Постанова від 31 березня 2026 р. у справі №460/10467/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2026 рокуЛьвівСправа №460/10467/25 пров. №А/857/34531/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Глушка І.В., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року (головуючий суддя Максимчук О.О., м. Рівне) у справі № 460/10467/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась через свого представника до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 10.04.2025 року №172850031929 та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 03 квітня 2025 року про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши період проживання 3 роки станом на 01 січня 1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Позивач в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що належить до 3 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією. Вважає, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи, дає право на користування пільгами та компенсаціями, визначеними Законом № 796-ХІІ. Зазначає, що посвідчення видається особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Вказує також, що судом першої інстанції не враховано, що навчання позивача у навчальних закладах переривалося на період канікул, вихідних та святкових днів, що давало можливість приїжджати до місця проживання в село Красносілля Вараського (Володимирецького) району Рівненської області.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Красносілля Володимирецького району Рівненської області та ІНФОРМАЦІЯ_2 досягнула віку 54 роки, є громадянкою України і має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується даними з копій паспорта позивача та посвідчення категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 01.05.2025 Рівненською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до довідки Володимирецької селищної ради Рівненської області від 30.01.2025 №100 позивач була зареєстрована та проживала в період з 19.03.1971 по 31.08.1986 та з 08.08.1989 по 22.09.1991 в с. Красносілля Вараського (нині Володимирецького) району Рівненської області, територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

03.04.2025 позивач звернулася до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.

З урахуванням принципу екстериторіальності вказану заяву позивача про призначення пенсії розглянуто відповідачем та 10.04.2025 прийнято рішення №172850031929 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання позивача станом на 01.01.1993 у забрудненій зоні. У вказаному рішенні відповідачем зазначено про те, що документами підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 2 роки 5 місяців 21 день. У вказаному рішенні відповідачем також зазначено про те, що страховий стаж заявника становить 37 років 9 місяців 6 днів, а вік заявника на дату звернення становить 54 роки.

Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача, а тому звернулася до суду із адміністративним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 3 років, тому управлінням правомірно відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Системний аналіз наведених вище правових норм надає підстави для висновку, що право на зменшення пенсійного віку на 3 роки мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, але при цьому така початкова величина зниження пенсійного віку ( 3 роки ) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Колегія суддів зазначає, що право на пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно норм ст. 55 Закону № 796-ХІІ законодавець пов`язує з дотриманням сукупності трьох умов, а саме, 1) постійного проживання або роботи протягом певного часу у відповідній зоні забруднення, 2) віку та 3) страхового стажу, який зменшується на кількість років зменшення пенсійного віку.

Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 у справі №460/23707/22 вказав, що право на застосування положень статті 55 Закону №796-XII щодо виходу на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку мають лише ті особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, і вказана обставина повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Таким чином, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач належить до 3 категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується Чорнобильським посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією.

Як вбачається з рішення пенсійного органу, тривалість проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 1 січня 1993 року становить 2 роки 5 місяців 21 день, що не дає право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 6 років.

Колегія суддів зауважує, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з постійною роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі №460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23, від 11.11.2024 у справі №460/19947/23.

Таким чином, ключовим питанням у цій справі є підтвердження саме належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території станом на 01.01.1993 не менше 3 років.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки Володимирецької селищної ради Рівненської області від 30.01.2025 №100 позивач була зареєстрована та проживала в період з 19.03.1971 по 31.08.1986 та з 08.08.1989 по 22.09.1991 в с. Красносілля Вараського району Рівненської області, територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.

Тобто, вказаною довідкою підтверджується, що позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 5 місяців 21 день.

Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту Чорнобильської катастрофи (26.04.1986) до 01.01.1993 не менше 3 років.

Щодо доводів апелянта про неврахування того, що в період навчання позивача в Дубенському фаховому коледжі культури і мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету та Рівненського державного гуманітарного університету, вона перебувала на канікулах та проживала у своїх батьків в с. Красносілля, то колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, де зазначено, що оскільки навчання зазвичай є тривалим періодом, протягом якого особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Законодавець пов`язує виникнення права на зниження пенсійного віку для призначення пенсії за віком із фактом саме фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку із постійним (а не з періодичним) проживанням в такій місцевості з огляду на тривалий вплив радіації на організм людини.

Покликання скаржниці на відповідні довідки навчального закладу про період канікул як на доказ її постійного проживання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі докази не є належними відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі № 460/10467/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Л. П. Іщук

судді І. В. Глушко

М.А. Пліш