Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №279/5673/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №279/5673/25 Головуючий у 1-й інст. Недашківська Л. А.

Категорія 39 Доповідач Панкеєва В. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Панкеєвої В.А.,

суддів: Григорусь Н.Й.,

Шалоти К.В.,

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу № 279/5673/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Барановського Ігоря Івановича

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Недашківської Л.А. у м. Коростені,

встановив:

У вересні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" (далі - ТОВ "Коллект Центр") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 06.07.2012 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 010/0018/82/0205724, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 3000,00 грн. Строк кредиту - 48 місяців, процентна ставка - фіксована, 36% річних. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши позичальнику кредитні кошти. Станом на день звернення до суду із позовом заборгованість за кредитним договором відповідачем не погашається, у зв`язку з чим станом на день формування позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 20739,64 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 13876,39 грн, заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 3886,58 грн, інфляційні збитки - 2294,64 грн, нараховані 3% річних - 682,03 грн.

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 19 грудня 2025 року позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" заборгованість за кредитним договором №010/0018/82/0205724 від 06.07.2012, в розмірі 14081,36 грн, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1647,23 грн та 5000 грн за надання професійної правничої допомоги.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Барановський І.І. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково відмовити ТОВ "Коллект Центр" у задоволенні позовних вимог, стягнувши з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ "Коллект Центр" 7234,16 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Так, зазначає, що за аналогією закону, з урахуванням постанов Верховного Суду України від 18.07.2012 у справі № 6-78цс12, від 12.11.2014 у справі № 6-167цс14, листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 № 10-1393/0/4-12 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" строк дії Договору визначений тривалістю 48 місяців і не може тривати до повного погашення грошових зобов`язань. Окрім того, строк дії платіжної картки, виданої ОСОБА_1 , закінчився 06 липня 2016 року. Тобто з 06.07.2016 ОСОБА_1 був позбавлений можливості вчиняти будь-які дії з даною платіжною карткою, зокрема, використовувати її для погашення кредиту. Також 06.07.2016 нового кредитного ліміту ОСОБА_1 не видавалося. Щодо Розрахунку заборгованості, то спірність питання не в правильності поданих розрахунків, а в останній даті нарахувань у межах Строку дії Договору - 48 місяців, по яку можна рахувати заборгованість. З Розрахунку заборгованості по картковому кредиту "Деталі операції" випливає, що станом на 06 липня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 складала 7234,16 грн, з чим відповідач погоджується. Відповідно до ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач ОСОБА_1 , захищаючи свої права в апеляційному порядку, звільнений від сплати судового збору. Крім того, судовий збір має бути зменшено пропорційно до задоволених позовних вимог, до суми 844,95 грн, а витрати на правову допомогу взагалі не підлягають стягненню, так як непідтверджені належними касовими документами.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина 1 статті 368 ЦПК України).

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

20 лютого 2026 року представник ТОВ "Коллект Центр" подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Вказує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не спростовує доводів, викладених у рішенні суду, оскільки апелянтом не надано доказів, які б підтверджували повне та належне виконання відповідачем зобов`язань або спростовували визначену судом суму заборгованості.

Відповідач, підписавши кредитний договір, погодився з його умовами та був обізнаний зі змістом, суттю, обсягом взятих на себе грошових зобов`язань і наслідками невиконання умов договору. Факт укладення договору, отримання грошових коштів та виникнення зобов`язань між сторонами відповідач не заперечує. Банк належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, відкривши клієнту кредитну лінію та надавши можливість користування кредитними коштами в порядку, передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, доданими до позовної заяви. До матеріалів справи подано виписку з рахунку із зазначенням номера рахунку, дати операцій та даних позичальника, яка оформлена та завірена належним чином і є належним доказом отримання кредитних коштів за договором.

Станом на час розгляду справи заборгованість за договором відповідачем не погашена, проценти за користування кредитними коштами не сплачені, у зв`язку з чим обліковується прострочена заборгованість. Оскільки банк, правонаступником якого за договорами відступлення права вимоги є позивач, виконав передбачені договором умови щодо надання відповідачу кредитних коштів, а відповідач отримував та користувався кредитним лімітом, однак свої зобов`язання щодо їх повернення відповідно до умов договору не виконав, позовні вимоги є обґрунтованими.

Крім того, зазначає про правильність розподілу судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з пред`явленням позову та розглядом справи судом, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на правничу допомогу у визначеному рішенні розмірі є співмірними з обсягом наданих адвокатом послуг, відповідають критеріям реальності та розумності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами ч.1-2 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.1-2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Правовідносини з приводу надання кредиту регулюються Цивільним кодексом України та Законом України "Про банки та банківську діяльність" від 07.12.2000 № 2121-III (далі - Закон № 2121-III).

Відповідно до статті 2 Закону № 2121-III банківським кредитом визнається будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми

Правовою формою щодо оформлення відносин сторін є кредитний договір.

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2012 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 010/0018/82/0205724, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 3000,00 грн (а.с.16).

Строк кредиту - 48 місяців, процентна ставка - фіксована, 36% річних (п.п.1.2. та 1.3. договору), з можливістю пролонгації за рішенням банку (а.с.21 зв.).

Сторонами кредитного договору підписано додатки 1 та 2 до договору про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування, якими визначено, серед іншого, загальну вартість кредиту - 5001,00 грн, а також реальну річну процентну ставку - 40,80 %.

Відповідно до п.18.2. Договору визначено, що Договір набуває чинності з дати його укладення та діє до повного погашення Клієнтом грошових зобов`язань за Договором, якщо інше прямо не передбачено Договором.

Пункт 11.8. Договору передбачає, що Клієнт зобов`язаний здійснити остаточне погашення Кредиту та процентів за користування ним не пізніше Дати закінчення Строку користування Кредитом, а у випадках продовження Строку користування Кредитом, передбачених у пункті 9.3 Договору, - в останній робочий день Строку користування кредитом.

Пунктом 9.3. Договору сторонами погоджено, що без укладення додаткових угод до Договору, Банк має право продовжити строк користування Кредитом на той самий строк, за умови, що на останній робочий день строку користування Кредитом Банк не отримав листа від клієнта про відмову від продовження строку користування Кредитом. Використання клієнтом за рахунок кредиту будь-якої суми коштів після продовження строку користування кредитом розглядається сторонами як згода клієнта на подовження строку користування кредитом. Строк користування кредитом може бути подовжений, в тому числі без перевипуску ПК в разі настання обставин згідно п.3.14 або 10.5 Договору, з метою виконання обов`язку клієнта щодо погашення кредиту без права його отримання, про що банк повідомляє клієнта в порядку, аналогічному тому, що вказаний у пункті 10.3 Договору.

З урахуванням пунктів 9.3., 11.8., 18.2. кредитного договору колегія суддів дійшла висновку, що строк дії договору не обмежувався первісно визначеним 48-місячним строком користування кредитом, оскільки сторони погодили можливість його продовження без укладення додаткових угод.

На виконання умов кредитного договору банком відкрито картковий рахунок, з кредитним лімітом в розмірі 21500 грн.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів дійшла висновку про укладеність вищевказаного кредитного договору між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 .

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

20.09.2019 року між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір відступлення права вимоги № 114/2-19-F, відповідно до умов якого АТ "Райффайзен Банк Аваль" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 010/0018/82/0205724 (а.с.40-44).

У свою чергу, ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ "Коллект Центр" відповідно до Договору відступлення права вимоги № 19-10/2022 від 19.10.2022, у тому числі за кредитним договором № 010/0018/82/0205724 від 06.07.2012, що укладений між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 (а.с.46-50).

Згідно розрахунку заборгованості станом на 19.10.2022 розмір заборгованості за кредитним договором № 010/0018/82/0205724 становив 20739,64 грн та складався із: заборгованості за кредитом в розмірі 13876,39 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 204,97 грн (на дату відступлення права вимоги), заборгованості за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги в розмірі 3681,61 грн, інфляційні збитки - в розмірі 2294,64 грн, нараховані 3% річних в розмірі 682,03 грн (а.с.23).

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 в період з 06.07.2012 по 11.10.2019 користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість. У порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. Тому відповідно до розрахунку первісного кредитодавця АТ "Райффайзен Банк Аваль" має заборгованість в розмірі 14081,36 грн, з яких 13876,39 грн заборгованість за кредитом, 204,97 грн заборгованість за відсотками, що підтверджується випискою з рахунку.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч.1 ст.629 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч.2 ст.1046 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 вказано, що відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з урахуванням умов кредитного договору щодо розміру процентної ставки, а саме п.1.4., та можливості продовження строку користування кредитом, позивач обґрунтовано нараховував проценти у розмірі 36,0%, які погоджено сторонами та відповідно до кредитного договору з пролонгацією за рішенням банку.

Також встановлено, що відповідач ОСОБА_1 в період з 06.07.2012 по 11.10.2019 користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість.

Відповідно до виписки по рахунку вбачається, що після 06.07.2016 відповідач продовжував користуватися кредитним лімітом, здійснював операції за рахунком та відповідно продовжився строк користування кредитними коштами. У виписці по рахунку зазначено, що остання транзакція за кредитним договором була проведена 07.12.2018 (зняття готівки). Таким чином, позичальник продовжив строк користування кредитним лімітом на той самий строк - 48 місяців, відповідно до погоджених умов договору, а саме п.9.3.

Такі дії відповідача узгоджуються з механізмом продовження строку користування кредитом, визначеним п.9.3. договору.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що нарахування заборгованості мало припинитися виключно 06.07.2016, є безпідставними, оскільки умовами договору передбачено можливість продовження строку користування кредитом, а виписка з рахунку підтверджує подальше користування відповідачем кредитними коштами.

А тому, враховуючи умови договору та розрахунок первісного кредитодавця, заборгованість відповідача перед АТ "Райффайзен Банк Аваль" становить 14081,36 грн, з яких: 13876,39 грн - заборгованість по основній сумі кредиту, 204,97 грн - заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги (а.с.23, 37-38).

Розмір заборгованості за кредитним договором від 06.07.2012 № 010/0018/82/0205724 повністю узгоджується із розрахунком заборгованості, долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору, з якого вбачається основний борг, залишок нарахованих і не погашених відсотків відповідачем.

Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунку щодо нарахування заборгованості за відсотками, долученого до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку.

Натомість матеріали справи містять докази виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів, проте позичальник не довів належними та допустимими доказами повернення цих коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Незгода відповідача із розрахунком заборгованості не позбавляє його можливості, на підтвердження своїх доводів, надати свій "контр-розрахунок". До апеляційної скарги не було надано жодних доказів виконання зобов`язань, в тому числі доказів невірного нарахування виниклої суми заборгованості по відсотках, відповідно до умов договору, в тому числі шляхом проведення та надання власного контр-розрахунку.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).

Посилання апелянта на статтю 22 Закону України "Про захист прав споживачів" не впливає на правильність розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, оскільки в апеляційному провадженні перевіряється законність рішення в межах заявлених вимог, а суд першої інстанції правомірно поклав на відповідача витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог відповідно до статті 141 ЦПК України.

За звернення до суду із позовом ТОВ "Коллект Центр" сплатило 2422,40 грн судового збору.

Позов ТОВ "Коллект Центр" задоволено на 68% (14081,36 грн/20739,64 грн х 100%), відтак, із відповідача на користь позивача судом першої інстанції стягнуто судовий збір у розмірі 1647,23 грн (2 422,40 грн х 68 %).

Вказуючи на відсутність підстав для стягнення витрат за надання професійної правничої допомоги, представник відповідача, не заперечуючи факту надання професійної правничої допомоги адвокатом (обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості), виходив із обставин непідтвердження належними касовими документами.

Надаючи оцінку правильності висновків суду першої інстанції, в цій частині, колегія суддів зазначає, що питання щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року (справа №686/5064/20), від 05 березня 2021 року (справа №200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Наведений підхід щодо визнання фактично здійсненими витрати за відсутності їх оплати застосовується й Європейським судом з прав людини. Так, у рішенні по справі "Бєлоусов проти України" (Заява №4494/07) це Суд дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, слід розглядати як фактично понесені, зазначивши наступне: "...хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Отже, представник заявника має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром "фактично понесеними".

Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до іншого тлумачення умов кредитного договору та незгоди з наданою судом оцінкою доказів, однак не підтверджені належними і допустимими доказами.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відтак, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Барановського Ігоря Івановича залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий: В.А. Панкеєва

Судді: Н.Й. Григорусь

К.В. Шалота