Рішення від 24 березня 2026 р. у справі №544/2227/25 — Пирятинський районний суд Полтавської області

Справа № 544/2227/25

пров. № 2/544/138/2026

Номер рядка звіту 67

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25 березня 2026 року м. Пирятин

Пирятинський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді Сайко О.О.,

за участі секретаря Костенко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду по вул. Соборній, 41, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення малолітній дитині систематичної кваліфікованої корекційної допомоги,

у с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого вказав, що від шлюбу з відповідачкою має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.03.2025 року у справі № 544/1908/24, розглянутій за позовом ОСОБА_2 , шлюб було розірвано, а місце проживання дитини визначено з матір`ю. Під час судового процесу піднімалась проблема затримки мовленнєвого розвитку дитини, яка підтверджена документально. Проте суд не надав належної оцінки цій обставині та врахував інформацію про те, що матір дитини самостійно проводить з нею заняття. Проблема затримки мовленнєвого розвитку залишилася невирішеною, про що свідчить довідка про перебування дитини на обліку у Пирятинському ЦПМСД у зв`язку з проблемами із здоров`ям. Відповідач не є фахівцем у сфері корекційної педагогіки, а збереження у дитини затримки мовленнєвого розвитку ставить під сумнів ефективність її особистих занять з дитиною. Поточна ситуація не забезпечує належних умов для усунення затримки мовленнєвого розвитку дитини, що створює ризик поглиблення існуючих труднощів і негативно впливає на подальший психофізичний та освітній розвиток дитини. У дошкільному закладі, який відвідує дитина, відсутні інклюзивні групи, що унеможливлює забезпечення систематичної та належної корекційної допомоги малолітній ОСОБА_3 .

Просив зобов`язати відповідача забезпечити проходження дитиною комплексної психолого-педагогічної оцінки в найближчому до місця проживання дитини Інклюзивно-ресурсному центрі з подальшим виконанням індивідуальної програми розвитку. Просив зобов`язати відповідача забезпечити регулярне виконання дитиною індивідуальної програми розвитку та забезпечити відповідача інформацією про результати комплексної психолого-педагогічної оцінки та виконання індивідуальної програми розвитку дитини шляхом надання копій відповідних висновків, довідок та документів, що стосуються дитини.

У судове засідання відповідач не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином через підсистему «Електронний суд».

Відповідач у судове засідання не з`явилася, просила проводити розгляд справи без її участі. Надала письмові заперечення проти позову, у яких вказала, що відповідно до статей 141, 150 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від факту розірвання шлюбу чи проживання окремо. Отже, обов`язок забезпечення належного розвитку дитини, у тому числі її мовленнєвого, фізичного та психічного розвитку, покладається на обох батьків, а не виключно на матір. Позивач не довів належними доказами, що він у повному обсязі бере участь у вихованні, розвитку та лікуванні дитини. Натомість вона як матір забезпечує щоденний догляд за дитиною, займається її розвитком, вживає заходів щодо покращення стану здоров`я. Твердження позивача про нібито неналежні умови розвитку дитини є суб`єктивними та не підтверджені належними доказами, які б свідчили про невиконання нею батьківських обов`язків. Дитина проживає в належних умовах, забезпечена необхідним доглядом, харчуванням та увагою. Вона на постійній основі отримує інклюзивне навчання.

Відповідач не заперечує необхідності розвитку дитини та, за потреби, отримання корекційної допомоги. Водночас, участь у цьому питанні повинні приймати обоє батьків позивач також зобов`язаний брати участь як організаційно, так і фінансово.

Позовні вимоги вважає необґрунтованими та такими, що спрямовані на одностороннє покладення обов`язків, знецінюється фактична участь матері у вихованні дитини.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, вважає позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу ( далі- СК) України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 18 СК України, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов`язку; 3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст.141 СК України). Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Згідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов"язані піклуватися про здоров"я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Судом установлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З 17 серпня 2021 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 . Шлюб зареєстрований Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис №864). Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 17.03.2025 шлюб між сторонами розірвано (а.с.13-16).

Від цього шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає разом з матір`ю (а.с.9).

Дитина має синдром затримки мовленнєвого розвитку, у зв`язку з чим перебуває на обліку у лікаря-педіатра, про що зазначено у відповідній медичній довідці, виданій дитячим неврологом 23.08.2024 та довідці лікаря-педіатра від 13.01.2025 (а.с.10,11).

Згідно довідки від 15.04.2025 за № 01-23/45, у дошкільному закладі «Колосок», який відвідує дитина, відсутні інклюзивні групи, зокрема для дітей з мовленнєвими порушеннями (а.с.12). Водночас, згідно довідки цього ж закладу від 06.10.2025 № 01-23/56, донька сторін ОСОБА_3 з 01.09.2025 отримує інклюзивне навчання у Великокручанському закладі дошкільної освіти «Колосок» Пирятинської міської ради (а.с.40). 02.10.2025 начальним закладом спільно з відповідачкою погоджено та розроблено відповідну Індивідуальну програму розвитку дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на 2025-2026 навчальний рік (а.с.53-63).

Отже, встановлено, що відповідачка, мати неповнолітньої ОСОБА_3 , в повній мірі опікується та забезпечує догляд за дитиною, займається її вихованням, розвитком та вживає необхідні заходи щодо покращення її стану здоров`я. Водночас, позивач як батько (незалежно від того, з ким проживає дитина), несе однакову відповідальність за виховання та розвиток своєї дитини. Жодних доказів того, що відповідач чинить йому перешкоди у здійсненні його батьківських обов`язків, позивач не надав. У своїх поясненнях відповідач також указує, що не заперечує необхідності надання дитині корекційної допомоги, дитина на постійній основі отримує інклюзивне навчання, що підтверджується матеріалами справи. Позивач також рівною мірою зобов`язаний брати участь у вирішенні цього питання, піклуватися про фізичний та моральний розвиток дитини. Разом з тим, його позов фактично спрямований на перекладення повної відповідальності за здоров`я та розвиток дитини на матір, що суперечить як вимогам закону так і моральним засадам.

Позивач як батько дитини не позбавлений можливості забезпечити комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини у відповідних установах, тому його позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.12,13,81,259, 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про забезпечення малолітній дитині систематичної кваліфікованої корекційної допомоги відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 02.04.2026.

Суддя О.О.Сайко