Постанова від 01 квітня 2026 р. у справі №380/3246/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №380/3246/25 пров. №А/857/24174/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О.І.,

Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Грень Н.М.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження в м. Львові 28 травня 2025 року у справі № 380/3246/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

У провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 позов задоволено повністю.

26.05.2025 представник позивача через систему "Електронний суд" подав заяву про ухвалення додаткового рішення у якій просив суд ухвалити додаткове судове рішення про стягнення, за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області, 11 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року заяву задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Львівській області 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Задовольняючи частково заяву, суд дослідивши наявні в матеріалах справи докази надання правничої допомоги, складу та розміру витрат, пов`язаних з її наданням, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правничої допомоги, визначеним ст. 19 та 20 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, суть наданих послуг, а також ураховуючи конкретні обставини справи, вважав, що сума, заявлена до відшкодування є значно завищеною та не відповідає критерію реальності наданих послуг. За таких обставин, оцінивши суму гонорару з урахуванням критерію співмірності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви шляхом стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, просить скасувати додаткове судове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року по справі №380/3246/25 в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що сума, яку суд відшкодував як витрати позивача на професійну правничу допомогу не співмірні із даною категорією спору та виконаною адвокатом роботою.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною у справі. При цьому, складність справи є не єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи заяву частково суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу є обґрунтований, а тому враховуючи подані докази та вимоги процесуального закону, така заява підлягає до задоволенню частково.

Позивач апеляційної скарги на додаткове судове рішення не подавав.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Водночас суд першої інстанції приймаючи додаткове рішення стягнув понесені витрати не на користь позивача, а на користь його представника, що не відповідає приписам ст. 139 КАС України та інституту стягнення витрат на правничу допомогу.

Враховуючи, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 20206 року апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задоволено, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 380/3246/25 скасовано та у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу – відмовлено, а тому в силу приписів ст. 139 КАС України вимоги заяви щодо розподілу судових витрат до задоволення не підлягають.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що враховуючи скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції щодо заявлених позовних вимог та відмови в позові, вимоги про стягнення судових витрат, зокрема в частині витрат на правову допомогу, також не підлягають задоволенню як похідні, що має наслідком додаткове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та в задоволенні заяви відмовити.

Керуючись статтями 241, 243, 252, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити.

Додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року у справі № 380/3246/25 скасувати в частині задоволення вимог заяви та у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправним та скасування наказу – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний