 року в справі № 524/12237/25 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування обтяження на нерухоме майно задоволено. Скасовано обтяження у виді заборони на нерухоме майно: квартири, незакінченої будівництвом, адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер обтяження: 7148722, зареєстрованого Приватним нотаріусом Ліньковою І.Б..

У справі № 524/12237/25, зокрема, встановлено, щозобов`язання за укладеним між сторонам попереднім договором від 07.05.2008 припинило своє існування 02.09.2008.

Суд вважав, що зазначення у п.6.4 договору про те, що договір «діє до виконання сторонами усіх своїх зобов`язань» не свідчить про те, що цей пункт регулює строк припинення зобов`язання в розумінні ст. 251 ЦК України.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Так, позивач звернувся з позовом про стягнення авансових платежів за попереднім договором та вказував, що 51 тисяча доларів США утримуються відповідачем ОСОБА_2 протягом 17 років як попередня оплата, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Стверджував, що строк виконання боржником обов`язку не встановлений і кредитор має право вимагати його виконання у будь –якій час.

Відповідач зазначав, щозобов`язанням сторін за попереднім договором від 07.05.2008 року є зобов`язання укласти основний договір у строк 01.09.2008 року (пункти 1.1., 6.1. попереднього договору), тому до вказаних правовідносин необхідно застосувати строки позовної давності

Суд зазначає, що за умовами попереднього договору (п.5.1) до підписання цього договору на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі продажу нерухомого майна та своєї платежеспроможності покупець переадав, а продавець отримав суму завдатку 5050 грн., що є еквівалентом 1000 доларів США (а.с.11).

Згідно із розпискою віл 20.05.2011 року, наявною в матеріалах справи (а.с. 18), позивач ОСОБА_1 на забезпечення п.п. 2.2. договору передав ОСОБА_3 50 000 доларів США

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (Постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (стаття 527 ЦК України).

Виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (частина перша статті 528 ЦК України).

За висновками Верховного Суду у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 522/9760/22 залежно від правових наслідків виконання іншою особою обов`язку боржника воно поділяється на те, яке відбувається:по-перше, без набуття іншою особою прав кредитора (частина перша статті 528 ЦК). У такому випадку має місце передоручення, тобто покладення боржником виконання свого обов`язку на іншу особу. Зрозуміло, що покладення виконання зобов`язання на іншу особу не робить її стороною в зобов`язанні та не створює для неї жодних прав і обов`язків. Тому боржник при цьому залишається стороною зобов`язання, і у випадку його невиконання або неналежного виконання іншою особою, такий обов`язок має виконати боржником самостійно;по-друге, з переходом прав кредитора до іншої особи (частина третя статті 528 ЦК). За наявності підстав, передбачених у частині третій статті 528 ЦК, інша особа без згоди боржника може виконати його обов`язок. Правовим засобом, який забезпечує охорону прав такої цієї особи, є перехід до неї прав кредитора

Зобов`язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов`язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов`язок виконати фактичні дії (див. пункт 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21)).

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права (DCFR) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 910/18279/19 вказано, що: «аналіз змісту статті 1212 ЦК України свідчить, що цивільне законодавство що охоплюється безпідставно набутим майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Наприклад, у статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права (Draft Common Frame of Reference. Principles, Definitions and Model Rules of European Private Law) щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном. Тлумачення статті 1212 ЦК України, із застосуванням телеологічного способу її тлумачення, свідчить, що цією нормою до випадків безпідставного набуття та збереження майна віднесено також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона згідно закону мала віддати (перерахувати) іншій особі в силу покладеного на неї законом зобов`язання. Тобто зменшення обов`язку. У справі, що переглядається, збагаченням є збереження страховиком без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він згідно закону мав виплатити потерпілій особі враховуючи спричинену шкоду його страхувальником. Такий підхід до розуміння норми статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави адже очевидно, що у наведений спосіб відбувається збагачення страховика за рахунок зменшення (звільнення) його від виконання обов`язку з відшкодування шкоди завданої потерпілій особі його страхувальником».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

До безпідставно набутого майна набувача, з урахуванням розумності, відноситься користування чужим майном (майном потерпілого). Причому потерпілий, якому належить майно, що користувався набувач, має право вимагати від набувача повернення такого збагачення

Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (пункт 3 частини першої статті 208 ЦК України).

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (абзац 1 частини першої статті 218 ЦК України).

Недотримання вимоги норми закону про необхідність письмової форми правочину не зумовлює недійсність правочину. Правочин внаслідок недотримання письмової форми може бути кваліфікований недійсним, якщо про це вказано прямо в нормі закону (наприклад, частина друга статті 547 ЦК України, частина третя статті 719 ЦК України, частина друга статті 1055 ЦК України) (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (абзац 2 частини першої статті 218 ЦК України).

Європейський суд з прав людини нагадав, що «відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову заявника апеляційним судом, який спочатку двічі задовольнив цей позов (див. пункт 10), а також висновок, зроблений внаслідок цього не на користь заявника, і відсутність у нього можливості подати відповідні докази та аргументи у зв`язку зі зміною правової кваліфікації, мають розглядатися як повністю невиправдані та такі, що суперечать вимогам статті 6 Конвенції стосовно справедливості цивільного провадження і принципу змагальності судового процесу. В ухвалі від 25 липня 2011 року, якою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишив без змін рішення апеляційного суду від 21 лютого 2011 року (див. пункт 15), також не було роз`яснене це питання, хоча у своїй касаційній скарзі заявник посилався на неправильне застосування норм матеріального права» (GUSEV v. UKRAINE, № 25531/12, § 26, 30, 33, ЄСПЛ, від 14 січня 2021 року).

У постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц здійснено правовий висновок , -неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм

Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини ( Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц

Отже, встановивши, що 02 вересня 2008 року попередній договір припинено, розписка щодо отримання коштів датована 20 травня 2011 року поза строками дії договору та не на виконання п 2.2, згідно тверджень позивача існувала усна домовленість між ним та третьою особою без самостійних вимог на стороні відповідача про укладення основного договору купівлі- продажу нерухомого майна належного відповідачу, у майбутньому. Таким чином позивач зазначає, що авансово сплачував відповідачу кошти саме за двоповерхову квартиру АДРЕСА_1 , договір про що мав бути укладений у майбутньому- після поверненя з –закордону власника.

Суд зауважує, що твердження позивача про те, що перераховані ним на ім`я третьої особи кошти сплачувалися саме як авансові платежі, які в подальшому повинні бути зараховані в рахунок вартості нерухомого майна, на виконання п.п. 2.2. попереднього договору не підтверджені жодними доказами.

За загальним правилом боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Разом із тим, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто

Судом з`ясовано фактичні обставини справи: позивач наполягає, як на суб`єктному складі учасників справи, так і на підставі позову щодо існування домовленостей між сторонами в справі про вчинення попереднього договору, підстава сплати коштів за яким 20 травня 2011 року за умови припинення попереднього договору 02 аересня 2008 року відсутня

Позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідача з пропозицією укласти основний договір, як і не надав доказів того, що відповідач відмовив йому в укладенні такого договору. В ході розгляду справи не здобуто і позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б достеменно свідчили про те, що кошти, сплачені позивачем є авансовими платежами, отже підстави для стягнення авансових платежів відсутні.

З огляду на відмову у задоволенні позову відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 15746, 20 грн необхідно віднести на рахунок позивача

Керуючись ст.ст. 10,12,13,19,76,78,80,81,141,258-260 ЦПК України, суд -

суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про стягнення авансових платежів, сплачених згідно попереднього договору- відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 7 409, 65 грн. компенсувати за рахунок держави

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Автозаводського районного суду м Кременчука від 19.01.2026 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня складення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНКОПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Олена Предоляк