Постанова від 30 березня 2026 р. у справі №159/4162/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/4162/25 Головуючий у 1 інстанції: Чалий А. В.

Провадження № 22-ц/802/479/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання – Савчук О. В.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_1 , на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який постійно проживав у АДРЕСА_1 .

Вказувала, що після його смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, яке складається з житлового будинку з надвірними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , рік побудови - 1949.

Зазначала, що заповіт від імені померлого ОСОБА_3 не посвідчувався. Вказувала, що 17 червня 2025 року звернулася до приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу із заявою про відкриття спадкової справи після смерті діда ОСОБА_3 , проте не змогла оформити своїх спадкових прав у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності спадкодавця на це майно, а тому змушена звертатися до суду.

Просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_2 через свого представника Ткачука О. В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для відмови в задоволенні позову судом першої інстанції, як зазначено в мотивувальній частині оспорюваного рішення, було те, що на думку суду, позивачка не надала до суду жодних доказів того, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а тому, оскільки факт прийняття спадщини за правилами статті 549 ЦК УРСР не доведений, отже, спадщина фактично нею не прийнята.

Разом з тим, вважає, що суд першої інстанції, в порушення норм процесуального права, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Зазначає, що суд першої інстанції помилився щодо предмета позову у даній справі, яким було визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, а не надання додаткового строку для прийняття спадщини чи встановлення факту прийняття спадщини .

Підставою ж пред`явлення позову у даній справі була постанова приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії за № 231/02-31 від 17.06.2025 року із вказівкою на те, що у спадкоємця, який прийняв спадщину, відсутні документи, що підтверджують право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належало спадкодавцю.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , який брав участь в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача – сільський голова в судове засідання не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, просив розгляд справи проводити за його відсутності, позов визнає.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду жодних доказів того, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а тому немає підстав для визнання за нею права власності на майно в порядку спадкування за законом за правилами ЦК УРСР.

Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись із такими висновками суду з наступних мотивів.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Судом установлено, що згідно із випискою з погосподарської книги №4 за 1984 рік Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області, по особовому рахунку № НОМЕР_1 будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_3 . Рік побудови будівлі - 1949.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис №11 від 03 березня 1984 року.

Із архівної довідки Державного архіву Волинської області від 20 березня 2025 року №220/01.22 встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є внучкою померлого ОСОБА_3 .

У свідоцтві про народження ОСОБА_4 серії НОМЕР_3 від 08 березня 1974 року її батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 10).

ОСОБА_7 був ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 16 жовтня 2012 року.

Відповідно до спадкової справи №85/2025 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після смерті останнього звернулася його внучка ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 . Інші спадкоємці з заявою про прийняття чи відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до нотаріуса не зверталися.

Постановою приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. від 17 червня 2026 року №231/02-31 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_2 - у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують право власності спадкодавця на дане майно.

З матеріалів справи вбачається, що спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася в березні 1984 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР) а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування спірного майна.

Відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно із ст. 527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Стаття 530 ЦК УРСР визначала, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Відповідно до приписів статті 531 ЦК УРСР до числа спадкоємців за законом належали також непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_2 вказувала, що вона як онучка померлого спадкодавця прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, у відповідності із чинним на той час законодавством.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 631/1153/13-ц зазначено, що згідно зі статтею 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані, тощо.

Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

На підтвердження обставин вступу її в управління спадковим майном вона долучила довідку Велицької сільської ради Ковельського району Волинської області №255 від 17.02.2025, в якій зазначено, що згідно із записом у погосподарській книзі №4 за 1984 – 2024 роки в АДРЕСА_1 рахувалося домогосподарство, в якому був зареєстрований і проживав із 1948 року по день смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім нього, за даною адресою на час його смерті проживала без реєстрації його внучка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка здійснювала догляд за ОСОБА_3 та прийняла спадщину шляхом фактичного вступу в управління житловим будинком та ведення особистого господарства. До складу спадкового майна входить житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований по АДРЕСА_1 . Заповіт від імені померлого ОСОБА_3 не посвідчувався Велицькою сільською радою Ковельського району Волинської області.

Отже, вимоги позову грунтуються на тому, що позивачка ОСОБА_2 , 1974 року народження, будучи 10-річною внучкою померлого у 1984 році ОСОБА_3 , проживала разом з дідом, доглядала за ним та після його смерті прийняла спадщину, фактично вступивши в управління житловим будинком та ведучи особисте господарство.

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції помилково виходив лише з того, що позивачка не довела належними доказами обставин фактичного її вступу у спадщину, не взявши до уваги, що позивачка, як внучка померлого, не входила до кола спадкоємців померлого ОСОБА_3 за діючим на той час законом, оскільки на час смерті спадкодавця був живим син спадкодавця та батько позивачки ОСОБА_5 як спадкоємець першої черги, який помер у 2012 році.

Інших доказів на спростування даних обставин позивачкою суду не надано, як і не надано жодної інформації про фактичне прийняття спадщини після смерті діда її батьком, який на час його смерті був живим та відносився до першої черги спадкування.

Матеріалами справи встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 , з 21.07.2009 року по даний час.

ОСОБА_3 за життя заповіту не складав. Також відсутні в даній справі докази того, що за життя син спадкодавця ОСОБА_3 . ОСОБА_5 набув право власності на спірний будинок після смерті свого батька. В свою чергу, ОСОБА_2 не доведено факт спадкування нею після смерті її батька ОСОБА_5 . Оскільки ОСОБА_2 спадщини після смерті свого діда ОСОБА_3 не могла прийняти, отже права на спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не має.

Таким чином, вимоги позивачки щодо визнання за нею права власності на це майно є безпідставними.

Отже, виходячи з норм чинного на час виникнення даних правовідносин законодавста та відсутності у позивачки права на прийняття спадщини після смерті свого діда, апеляційний суд вважає, що суд правильно ухвалив рішення про відмову у позові ОСОБА_2 , однак невірно застосував норми матеріального права, а тому помилково вказав на мотиви прийнятого судового рішення, покликаючись на недоведеність нею належними доказами своїх позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про те, що рішення суду ухвалене без достатнього додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Разом з тим, часткове задоволення апеляційної скарги, яке стосується зміни мотивувальної частини рішення, не є підставою для розподілу судових витрат за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану в її інтересах представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2026 року в даній справі в частині мотивів відмови у позові змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: