Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №569/10142/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/10142/25

Провадження № 22-ц/4815/511/26

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді – Шимківа С.С.,

суддів: – Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання – Хлуд І.П.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року (ухвалене у складі судді Левчука О.В., повний текст рішення суду складено 28.11.2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, -

в с т а н о в и в :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.

Позов обґрунтовував тим, що він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду від 03.10.2023 року у справі №569/1895/23 було розірвано. Вказаним рішенням суду визначено місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказував, що на підставі даного рішення він отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

29 жовтня 2024 року на пункті пропуску "Рава-Руська" він зі своєю донькою намагався здійснити виїзд з України до Республіки Польща з метою відпочинку з дитиною під час осінніх канікул.

На пункті пропуску "Рава-Руська" ним було надано працівнику прикордонної служби закордонні паспорти, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво про народження дитини, військово-обліковий документ (тимчасове посвідчення № НОМЕР_1 з штрих кодом), довідку №18/9 про надання відстрочки з підставою "самостійно виховує дитину" та рішення суду від 03 жовтня 2023 року про визначення місця проживання дитини з батьком в якому є встановлений факт, що він самостійно виховую дитину. Тобто всі необхідні документи для перетину кордону. Однак йому було надано рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.

30.10.2024 року до Державної прикордонної служби України 7 прикордонний карпатський загін ним було надіслано скаргу на рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 29 жовтня 2024 року. У результаті розгляду його скарги, йому було надано відмову у її задоволенні мотивуючи це тим, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України відносно нього було прийнято уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону правомірно, так я він зміг надати підтверджуючі документи на право виїзду за кордон в умовах воєнного стану, як чоловік, який самостійно виховує дитину (дітей) віком до 18 років (в резолютивній частині рішення суду (додаток до скарги), не зазначено "самостійне виховання дитини", підстави для скасування рішення відсутні.

Таким чином, йому було відмовлено у перетині кордону по причині відсутності в резолютивній частині рішення суду формулювання "самостійне виховання дитини". Хоча у рішенні Рівненського міського суду від 03.10.2023 року у справі №569/1895/23 даний факт був встановлений.

Оскільки, встановити факт самостійного виховання та утримання дитини в інший спосіб не можливо, відтак він вимушений звернутися до суду з проханням встановити даний юридичний факт.

Встановлення цього факту є необхідним для захисту прав та інтересів дитини, а також його прав та інтересів, як батька, що займається самостійним вихованням та утриманням дитини, для тимчасового виїзду з дитиною за кордон, вирішення інших питань, пов`язаних із вихованням дитини, в т.ч. її навчанням, лікуванням, відпочинком, що пов`язано з виїздом за кордон.

Зазначає, що станом на сьогоднішній день відповідачка ОСОБА_2 перебуває за кордоном, а він продовжує самостійно виховувати та утримувати їхню доньку.

Просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Не погоджуючись із рішенням місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі зазначає, що суд не надав правильної оцінки акту обстеження умов проживання від 07.11.2025, складеного Службою у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, який є належним доказом, який підтверджує факт самостійного виховання та утримання дитини батьком.

Також, суд залишив поза увагою заяву відповідача, в якій вона визнала позов повністю чим підтвердила, що позивач самостійно виховує та утримує дитину.

Зазначає, що даний факт не можливо встановити в інший спосіб.

Встановлення даного факту є необхідним для захисту прав та інтересів дитини, а також прав та інтересів позивача, як батька, що займається самостійним вихованням на утриманням дитини, для тимчасового виїзду з дитиною за кордон, вирішення інших питань, пов`язаних із вихованням дитини, в т.ч. її навчанням, лікуванням, відпочинком, що пов`язано з виїздом за кордон.

Просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове – про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони з 13.07.2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду від 03.10.2023 року у справі №569/1895/23 було розірвано. Вказаним судовим рішенням визначено місце проживання малолітньої дитини – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Від шлюбу сторони мають трьох дітей, двоє з яких повнолітні та малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Згідно довідки про склад зареєстрованих осіб у житловому приміщенні від 13.05.2025, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачка ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проте знята з реєстрації 08.05.2025, перед зверненням позивача до суду з позовом.

Як вбачається з акта обстеження умов проживання від 07.11.2025, складеного Службою у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, встановлено, що ОСОБА_1 проживає у будинку зі своїми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За результатами бесіди ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомила, що з мамою ОСОБА_2 спілкується раз на місяць, яка скидає іноді кишенькові кошти. Діти фактично проживають з татом з 2019 року (а.с. 91).

Покликаючись на самостійне виховання та утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач – ОСОБА_1 , просив суд встановити цей факт.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (позбавлення батьківських прав).

Вказаний підхід до вирішення справ про факту одноосібного виховання дитини одним із батьків відповідає практиці Верховного Суду, висловленій у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23, від 02 липня 2025 року у справі № 199/4800/24, від 28 листопада 2025 року у справі № 760/2822/25, від 20 січня 2026 року у справі № 137/1845/24.

Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої доньки, як і відсутні докази неможливості виконання останньою своїх батьківських обов`язків.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання ним дитини, оскільки факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (позбавлення батьківських прав), з обов`язковим залученням до участі у справі органу опіки та піклування.

Доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції заяви відповідачки про визнання нею позову апеляційним судом відхиляються, оскільки згідно усталеної практики Верховного Суду суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19, провадження № 61-2251св22).

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона, згідно вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 листопада 2025 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 02 квітня 2026 року.

Головуючий-суддя Шимків С.С.

Судді: Боймиструк С.В.

Гордійчук С.О.