Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №554/3980/22 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/3980/22 Номер провадження 22-ц/814/702/26Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів Дорош А.І., Лобова О.А.

секретар:Горбун К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Репеті Володимира Олеговича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 вересня 2025 року по справі за скаргою ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича неправомірними, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду міста Полтави із скаргою, в якій просила:

-визнати неправомірними дії державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича щодо обчислення Боржнику ОСОБА_2 розміру заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 882 184, 90 гривень, які стягуються з неї в межах виконавчого провадження № 77649502;

-скасувати постанову державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича від 09.07.2025 року № 77649502 про арешт коштів боржника;

-зобов`язати державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаку Руслана Володимировича здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів у межах виконавчого провадження № 77649502 з урахуванням обмежень передбачених ч. 5 ст.183 СК України.

Скарга мотивована тим, що рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30.01.2025 року у справі № 554/3980/22, серед іншого, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі 1 /4 частини всіх видів доходів, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 16.08.2022 року і до досягнення сином повноліття.

09.04.2025 року державним виконавцем Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлакою Р.В. відкрито виконавче провадження № 77649502 з примусового виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30.01.2025 року.

09.07.2025 року постановою державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлакою Р.В., а рамках ВП № 77649502 накладено арешт на всі рахунки боржника ОСОБА_2 на суму стягнення у розмірі 862 253,90грн.

Посилаючись на те, що державний виконавець протиправно завищив заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 465 466,15 грн, що є перевищенням встановленого законом граничного розміру, передбаченого ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, скаржник звернулася до суду з вказаною скаргою.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 вересня 2025 року скаргу ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича - задоволено.

Визнано неправомірними дії державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича щодо обчислення Боржнику ОСОБА_2 розміру заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 882 184, 90 гривень, які стягуються з неї в межах виконавчого провадження № 77649502.

Зобов`язано державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаку Руслана Володимировича здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів у межах виконавчого провадження № 77649502 з урахуванням обмежень передбачених ч. 5 ст.183 СК України.

Скасовано постанову державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича від 09.07.2025 року № 77649502 про арешт коштів боржника.

Непогдившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та не враховують усталену судову практику Верховного Суду.

Апелянт зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2023 року у справі № 522/8353/21: «Тлумачення частини першої статті 182 та частини п`ятої статті 183 СК України свідчить, що обмеження щодо розміру аліментів, передбачене частиною п`ятою статті 183 СК України встановлено виключно для справ, що розглядаються у порядку наказного провадження, яке призначене для стягнення грошових сум незначного розміру».

Проте , справа на підставі рішення у якій видано виконавчий лист розглядалася саме в порядку позовного провадження, про що свідчить наявність зустрічного позову, проведення судових засідань та ухвалення за їх результатом рішення суду.

Окрім того , скаржник зазначає, що в матеріалах справи, розглянутої судом першої інстанції, та в тексті самої оскаржуваної Ухвали відсутні будь-які посилання на те, що Боржник надавала докази наявності у рахунку спеціального статусу державному виконавцю або суду. Суд першої інстанції не встановив, що хоча б один з арештованих рахунків дійсно мав спеціальний статус. При тому що Боржник самостійно надавала інформацію державному виконавцю про те, що вона наразі перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Натомість, суд діяв на підставі припущень, фактично звільнивши Боржника від її процесуального обов`язку доказування та дійшовши помилкових висновків про незаконне накладення арешту на рахунки зі спеціальним статусом.

Також зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, скасувавши законний арешт без жодної фактичної підстави та всупереч встановленій процедурі. Це вказує на необ`єктивний підхід до розгляду справи та порушення принципів рівності учасників справи та змагальності сторін, адже суд фактично виступив на боці недобросовісного боржника, який не лише ухиляється від сплати аліментів, а і не виконала свій обов`язок доказування.

Зважаючи на викладене скаржник просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 вересня 2025 року та відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_2 .

У справі встановлено, що відповідно до виконавчого листа № 554/3980/22 виданого Октябрським районним суду м. Полтави боржником є ОСОБА_2 .

09.04.2025 року державним виконавцем Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлакою Р.В. відкрито виконавче провадження № 77649502.

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ВП № 77649502, заборгованість ОСОБА_4 зі сплати аліментів за період з 16.08.2022 року по 16.06.2025 року становить 862 184,90 грн.

09.07.2025 року постановою державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлакою Р.В., а рамках ВП № 77649502 накладено арешт на всі рахунки боржника ОСОБА_2 на суму стягнення у розмірі 862 253,90грн.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ст. 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця щодо не обмеження при обчисленні розміру аліментів на ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , 10 прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку, розмір яких був встановлений на відповідний місяць року, суперечать вимогам ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 18, 71 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 181, 183, 195 СК України.

Апелянт вказуючи на необґрунтованість ухвали суду першої інстанції зазначає , що урахування обмеження при обчисленні розміру аліментів застосовуються під час розгляду заяв про видачу судових наказів про стягнення аліментів, а справа №554/3980/22 розглядалась в порядку позовного провадження, тому у цьому випадку ч. 5 ст. 183 СК України не застосовується.

Колегія суддів погоджується із вказаним твердженням скаржника.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до Конституції України та ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 2 вищевказаного Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно з частинами 1-3 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом (ч. 1 ст. 183 СК України).

Відповідно до ст. 195 СК України заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.

Із викладеного вбачається, що ст. 183 СК України врегульовано визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Також ч. 5 ст. 183 СК України визначає порядок стягнення аліментів шляхом видачі судового наказу.

Так, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин сьомої-восьмої статті 7 СК України, під час вирішення будь - яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Як вбачається, із ОСОБА_2 стягуються аліменти на сина ОСОБА_3 , за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30.01.2025 року, у справі №554/3980/22, яка розглядалася у позовному провадженні.

За встановлених обставин та вимог Закону доводи скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця про незаконність обрахунку заборгованості без застосування обмеження розміру аліментів 10-ма прожитковими мінімумами на дитину відповідного віку колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з того, що встановлене ч. 5 ст. 183 СК України обмеження при обчисленні розміру аліментів 10 прожитковими мінімумами застосовуються виключно тоді, коли йдеться про стягнення аліментів за судовим наказом, і не застосовується під час розгляду спорів про стягнення аліментів в позовному провадженні.

Щодо обов`язку боржника доводити спеціальний статус коштів на рахунку для зняття арешту та правомірності дій виконавця за відсутності такої інформації.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

За змістом абзацу 2 частини другої статті 48 Закону № 1404-VIII забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Арешт коштів боржника може накладатися на будь-які рахунки, за винятком коштів, щодо яких накладення арешту заборонено законом (наприклад, рахунки із спеціальним режимом використання, соціальні виплати, зарплатні кошти тощо). Банк зобов`язаний перевірити статус коштів на рахунку боржника та у разі виявлення коштів, на які накладення арешту заборонено, повідомити виконавця і повернути постанову без виконання. Виконавець може самостійно зняти арешт з рахунку, якщо отримає документальне підтвердження, що кошти мають спеціальний режим або їх арешт заборонений законом (див. постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 127/16144/24 (провадження № 61-13589св24)).

У випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20 (провадження № 14-218цс21)).

Таким чином, оскільки саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону № 1404-VIII повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону № 1404-VIII). Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20).

Передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

На думку колегії суддів Фесенко Н.С. жодним доказом у справі не довела , що рахунки на які накладено арешт мають спеціальний статус або звернення стягнення на які заборонено законом.

Тож, аргументи апеляційної скарги в цілому спростовують висновки суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування заборгованості у визначеному виконавцем розмірі , та щодо незаконності накладення арештів на рахунки боржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а висновки суду першої інстанції щодо задоволення скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та неповному з`ясуванні обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст.35,258,368,374,376,381,384 ЦПК України, суд , -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Репеті Володимира Олеговича - задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Полтави від 09 вересня 2025 року скасувати.

Скаргу ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця Солом`янського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Бурлаки Руслана Володимировича неправомірними залишити без задоволення.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов