Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №645/59/16 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 645/59/16 Номер провадження 22-ц/814/488/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О.І.

суддів: Карпушина Г.Л., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Дороженка Р.Г.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 вересня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2016 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому після збільшення позовних вимог, просило стягнути заборгованість за кредитним договором № 50010638 від 24.09.2013 року у розмірі 1320947,78 грн., яка складається з основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 596640,91 грн., основної суми заборгованості зі сплати додаткового кредиту у розмірі 204472,92 грн., збитків – 19417,28 грн., штрафу - 64579,99 грн., 3% річних – 85634,89 грн. та інфляційних витрат у розмірі 350201,79 грн.

Вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 24.09.2013 було укладено кредитний договір № 50010638, відповідно до умов якого товариство надало ОСОБА_1 кредит у сумі 322899,97 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 39 406,88 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням для придбання автомобіля марки Audi, модель А4, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см., рік випуску 2012, а відповідач зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

В цей же день між сторонами було укладено додатковий кредит в сумі 110430,15 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 13476,95 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - оплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору.

Також між товариством та ОСОБА_1 укладено договір застави транспортного засобу № 50010638, предметом якого є транспортний засіб марки Audi, модель А4, кузов № НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1 968 куб. см., рік випуску 2012, білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 зареєстрований Центром № 1 надання послуг, пов`язаних з використанням автозасобів у м. Харкові 26.03.2013, заставною вартістю 409000 грн.

У зв`язку з невиконанням умов договору, 05 травня 2015 року товариством позичальнику було направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та додаткового кредиту і сплати заборгованості в порядку ст. 1050 ЦК України, яка була отримана позичальником, проте в добровільному порядку не сплачена.

Виходячи з умов договору, якими передбачено повернення кредиту та додаткового кредиту в разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з вимогою про стягнення як заборгованості по основному так і додатковому кредитам, а також збитків, штрафу та в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних і інфляційних витрат.

Справа розглядалася неодноразово судами різних інстанцій.

Постановою Верховного Суду від 25 травня 2022 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду, Шевченківським районним судом м. Полтави 18 червня 2025 року ухвалено рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором №50010638 від 24.09.2013, яка складається: з основної суми заборгованості за кредитом та основної суми заборгованості зі сплати додаткового кредиту у розмірі 149894,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судові витрати в сумі 2248,90 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Надано ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення у даній справі шляхом погашення заборгованості рівними частками строком на 12 місяців, що складає по 12678,58 грн. щомісяця, починаючи з дати набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

Ухвалюючи рішення місцевий суд дійшов висновку про неналежне виконання позичальником зобов`язань по кредитним договорам, в зв`язку з чим стягнув заборгованість згідно наданої позивачем зведеної облікової виписки від 31.07.2017, яка за основним та додатковим кредитом становить 149894,10 грн. В задоволенні решти вимог суд відмовив в зв`язку з їх безпідставністю.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 вересня 2025 року в задоволенні заяви представника ТОВ «Порше Мобіліті» адвоката Цибульського В.В. про долучення доказів понесених стороною позивача витрат на правову допомогу та ухвалення додаткового рішення в частині відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу відмовлено.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення суд дійшов висновку про недоведеність належними доказами понесених стороною позивача витрат на правову допомогу в сумі 15000 грн.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Порше Мобіліті» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог на загальну суму 1171053,68 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Звертає увагу, що при ухваленні рішення суд не обґрунтував відмову у стягненні невиплаченої суми кредиту, яка становить 596640,91 грн. та складає заборгованість по основному кредитному договору, що підлягає до стягнення в порядку ст. 1050 ЦК України з огляду на те, що позичальник прострочив виконання зобов`язання впродовж декілької місяців.

Окрім того стягуючи заборгованість по додатковому кредиту в загальному розмірі 149894,10 грн. за період з травня 2015 року до липня 2017 року суд безпідставно не прийняв до уваги заборгованість, яка утворилась в період до квітня 2018 року, про що ними надано належні докази, приєднані до заяви про збільшення позовних вимог.

Вказує про наявність правових підстав для стягнення з боржника як штрафу, передбаченого умовами договору, так і 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 625 ЦК України.

Вважає помилковим застосування місцевим судом розстрочки виконання рішення, оскільки боржником не надано доказів на підтвердження необхідності її застосування через свій скрутний матеріальний стан.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення апелянт просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 15000 грн., яка доведена належними доказами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить висновку, що апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п. 3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 24.09.2013 між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50010638, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у сумі 322899,97 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 39 406,88 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням для придбання автомобіля Audi А4, кузов № НОМЕР_1 , 2012 року випуску, та зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту, а також інші платежі відповідно до умов Кредитного договору.

В цей же день сторони уклали додатковий кредит на 110430,15 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 13476,95 дол. США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - оплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами було укладено договір застави транспортного засобу № 50010638, предметом якого є автомобіль Audi А4, кузов № № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , зареєстрований Центром №1 надання послуг, пов`язаних з використанням автозасобів у м. Харкові 26.03.2013, заставною вартістю 409000 грн.

Відповідно до п. 3.2.1.кредитного договору, сторони погодили, що компанія має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав та вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу, його частини з повернення кредиту, та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та /або сплати плати за користування кредитом на строк 1 календарний місяць.

Як вбачається з графіку погашення кредиту та умов кредитного договору, сторони визначили щомісячну плату у розмірі 1061,81 дол. США, яка складається з сум погашення основного кредиту та додаткового кредиту, а також процентів за користування ними.

Неналежне виконання умов кредитного договору привело до виникнення заборгованості, в зв`язку з чим товариство направило 05.05.2015 на адресу ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за ним в загальній сумі 691911,80 грн.

Невиконання позичальником вимоги товариства про дострокове повернення кредиту стало підставою для звернення ТОВ «Порше Мобіліті» в січні 2016 року до суду.

Як зазначалося вище, справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово.

Постановою Верховного Суду від 25 травня 2022 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, якими в задоволенні позову було відмовлено, скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В своїй постанові Верховний Суд вказав, що «відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що зведена облікова виписка є неналежним та допустимим доказом існування кредитної заборгованості. Такі висновки є помилковими, оскільки виписка з особового рахунку клієнта є підтвердженням виконаних операцій по рахунку, а тому є доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування у справах про стягнення заборгованості, що відповідає вимогам статті 77 ЦПК України щодо належності доказів, а також вимогам статті 78 ЦПК України щодо допустимості доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції вказав, що зі зведеної облікової виписка з рахунку не можна встановити яка сума тіла кредиту залишилася не сплаченою та яка сума стягується; зі змісту виписки не зрозуміло, яка сума є заборгованістю за основним кредитом, яка сума є заборгованістю за додатковим кредитом і в якому розмірі; до того ж, зведена облікова виписка з рахунку клієнта не є детальним розрахунком кожної із заявлених позовних вимог.

Безумовно, що зведена облікова виписка по рахунку підтверджує лише рух коштів по відповідному рахунку, тобто підтверджує скільки коштів було сплачено позичальником.

Вирішуючи спір, суди не визначились із характером спірних правовідносин та обставинами, які підлягають встановленню. Кредитором заявлено вимогу про повне дострокове повернення кредиту. Кредитор просив стягнути загальну суму заборгованості, до складу якої входить як прострочена заборгованість, так і поточна заборгованість. Поточна заборгованість складається із сум щомісячних платежів, строк сплати яких не настав (розмір щомісячних чергових платежів міститься у додатку до кредитного договору), але кредитор на підставі частини другої статті 1050 ЦК України має право вимагати їх повернення у разі порушення позичальником умов кредитного договору.

Суди в порушення норм процесуального права не врахували, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору: на позивача покладено обов`язок щодо доказування існування заборгованості, а на позичальник обов`язок доказування того, що він виконав умови договору.

Отже, відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що розмір заборгованості за кредитним договором є недоведеним, суди фактично ухилилися від вирішення спору по суті.».

Ухвалюючи рішення по справі з врахуванням вказівок Верховного Суду, Шевченківський районний суду м. Полтави в рішенні від 18 червня 2025 року дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та додатковим кредитом в загальній сумі 149894,10 грн., яка в свою чергу визнана відповідачем та відмовив в решті вимог за їх безпідставністю.

При цьбому, судом в якості наближеного доказу існування заборгованості у визначеному розмірі взято до уваги висновок спеціаліста ФОП ОСОБА_2 .

Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду.

Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до положень статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та інших.

Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами як укладання кредитного договору для придбання автомобіля, додаткового кредитного договору для оплати страхових платежів, договору застави, так і неналежне виконання умов договору ОСОБА_1 , що призвело до направлення останньому позикодавцем вимоги про дострокове стягнення заборгованості в порядку ст. 1050 ЦК України, яка залишилась без реагування зі сторони позичальника.

Звертаючись до суду, на підтвердження позовних вимог, які неодноразово збільшувалися під час розгляду справи, ТОВ «Порше Мобіліті» надало визначений сторонами графік погашення кредиту як додатку до кредитного договору , зведені облікові виписки з рахунку клієнта ОСОБА_1 станом на травень 2015 року та липень 2017 року, вимогу про дострокове повернення кредиту, рахунки-фактури за період з серпня 2017 року по квітень 2018 року.

Надаючи оцінку вказаним доказам колегія суддів приходить до наступного висновку.

Так, з наданого позивачем графіку погашення кредиту, який не заперечується відповідачем, вбачається, що сторони визначили щомісячну оплату в сумі 1061,81 дол. США, яка складається з суми кредиту (яка є зростаючою), суми додаткового кредиту (яка є сталою – 224,62 дол. США), суми процентів за користування кредитом (яка є спадаючою), суми процентів за користування додатковим кредитом (яка є сталою - 1,85 дол. США).

Місцевий суд дійшов вірного висновку, що узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, що направивши відповідачеві письмове повідомлення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, позивач змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором №50010638 від 24.09.2013 з 15 вересня 2018 року на 15 червня 2015 року, а сам кредитний договір припинив свою дію з моменту направлення вимоги.

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тій частині, що до травня 2015 року позичальник повинен був сплатити 20 платежів по 1061,81 дол. США.

З приєднаних позивачем до справи зведених виписок вбачається, що заборгованість позичальника на кінець травня 2015 року мала місце в розмірі 4226,55 грн. та складалася з заборгованості зі сплати штрафів та пені, між тим правова природа їх, як і розрахунок не були надані, в зв`язку з чим в задоволенні стягнення вказаних сум відмовлено.

Згідно зведеної виписки з червня 2015 року по липень 2017 року позичальнику нараховано заборгованість в сумі 169311,38 грн.

У відповідності до рахунків №00264391 від 03.06.2015 на суму 3217,28 грн., №00275341 від 21.07.2015 на суму 4200,00 грн. та №00289879 від 12.10.2015 на суму 12000,00 грн., кредитором нараховано вказані суми згідно виписки «інші витрати відповідно до договору», розрахунків яких надано не було.

Враховуючи відсутність в договорі таких платежів як «інші витрати відповідно до договору», а також з урахуванням припинення дії договору з 06.05.2015 – нарахування сум, зазначених в цьому абзаці, є безпідставним, і ці суми підлягають виключенню із боргу позичальника, визначеного у виписці. Таким чином, загальна сума боргу позичальника за договором у відповідності до зведеної виписки становить за період з 01.06.2015 по 31.07.2017 – 149894,10 грн.

Збільшуючи свої позовні вимоги, товариство в травні 2019 року подало заяву та просило стягнути з відповідача заборгованість зі сплати додаткового кредиту за період з серпня 2017 року по квітень 2018 року (а.с. 163), яка при цьому не була ним зазначена як в зведеній обліковій виписці долученій до вказаної заяви, так і зведеній обліковій виписці, що була надана суду і обмежувалася платежем в липні 2017 року.

Визнаючи збільшені позовні вимоги необґрунтованими, суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що кредитором самостійно змінено умови договору в частині строку його дії внаслідок пред`явлення в травні 2015 року вимоги до позичальника про дострокове стягнення заборгованості, а відтак подальше її нарахування кредитором, тобто після травня 2015 року, є помилковим.

За казаних обставин, колегія суддів погоджується з визначеною судом сумою боргу згідно до наданих облікових виписок, між тим вважає за необхідне уточнити, що вказана сума є заборгованістю лише за додатковим кредитним договором, який було надано на оплату страхових платежів, оскільки після направлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості та фактичну зміну строку виконання зобов`язання за кредитним договором на 15 червня 2015 року, щомісячні платежі по основному кредитному договору в гривневому еквіваленті з червня 2015 року не відображалися в зведеній обліковій виписці з рахунку, на відміну від щомісячних платежів по додатковому договору.

Фактично не заперечуючи підстави для стягнення 149894,10 грн., апелянт наполягає на тому, що до стягнення по додатковому договору також підлягає заборгованість в сумі 204472,92 грн, період нарахування якої охоплює до квітня 2018 року.

Відхиляючи зазначені доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що внаслідок направлення боржнику вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, позивачем самостійно змінено умови договору в частині строку його дії, а відтак всі нарахування по такому договору мають бути припинені.

При цьому судова колегія зазначає, що за своїм змістом направлена позичальнику вимога - претензія про дострокове повернення заборгованості не містила чіткої вказівки, яку саме заборгованість боржник має погасити – по основному договору чи по додатковому, у зв`язку з чим, зміст такої претензії необхідно тлумачити як вимогу про дострокове погашення всієї існуючої кредитної заборонності.

В даному випадку, звертає на себе увагу те, що укладені між сторонами договори мають однакові номери та одну дату укладання, а відтак розмежувати їх за такими ознаками не можливо, лише за своїм змістом вони різняться і зазначаються як основний кредитний договір та додатковий кредитний договір.

Крім того, сам графік погашення кредиту як невід`ємний додаток до укладених договорів є єдиним і в ньому відображено черговість внесення помісячних платежів відразу по двом кредитам. Так, він містить вказівку на суму щомісячних платежів по додатковому кредиту як 224,62 дол. США та 1,85 дол. США, як проценти за користування додатковим кредитом поряд з щомісячними платежами по основному кредитному договору.

З урахуванням наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що зміна кредитором строку дії договору внаслідок пред`явлення позичальнику вимоги-претензії про дострокове погашення кредитних коштів стосується як основного договору, так і додаткового, а відтак вимога позивача про стягнення з позичальника кредитних коштів за межами цього строку не ґрунтується на законі.

Окрім того, колегія суддів виснує, що надані позивачем виписки з урахуванням зазначеного періоду та рахунки - фактури за вказаний період містять суперечливу інформацію стосовно сум погашення як за додатковим кредитом так і проценти за користування ним.

Між тим в усіх рахунках-фактури зазначено про погашення суми додаткового кредиту 1840,54 грн., які є однаковими та проценти за користування додатковим кредитом суми яких варіюються від 3977,02 до 4505,15 грн., шо не узгоджується з графіком погашення кредиту.

Також товариством не спростовано обраховану судом першої інстанції заборгованість в сумі 149894,10 грн., яка фактично є боргом по додатковому кредиту станом на день пред`явлення вимоги – претензії, в ході розгляду справи не заперечувалася відповідачем та не ставилась під сумнів в ході судового розгляду.

Із змісту доводів апеляційної скарги вбачається, що апелянт фактично погоджується з вказаною сумою, а його заперечення зводяться до незгоди з рішенням суду в частині відмови в стягненні заборгованості по додатковому кредитному договору за період з серпня 2017 по квітень 2018 року, тобто за межами строку дії договору.

Таким чином, враховуючи зміну строку виконання зобов`язання з ОСОБА_1 на користь товариства достроковому стягненню в порядку ст. 1050 ЦК України підлягає сума основного кредиту згідно до графіку погашення (стосується дострокового стягнення платежів за період з 15.06.2015 по 15.09.2018 - 4 стовпчик), що складає 27594,94 дол. США та становить в еквіваленті станом на 15.06.2015 по офіційному курсу НБУ – 21,05 грн. за долар - 580873,50 грн.

Заперечення апелянта в частині відмову в стягненні штрафу, який передбачений умовами договору, відхиляються колегією суддів, оскільки товариство не спростувало належними доказами висновок суду щодо нарахування штрафу після направлення вимоги про дострокове стягнення кредиту, що є неправомірним.

Погоджується колегія суддів і з відмовою місцевого суду в частині стягнення збитків, оскільки останні є фактично консультаційно-колекторськими послугами та витратами на правову допомогу.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 22 ЦК України збитками, серед іншого, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

За змістом статей 614, 623 ЦК України стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Таким чином, під збитками слід розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення особою свого порушеного права.

Разом з тим, зазначені позивачем витрати не мають ознак збитків, а отже не підлягають стягненню.

Стосовно відмови в стягненні інфляційних втрат на користь позивача, колегія суддів звертає увагу, що сторони визначили всі платежі еквіваленту в іноземній валюті.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Цивільний кодекс України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору, а грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.

З огляду на приписи ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 3 березня 2021 року по справі № 130/2604/18.

Що стосується оскарження рішення суду в частині розстрочення виконання рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про доведеність відповідачем існування в нього як мешканця м. Харкова таких обставин, з яким процесуальне законодавство пов`язує існування умов для розстрочки або відстрочки виконання рішення - наявність скрутного матеріального становища, нестабільність доходу, вимушених змін в його житті внаслідок постійних ворожих атак та необхідності додатково вживати заходів для безпеки себе та своєї сім`ї.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги ТОВ «Порше Мобіліті», та часткове скасування рішення суду, з ухваленням нового рішення в частині стягнення заборгованості по основному кредиту в сумі 580873,50 грн., що свідчить про задоволення вимог на 55,32% (з запитуваних 1320947,78 грн. задоволено 730767 грн.), перерозподілу підлягають і судові витрати по справі.

Так, при подачі позову та при збільшенні позовних вимог позивачем було сплачено 19814,13 грн., а при подачі апеляційної скарги 29721,34 грн., а отже з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» підлягає стягненню судовий збір, що становить 55,32% від вищевказаних сум, 10961,17 грн. та 16441,85 грн. відповідно.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги на додаткове рішення яким було відмовлено в ухваленні додаткового рішення, колегія суддів приходить до висновку про скасування додаткового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення з цього питання, виходячи з наступного.

Так, на підтвердження понесених витрат в сумі 15000 грн. адвокатом було надано договір про надання професійної правничої допомоги від 24.05.2021, умовами якого сторони визначили, що в разі передачі справи з касаційного суду до суду першої інстанції на новий розгляд, винагорода становитиме 15000 грн. за супроводження справи в суді першої інстанції, договір про надання юридичних послуг від 27.03.2018, додаткову угоду до договору від 27.03.2018, акт надання послуг від 23.06.2025 на суму 7500 грн., рахунок-фактуру від 23.06.2025 на вказану суму, платіжну інструкцію №0051004301 від 17.06.2022 про сплату 7500 грн.

На думку колегії суддів вказані докази, які є належними, в повній мірі доводять наявність реально наданих правничих послуг адвокатом ТОВ «Порше Мобіліті», а отже підлягають стягненню з відповідача.

Разом з тим, у відповідності до норм ст.ст. 133 та 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу, які є різновидом судових витрат, підлягають стягненню у разі часткового задоволення позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 8298 грн., що становить 55,32% від 15000 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором №50010638 (основний ) від 24.09.2013 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитом в розмірі 580873,50 грн.

Змінити рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 18 червня 2025 року в частині судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» понесені позивачем судові витрати в розмірі 10961,17 грн.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги в сумі 16441,85 грн.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 вересня 2025 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 11 вересня 2025 року скасувати та ухвалити по справі нове додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8298 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 01 квітня 2026 року.

Судді: О.І. Обідіна Г.Л. Карпушин В.П. Пікуль