Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №161/4262/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/4262/26 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.

Провадження № 22-ц/802/494/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - Музики-Дубравського Василя Анатолійовича на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Музику-Дубравського В. А. звернулася до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 , подану від її імені представником адвокатом Музикою-Дубравським В. А., визнано неподаною та повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати як незаконну і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзивів на апеляційну скаргу відповідачі не подали.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені, зокрема в п. 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу (повернення заяви позивачеві (заявникові)), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 13 ст. 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, ця справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 02 квітня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду належить скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з таких мотивів.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Музику-Дубравського В. А. подала до суду позов про визнання права власності на спадкове майно.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 , подану від її імені представником адвокатом Музикою-Дубравським В. А., визнано неподаною та повернуто позивачу.

Визнаючи неподаною та повертаючи ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України позовну заяву про визнання права власності на спадкове майно, подану в її інтересах ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що до позовної заяви не додано документи на підтвердження його повноважень як представника.

Апеляційний суд не погоджується із таким висновком суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

У § 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява №23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у ст. 61 цього Кодексу.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (ч. 4 ст. 62 ЦПК України).

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема, представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Підстави для здійснення адвокатської діяльності передбачені ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до частин 1-3 якої адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Виходячи зі змісту частин 1, 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ордер може бути оформлений адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням) лише на підставі вже укладеного договору. Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, установлених договором про надання правничої допомоги (ст. 400-1 КК України).

Згідно практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Вирішуючи питання, чи подана позовна заява особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписана особою, яка не має права її підписувати, суд зобов`язаний з`ясувати питання наявності в особи таких процесуальних повноважень. Відсутність у матеріалах справи документа, що посвідчує повноваження представника (ордеру), не свідчить про відсутність у нього процесуальних повноважень на подання позовної заяви чи підписання її (при наявності договору про надання правової допомоги, яким визначені відповідні повноваження), проте є підставою для залишення позовної заяви без руху, з метою підтвердження таких повноважень перед судом.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 703/281/18 (провадження № 61-44603св18), від 20 травня 2020 року у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-1397св19).

Відповідно до п. 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі – Положення) ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Згідно з пп. 12.4 п. 12 Положення ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом із зазначенням, у випадку необхідності, виду адвокатської діяльності відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Під назвою органу розуміється як безпосередньо назва конкретного органу так і назва групи органів, визначених п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, судові органи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, органи досудового слідства, правоохоронні органи тощо).

Вказівка в ордері у графі «Назва органу, в якому надається правова допомога» про те, що правова допомога надається у судах всіх інстанцій є достатнім та необхідним підтвердженням того, що адвокат уповноважений надавати правову допомогу клієнту та представляти його інтереси в будь-яких судах України, а тому не вимагає уточнення/зазначення територіальної, інстанційної, предметної та суб`єктної юрисдикції судів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 361/4347/17, від 03 серпня 2020 року у справі № 428/3851/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 754/3233/20, від 13 квітня 2022 року у справі № 756/334/21, від 17 травня 2023 року у справі № 521/16183/22.

Так, Музика-Дубравський В. А. на підтвердження своїх повноважень здійснювати представництво інтересів ОСОБА_1 надав ордер на надання правничої (правової) допомоги від 18 лютого 2026 року серія ВК № 1212422, в якому зазначено, що адвокат Музика-Дубравський В. А. надає правничу (правову) допомогу ОСОБА_1 на підставі договору про надання правової допомоги № 332/цв від 10 лютого 2026 року у «судових органах України» (а.с.33).

Крім того, до позовної заяви додано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 28 березня 2018 року серія РН № 1367 Музики-Дубравського В. А. (а.с.32).

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах цивільної справи наявний ордер на надання правничої (правової) допомоги від 18 лютого 2026 року серія ВК № 1212422, який посвідчує повноваження Музики-Дубравського В. А. представляти інтереси ОСОБА_1 в усіх судах, зокрема і в Луцькому міськрайонному суді Волинської області.

За наявності сумнівів щодо повноважень представника, суд першої інстанції мав право залишити апеляційну скаргу без руху.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 357/13177/19.

Із урахуванням викладеного можна зробити висновок, що повернення позовної заяви з підстав, визначених судом першої інстанції, за наявності у матеріалах справи ордеру, яким передбачено право адвоката представляти інтереси його довірителя в усіх судах, зокрема і в Луцькому міськрайонному суді Волинської області, обмежило право ОСОБА_1 на доступ до правосуддя, оскільки подаючи позовну заяву від імені ОСОБА_1 адвокат Музика-Дубравський В. А. розрахував, що його повноваження як представника підтверджені матеріалами справи.

Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви згідно з п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, слід визнати необґрунтованим та передчасним.

Зважаючи на вищенаведене, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про відкриття провадження у справі, тому колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Музики-Дубравського Василя Анатолійовича задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02 березня 2026 року у цій справі скасувати.

Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: