Рішення від 01 квітня 2026 р. у справі №537/5523/25 — Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/1211/2026

Справа № 537/5523/25

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.04.2026 Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді - Маханькова О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Туль О.В.,

представника позивача - адвоката Гузь Т.О.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Шудря В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою, відповідно до якої прохає суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні належною їй квартирою за адресою АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з неї, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 05 березня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Григоренком Г.І. є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач є її сином і протягом певного часу, а саме з 20 квітня 2004 року був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , проте 26.06.2024 його було знято з реєстрації. Незважаючи на неодноразову вимогу позивача звільнити квартиру і не чинити перешкоди у володінні та користуванні майном позивача, відповідач разом з іншими особами продовжують проживати у квартирі без жодних правових підстав та без згоди позивача. Відповідач відмовляється добровільно звільнити житло, чим обмежує право позивача на користування ним та чинить позивачу перешкоди у доступі. Відповідач здійснює постійні акти агресивної поведінки, застосовує психологічне насильство відносно позивача. Позивач неодноразово зверталася до Національної поліції України з приводу вчинення відповідачем домашнього насильства економічного характеру відносно позивача. Відповідач самовільно займає житлове приміщення, чим перешкоджає позивачу у повній мірі реалізовувати своє право власності.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 18.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

07.01.2026 Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області ухвалено заочне рішення по справі яким позов ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з квартири задоволено.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.03.2026 заяву представника відповідача - адвоката Шудрі Віктора Івановича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07.01.2026 у цивільній справі № 537/5523/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення - задоволено. Скасовано заочне рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07.01.2026 по справі 537/5523/25 за позовом представника позивача - адвоката Гузь Тетяни Олегівни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення з квартири.

Призначено судове засідання. Розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовоного провадження.

28.03.2026 представником відповідача - адвокатом Шудря В.І. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідач ОСОБА_1 є рідним сином позивачки ОСОБА_2 . З моменту придбання квартири АДРЕСА_2 позивачка сама запропонувала відповідачу переїхати у дану квартиру на постійній основі, оскільки в цій квартирі ніхто не проживає і вона не в змозі була сплачувати сама комунальні послуги. З 20.04.2004 відповідач зареєструвався у квартирі та почав там проживати, сплачувати комунальні послуги, дбати про житло і робити поточні ремонти. До травня 2024 року між позивачем та відповідачем були гарні відносини. Однак з травня 2024 відносини з матір`ю зіпсувалися з підстав неприйняття позивачем жінки відповідача з якої він перебуває у фактичних шлюбних відносинах. 26 червня 2024 року позивачка скасувала реєстрацію відповідача у квартирі погрожуючи виселенням, якщо відповідач не припинить спілкуватися із співмешканкою. Іншого житла та нерухомості у відповідача немає. Позивачка має постійне зареєстроване місце проживання та іншу квартиру АДРЕСА_3 , яка знаходиться на одному сходовому майданчику і розташована поряд з квартирою де проживає відповідач.

Представником позивача - адвокатом Гузь Т.О. до суду подано відповідь на відзив, в якому зазначила, що відповідач є повнолітньою особою, він створив власну сім`ю та веде фактичні шлюбі відносини з іншою особою, з якою проживає у спірній квартирі. Оскільки відповідач не веде з позивачем спільного господарства, а також той факт що він є повнолітньою особою, що створила свою сім`ю, а також те що відповідач перебуває у конфлікті з позивачем, він втратив статус члена сім`ї власника, що припиняє його право на проживання. Право використання квартири позивача відповідачем напряму залежить від волевиявлення позивача. Покладення на 75-річну жінку обов`язку довічно забезпечувати житлом свого дорослого працездатного сина, з яким існують вкрай неприязні стосунки, є покладенням на неї надмірного індивідуального тягаря. Відповідач проживає у квартирі понад 10 років безкоштовно. За цей час він мав достатньо можливостей для вирішення свого житлового питання.

Представник позивача - адвокат Гузь Т.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала з викладених у позові підстав, просила задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Пояснив, що він є учасником АТО та має посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 08.08.2019. Мати придбала спірну квартиру за кошти відповідача. Відповідач зробив у квартирі ремонт. Мати казала що одну квартиру перепише на брати іншу на відповідача. Матері не сподобалась жінка з якою я проживаю.

Представник відповідача - адвокат Шудря В.І. прохав в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення позивача його представника, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 05.03.2004, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Григоренком Г.І. є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб виданої Кременчуцькою міською радою Кременчуцького району Полтавської області за запитом ОСОБА_2 № 1246 від 30.08.2025, за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрованих 0 (нуль) осіб.

В матеріалах справи наявна копія Акту про проживання від 09 грудня 2025 року, складена Товариством з обмеженою відповідальністю “БУДСЕРВІС”, яким підтверджено факт проживання громадян ОСОБА_1 , 1970 року народження та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 з червня 2024 року по теперішній час.

Відповідно до наявного в матеріалах справи посвідчення серії НОМЕР_1 від 08 серпня 2019 року, відповідач ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що не заперечується сторонами.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 зверталась до Національної поліції України Головного управління національної поліції в Полтавській області Кременчуцького районного управління поліції відділення поліції № 1 про вчинення домашнього насильства ОСОБА_1 відносно позивачки.

Відповідно до наявної в матеріалах справи постанови Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2024 по справі № 537/3974/24, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, “суддя вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки в його діях відсутні ознаки притаманні домашньому насильству, а наявні ознаки конфліктної ситуації між ним та його матір`ю з приводу права користування житловим приміщенням, належним на праві власності потерпілій ОСОБА_2 , яка дозволила ОСОБА_1 проживати в ньому.” Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями частини 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що спірні відносини, які виникли у даній справі щодо користування житловим приміщенням, виникли між власницею квартири ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_1 .

У статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Аналіз положень статей 64, 150, 156, 162 ЖК України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 Житлового Кодексу України, а саме дружина, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Відповідач ОСОБА_1 вселився в спірну квартиру, як члени сім`ї позивачки та набув право користування квартирою, з 20 березня 2004 року за адресою АДРЕСА_1 було зареєстроване його місце проживання, що не заперечується сторонами.

Судом також встановлено, що відповідач за весь час, з моменту вселення у спірну квартиру, проживав та був зареєстрований у ній до того моменту, коли за заявою позивачки квартири його не було знято з реєстрації місця проживання 26 червня 2024 року.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до статті 8 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine).

У справі «Прокопович проти Росії» (рішення від 18 листопада 2004 року, заява № 58255/00) ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.

Отже, за змістом указаних рішень ЄСПЛ тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) також визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема, бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої уваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» (Connors v. the United Kingdom).

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria), заява № 20082/02, пункт 56).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії» (Zehentner v. Austria)). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» (Stankova v. Slovakia). Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення від 05 січня 2000 року ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy).

Аналізуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Також суд бере до уваги те, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_1 на праві власності має власне житло. Доказів протилежного позивач не надала.

Право на житло є конституційним правом людини, яке гарантується Основним Законом України, Конвенцією, а тому позбавлення цього права, у тому числі шляхом припинення права користування цим майном, можливо лише на підставі закону, мати легітимну мету та відповідати принципу пропорційності втручання.

Наведене вище судом в сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення.

Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 13, 80, 81, 82, 89, 95, 141, 264-265, 268 ЦПК України, ст. 29, 317, 319 ЦК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про усунення перешкоди у користуванні майном шляхом виселення з квартири відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 03 квітня 2026 року.

Суддя Маханьков О.В.