Рішення від 02 квітня 2026 р. у справі №363/3845/25 — Вишгородський районний суд Київської області

03.04.2026 Справа № 363/3845/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Олійник С.В.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Є.Д.,

Захарової Н.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Наталія Миколаївна про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними,

встановив:

09 липня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки. Просить визнати договір дарування частини житлового будинку та договір дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належала частина житлового будинку та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як інша частина зазначеного майна належала його рідному брату – відповідачу. Маючи намір продати свою частку у праві спільної часткової власності, позивач запропонував відповідачу як співвласнику скористатися переважним правом на її придбання. Відповідач погодився придбати зазначену частку майна за 29 500 доларів США, у зв`язку з чим сторони 23 серпня 2019 року уклали письмовий попередній договір купівлі-продажу, який не був нотаріально посвідчений. На виконання умов цього договору позивач отримав від відповідача 13 500 доларів США, тоді як решту суми в розмірі 16 000 доларів США відповідач зобов`язався сплатити протягом одного місяця. 17 вересня 2019 року за пропозицією відповідача сторони уклали договір дарування замість договору купівлі-продажу з метою уникнення сплати податків, однак зазначений правочин є фіктивним, оскільки позивач не мав наміру безоплатно відчужувати майно, а фактично мав намір його продати. Тому укладені між сторонами договори дарування не відповідають їх правовій природі та підлягають визнанню недійсними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що відповідають внутрішній волі сторін, тоді як у даному випадку сторони фактично мали намір укласти оплатний договір купівлі-продажу, що підтверджується передачею грошових коштів і досягнутими домовленостями, а не здійснити безоплатне відчуження майна, як це передбачено ч. 1 ст. 717 ЦК України. За таких обставин має місце спотворення правової природи правочину та свідчить про відсутність реального наміру сторін створити правові наслідки, притаманні договору дарування. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України та роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, такий правочин є удаваним, оскільки укладений з метою приховання іншого правочину — договору купівлі-продажу. Отже, з урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи, наявні правові підстави для визнання договорів дарування недійсними як таких, що не відповідають вимогам закону та не відображають дійсної волі сторін.

Процесуальні дії та рішення у справі

09 липня 2025 року, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею у справі було визначено суддю Олійник С.В.

30 липня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

27 серпня 2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує викладені позивачем обставини. Відповідач зазначає, що сторони дійсно були співвласниками житлового будинку та земельної ділянки на підставі права спадкування після смерті батька. Водночас відповідач фактично проживав у будинку, тоді як позивач не брав участі в його утриманні, вів аморальний спосіб життя, зловживав алкоголем, а у 2019 році повідомив про бажання переїхати та запропонував подарувати свою частину будинку та земельної ділянки. На цій підставі сторони уклали договори дарування. Після цього позивач фактично не переїхав, залишився проживати у будинку, зловживав алкоголем, створював конфліктні ситуації, притягувався до адміністративної відповідальності. Відповідач також зазначає, що наявні докази не підтверджують твердження позивача про те, що спірні договори дарування фактично мали природу договору купівлі-продажу.

16 жовтня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду по суті, витребувано докази у витребувано документи у приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А.

30 січня 2026 року ухвалою суду витребувано документи у приватного нотаріуса Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Н.М.

Позиції учасників справи.

У удовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтвердив свої позовні вимоги та пояснив, що договір дарування був укладений ним лише формально, з метою уникнення сплати податків. Позивач вказав, що фактично мав намір продати свою частку житлового будинку та земельної ділянки. Установлена усна домовленість про продаж частки майна на суму 50 000 доларів США, з кількома платежами. Він отримав частину суми (13 500 доларів США), проте залишок у розмірі 16 000 доларів США відповідач не сплатив. Позивач не складав розписок за отриману частину коштів. Відповідач не виконав умов усної домовленості щодо повної оплати. Позивач повідомив, що звертався до поліції із заявою про шахрайські дії, однак він не скасовував договір дарування через суд чи нотаріуса. Після укладення договору дарування позивач продовжував проживати у будинку, але 24 листопада 2024 року йому закрили доступ до майна, забивши двері та вікна. Крім того, комунальні платежі за будинок не сплачувалися. Позивач вважає, що ці обставини підтверджують, що договір дарування є фіктивним і його слід визнати недійсним.

Представник позивача, адвокат Захарченко С.П., підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити. Вважає, що позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню, оскільки позивач не мав наміру безоплатно дарувати свою частку майна брату, договір дарування був укладений лише з метою уникнення оподаткування, що суперечить суті договору дарування як безоплатної угоди. Відповідач ОСОБА_3 частково виконав зобов`язання за договором, але відмовився сплатити повну вартість частки майна, що, на його думку, підтверджує оплатний характер правочину та суперечить принципу безоплатності дарування. Покази свідків, теж підтверджують факти, що вказують на невідповідність реального наміру позивача формальному змісту правочину. Крім того, укладений попередній договір купівлі-продажу свідчить про намір сторін здійснити продаж, а не дарування. Акт обстеження, теж вказує, що позивач продовжував проживати в будинку, що, на його думку, свідчить про приховування дійсних обставин угоди. Зокрема, факт зняття з реєстрації неповнолітнього сина відповідача також вказує на наявність умислу приховати справжній характер правочину. Тобто, фактична воля позивача не відповідала формальному змісту договору дарування, що є підставою для визнання цих договорів недійсними, оскільки правочини були укладені з метою приховування реальних обставин та отримання вигоди відповідачем.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав і просив відмовити у його задоволенні. Спочатку дійсно були домовленості з братом про купівлю-продаж частки майна. Потім уклали договори дарування. Пізніше у 2024 році виникли розбіжності та сварки щодо утримання майна у зв`язку з його проживанням, тому виник цей спір.

Представник відповідача, адвокат Бекіров С.Н., у своєму виступі зазначив, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим і не відповідає дійсним фактичним обставинам справи. Він підкреслив, що відповідач постійно проживає в спірному будинку та надавав допомогу своєму брату, позивачу, у різних питаннях. Влітку 2019 року позивач запропонував відповідачу продати свою частку майна за 20 000 доларів США, на що відповідач погодився. Однак, через переїзд позивач змінив своє рішення і вирішив подарувати свою частку майна, внаслідок чого були укладені договори дарування.

Представник відповідача зазначив, що свідки підтвердили факт того, що про намір позивача продати свою частку майна відповідач дізнався безпосередньо від нього. Нотаріус, що посвідчував спірні договори, також підтвердила, що вона роз`яснила сторонам правову природу правочину, і жодних заперечень з цього приводу від учасників не надходило. Вона також вказала, що питання про оплатність договору не обговорювалося під час укладання договорів дарування. Також звернув увагу на те, що твердження позивача про фіктивний характер укладених договорів не знайшли належного підтвердження в рамках справи. Для визнання правочину недійсним необхідне встановлення умислу, обману або введення в оману з боку сторін. Однак, відповідні докази, які б підтверджували наявність таких обставин, позивачем не надано. Окрім того, зазначив, що позивач протягом тривалого часу не звертався до відповідача із вимогами щодо визнання договорів недійсними, що свідчить про відсутність підстав для визнання їх такими. Тому, з огляду на відсутність доказів фіктивності або удаваності договорів, а також на підставі всебічного аналізу справи, просив суд відмовити у позові.

Третя особа – приватний нотаріус Вишгородської державної нотаріальної контори Голуб Н.М. у суді підтвердила дійсність правочинів, укладених між сторонами. Вона зазначила, що договори були посвідчені відповідно до вимог закону та наявності всіх необхідних документів. Нотаріус підтвердила, що під час укладення правочинів сторони чітко висловили намір саме укласти договір дарування. Жодним чином вони не повідомляли про домовленості щодо матеріально-грошових питань. Також сторони не зазначали про існування попереднього договору купівлі-продажу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила, що не перебуває у родинних стосунках зі сторонами. Вона знала ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з дитинства. За словами ОСОБА_6 , йому відомо, що він мав намір продати частину будинку. Частину коштів за будинок ОСОБА_7 нібито передавкошти, а іншу частину не збирається повертати. Свідок зазначила, що не була присутня при укладенні попереднього договору та не бачила передачі коштів.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні повідомив, що не перебуває у родинних стосунках зі сторонами. Він проживав по сусідству і добре знає ОСОБА_6 . За його словами, ОСОБА_6 передав брату частину будинку за відповідну суму коштів. Знає, що ОСОБА_6 уклав договір дарування. Після укладення договору іншу частину за продаж будинку ОСОБА_7 не віддав. Свідок не знає, про яку саме суму йшлося. Він не був присутній при передачі коштів. Усе, що йому відомо, він дізнався зі слів позивача. Свідок також знає, що між сторонами були сварки.

Зі свідоцтв про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є рідними братами, що підтверджує їхнє родинне споріднення.

З попереднього договору купівлі-продажу, укладеного 23 серпня 2019 року в письмовій формі між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець), встановлено, що продавець зобов`язався продати частини житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку за еквівалентом 20 000 доларів США не пізніше 23 вересня 2019 року, при цьому витрати на оформлення договору мали бути розподілені порівну між сторонами. Згідно з договором, продавець отримав завдаток у розмірі 500 доларів США, а у разі відмови сторони домовились, що завдаток підлягає поверненню у подвійному розмірі — 1 000 доларів США.

Зі змісту договору дарування частки житлового будинку від 17 вересня 2019 року встановлено, що ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 частину житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , при цьому вартість дару визначено у сумі 75 000 гривень. В договорі зазначено і сторони підтверджують, що правочин не є фіктивним або удаваним, були попередньо ознайомлені з його наслідками та усвідомлювали правову природу договору.

Аналогічно, із договору дарування земельної ділянки від тієї ж дати встановлено, що ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1275 га, кадастровий номер 3221886001:02:110:0071, за тією ж адресою, на якій розташовано житловий будинок, вартість дару становить 330 611,63 гривень, при цьому сторони в договорі підтверджують відсутність фіктивного характеру правочину та усвідомлюють його наслідки.

Згідно з актом обстеження факту проживання від 27 листопада 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 , протягом періоду з 26 серпня 1978 року по 27 листопада 2024 року.

Норми права.

Згідно із положеннями ЦК України особа, яка вважає, що її речові права на майно порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідного правочину недійсним (ст.203, 215-235 ЦК України).

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

У відповідності до положень ст. 719 ЦК України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Статтею 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В тому ж випадку, коли сторона не приймала участі в укладені угоди, що підтверджується відсутністю її підпису під договором, вона має право вимагати визнання угоди недійсною, на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такої що не відповідає її внутрішній волі.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, вчиненого сторонами насправді.

Мотиви і висновки суду.

Правочин має бути вчинений дієздатною особою, у належній формі, з вільним волевиявленням, що відповідає внутрішній волі сторін, та бути спрямованим на реальне настання правових наслідків. Відповідність волевиявлення внутрішній волі є визначальним критерієм у справах щодо удаваних або фіктивних правочинів. При цьому будь-який укладений договір вважається дійсним, доки інше не встановлено законом або судом, а обов`язок доведення його недійсності покладається на позивача.

Недійсність правочину може мати місце виключно у разі порушення вимог статті 203 ЦК України саме на момент його укладення. Застосування наслідків оспорюваності правочину (помилка, обман тощо) потребує доведення наявності відповідних обставин, їх істотності та впливу на волевиявлення особи саме під час вчинення правочину. Водночас закон виключає можливість визнання правочину недійсним з підстав необачності або неправильного розуміння його правових наслідків.

Для кваліфікації правочину як удаваного необхідно встановити, що сторони свідомо уклали один правочин, але насправді мали намір укласти інший, діючи узгоджено з метою його приховання. У разі встановлення удаваності правочину суд застосовує норми, що регулюють фактично вчинений правочин. Водночас самі лише посилання на попередні домовленості або передачу коштів не є достатніми, необхідні належні та допустимі докази волі сторін на укладення іншого правочину.

Договір дарування нерухомого майна є формальним правочином, укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню, а право власності виникає з моменту прийняття дарунка. Нотаріальне посвідчення договору та підтвердження сторонами його умов створюють презумпцію його дійсності.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом. Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях і має базуватися на належних, допустимих, достовірних та достатніх доказах. Тягар доказування покладається на сторони відповідно до їх процесуальної позиції.

При вирішенні спору суд встановлює наявність обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину, саме на момент його вчинення.

Для визнання правочину фіктивним необхідним є встановлення умислу обох сторін на його укладення без наміру створити правові наслідки. Саме по собі невиконання правочину не свідчить про його фіктивність. Якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може визнаватися фіктивним.

Фіктивний правочин характеризується невідповідністю внутрішньої волі сторін їх зовнішньому волевиявленню, усвідомленням сторонами відсутності наміру його виконання та спрямованістю на досягнення інших цілей.

За змістом частини першої статті 235 ЦК України удаваність правочину може мати місце лише за умови вільної згоди усіх сторін на його укладення з метою приховання іншого правочину, водночас позивач у позовній заяві посилався на недійсність укладеного договору дарування внаслідок його фіктивності.

Суд встановив, що сторони є рідними братами та співвласниками майна. 23 серпня 2019 року між ними укладено попередній договір купівлі-продажу, який визначав намір укласти основний договір у майбутньому, був укладений у простій письмовій формі та передбачав передачу завдатку у розмірі 500 доларів США.

Надалі, 17 вересня 2019 року сторони уклали нотаріально посвідчені договори дарування. Зміст цих договорів свідчить про досягнення згоди щодо всіх істотних умов, безоплатний характер правочинів, усвідомлення сторонами їх правової природи та відсутність ознак фіктивності чи удаваності. Право власності зареєстровано за відповідачем.

Судом встановлено, що оспорювані договори дарування підписані сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. На виконання договорів право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем у встановленому законом порядку.

Оцінюючи доводи позивача, суд виходить з того, що сам факт укладення попереднього договору купівлі-продажу не свідчить про фіктивність чи удаваність договору дарування, оскільки сторони вправі змінити свій намір.

Доводи про передачу грошових коштів не підтверджені належними та допустимими доказами. Матеріали справи не містять документального підтвердження передачі коштів у заявленому розмірі, тоді як попередній договір передбачає інший розмір завдатку. Показання свідків є похідними, ґрунтуються на словах позивача та не підтверджують безпосередньо обставин укладення правочинів чи передачі коштів. Тривале не оскарження договорів позивачем після їх укладення також свідчить про відсутність підстав вважати, що його волевиявлення не відповідало внутрішній волі на укладення договорів дарування. Суд також враховує показання нотаріуса, відповідно до яких сторони підтвердили намір укласти саме договори дарування та не повідомляли про інші домовленості.

Таким чином, позивач не довів наявність умислу сторін на укладення іншого правочину, факту передачі коштів, що свідчив би про оплатний характер правочину, а також відсутності наміру створити правові наслідки.

Натомість встановлені обставини свідчать, що спірні договори укладені добровільно, у належній формі, з дотриманням вимог закону та спрямовані на реальне настання правових наслідків, які фактично настали.

За таких обставин підстави для визнання договорів недійсними як фіктивних або удаваних відсутні та у задоволенні позову про визнання недійсними договорів дарування частини житлового будинку та земельної ділянки слід відмовити у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в позові відмовлено, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 263-268 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Наталія Миколаївна, про визнання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки недійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд, або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .

Третя особа: Приватний нотаріус Вишгородського нотаріального округу Київської області Голуб Наталія Миколаївна, 07300, Київська область, м. Вишгород, проспект Івана Мазепи, 1/28,41.

Суддя С.В. Олійник